Павло ГІРНИК
МАТЕРІ

Як зірка далека,
упала сніжинка на руку.
Сльоза на долоні. Сльоза і мовчання.
Бо знову у двері постукала
звично розлука,
І знов ти сама на пероні
чекання...

Я в серці несу твої болі
і вічні тривоги,
Тепло твоїх рук і хвилини прощання...
І знаю напевно: коли б не вернувся з дороги,
Стоятимеш ти на пероні чекання.

Катерина КВІТЧАСТА
БЕЗСОННЯ

Не спиться матусі, не спиться,
хоч знає, що марно чека,
що стукне в вікно не синиця,
а синова рідна рука.
Не стукне уже - ой не стукне,
бо сина живого нема.
А та, що назавжди, розлука
безсонням її обійма.

В шибки голубіють світанки.
А ненька заснула на мить
і ходить по Афганістану,
де синова згасла блакить.

Недовгий цей сон, ой недовгий,
але в нім відчула сліди.
Але в нім відчула дороги,
де рідний синочок ходив...

І знову матусі не спиться.
Хоч знає, що марно чека,
що стукне в вікно не синиця,
а синова рідна рука.

Не стукне уже, ой не стукне,
бо сина живого нема,
а та, що назавжди, розлука
безсонням її обійма.

Валерій ЛІСОВСЬКИЙ
ДОЛЯ

Сіла осінь на порозі
Батьківської хати,
Стала золотом червоним
Килим гаптувати.
Вийшла мати на подвір'я
Сина виглядати
І на килимі зуміла
Долю прочитати.
Полились дощі колючі,
Випрали той килим.
Став він, як волосся неньки,
Білим, білим, білим.

Валентина КУЗЬМЕНКО
КОЛИСКОВА ДЛЯ МАТЕРІ

Як тихо-затишно в нашій хаті,
Матусю,
Я навіть слово промовить вголос
Боюся.
За північ. Сплять усі. Я з дороги -
Не спиться.
При світлі місяця споглядаю
Світлицю.
Ось фотокартки: ви, тато, доньки, сини,
Онуки.
А рушниками їх сповивають
Чиї ж це руки?
Спочиньте, мамо, бо завтра клопоти
Знову, знову...
Не ви, а нині я вам співатиму
Колискову.

Микола РІЗУН
МАМИНЕ СВЯТО

Мати білить хату на свято,
Бо приїдуть сини і онуки.
Стіни льоном цвітуть синювато,
Пахнуть квітами мамині руки.

Заховавши у закуток втому,
З рушниками розвішала спокій,
Розмальовує півнями комин
І дзвенить її голос високий.

Мене кличе з доріг він дитинно
У затишшя до рідної хати,
Де чекає в турботах гостинно
Неутомна і лагідна мати.

Ще з порога уздрівши: <<Синочку,
Ти - як сонце із ясного неба!
А я вишила нову сорочку
Із пахучого льону для тебе>>.

І вже в хаті матусине свято
Вгамувало всі болі й розлуки.
Та горить моє серце, як ватра,
За натруджені мамині руки.

Валерій ГЕРАСИМЧУК
І ТІЛЬКИ МАТИ ПРОМОВЧИТЬ
Пісня

Нехай мені судилося блукати
у пошуках щасливої зорі -
не завагаюсь, як покличе мати
додому повернутися з доріг.

Зберуся вмить і за світи поїду,
та рідній неньці серце привезу!
Візьму усе, лише покину біди,
щоб радісною бачити сльозу.

Ще того ж дня бродитиму полями,
провідаю уже стару вербу.
І як усіх, то і мене так само
питатимуть: де ти так довго був?

А ввечері зійде зоря над гаєм,
мов скаже: де ж носив тебе лихий?
І тільки мати промовчить,
бо знає,
які важкі були мої шляхи.

Юрій ВИННИЧУК
ЛИСТ ДО МАТЕРІ

Добридень
падає сніг - нічого нового

почуваюся добре
скоро тебе провідаю

Добридень
цвіте бузок - нічого нового
светра дістав
приїду обов'язково

Добридень
пахнуть суниці - нічого нового
звичайно приїду

Добридень
опадає листя - нічого нового
багато справ

Добридень
падає сніг

Станіслав ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ

Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив'язала до небес.

Весело і з ляском серед печі
Полум'я гуляє по гіллю.
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.

Вже однак зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я - малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.

Матері розказувать не треба,
Як душа світліє перед днем

В хаті, що прив'язана до неба
Світанковим маминим вогнем.

