Д-р Василь ЛУЦІВ

ЖІНКА В ПОЕЗІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВСТУП

Жiнка займає визначне мiсце не тiльки в суспiльному i полiтичному життi, але й в лiтературi. Найбiльшi мистцi слова-залюбки присвячують цьому питанню багато духової уваги.
Наша батькiвщина має рiвно ж такого великого спiвця - Тараса Шевченка. Українське жiноцтво являється улюбленою тематикою багатьох поезiй цього велетня. Поет краще як iншi потрапив зглибити їхню душу. Вiн по мистецьки з'ясував жiночi мрiї та iдеали i оспiвав їхне щастя та скорботу.
Шевченка можна назвати першим трибуном, що своїм мистецькимГенiєм в повнiй силi став в оборонi прав українського жiноцтва своею душею вiн вiдчув знущання над жiночою честю і чистотою i тому то з такою силою змалював всю глибiнь їхнього трагiзму. У своїх творах Поет з великою нiжнiстю та глибокою любов'ю описує життя жiнки. Навiть на нещасних покриток не кидає каменем, але аналiзуе обставини, що довели їх до того стану. Таких жінок Шевченко представляє, як людей з цінними душами, що впали жертвою соцiяльних умов і були використанi в пiдступний або насильний спосiб деспотом.
Головною героїнею виступає жiнка в таких бiльших Шевченкових поемах: "Причинна", "Катерина", "Тополя","Утоплена","Мати покритка", "Наймичка", "Титарiвна", "Княжна", "Вiдьма", "Черниця Марiяна", "Сова", "Русалка", "Лелiя" i "Марiя" - присвячена Пречистiй Дiвi.
Окрiм наведених творiв є ще цiлий ряд iнших писань поета, де жiнка являється важливою постаттю. Наведемо такi речi як, от "Гайдамаки" - беручи пiд увагу Оксану, "Великий льох" - з трьома дiвочими душами, "Невольник" - де виступає Iрина, "Сотник" - постать Настi, "Неофiти" - мати i писана з певних причин в московськiй мовi "Слепая" - з матiр'ю та Оксаною.
В цiлому рядi менших поезiй Шевченка виступають рiвно ж жiночі постатi. Бiльшiсть героїнь поетових творiв походять з українського села, а також такi як, от, княжна в поемi цiєї самої назви, належить серцем i душею до народу.
Поет трагiзму української жiнки - а i так можна назвати Шевченка - пiднiс ту жiнку, зганьблену, осмiяну та покривджену брутальними зайдами на висоту цiнної i рiвноправної людини, у її повнiй гiдностi. Показав її такою, якою вона була в старину i якою має бути в майбутньому.
Вiн один з перших зрозумiв, що свiдома i добра жiнка, це - свiдомий народ, а тим самим - забезпечене майбутне української нацiї.

Аналiзуючи жiночi типи в поезiї Тараса Шевченка, бачимо, що вiн оспiвує не жiнку-лицаря - героя, якими так багата наша iсторiя, але скромну героїню: матiр, дружину i дiвчину.
Насувається питання - чому?
Розглядаючи життєписнi вiршi Поета бачимо, що вiн день у день бачив "неволю, роботу тяжкую", бачив як матiр "ще молодую у могилу нужда та праця положила", як сестра працює "на панщинi, а я в неволi"...
Пiдсумовуючи наведенi цитати бачимо, що Шевченко вже малим хлопчиною лишився круглим сиротою. Вiн не зазнав щирої материнської любовi та не вiдчув її нiжности i пестощiв. Щирий друг i порадник, сестра Ярина, товаришка його дитячих лiт, крiпачка, а в додатку замiжня з п'яницею сама мала дуже важке життя.
Не маючи змоги проявити своєї синiвської любови, Поет уосiблює нiжнiсть і любов у жiночих постатях в своїх поезiях.
Це була б психологiчна оцiнка.
В особистому життi поет не зазнав багатьох моментiв щасливого кохання. В однiй поезiї вiн пише:

"Не побрались,
Розiйшлися мов не знались,
А тимчасом дорогії
Лiта тi молодiї
Марне пронеслись".
I тому то у Шевченка:
"За карії оченята,
За чорнiї брови
Серце рвалося, смiялось,
Виливало мову.
Виливало як умiло."...

