Невеличкий збірничок під назвою “В день Матері” з пожовклими від часу сторінками я віднайшов серед книжок, подарованих місту Севастополю Товариством приятелів України згідно їх проекту “Канадсько-українські бібліотечні центри”. Виданий він Союзом Українок Канади друком “Українського Голосу” у Вінніпезі в далекому 1931 році.
В Україні теж святкували День Матері. Правда, не на державному рівні. Віддавали належну пошану українським матерям.
Чудова українська мова цієї книжечки зачаровує. Деякі слова звучать незвично, але як по-рідному, як тепло, як співуче!
Запропоновані тексти є не лише історією і красним письменством, а й по причині їх актуальності нашим моральним і духовним дороговказом.
Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ

Ліногравюра Олени Кульчицької
 

“СЛОВО МАМА, НАЙБІЛЬШЕЄ, НАЙКРАЩЕЄ СЛОВО”

Мама!
Яка гармонiя в звуках слова, мама!
Милозвучнiсть i мягкiсть звукiв обвиваються довкола серця i остають там на вiки.
Се перша любов.
Мама!
В матiрному обличчу є щось такого взнеслого, щось спорiдненого з самими небесами! Той ангельський усмiх на колискою дитини, той легкий дотик коло слабого, та надлюдська витревалiсть в журбi та в терпiнню, те геройське пожертвовання для дитини надають її якоiсь надземної святости!
Природа призначила матерi взнесле мiсце. Нашi дитячi рученята перше до неї простяглися, перше ми її зрозумiли, перше й полюбили. В протязi життя ми безупинно простягаємо руки до мами, як до святости. Серед найгiршого оточення, серед найбiльше бурливих хвиль при мамi знаходимо тихий рай.
Любов матерi – се найбiльша святiсть! Камiнець кинутий в озеро творить мiлiони малих хвиль по цiлiм озерi. Так само вплив матiрної любови охоплює нашу душу i стає наче вiдгуком до кiнця життя.
Мама!
Се ангел хоронитель дому. Її любов i привязання до дiтей, її дружба з мужем несвiдомо ставить її в осередку до домашнього життя, довкола котрого кружляють всi стремлiння та спомини родиннi! Дiм – се матiр... Без матерi нема дому!
Матiрна любов жеврiє в кождiй її думцi, в кождiм дiлi...
Її любов нiколи не завмирає, нiколи не вгасає... Навiть коли матiр спочине вiчним сном, та любов дальше пробивається в душу родини та нераз стає стiмулом до кращого iдейного життя в мужа чи в дiтей.
Нема нiкого в свiтi, щоби заступив мiсце рiдної мами. Шануймо її!
С. С.

