Олена ТЕЛІГА
ЛИСТИ, СПОГАДИ

Галина Лащенко
ПЕРША ЗУСТРІЧ З ОЛЕНОЮ ТЕЛІГОЮ

Наша родина збиралась їхати влітку на два місяці до Чеського Раю, гарної місцевости коло міста Турнова, на півночі Чехії. Але мій батько, професор українського Празького Університету і Подєбрадської Академії, Ростислав Лащенко, ще мав закінчити деякі справи в Академії, і тому вся наша родина тим часом поїхала до Подєбрад на десять днів.
Невеличкий курорт для лікування серцевих недуг - Подєбради - мені дуже сподобався. Я з цікавістю оглядала старовинний замок короля Юрія Подєбрадського над рікою Лабою: в його просторих залях, де відбувалися виклади студентам Академії, містились численні лябораторії і бібліотека. В замку був ресторан "Україна", в якому влаштовувались українські вечірки і балі.
"Академія в Подєбрадах була не лише політехнікою і навіть не лише лябораторією українця новітньої доби,- писав багато років пізніше один з абсольвентів Академії Євген Маланюк.- Була вона також національно-суспільним середовищем, яке притягало, скупчувало й будувало - на еміграції - повновартісно ієрархізоване національне суспільство".
Це була справжня Аlmа Маtег української еміграції!
На другому боці були луки зі свіжою високою травою і масою квітів, довга липова алея над Лабою, така типова для багатьох чеських містечок і курортів. Оподалік розкинувся вогкий і темний парк, званий Обора. А в центрі міста, на головнім майдані, стояв пам'ятник короля Юрія Подєбрадського. Він особливо притягав мою увагу, бо нагадував пам'ятник Богдана Хмельницького у Києві. У міськім парку, повному квітів і цікавих рослин, по-мистецьки виплеканих першорядними садівниками-чехами, грали на зміну духова і струнна оркестри арії, марші й попурі світових композиторів.
Усюди був рух. Приїжджі пишалися модними туалетами. Курорт Подєбради жив своїм рухливим життям літнього сезону. Вражало те, що на кожнім кроці чулась українська мова. В парку, на вулицях, в крамницях, на пляжі - можна було побачити українських студентів, почути українську мову. Це дратувало приїжджих росіян. Журналіст Яблонський написав злісний фейлетон про подєбрадське життя, назвавши український осередок - "осиное гнездо".
Я була в Подєбрадах вперше.
Наша родина жила в Празі, де я з братом Олегом ходила до гімназії, тільки батько їздив щотижня на виклади до Подєбрад.
Цього літа я познайомилась з родиною Шовгенівих і перший раз побачила Олену Шовгенівну, майбутню поетку Олену Телігу, чи як її звали в родині - Леночку. Вона була студенткою Педагогічного Інституту в Празі і саме в це літо збиралась виходити заміж за студента Подєбрадської Академії - Михайла Телігу. Весілля мало відбутися швидко.
Ректор Академії, професор Іван Шовгенів, мав троє дітей. Двох синів-студентів і наймолодшу, тоді 20-літню, дочку Олену. Вона відразу дуже мені сподобалась. Висока, тоненька, з живими очима, в ясній сукні, в білім капелюсі з широкими крисами, вона була така весняна, як її 20 років, така іскриста, як соняшний день навколо неї. Її обличчя було дуже мінливе. То зовсім звичайне, а часом таке миле, що тяжко знайти миліше. Риси обличчя мала неправильні, ніс надто короткий, тонкі нервові уста. Але такий особливий склад обличчя, що деякі дефекти мало його псували. Не була красуня, але гарненька, приваблива і дуже жіноча1. Мене вразила її мова, говорила так, наче ледве встигала набрати віддиху, щоб говорити. Між нами швидко спалахнула приязнь, надзвичайна симпатія. Так раптово це буває лише в дитинстві і в першій молодості. Два тижні і я говорити почала так, як вона, - вибухово.
Наше молоде товариство складалось з таких осіб: Олена з Михайлом, її нареченим, Оленині брати - Андрій і Сергій, Лесь Гайовський2, студент Академії, мій брат Олег і я.
