Голова організаційного комітету конкурсу Маргарита Шпір висловила впевненість, що свідома молодь України - це найбільший наш скарб, що знання і свідомість - це є основа нації. Найважливішим результатом конкурсу стало те, що автори працювали з першоджерелами і українознавчою літературою. Ці здобуті знання є також і консолідуючим фактором, що впливає на спадкоємність і зв'язок поколінь. П. Маргарита Шпір підкреслила, що це є один із шляхів до того, щоб бути добрим громадянином своєї країни. 

Успішну організацію забезпечили представник КТПУ в Севастополі підполковник Вадим Приходько, голова журі конкурсу Анатолій Студецький, інші працівники кафедри українознавства СВМІ. 

65 майбутніх офіцерів спробували свої сили в українознавчих розвідках і висвітлили на вибір одну з запропонованих оргкомітетом 37 тем. Перед шеренгою курсантів переможці отримали 11 премій і 10 відзначень. 

Курсантів і переможців цього свята знання палко привітав народний депутат України, голова Спілки офіцерів України, віце-адмірал Борис Кожин. 

Спонсорами цієї непересічної і такої необхідної акції стала Суспільна служба українців Канади міста Тандер Бей (провінція Онтаріо). Її секретар Олекса Петришин цією підтримкою виказав цілковите розуміння процесів розбудови Української Держави. 

Після оголошення результатів конкурсу п. Маргарита Шпір вручила представникам СВМІ несподіваний і дуже цінний подарунок - 5 стендів з точними копіями відзнак визвольних змагань, серед яких медалі і знаки Української Галицької Армії, Українських Січових Стрільців, Української Повстанської Армії, Збройних Сил Української Народної Республіки а також Соколу, Січі, Пласту - провісників національного війська України. Цей історичний раритет є не тільки висловом поваг до минулого, а й шлях у майбутнє. 

Урочистий марш курсантів підкреслив ціність цієї події для патріотичного виховання покоління. 

Організація проведення конкурсу отримала високу оцінку серед курсантів, багато з яких бідкалися, що не прийняли участі в ньому. Переможці ж, захоплені грамотами Товариства приятелів України з далекого Торонта, навіть не поспішали відкривати конверти з грішми. 

Є надія, що канадське зернятко впало на гарну севастопольську землю і дасть свої добрі плоди тепер і в майбутньому. 

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ 
 

Днями базу морської піхоти України відвідала член Канадського королівського легіону, відділ 360, Торонто, Маргарита Шпір. Розмова з начальником штабу майором Сергієм Тартаковським почалась по-англійськи, але за кілька хвилин вони перейшли на спілкування рідною мовою. 

Почесну гостю ознайомили з елементами проведення вогневої, фізичної  та розвідувальної підготовки. Слід зауважити, що база дає можливості відпрацьовувати всі види ландшафту. Виконання вправ морськими піхотинцями залишало приємні враження від набутої професійності. Сама п. Маргарита показала досить влучну стрільбу, не створивши ніякої небезпеки для оточуючих, що відразу встановило високий рівень спілкування. 

Всепогодні заняття, автономне життя, гідні побутові умови забезпечують постійну боєготовність бригади з натівською концепцією збереження людських ресурсів. (Порівняйте з “баби ещьо нарожают” Потьомкіна або суто російський підхід маршала Жукова, який людей не шкодував і три армії загубив тільки при взятті Берліну, віддавши наказ не зупинятися для розмінування мінних полів, - з цією нелюдською, непрофесійною і ганебною практикою ведення воєнних дій). 

Ці хлопці є дійсно великою вартістю України. Та й служать вони, обравши своїм девізом: “Вірні завжди” і маючи символіку - меч, крила та якір,що тлумачиться як - сила, удар, що вражає, мобільність та приналежність до морської піхоти – елітних військ держави. 

Під час шикування військовослужбовців перед ними виступив начальник штабу майор С. Тартаковський, підполковника В. Приходько та гостя з далекої Канади. Промова п. Маргарити Шпір мені здалася вартісною, тому приведу її повністю: 