Оксана ШАЛАК

Прийду. Заплетуся в стрічку,
Яку позичу у сестри -
Й така маленька, невеличка.
Така маленька - років три...
А мама схожа так на мене
Оцю, теперішню дочку,
А я на неї, давню маму
З дитинкою у сповитку...
Я сяду так - навпроти мами,
Навпроти зморщечок її
І визбираю їх губами -
Вони мої, мої, мої.

Валерій ЛАЗАРЕНКО
ДО МАМИ

До мами,
Як літо пропахне садками,
До мами,
Як спогад мені заболить.
Як далеч гойднеться навколо вітрами,
І відблиском сонця засяє блакить.
До мами...
Дорога терниста навколо
Петляє і в'юниться, наче батіг.
І щось озивається трепетним болем,
І кличе в дорослість з ранкових доріг.
До мами...
Вже бабине літо за тином
Спішить до чужої, напевно, межі.
А я залишаюсь для неї дитиною
І радість дитинства несу у душі.
До мами...
Дорога пропахла садками.

Пилип ЮРИК
МАМИНІ РУШНИКИ

Небокраєм бігло сонце,
Утікаючи за дах.
Вишивала край віконця
Свою долю в рушниках
Моя мама. Вишивала
Пелюстки малих квіток,
Зелен-рутою вбирала
Голос лагідних пташок.
Все зливалося у чистий
Чарівний пейзаж один.
Та в квітковеє намисто
Додавала і полин.
Додавала, бо гіркою
ЇЇ доленька була,
Що могутньою рікою
Світлу юність понесла.
Гіркла пісня солов'їна,
Мліла голка у руках.
І червоная калина
Сумувала в рушниках.
6.12.1991

Стефанія УКРАЇНЕЦЬ
ПОРТРЕТ

Мати слухає тишу, терпку та ожинну,
Думний вечір зокола стає,
Витирає блискучу у зморшках сльозину,
Сиві гадки мережить - снує.

Як сміявся той вечір
в колисанках співочих.
Місяць кидав на хату кирею ясну.
Розпромінені зорі. Вмиті росами ночі.
І земля у полоні таємного сну.

Це було. Не наснилось. В далекім учора.
А душа - наче в небі розхмаренім птах.
Така тиша врочиста. Така тиша соборна.
З неба скрапують зорі, мов прожиті літа.

Мати слухає тишу. Пахне м'ятою вечір.
По-старечому сумно скрипить журавель.
Розлетілась по світу гамірлива малеча,
Тільки й тими листами сива мати живе.

І несила збагнути,
як же трапилось все це,
Невже канув у Лету одлеліяний світ?
Сколихнулася тиша. І поранила серце.
І скорботно завмерла край похилих воріт.

Яків СЕМЕНЮК
МАМИНІ КВІТИ

Квіти чудові
На рушникові,
Як подарунок мені, збереглись.
Квіти від мами,
ЇЇ руками
Вишиті з ніжністю серця колись.
Маки, жоржини,
Кетяг калини,
Білі ромашки, в'юнки чарівні;
Поруч півоній
Квіти червоні.
Барвами сяє рушник на стіні.

Як подивлюся,
Їм усміхнуся -
Мамин рушник промовляє без слів.
Зразу ж згадаю
Рідного краю
Килим квітковий з садів і полів.

Знову і знову
Квіти чудові
З щемом приємним у серці цвітуть.
І до загину,
Як Україну,
Мамині квіти мені не забуть.

Микола ДОВНИЧ
РОЗМОВА З МАМОЮ
Муз. О.Гавриша

- Розкажіть мені, мамо, про вишні...
Їх було так багато в саду?
- Були, сину, морози невтішні,
А вони кого хочеш зведуть.

- Розкажіть мені, мамо, про зорі,
Чи такими були і колись?
- А той, сину, хто виріс у горі -
Не часто на зорі дививсь.

- Розкажіть мені, мамо, про долю,
Чи людині підвладна вона?
- Наша доля, мій сину, як море -
Той пливе лиш, хто має човна.

- Розкажіть мені, мамо, про роки -
Чи спливають помітно вони?
- Роки, сину, помітні... допоки...
Матерів пам'ятають сини.