На родині Шовгенівих трагічно відбилась довголітня окупація України Росією. Старший син і Олена були українці, молодший син - Сергій - вважав себе росіянином. Його цілковито покорила російська культура, вірніше російська література, якої він був добрим знавцем. Мабуть, врізалось у пам'ять життя імперського Петербурга, де жили до революції Шовгеніви. 1917 року вони переїхали до Києва3. Сергієві було тоді вже 14 років4. А шкода, що ані українське оточення, ані вплив родини не вернули його до українського руху. Ні його щиро-юнацьке захоплення Євгеном Маланюком, на кілька років від нього старшим і тоді вже відомим поетом, ані розмови з іншими відомими українцями, яких він зустрічав в домі свого батька. Вдачею цей негарний талановитий студент дуже нагадував сестру: імпульсивність, вражливість, жвавість, амбітність, вроджене почуття гумору і хист творити вірші, які він підписував першою половиною дівочого прізвища матері "Намянч" (Квочковська)5. Вона була білоруського походження, але цілком українізована. Фізичний тип усіх трьох дітей був не український. Олена сама говорила: "В мене не український тип".
Сергій Шовгенів умів смішно оповідати, наподоблювати різні звички людей, їх голос, рухи. Мав талант артиста-коміка, хоч ніколи не грав на сцені. Олена була теж дотепна, хоч такого таланту, як брат, не мала. Коли я згадую їх обох, мені здається, що за їх веселою, життєрадісною вдачею ховалося щось неспокійне, нервове. Олена була дуже чутлива, була горда і нізащо не призналася б, що в її житті щось складається не так, як вона хоче. "Я дуже щаслива" - говорила вона мені.
Андрій мав характер цілком інший. Був меланхолійної вдачі і мало товариський. Сергій писав про нього в листах: "Про Андрюшу і згадувати скучно". А Олена говорила йому:
- І чого ти, Андрюшо, згадуєш все погане з нашого еміграційного життя? Чого не згадуєш чогось цікавого, гарного? Не розумію тебе!
Старший брат і молодший менше підходили вдачами один до одного. Вони менше були разом, бо Андрій, як найстарший, був в українській армії, коли молодші лишалися з матір'ю.
Олена просила мене бути молодшою дружкою на її весіллі. Старшою дружкою, як було раніше умовлено, мала бути старша донька лектора Подєбрадської Академії Зоня Безпалко- студентка Академії.
Єдиний раз в житті я була дружкою на весіллі і це було на весіллі Олени Теліги. Чому вона хотіла, щоб дружкою була саме я? Ми два тижні тому познайомились і інтереси життя мали досить різні: я вчилась ще в гімназії. А Олена мала багато приятельок-студенток, яких знала давно. Мабуть, на це було кілька причин. І те, що наші батьки були професори однієї високої школи, і наша раптова приязнь, і те, що до мене з великою симпатією ставився тоді її брат Сергій, на що родина Шовгенівих дивилась прихильно.
Погода була чудова! Наше молоде товариство ходило часто на прогулянки. Про що ми тоді не говорили! Про театр, знайомих, вечірки, про чехів і їх часом дивні для нас звичаї, про багато інших речей, а найбільше про літературу. Цікаво, що ні Олена, ані ніхто з родини Шовгенівих не говорили про те, що Олена пише вірші. Поетом в родині вважали Сергія, але він писав по-російськи і був членом російських літературних гуртків у Празі: "Скит поэтов" і "Далиборка". Лиш багато пізніше я довідалась, що Олена вже тоді писала вірші. Але це були її літературні початки і вона не хотіла ще ними хвалитися.
Нас можна було бачити над річкою, в Оборі, в міськім парку, в замку... Часом ми дуже пустували і завше знаходили, над чим можна посміятися. Було весело і безжурно. Про минуле згадували мало. Перед нами було життя, і думалось, мріялось - про майбутнє. Часом Олена зі своїм нареченим лишали нас. Вони були перед весіллям і мали про що порадитись і поговорити. Олег теж кудись тікав, був ще хлопчиком і мав свої хлоп'ячі інтереси, і я лишалась з Лесем і Сергієм. Чи ж думав Сергій Шовгенів, коли писав в той час свій вірш про Київ, де були такі слова:

Туда, за золото пшениц,
Где Киев, Киев мой нагорный,
Где сладко пилось из крениц,
Журчащих влагой животворной,
Где пел в предместьи соловей,
Порой сиреневой закатной
Про цвет украинских бровей,
Про вольность жизни благодатной!

... що в цім Києві 1942 року трагічно загине його сестра Олена?
Я дивувалась, як Олена могла собі вибрати за чоловіка Михайла Телігу. Він здавався мені людиною нецікавою6. Кілька років пізніше мені говорив про це письменник Микола Чирський:
"Я завше рахував Олену Шовгенівну дівчиною розумною. Пригадую один випадок. Якось пізно ввечері, сидячи в парку, схований між деревами, почув я розмову двох панночок на такі теми, на які дівчата їх віку звичайно не говорять, зайняті своїми дівочими інтересами. Одна з дівчат була Олена Шовгенівна. Коли пізніше я довідався, що вона вийшла заміж за Михайла Телігу, то я подумав, що в Олені помилився. Тоді я її довший час не бачив. Але пізніше, коли я знов зустрінувся з нею і поговорив, я переконався, що вона таки справді непересічна жінка. А подружнє життя і кохання - це, мабуть, щось таке особливе, що потребує зовсім окремої мірки".
Михайло Теліга був тихою, скромною людиною, спокійної вдачі, не дуже здібний. Власне, мав здібності музикальні, добрий слух і грав на бандурі. Вчився в Академії довго, але пильно7. Був працьовитий і, що дуже цінно, мав почуття обов'язку. Свою наречену любив дуже.
- Леночко, ти найкраща від усіх,- казав він. Це бавило Сергія.
- Леночка гарненька,- казав він про сестру,- але не красуня. Є багато кращих від неї.
Проте для Михайла вона була найкращою.
Якби Михайло Теліга не зустрівся з Оленою, він, напевно, прожив би своє життя тихо і непомітно. Життя це поруч з такою жінкою, як Олена, поставило Михайла Телігу у виїмкове становище і примусило виявити такі риси характеру, які при інших обставинах залишились би скритими: витримку, такт, терпеливість, вірність. І через вірність до кінця - мученицька смерть.
- Олена Теліга загинула за Україну, її чоловік загинув за неї,- сказала мені 1942 року, себто багато років пізніше дружина Олега Кандиби-Ольжича8. Але Михайло знав, за яку ідею гинула його дружина, духом був близький до цієї ідеї. 18-літнім юнаком пішов до української армії і разом з армією перейшов усі її героїчні і трагічні етапи ще до зустрічі з Оленою. Михайло Теліга - це тихий герой.
Професор Шовгенів дістав з Америки за друк однієї книжки гроші. Вирішили ці гроші вкласти на видатки, зв'язані з весіллям Олени, їй запропонували вибрати: чи зробити скромне весілля в колі найближчих приятелів, але зате молоді зможуть на два тижні поїхати у шлюбну подорож, чи влаштувати "гучне" весілля, але вже без шлюбної подорожі, бо на все не вистачило б грошей. Олена вибрала гучне весілля на цілі Подєбради!
Старший брат Олени, Андрій, сказав: "Не розумію сестру. Я б вибрав на її місці скромне весілля, але зате шлюбну подорож..."
Бажання Олени збулося. Було запрошено багато гостей, а вечеря мала відбутися в залі готелю "Централь". Цей готель весь був тоді найнятий українцями для Академії; там жило тоді кілька українських родин - між ними родина Шовгенівих. Ми дістали запрошення на весілля.
"Юлія Степанівна та Іван Опанасович Шовгеніви, сповіщаючи про шлюб своєї доньки Олени з Михайлом Телігою, просять Вас вшанувати своєю присутністю вінчання в євангелійській церкві 1 серпня о годині 7 вечора та весільний чай, що має бути того ж дня після вінчання в готелі "Централь".
Моя мама з дружиною професора Отто Ейхельмана ходили замовляти торти на весілля Олени Шовгенівни. В день шлюбу їх мали послати на адресу Шовгенівих. Вранці я зайшла до цукерні, щоб подивитись, як виглядає наш торт. Я глянула і... жахнулась. Торт був прекрасний, пишний, такий, як уміють робити тільки в Чехії та Відні. Це був чудовий архітектурний твір з крему, цукру, яєць, сметани, родзинок і інших добрих у світі речей. Але на центральному місці було палаюче червоне серце, а з боків двоє голубків, що цілувалися. На превелике здивування панночки, я попросила голубків і серце негайно зняти.
- Але ж це весільний торт! - переконувала вона мене. Я вперто домагалась свого, і вона неохоче це виконала.
Вінчання було ввечорі в євангелійській церкві. Людей поприходило багато, повна церква. Були там не лише українці, але й чехи. Прийшли подивитись з цікавости на православне вінчання. Бадьоро і радісно співав хор. Молодих обвели тричі навколо аналоя. Священик каже їм урочисті і гарні слова, повні глибокого змісту. При світлі свічок і лямп виринає схвильоване і радісне обличчя молодої. Забулась - про що ми умовились напередодні - подивитись, хто стане перший на килимчик, Олена чи Михайло. Бо за давнім звичаєм, той, хто стане перший, буде головою в домі.
З церкви молоді поїхали додому, де їх зустріли батьки Олени зі святим образом. Пані Шовгеніва була в білій сукні. Обличчя її було втомлене і виглядало старшим її віку. Зате професор Шовгенів мав вигляд дуже свіжий і молодий. Сьогодні виходила заміж найулюбленіша з його трьох дітей, його Леночка. В родині так і рахувалось: Леночка - "татова дочка". Андрій був ближчий до матері, Сергій любив однаково тата й маму.
До дому Шовгенівих зійшлися всі запрошені гості. В гарно удекорованій залі столи були уставлені підковою. На центральнім місці посідали молоді, з боку дружки з боярами. Моїм боярином був молодший брат Олени, Сергій. Я в біло-рожевій сукні, волосся в льоках зв'язане широкою стрічкою. Панна Зоня теж святочно вбрана. Але що з Оленою? Ще два дні тому над річкою в простенькій сукні без усяких прикрас вона була чудова і я з замилуванням дивилась на неї. А тепер в пишній шлюбній сукні вона виглядала гірше, ніж у звичайні буденні дні. І яка вона бліда... Певно, вона дуже схвильована. Але яке в неї мінливе обличчя.
Приносять різні страви, і розмови під кінець весільного обіду все голосніші і жвавіші. Виголошують тости, кричать "Гірко!" Але ані п'яних, ані надто великої гульні не було. Потім повідносили столи, звільнили залю і молода з молодим танцювали козачка. Олена Теліга виявила свій хист до танцю, її танець, особливо її козачок, це не було лише добре технічне виконання певних фігур і па. Вона вся, кожним фібром своєї істоти, віддавалась ритму танцю, її танець - це було саме життя, сама радість, самий сміх! Чи ж не мусить бути якраз таким наш козачок?!