УКРАЇНСЬКА МАТИ

Не тої матерi свято повиннi ми святкувати, котра тiльки вмiє життя дати, грудьми своїми дитину плекати, ночами мусить над нею не спати та роками довгими доглядати, убирати, чистити, - але тої матерi української свято повиннi ми святкувати:
котра вміє дати своїй дитинi душу українську!
котра може вдихнути в неї духа повного посвяти, пожертви й геройства за нарiд свiй!
котра виплекає в неї повагу ло всего свого, гордiсть у всiм, що наше!
котра взнесеться високо i положить на небесах ясну зiрку для дитини своєї, зiрку–iдею українства, яка ввесь вiк буде тiй дитинi дороговказом!
Оттакої української матерi свято святкуймо!
Таку матiр нашу обожаймо!
За неї Бога молiмо!
В нiй основа й будучнiсть народу українського!
Тi якости може вложити в iстоту української дитини лише мати українська.
Не зробить того нi школа, ні iнститути, нi церква, нi книжка, нi преса, – бо вони приходять вже пiзнiйше в вiку, коли дуже часто вже запiзно, коли дитина вже пропала народовi нашому. Всi тi пiзнiйшi – дуже важнi чинники, як школа, церква, книжка – можуть лише продовжати ту будову, яку поставила мати, можуть її плекати, розвивати, зберiгати, – але їм запiзно ставити основи української людини, української душi.
Тому не кожда жiнка, що має дiти, говорить нашою мовою, походить з нашої крови й кости, може класти домагання, щоби вважати ї матiр’ю українською. Вона може бути добра господиня, добра людина, надзвичайно добра родителька, але не має вона нiчого для українського народу. Во може й проти дiйсної свой волі дає життя дитинi, але як пустить її в свiт здоровою фiзично, не давши її нашої душi, провiдної української цiли, – то з тої дитини може бути крайнiй ворог народовi свому, може бути яничар, хрунь, розбишака; одним словом, ганьба не лише тiй, що його породила, але й народовi, якого ім’я вiн носить, – не тому, що те ім’я любить, а тому, що мусить його носити.
Та кiлько в нас є таких Українцiв, котрi ними мусять бути, а котрi стидаються свого походження!?
Кiлько в нас є таких Українцiв, що є перевертнями, кривителями свого, яничарами та ворогами?
Чи матiр може в своїх, або й в чужих вимагати пошани коли пошани вона не має вiд свого власного плоду?
Вона не є мамою, вона є лише родителькою.
Чи мало в нас вже народилося? Адже є нас сорок мiліонiв! Та чи бути нам гордими з того, що нас богато? Адже є в нас приповiдка: "То нiчого, що я дурний, але я великий!"
Щоби не осудили нас за несправедливiсть, пояснимо наш погляд.
Сказав американський фiльозоф, Емерсон, що цивiлiзацiю можна судити по тiм, яку ролю вiдограє жiнка в суспiльности.
Ми скажемо, що нацiю, її свiдомiсть, її силу, опiр можемо судити по тiм, кiлько в нiй є нацiонально свiдомих жiнок.
Казали Греки: Дай свою дитину до невiльника на виховання, то будеш мати замiсць одного невiльника двох.
Ми скажемо: українська жiнка була тисячi лiт невiльницею та на жаль, невiльницею є вона духом по нинiшнiй день навiть тут в свобiднiй країнi. А чи вiд невiльниць можна сподiватися взiрцево вихованих синiв та дочок? Що посiяли, те жнемо тепер.
І як же нам позбутися того невiльничого духа? До сього ставимося дуже поважно i кажемо, що справа ся дуже трудна. Але маємо примiри з инших народiв, якi потрафили позбутися свого назадницького та невiльничого духа в дуже короткому часi, тому вiримо, що і ми се вспiємо зробити. Союз Українок має на цiлі визволити кожду Українку умово, духово й суспiльно. Вона мусить стати повною людиною, повною громадянкою, членом суспiльности, такою, якої не могли би здержувати нiякi перепони на її народньому шляху та в змаганню вповнi розвити Богом данi її здiбности. Вона повинна стати людиною нацiонально свiдомою, із глибокими переконаннями, з характером, з душею до глибини українською.