Поет: "... по плотi й по духу син i рiдний брат нашого безталанного народу" - як сам каже про себе - навiть згадувати не мiг про панщину та поневолення української нації, не обурюючися до глибин своєї великої душi.
Вiн присвятив все свое життя боротьбi з насиллям над рiдним народом, а в тому i з кривдою заподiяною українськiй жiнцi-крiпачцi.
Академiк Єфремов каже, що: "Шевченко вiрить у те вогневе слово, що гнiвом карає кривдникiв та на силах скрiпляє окривджених знедолених, розкриваючи їм очi свiдомiстю, виховуючи їх морально й iнтелектуально".
I тому то Шевченко писав:

“... А он розпинають
Вдову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, едину дитину,
Єдину надiю! - в вiйсько оддають!
... А онде пiд тином
Опухла дитина - голоднеє мре,
А мати пшеницю на панщинi жне."

З наукового погляду можна висунути думку, що Шевченко живучи в добi лiтературного романтизму платить у своiй раннiй творчостi дань цьому напрямковi. Так, як представники свiтового романтизму залюбки змальовують постатi жiнок, наш Поет iде їхнiми слiдами, але на наш скромний погляд, у багатьох речах перевищує їх. Романтизм Шевченка, як витвiр української стихiї, вийшов з народу, з його побуту i не є витвором хоробливої уяви як це бувало у суто романтичних поетiв. Героїнi нашого Поета, це дiти сучасноi доби, даних соцiяльних умов або витвiр народнiх повiр'їв чи переказiв. Це було головною причиною, що український романтизм так скоро перейшов у побутовий реалiзм.
Шевченко у своїх творах не з'ясовує жiнок нашої минулої iсторiї, тiльки змальовує жiнку сучасних днiв.
В казематних поезiях, писаних в часi його заслання, бачимо безмежну тугу поета за рiдним краєм, за друзями i за жiнкою.

"Ой, зоре! Зоре! - i сльози кануть
Чи ти зiйшла вже й на Українi?
Чи очi карi тебе шукають
На небi синiм? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку, щоб i не чули."

Щоб вповнi зрозумiти глибiнь трагiзму осамiтненого Шевченка на засланнi слiд пригадати, що "III Отделение", звелiло княжнi Репнiнi, що прохала пiльг для Поета. "Не вмiшуватись у дiла України, якщо не хоче зазнати прикрих наслiдкiв". Ясно, що Шевченковi осталася едина рiч - писати. Писати помимо строгої заборони. В вiршах засланчого перiоду, страждаючий генiй виливав на папiр своє i людське горе, кидав дужий протест проти неправди, ставав на прю за краще майбутне української жiнки.

МАТИ

Немає нiчого глибшого над матiрню любов до своїх дiтей. Вона готова принести найвищi жертви для їхнього добра i щастя, не жаліючи своего спокою, здоров'я, а навiть життя.
Поетичний геній Шевченка вепить оспiвувати не звичайну матір, а оту зганьблену, збезчещену, поневолену та осмiяну людьми - матiр покритку. Поет стає в її оборонi. Показує, що вона така ж любляча, ласкава i глибоко релiгiйна, як другi. Бiльше того! - Ота вiддана на прилюдний глум мати-покритка приносить ще вищу жертву.
Ганна у поемi "Наймичка", навiть не вiдважується признатись до своєго материнства, щойно перед смертю сповiдається перед сином:
"Прости мене. Я каралась
Весь вiк в чужiй хатi...
Прости мене, мiй синочку!
Я... Я твоя мати. -
Та й замовкла..."