Олег ГОЛОВКО
РЕКВІЄМ

А до Вас я, ой матусю, вранці їхав до живої,
А приїхав - чорні двері відчинила вже труна.
Чорні верби нахилились над рясною сивиною,
Чорні вишні позбігались,
Чорна плаче далина.
Вже вам вітер не повіє.
Місяченько не всміхнеться.
І зозуля на світанку добрих мрій не накує.
А травичка біля хати на зелені ніжки пнеться,
А при березі в березі сік, мов сльози, виграє.
Тричі різаний і шитий, на війні свинцем побитий,
Стане батько, мов ікона, гляне смерті віч-у-віч.
Біля нього скраю тихо всенародне сяде лихо
І воєнне, й повоєнне, і з важких десятиріч.
Там жінки в плугах голосять,
Там сирітки хліба просять,
Там садки рясні під корінь йшли рубати зі слізьми,
Там дитина крутить жорна,
Білий світ там в сукні чорній,
Але люди непоборні залишаються людьми.
Станьте поруч над труною, над рясною сивиною,
Люди знані і незнані, люди рідні і чужі.
Треба з миром і любов'ю в світі жити між собою,
Бо усім судилось бути на сумній оцій межі.
Станьте поруч над труною, над безмежною журою
Всі - і атомні й нейтронні - навіжені палії.
Чи не мати вас кохала?
Чи не мати годувала?
Чи не вам заповідала думи й радощі свої?
Знаю, мамо, ви з могили вже не встанете ніколи,
Смерть не вб'єш, і не підкупиш, і не скажеш:
<<Відійди!>> -
Але Ви життям скріпили всенародне вічне коло,
Бо і в дітях, і в онуках мати житиме завжди.
Нам в піснях її тужити,
Нам її плекати мову,
Щоб зернятком проростала - вічним колом у ріллі.
Поки в світі буде жито,
Поки в світі буде слово,
Поки в світі будуть люди -
Буде Мати на землі!

Андрій БУРЕНКО
ЄДИНІЙ СВОЇЙ

Може в час жорстокої розпуки
Я іду в осінній вітровій
І кладу трудом змарнілі руки
На долоні матері своїй.

Голову, посріблену роками,
Прихилю, відчувши серця стук.
А до кого ж ще несуть віками
Діти біль тяжких душевних мук?

А кому ж повідаєш про мрію:
З ким розділиш сумніви свої?
Хто тебе найкраще зрозуміє
На незрозумілій цій землі?

Олександр ЗАБАРНИЙ
МОНОЛОГ

Мамо, цвітом вишневим вкрилися скроні мої,
В небі високім тужливо ятчать журавлі.

Сивим ключем перемірюють неба блакить...
Мамо, за Вами серце у мене болить!
Мамо, роки, як ріки розмили марища днів.
Сад Ваш весною від смутку увесь посивів.
Вітер пелюстками всіяв до Вас мені шлях...
Мамо, докір читаю у Ваших очах.
Кленом самотнім спинюся у Вас біля ніг,
Що ж то за син, коли неньку свою не вберіг?!
Скрипка у серці сонату тужливо грає...
Все ще не вірю, що Вас вже у мене немає.

Людмила ГНАТЕНКО

Мамо!
Вчора знов мені наснилась,
Й серце на хвилинку опинилось
Там, далеко, в батьківській оселі,
Де побіля вікон в'ється м'ята,
І ласкава вишня хилить віти,
Де цвіте барвінок не прим'ятий, -
І шепочуть щось ласкаво квіти.
Там десь, по траві в росі сріблястій
Я босоніж бігала малою...
Мамо!
Є одне у мене щастя -
Завжди бути поруч із тобою.

Валентина ГРИБЕНКО

Тиждень у мами. Цілий тиждень у мами.
Як радіють мені вишиванки!
Пригоща сад своїми плодами,
Пригортають співучі світанки.

Он матуся несе в пелені
Обмальовані сонечком дині.
І всміхається тепло мені
Наш Дружок, що дріма на ряднині.

І повітря лоскоче, п'янить,
Пахнуть літом ціловані сливи.

Плач гітари і сміх десь бринить.
Зорепад, як ніколи, красивий.

Миє донька долоньки малі,
Витира, мов бабуся, поволі,
- Мамо, мамо! І сонце з землі?
- Мамо, мамо. І в мене мозолі.

Катерина ВОЛОШКО

От і виросли ми і змахнули крильми в далечінь.
І хоч сили малі,
Дрібен-потом дорога полита,
Дотик маминих рук
Ще тепліє на кожнім плечі,
Піднімає у вись
Материнська священна молитва.
Скільки скель на шляху,
Скільки подувів злісних вітрів,
Та падіння гучне
Найпекучіше завше
болить нам.
Та чому лиш тоді
із нас кожен душею прозрів,
Як зімкнула вуста
Материнська священна молитва?

Наталя ВІРГУШ

Почався ранок. Чуєш? Хвиля пише.
В ній зіркою блакитний сон горить.
Та вже по сходинках іде тоненька тиша
І гасить кольорові ліхтарі.
Ще фіолетово прозорить матіола,
ще руки на плечах туман ховає.
Та сходить день.
І небо, ніби поле,
І неосяжно у душі зринає
цей день новий, в якому щедро й світло,
любов і втома, зерня і печаль.
На лавочці у парку мати сива,
немов дітей, ці чисті дні стріча.
Їй любо тут пригадувать своє,
тримати у долонях змоклі квіти,
тривожить знов її сосновий вітер,
І серце важко синім дзвоном б'є.
А мимо неї йде десятий клас,
як з сорок першого подаленілий вальс,
і дівчинка, пройшовши кроків з п'ять,
на жінку озирнулася усміхнено.
Два сонця в мами ув очах стоять:
далеке - чорне, і велике - світле...