Кожний крок - сліпуча блискавиця,
А душа - польовий буйний вітер.
Розгоряються уста і лиця
Неспокійним пурпуровим квітом.
Не впіймаєш! Я- вогонь, я - вихор.

Пізніше, взимку, Олена приїздила до Праги на баль і зупинилась у нас. "Столичний" баль вона скритикувала:
- У нас в Подєбрадах ліпше танцюють,- сказала вона.
Другого дня після балю я ввійшла до кімнати, де вона спала. Я почала щось говорити, але вона не чула, що я кажу, хоч я говорила голосно. Олена недочувала. Але вона недочувала часом і трішки. Цей дефект був мало помітний. І бувало це з нею не завжди, але головним чином після втоми. Цікаво, що так само часом недочував її брат Сергій.
Зате Олена мала інший внутрішній музикальний слух, так потрібний їй при танцю.
Весілля тривало далі. Голосні оплески покрили останні такти козачка. Потім молодий грав на бандурі. Його поважно схилене обличчя робило контраст до радісно-схвильованого нервового обличчя молодої. А далі почали танцювати вальс і інші гості.
Повна вражень, верталась я додому. Весілля завжди приємно бачити, але особливо цікавить воно кожну молоденьку дівчину, якою була тоді я. Засмучувало мене лише те, що за кілька днів наша родина мала виїздити до Чеського Раю.
Тут, у Подєбрадах, було так цікаво, так весело, а там, в Турнові, не було ані однієї української родини, самі чехи! І нащо нам туди їхати? Тим часом, тому що я була дружкою на весіллю Олени Шовгенівни, ми й так затримались в Подєбрадах на десять днів довше.
Усе молоде товариство вийшло провадити нас на двірець. Поприходили й інші знайомі. Умовились листуватись, а восени знов побачитись. Поїзд рушив, в мене на очах тремтіли сльози. І тільки казково гарна природа Чеського Раю з густими лісами, стрімкими скелями, урвищами, розвалинами старовинних замків так мене захопила, що я дякувала татові, що сюди нас привіз.
Від моїх нових друзів з Подєбрад приходили листи. Сергій з гумором описував подєбрадське життя. Олена писала, як вона прибирає і прикрашує свою милу кімнатку. Видно, вона захоплювалась своїм родинним життям. Одного листа, написаного типовим для неї "кучерявим" почерком, Олена Теліга кінчала словами: "І щоб моя дружка Галя стала на все життя моїм молодим другом".
Життя склалось інакше. Олена з чоловіком досить швидко виїхала до Польщі. Я лишилась у Чехословаччині, а потім опинилась у Парижі. Я вийшла заміж, перервалося знайомство з родиною Шовгенівих. Але я ніколи не забувала Олену. Вона пізніше мені теж призналася, що завжди цікавилась моїм життям і розпитувала про мене.
Багато років ми не бачились, щоб зустрітись пам'ятного 1941 року. Різне було життя, але одна мета, і вона з'єднала нас і багатьох інших у Києві.