Вгляньмося, яка героїчна любов i самопосвята!...
Дочка в балядi "Лiлея" аж вiд людей дiзналася, що вона не правного ложа, а мати так i померла з горя та сорому, пана проклинаючи...
Катерина осмiяна i зганьблена чужинцем,прогнана батьками з дому i здаючи собi справу, яка доля чекає її сина, безбатченка, не в силi пережити горя i в ставку шукає спокою...
Або вглибiмся в трагедiю матерi змальовану в поемi "Марина". Її мов ту безпритульну собаку прогнали з панського подвiр'я i вона пiд тином болiє душею над горем дочки розлученої з мужем та замкненої в покої нелюда пана...
Правда, крiзь густу занавiсу дантiвських сцен Шевченкової творчости проглядають сонцерадiснi картини. Побiч бездонного трагiзму Катерини, Ганни у "Наймичцi", вдови у "Совi", матерi у "Відьмi", крiпачки у "Снi", збезчещеної дiвчини у "Варнаку", княжни та страшних у свойому пекельному грiсi - окаянної, заздрiсної матери в "Утопленiй", звироднiлої убивницi в "Русалцi" маємо цiлу галерiю iнших картин.Отих щасливих, радiсних матерiв, про котрих Шевченко говорить в "Садку вишневiм коло хати", в вiршi "У нашiм раї на землi" i в інших.
Приходить думка, чи не краще було б, шоб Шевченко зовсім оминув згадки про ту iдилiю, зовсiм вичеркнув отих щасливих матерiв? Може краще було б оставити тiльки тi трагiчнi постатi, дiйсну вiдбитку сучасних соцiяльних а полiтичних умовин на Українi? Ми ж знаємо, що в тi часи Україна переживала перiод найбiльшого застою i занепаду. Здавалося, що народ щезає з географiчного обрiю. Тодi - як пише Поет - "все мовчало", а Украiна "обiрвана сиротою понад Днiпром плаче".
Ми вважаємо, що Шевченко змальовуючи iдилiчнi картини, згадуючи про щасливих матерiв вiдтворює постатi матерiв майбутнього. Тут вiн розгортає перед читачем свою душу i збуджує у нього тугу за таким iдеалом матерi, який у даний час був немислимий.
А тепер розглянемо iдеал матерi у Шевченковiй поезi. Постатi Матерiв оспiванi найкращими поетами свiта. Про них складали віршi Данте i Шекспiр, Байрон i Шiлєр, Гете i Пушкiн, Мiцкевич i Словацкі.
Шевченко, у своїх творах, присвячує жiнцi взагалi, а матерi зосібна спецiяльну увагу. Вiн каже:

"У нашiм раї на землi
Нiчого кращого немає
Як тая матiр молодая
З своїм дитяточком малим."

У найкращому лiричному шедеврi "Садок вишневий коло хати" чудово змальована iдилiя родинного життя, чiтко виведена роля матерi.
Постатi, Шевченком оспiваних матерiв, являються глибокою психологiчною вiдбиткою переживань i роздумування Поета.
Зарисовуючи контури жiнки-сучасницi, отiєї невинної квiтки в соцiяльному багнi, вiн сильним контрастом, з темних мазкiв переходить на свiтлi, розкриває її душу i дає цiлiсть, iдеал справжньої матерi, пiднесений до найвищих вершин.
У "Наймичцi" бачимо додатнiй тип матерi, а в "Катеринi" вiд'ємний.
 Одна сильної волi, хрустального характеру, а друга безвольна - кiнчаючи самогубством лишає сина на долю i недолю судьби.
У "Тополi" бачимо матiр, що не вмiла вглибитися в душу своєї дитини. Їй байдуже, що дочка кохається з iншим.

"Чого в'янеш моя доню? -
Стара не спитала.
За сивого, багатого
Тихенько єднала."

Наслiдки такого ставлення матерi до дочки знанi нам з баляди.
Найважливiше представлена мати в балядi "Утоплена". Вдова з розгнузданими пристрастями приводить на свiт дитину. Дочка дозрiває, виростає, пишається красою, а мати старiє і лютує. Лютує зо злоби, що за дочкою "козаки як хмiль отой в'ються".

"I oд злостi
Зубами скрегоче.
Отака то була мати!...
Деж серце жiноче?
Серце матерi?

