Василь ШУКАЙЛО
ЖУРАВЛИНА ПОРА
ЗАВТРА - ДАЛЬНЯ МЕНІ ДАЛИНА...

*

А вже веслами –
перевеслами
даль туманиться
на зорі,
а вже вересень,
тихий вересень,
ходить вересень
у дворі.

А вже срібною
павутиною
синь мережиться
золота,
а вже піснею
журавлиною
наша молодість
відліта.

Ой, чи вернуться,
чи не вернуться
журавлятонька
по зимі?
Ходить вересень,
сивий вересень,
ранній вересень
по землі.

*

Проти течії
чи в течії
пливу -
для любові,
для одної
я живу.

А любов моя -
калиновий туман -
забира мене
у свій солодкий бран.

А любов моя -
розбурхана ріка -
не пускає на той берег,
не пуска.

Зруйнувала,
потрощила
всі мости -
ні з'єднати їх, ані
переплисти.

А я кидаюсь
в скажену піняву -
для любові,
для одної
я живу!

*

Журавлина пора,
хмар осінніх сумні перегони.
В сині хвилі Дніпра
задивились обвітрені гори.

Тиша скошених лук.
Човен.
Вудочки.
Вогнище.
Двоє.
Пісні давньої згук
над вечірньою тихне водою.

Чайка в небі кружля,
до води припаде, закигиче -
ніби щось промовля
і за дальнії обрії кличе.

НАДВЕЧІРНЄ

На гумовому човнику
по срібному Дніпру
почовпали, почовпали
аж за вечірній пруг.

А сонечко всміхається,
рум'янцем наливається
і човнику здаля
доріжку вистеля.

*

Відцвіли сади,
відійшов бузок.
Ти мені прийди
з тисячі казок.
З чарівних казок,
із далеких снів.
Облетів бузок -
я ще не відцвів.
З серця лиш тепер
ізійшли сніги...
Понесу тебе
в сині береги,
між п'янких левад,
між пахучих трав...
Наш з тобою сад
ще й не розцвітав.

*

Я не знаю, що судилося долею.
Замітає нашу стежку порошею.
Я відпущення гріхів не вимолюю,
я повернення у рай не випрошую.

Де ріка на бистру течію випливла -
стрілися та й розійшлись наші лодії:
що твоя попрямувала до літепла,
а моя - та й до зими до холодної.

А зима дороги снігом завалює,
сипле в очі білими порошинами.
Ще цвітуть твої у лісі конвалії,
а жоржини вже мої - під крижинами...

*

Мій день і ніч, мій захід і мій схід,
мій храм і рай, моя молитва тиха, -
як важко це - заковувать у лід
воскреслу душу, що коханням диха.

Пливуть у безвість зоряні світи,
життя тече, немов крізь жорна жито…
Як важко це бува: себе знайти
і знов з собою у розлуці жити.

*

Прийшла до мене у гості туга,
за нею слідом явилась друга.
Зайшли у хату, край столу сіли…
І рад би вигнать - не маю сили.

МІЛІТАРИЗАЦІЯ ПОЧУТТІВ

Каже мудрість, перевірена віками:
аби твердо протистояти злобі,
доброта повинна бути з кулаками.
А любов?
Із пазурами, далебі?..

*

Ця дивна ніч. В цю ніч мені не спиться.
Мов чорний кіт, до ніг мені лягла.
Відкрита навстіжень душі світлиця,
і ти десь тут, на відстані крила.

Бринить луна твого ясного сміху,
твій чистий подих - на моїй щоці,
і в саму душу задивились тихо
довірливі блакитні промінці.

Минає ніч. О, як вона минає!
Ти спиш десь там, усміхнене дитя.
Позич хоч трохи сну, бо мій тікає
в цю чорну ніч, коротку, мов життя.

*

Пребудь мені в землі, вогні й воді,
в лісах і небесах, морях і зорях,
пребудь мені у радості й біді,
святись твій кожен жест і кожен порух.

І поруч, і в далекій далині -
пребудь мені,
пребудь мені,
пребудь мені...

*

I день ясний, і ніч з грозою,
мов спалах блискавки, змигне.
Моя кохана, будь зі мною,
люби мене, люби мене.

Із болем, радістю, сльозами
мина, як мить, життя земне.
Та що б не сталося із нами -
люби мене, люби мене.

Твій тихий усміх наді мною
зійшов, мов сонечко ясне.
Кохана, я живу тобою, -
люби мене, люби мене.

Коли зберусь в дорогу ранню -
нехай біда тебе мине.
У першу мить і мить останню -
люби мене, люби мене.

*

Наснились острови й очерети,
і ліс, і човен, і чайки, і ти,
і явір, що у воду похиливсь...
Наснилося, що я тобі наснивсь.

*

I знов посеред осені стою,
де орди хмар підступно зачаїлись,
щоб загасить,
за помахом чиїмось,
пожежу листя в нашому саду.

Той сад давно не наш. І нас немає:
є ти - і я, далекі і чужі.
В лісах забутих осінь догорає,
дощі по серцю крешуть, мов ножі...

*

Ні, я не справжній, о ні, не справжній,
я вже не справджу твоїх надій.
Я тільки спраглий, безтямно спраглий,
я - біль суцільний, але не твій.

Ні гарнітурів, ні ванн двоспальних
не побудуєш з рим і газет.
Я - весь із часток нематер'яльних,
я - просто місце, а не предмет.

Забудь про мене, пройди крізь мене,
як крізь повітря проходить ніж.
О, як же стогне серце шалене!..
Не вір - то вірші. Слова, не більш.

*

От і все. Я в пітьму вирушаю.
Завтра - дальня мені далина.
Й пошматоване серце лишаю
в безпощаднім квадраті вікна...

До змісту Василь ШУКАЙЛО "ЖУРАВЛИНА ПОРА"