Павло ЛЕНЕЦЬ
МАТЕРІ

Ще не зима, та вже й не літо.
А біль хлюпочеться в душі.
Повиростали твої діти -
Згубився слід у спориші.
І душу теж не відігріти,
Вона - обірвана струна.
Ще не зима, та вже й не літо
Тремтить, мов спогад, сивина.

Григорій КАЛІШ
ДО ОТЧОГО ДОМУ

Знову до отчого дому
лине синівська душа...
Ось та стежина знайома,
а від воріт поспіша

Мама! О, рідна, мов промінь
світлий і ніжний ковзнув,
й серця бентежного пломінь
збурив жадану весну.

Мати! З шорсткої долоні
пахко війнуло теплом.
Час сивиною на скронях
черкає штрих за штрихом.

Мати! Якісь там хвилини -
й стіл, як на свято, цвіте:
<<Все, чим багата, мій сину,
хоч і життя - не проcте.

Вчора в листі, що від тебе,
вірші читала твої.
То напиши хоч що-небудь
і про батьківські краї>>.

Мамо, хороша, єдина!
Певною будь, я прошу.
Думи свої, що перлини,
виберу на самотині,
палко тобі напишу.

Олег ГОРДІЙЧУК
МАТЕРИНСЬКЕ ВІКНО

(За назвою збірки поезій Миколи Удовиченка)

Над вікном материнським журилися зорі,
У вікні материнськім журилась свіча -
Син блукав-потопав у житейському морі,
Син із тугою матері навік обвінчавсь...

А в заплакану ніч повернувся додому
Під притишену річ - на останню цю стріч.
І вікно материнське у поклоні німому
Запалило десятки згорьованих свіч...

<<Рідна мамо моя! А чи був я щасливий,
Поки світом блукав, поки долі шукав,
Бо чорніло вікно твоє так сиротливо
Поміж тисячі друзів, пиятик і кав?!

Ох, матусю моя! Що ж за лихо спіткало
Твого сина коханого серед друзів і кав?!
Вік чекала мене й лиш тепер дочекалась -
Син твій світом блукав і - таки заблукав...>>

Материнське вікно берегло світ дитинства,
І, забуте давно, вік зоріло воно,
Мов жертовна і вірна зоря материнства, -
Понад світом пустим те спустіле вікно...
25.07.1993

Василь БОРОВИЙ
ВИ БАЧИЛИ МОЮ МАМУ?

Ви бачили мою маму? Он в одежині подертій
Сіла на камінь, чекає, хто б їй картоплю доніс...
Сіла перепочити - перед ворітнями смерті,
Перебира пережите очима, повними сліз.

Коли вибирали долю - усі святі були проти
Лихої для неї долі, а біс, певне, вигукнув <<за>>...
Крутиться світ шалений: війни, перевороти,
Тільки печаль незмінна, як удовина сльоза.

Пасла в людей корови. Паморозь - ноги ж босі.
А підросла - у пана зрізала соняшники...
Та до престолу Бога й сирітські доходять сльози:
Солдат з революцій вернувся -
у дівчини просить руки.

Час на життя й на жито - в полі на власне жито.
Та не даремно тричі тужно гукав їй сич...
Цвіт не зів'яв з весілля, як хлібороба вбито,
Мужа її убито. Ким? - не розкаже ніч...

Наче нитви в прядильні - хто обірвав надії?
Йваночку, мій Іване, не довго ж топтав ти ряст...
Рогатий позаздрив на долю?
Проспали ту ніч святії?
<<Йдуть сльози вдови до неба>>, -
сказав це Екклезіаст.
Ви бачили мою маму? Зморшки геть поорали
Її обличчя ласкаве, і ніч стоїть на сліду.
Сам Бог, напевне, позаздрив:
прийшли і сина забрали,
Бо треба ж комусь кайлувати
на Півночі нашій руду.

Ви бачили мою маму? Он в одежині подертій
Сіла, дивиться довго - у потойбічну пітьму...
А біля неї Ангел, зажурено Ангел смерті
Стоїть, а сльоза йому котиться - і сам не знає, чому.

Олександр ЧЕКМИШЕВ

мамо
перейдіть мені дорогу з повними відрами
я рушаю на пошуки долі
доля
з відрами повними сліз
перейшла дорогу моєму народові