- питає Поет.
Заздрiстю доведена до шалу, мати схоплює дочку i кидається у хвилi ставка.
Глибокий трагiзм змальований московською мовою написанiй поемi "Слепая". Поет озкриває  перед нами почування зганьбленої матери, що стоїть на сторожi чистоти своєї дочки.Берегла та не встерегла. Нелюд-пан не тiльки матiр, але й дочку хотiв покрити соромом. Матiр'ю остережена  вона не далась на ганьбу. Зарiзала тирана, двiр запалила i сама знайшла смерть у вогнi.
Iншу матiр бачимо в вiршi "Сова". Залишившися вдовою, виховує вона сина. Думала, буде мати потiху на старi лiта та не судилося. Сина забирають в чуже вiйсько, а мати з горя та злиднiв збожеволiла.
Ще трагiчнiша постать, виведена у "Вiдьмi". Дiвчина збезчещена паном приводить на свiт близнята. Сина пан вiддав в лакеї, а дочку знасилував. Мати божевiльною помчала в свiт шукати своїх дiтей. Не знайшла їх, та навчилася мiж циганами лiкувати людей.

"Пан вернувшись занедужав,
Стогне, пропадає
А вона набрала зiлля
Та пiшла в палати
Лiчить його, помагати,
А не проклинати."

Тут бачимо впливи християнської етики i навчання Сковороди.
Найкращу постать матерi рiзьбить Тарас Шевченко в поемi "Марiя".

"... за сином
Святая  Мати  всюди йшла,
його слова, Його дiла
Всi чула й бачила, i млiла,
I мовчки трепетно радiла,
На Сина дивлячись...

Вона, Скорбна Мати, iдеал всiх матерiв, бачила муки i смерть Єдинородного Сина, була свiдком Його Воскресiння. Релiгiйний пiєтизм, дзвiнкий лiризм i проста фiлософiя материнства у цiй поемi, роблять Шевченковi мiсце у пантеонi найкращих свiтових поетiв.
Низка наведених прикладiв вказує, що Поет немов отi старозавiтнi пророки вивiв українську поневолену жiнку з найбiльшого людського позорища до авреоли святости, шляхетности та гiдности.