Се є наша цiль і до сеї цiли йдемо всiми змаганнями своїми.
Аж тодi наша будуччина буде забезпечена i запевнeнa коли кожда наша мати такою людиною буде. Коли кождa наша мати буде основою з гранiтної скали характеру нацiонального. Без сього нам не бути. Без сього в теперiшнiх вiдносинах серед чужої культури, де тисячi рiжних найсильніших чинникiв звернено проти нас – ми, як нарiд, впадемо, станемо добичею та погноєм для сильнiйших вiд нас.
Ви мабуть читали в шкiльнiй читанцi про те, що колись Греки дбали, щоби кождий Грек став твердою здоровою цеглою в нацiональнiм, державнiм мурi Греції; щоби нiякий ворог того муру не мiг розвалити. Тодi нації і держави в своїй боротьбi за своє iстновання полягали на мужеську фiзичну силу. Про ролю Грекинь мови не було, бо вони були ляльками. Тепер часи змiнилися. Вiйна стала лише остаточним чинником оборони нації. Тепер нацiю краще вiйни може зберiгти нацiональна свiдомiсть, нацiональна душа, гордiсть, бажання бути нацією. А всі сі прикмети може найкраще защепити в дiтях мати, і тому нашим завданням є, щоби кожа українська мати була приготована до народних обов’язкiв.
Одного разу запитала жiнка одного розумного чолoвiка:
– Коли я маю починати виховувати свою дитину?
– А кiлько вашiй дитинi лiт? – спитав її той чоловiк.
– Чотири роки, – вiдповiла жiнка.
– Ох, Боже, ти, жiнко, запiзнилася з вихованням своєї дитини на чотири роки.
Чому? Бо виховання дитини починається, коли вона дихне перший раз повiтря в свої груденята, коли вона своїми оченьками лерший раз свiт Божий побачить.
Сказав англійський поет Вордзворт: "Дитина є батьком людини." Дитина вказує на якiсть людини, як ранок вказує на день.
Лорд Бругем дослiдив, що дитина вiд 18-го мiсяця до 1-го мiсяця свого життя своїми власними спостереженнями силами та змаганнями вчиться бiльше, чим по тiм часi може навчитися за цiле своє життя. Без тих 12 мiсяцiв свого вiку, да людина була б немiчним туманом, безрадним, хоч би навiть потiм вдалося й дiстати й унiверситетськi науки.
В тих мiсяцях ум дитини є свіжий, бистрий, гнучкий; запалюється активнiстю вiд найменшої іскри вражiння. Дитячi вражiння остаються сталою основою характеру людини на цiлий вiк.
Та чи не завважали ми сего особисто по своїх дiтях, котрих ми берегли, вчили по українськи говорити увесь час, а прийшла дитина до мiста на вулицю мiж англiйськi дiти на місяць або два i вже знає англiйську мову так, що й дома вже по англiйськи говорить.
Розказують, що одна Францужанка з Квебеку, як приїхала а до захiдної Канади та хотiла зберiгти свої дiти, щоби не забули француської мови, то постановила була собi до семого року життя дитини не пускати між дiти бавитися.
Сказав один англiйський учений: "Одна добра мама варта більше, як сотня учителiв."
Дитина, пiд доглядом щирої української матерi, одинокої і найрiднiйшої учительки, може за перших кiлька лiт свого життя дiстати бiльше народного виховання, чим зможуть пізнійше дати її всякi iнститути i всi иншi чинники, якi над збереженням нашого народу можуть працювати. Мама мусить положити такi сильнi основи душi української в свой дитини, що опiсля нiяка сила тої дитини нацiонально не звихне.
Ще перед семим роком життя дитини, поки дитина до школи, коли чувство й уява є її свiтом, мама повинна всiх своїх сил i старань докладати, щоби ту дитину здобути, свого народу. Вона повинна впоїти в неї гордiсть свого походження, пошану до свого народу, поставити для тої дитини цiль народню в самiм осередку душi її, якої нiхто й нiколи не повинен i не мiг би вирвати. Обов’язком матерi є збудити в дитинi любов до українського народного iдеалу i заставити всi її змагання життя посвятити для того iдеалу.
Нашим найбiльшим завданням є виховати передовсiм свiдому матiр українську.
Мих. Стечишин