Олена Теліга. Збірник / Ред. і примітки О. Ждановича.- Детройт; Нью-Йорк; Париж: Видання Українського Золотого Хреста в ЗСА, 1977; перевидання: К., Вид-во ім. О. Теліги, 1992. - С. 284 - 291.

1 Зовнішній вигляд Олени Теліги, зокрема її обличчя, Галина Лащенко описує найправильніше. Привабливість її лежала не в "правильних рисах", яких вона не мала, хоч про них мова в багатьох спогадах, а у внутрішньому чарі. Правильно у своєму вірші, присвяченому О. Т., писав І. Коровицький: "...Ваше слов'янське обличчя, як у Гарбо..." Грета Гарбо, в яку були закохані мільйони глядачів, не мала "правильних рис" (Прим. О. Ждановича. - Теліга. Збірник. - С. 398). О. Жданович тут цитує вірш І. Коровицького "Мій дитинний, задиханий день" із його збірки "Віще зілля", що була видана із присвятою: "Пані Олені Телізі" (Львів, 1936. - С.32). - Упоряд.

2 Очевидно, йдеться про Олександра Гайдовського-Потаповича. Студента на прізвище Гайовський в УГА не було. - Упоряд.

3 Помилка. Шовгенови переїхали до Києва навесні 1918 року. Див. лист 9, прим. 1 - Упоряд.

4 Шовгенів Сергій народився 15.12.1902, отже, на час переїзду до Києва йому було близько 15 з половиною років. - Упоряд.

5 У написанні прізвища матері Олени Теліги і псевдоніма її брата Сергія тут допущена помилка. Дівоче прізвище матері було Нальянч-Качковська. Сергій Шовгенов підписував свої літературні твори псевдонімом Нальянч. Детальніше див. Анотований покажчик імен. - Упоряд.

6 "Людиною нецікавою" Михайло Теліга міг видатися Авторці хіба що з першого погляду. Коли в 1935 р. я познайомився з Телігами, то Михайло був дійсно "тихим героєм", але це тому, що Олена стала визначною поеткою і він свідомо відсувався на другий плян, бо ж відвідувачі приходили "до неї" і задля неї. Але він був людиною очитаною, інтелігентною, з відчуттям глибин життя і літератури та дотепною. Авжеж, що Олена і її оточення "підтягнуло" його. Але "нутро" він мав і до одруження, що їх і з'єднало, про що говорить Олена в різних віршах.
Відомі її блукання в шуканні української свідомости, й вона завжди казала, що Михайло тут був одним із рішальних впливів. Чи могла б вона сприйняти від нього українську свідомість, коли б він викладав українські проблеми не на її рівні? - Прим. О. Ждановича (Теліга. Збірник. -С.398).

7 Михайло Теліга був прийнятий на агрономічно-лісовий відділ УГА в 1924 р. і закінчив його в 1929 р. З більшості предметів мав найвищі оцінки. - Упоряд.

8 Див. Кандиба Катерина. - Упоряд.

До змісту Олена ТЕЛІГА ЛИСТИ, СПОГАДИ