ДIВЧИНА

Шевченко, глибокий знавець українського побуту, а особливе народних пiсень. Пiснi про кохання вiдзеркалюють найрiзнороднiшi почування. Тут щасливе i нещасливе кохання, ревнощi, туга за милим та над усiм горують духовi моменти.
Розглядаючи віршi Поета, де вiн оспiвує дiвчат, бачимо, що своєю тематикою вони близькi народнiй творчости.
Шевченко залюбки згадує очi й брови, в яких найбiльше вiдбивається душа людини. Про глибiнь кохання свiдчать метафори, в яких Поет порiвнює дiвчину з зiркою, сонцем, ясочкою, ладою, сизою голубкою, рибонькою i.т.д. Вiн нанизує на вереницю своєї творчости рiзноманiтнi дiвочi постатi. Починює трагiчними, нещасливими і щасливими. Подає чистi дiвочi душi i грiховнi - нiчого не поминув своїм геніяльним пером.
Бачимо, що в "Невольнику" - перлинi iсторичних поем, змальований вимрiяний iдеал дiвчини. Такий тип незнаний поетам другої нацiї. Беатрiче - Дантого, яку "славлять янголи в горi" i iм'я якої "благословенне тричi", а яка в поетичному свiтi являється культом краси, духовостi i героїки, не може дорiвняти чистотi, красi, духовостi героїнi Ярини, що п'ять лiт жде судженого, а вкiнцi виходить замiж за слiпого!...
Княжна своїм чином - убiйство батька, що сягнув по її непорочну дiвочу чистоту - нагадує улюбленi мотиви Стендаля та ми певнi, що Шевченко не шукав тих мотивiв у поезiї, бо ними була багата сучасна Україна.
Поезії романтичного характеру, як от "Причинна", "Лiлея", "Тополя", "Калина" чи "Коло гаю" далекi понуро-пристраснiй романтицi Осiяна чи таких геніїв як Вертер, Карло Мор, Рене, Ернанi або революцiйним протестам Шеллi, Байрона, Пушкiна чи Мiцкевича. Шевченко очаровує нас не романтичною вiзiею поетiв, але живою тематикою, але суворою дiйснiстю з життя українського народу.
В "Гайдамаках" - Шевченко кистю великого поета зарисовує Оксану. Картини киненi поетом рiзко вiддiляють Оксану вiд дiвчат-героїнь інших поетiв. Її шляхетнiсть, нiжнiсть, любов та дiвоча чистота дають нам право вчислити її до дiвочих iдеалiв загально-свiтової лiтератури.
Вiрш "У тiєї Катерини", розкриває перед нами незнане, мабуть, у свiтовiй лiтературi явище. Дiвчина палко кохаючи судженого, що попав у турецьку неволю обманює трьох друзiв. Каже, що хто звiльнить її брата (фактично судженого) вiзьме її за дружину. Брата визволяють, але дiвчина за обман платить смертю, а побратими ідуть в степ шукати щастя-долi...
Подiбна iсторична тематика розгорнена i у вiршi "Хустина". Поет змальовує долю дiвчини, судженої лицаря, що згинув в боротьбi з ворогом. Ще цiкавiша постать Настусi у поемi "Сотник". Шляхетна, невинна дiвчина сирота, яку приютив самолюбний сотник, вибiрає утечу зi сином старого сотника, хоч не знає, що буде здана на горе і злиднi, але не годиться на сите i вигiдне життя з нелюбом.
Подiбний сюжет бачимо i у вiршi "Якби тобi довелося". Убога дiвчина кидає багатого мужа, зараз же по шлюбi i тiкає зi своїм визволителем i месником-засланцем на Сибiр.
В "Черницi Мар'янi", недокiнченiй поетом, змальоване горе дiвчини, яку мати змушує вийти за багатого, старого нелюба.
Наведенi сюжети можна зачислити до актуальних в сучасній Українi. Тут можна вчислити цiлу серiю лiричних вiршiв Шевченка як от: "Чого ти ходиш на могилу", "Дiвочi ночi", "У недiлю не гуляла", "Ой, одна я, одна", "Не кидай матерi", "Ми в купочцi колись росли", "Буває в неволi", "Дикерi", "Н. Т.", "Зiйшлись, побрались, поєднались" та iншi, де Поет з рiзноколiрових, шляхетних i пiвшляхетних каменів укладає незрiвняно мистецької вартостi мозаїку дiвочого свiту.
Його гомiнка лiрика з запожиченими народнiми мотивами багатогранно i всесторонньо вiдкриває глибiнь дiвочих душ.
На спецiяльну увагу заслуговує розгляд мiстерії "Великий льох".
Цiкавi малюнки, яких можуть позавидувати Шевченковi iншi генiяльнi поети, показують, як наш Поет уявляє собi кару за провини. Три душi у "Великому льоху" засудженi за услугу вороговi. Це пiдкреслює, що Тарас Шевченко все прощає, але за нацiональну зраду, уступство чи услугу вороговi не знає пощади.

ЗAКIНЧЕННЯ

Шевченко як письменник прекрасно володiв усiма видами лiтературної творчости. Про жiнку говорить вiн не тiльки в поезії, але й в прозi. Його повiстi, щоденник i листування вiдкривають перед нами значно ширшi горизонти i доповняють Галерiю жiночих сюжетiв. Поет своїми вогненними словами проспiвав українському жiноцтву могутнiй похвальний пеан, кистю великого мистця - змалював найкращi картини.
Тематикою йому послужила жiнка сучасниця. Шевченко передає нам її такою, якою бачили його очi, сприймав ум, серце i душа. Цiлiсть доповнює думками, якою хотiв би бачити жiнку в сучасному i майбутньому.
Шевченковi нацiональнi iдеї нiколи не йшли в розрiз з загальнолюдськими i Божими. Бiльшiсть жiночих сюжетiв може бути перенесена на iнтернацiональний Грунт i в нiчому не затратить своєї величі і краси. Постатi героїнь можуть послужити взорами найкращим мистцям слова. Цiла низка Шевченкових думок про жiнок може золотоструєм ввiйти в загальнолюдську скарбницю духа.