ПРИЗНАЧЕННЯ МАТЕРІ

Свято Матерi криє в собi щось висшого і взнеслiйшого, чим яке звичайне народне свято, бо має початок в нутрi кождого народу – в родинi. Тому се родинне свято потягає за собою найкращий сентимент людської душi, воно дає нам нагоду вiддати честь і пошану найiдеальнiйшiй нашiй приятельцi в життю – своїй Родительцi-Матерi.
В життю можемо мати гарних, щирих, добрих приятелiв, але нiхто не виллє тої нiжної любови в такiм лагiднiм тонi i так без застережень не пожертвує себе для нас, як матiр, котра нас на свiт привела, немiчних в пеленках вигрiвала, своїми грудьми кормила, недоїдаючи й недосипляючи доглядала, берегла в небезпецi і в кождiм разi готова була вiддати своє життя. Вiрна любов матерi є безконечна і незмiрна. Родина може вiдцуратися, други можуть стати ворогами, приятельство може забутися, тiльки в материнськiм серцi знайдемо безкорисну любов, що огрiває нас вiд колиски до гробу.
Нема мови, щоби нею висказати силу, красу, героїзм й посвяту материнської любови, бо ся любов немає границь – вона нiжна, безкорисна, невимушена, повна самопосвяти гiдна подиву. "Що є Рафаїлова Мадонна", каже оден письменник, "як не тiнь материнської любови зазначена пензлем на полотнi?" А нiмецька пословиця говорить:
"Найвисша любов – Господа,
Найкраща любов – Матерi".
Материнська судьба і доля в життю незмiнна. Її суджено класти здоровля, а нераз й життя на вiвтар свойого покликання. "Коли Господь подумав про Матiр, то мусiв усмiхнутися із задоволенням, що сотворив її такою богатою, сильною, благородною, що вiд неї залежить Добра матiр повинна бути не так горда тим, що дала гарну вроду дитинi, як тим, що вона перша вщепить гарний характер і добрi прикмети в душу своєї дитини. Найславнішi учителi признають, що одня добра матiр вартує за десять учителiв, бо материнське сeрце, то дiточа шкiльна лавка. "Кажуть, що чоловiк найсильнiйший, бо панує над морем, землею і низшим сотворiнням, але є ще бiльша сила, а то рука, що колише колискою, вона володіє свiтом", пише англiйський поет Валес.
Задачею матерi є не лиш подбати про тiлесне виховання, але й обов’язком бiльшим і тяжшим є духове виховяння і ублагороднення дитини і то так для й особистої користи, як для добра загалу. Мати не тiльки повинна нагодувати і убрати дитину, але повинна вщепити в свою дитину гарнi душевнi прикмети i чесноти, як любов до свой родини, до свого народу, до своєї мови і звичаїв, сильну вiру в Бога і привязания до релiгiйно-морального життя; замилування до науки i працi, до порядку, до послуху, до завзяття, до витривалости й жертвенности.
Наполеон сказав: "Францiя нiчого так не потребує до будови нації, як добрих матерей. Се найкраща система в однiм словi". Особливо в теперiшнiм часi, серед українського народу ідеальна мати є дуже пожадана і ми повиннi сему питанню посвятити бiльше часу, як се досi дiялося.
Коли-б кожда матiр свiдома свого значiння взяла собi до сеpця слова Івана Франка:
... думай, що на тобi
Мiлiонiв стан стоїть
Що за долю мiлiонiв
Мусиш дати ти одвiт,
т о певно, що протягом одного-двох поколiнь українська нацiя зрiвняласяб з прочими культурними народами пiд кождим зглядом.
Ганка Романчич

I3 ПОЗАЦЕНЗУРНОГО ЛИСТА ДО МАТЕРI

"Матусю, прийшов Ваш лист, дякую.
Мене розраджуєте та потiшаєте, а самi плачете.
Не плачте, рiдненька, не треба. О, як менi прикро,
що змушений нести скорботу в наш дiм, а не втiху
Вашiй старостi, та не можу, матусю, iнакше.
О, як би менi хотiлось, аби Ви не горювали,
що недопя ходить за мною, що не став багатим.
Повiрте - я багатий, мамцю. (Спiв):
О, я тепер такий багатий, мамо.
Нехай що у тюрмi!...
Чого Ви в сльози? Ну, не треба.
Все найдорожче, мамо, при менi.
Наослiп з дурману я виходу шукав,
Бо вже задихавсь i знемiг.
Спромiгся лиш iдолам плюнуть у лице
За себе, за Вас, за обманутих всiх.
I я тепер такий багатий, мамо... (рефрен)
Втрачену вiру я раптом знайшов.
Хiба це для нас не скарб? -
Розкути кайдани на серцi своїм,
Вiдчути, що страху ти бiльше не раб?
I я тепер такий багатий, мамо... (рефрен)
I певнiсть я маю в своїй правотi.
Хiба це не скарб для нас? -
Вiдчути всiм серцем, що ти на путi,
Якою iшов так несхитно Тарас?
О, я тепер такий багатий, мамо... (рефрен)
1985, Пермський табір Кучіно 36-1
Микола ГОРБАЛЬ