«У мене сьогодні був дуже вартісний інформаційний та емоційний день. Я маю почуття гордості і радості за те що Україну захищають елітарні війська. 
Відомо, що не можна виховати героїв майбутніх без прикладів героїзму у минулому. 
Хочу вам розповісти про героя серед героїв, як його називають українця Пилипа Коновала з подільського села Кутківці. Він народився у 1887 р., був землеробом, потім мав свою каменярню. 1908 р. був мобілізований в російське військо, де був інструктором рукопашного багнетного бою. Незважаючи на делікатну фізичну статуру, мав незвичайну мужність і героїзм за що був нагороджений Георгіївським хрест 4 ступеню. 
Потім Пилип Коновал залишив Україну - емігрував до Канади. 1914 року записався добровольцем до канадського експедиційного війська і складі об'єднаних британських сил був направлений в Європу. 19 вересня 1917 на півночі Франції біля міста Ланс відбувся бій з переважаючими німецькими силами. За три дні безперервних боїв британці втратили всіх офіцерів і Пилип Коновал залишився старшим. 
Про свій подвиг герой згадував просто: «Мені так набридло стояти по коліна в холодній воді, що я взяв багнет і пішов в атаку». Він особисто знешкодив 3 кулеметні гнізда противника, приніс один трофейний кулемет, був тяжко поранений. Після лікування в госпіталі Пилип Коновал був представлений до вищої нагороди британської армії - Хреста Вікторії. Ця відзнака була встановлена в 1856 р. під час Кримської війни і її надають виключним героям за активні дії, де ймовірність вижити складає 1 до 10. За всі часи нею нагороджено було лише 900 чоловік. Ще однією особливістю є те, що ним нагороджують король або королева Англії. Нагороджений Хрестом Вікторії не одягає іншої нагороди, бо нічого вищого немає. 
А найцікавішим є те, що цю найбільш престижну відзнаку всі часи виробляє та сама ювелірна лондонська фірма і виключно з одного уламку металу - російської трофейної гармати, захопленої під час облоги Севастополя. Таким чином, метал трофейної гармати з Росії спочиває на грудях героя-українця Пилипа Коновала». 

З побажанням рівнятися на кращих героїв українського народу, в якому б війську вони не служили і висловленням впевненості, що призначення елітарних вояків - то щасливе призначення - бо живуть вони у вільній Українській Державі і мають честь служити у її війську, п. Маргарита Шпір подарувала стенд, який описує подвиг українця. 

Урочисте проходження військових після шикування підкреслило те, що захід спрямований на підняття морального духу і престижу українських віськовослужбовців, вдався. 

Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ 
 

У цей доленосний період, у час змін на краще для Української Держави і її народу, дуже важливою є допомога людей, котрих давні обставини змусили  покинути рідну землю і тепер вони, окрилені патріотизмом і чистими намірами, не жаліючи сил , спpияють розквіту і піднесенню своєї рідної мови і культури. Саме вони активно впливають на оцінку поглядів Заходу, відносно нашої держави, а також приймають активну участь у заходах, що спрямовані на підвищення популярності української мови. 

Без допомоги української діаспори Америки, Канади та Австралії українському люду було б значно важче підійнятися з колін, рвучи на собі ярмо колонізаторів. Стипендія, котрою в минулому році почали нагороджувати студентів інститутів від Канадського Товариства Приятелів України є дуже важливим фактором, що має вплив на свідомість молоді, виховуючи здоровий український менталітет, котрий на протязі століть прагнули спотворити і змінити. Дещо змінилося у державі на протязі року, набули змін і заходи, організовані представниками української діаспори Канади. В порівнянні з минулим роком, в цьому році  було збільшено кількість студентів, котрим член Дирекції Канадського Товариства Приятелів України пані Маргарита Шпір вручила іменні стипендії. Також, окрім нагородження стипендіатів Канадським Товариством Приятелів України було заплановано цілу низку заходів, що відбуватимуться в освітніх закладах України усіх категорій. Усі вони спрямовані на відродження української мови, культури, а головне відродження української свідомості люду, що проживає на нашій славетній землі. 

Гріх було б не згадати людину, котра присвятила усю себе служінню рідному народові. Це п. Ліда Мадоян. Знаходячись осторонь урочистих заходів, які організовуються з її благословіння, п. Ліда постійно в пошуках шляхів допомоги української молоді. Під її материнським крилом вже давно знаходяться школи, інститути, військові заклади. Її вітають діти, солдати, адмірали й генерали, захоплюючись поєднанням добра і стійкості, які мов сонячне проміння сипле навкруги ця легендарна жінка. Завдяки таким людям як п. Ліда, Україна відродиться і квітнутиме, а представники її народу триматимуть гордо піднятою голову і не встидатимуться на своїй землі, у своєму домі говорити державною мовою, рідною й незламною українською мовою. 
 
Сергій  РАКІТЯНСЬКИЙ, 
курсант Севастопольського Військово-Морського Інституту