“Емоційне наповнення поезії Марти Починайко не перехлюпує через край. Не витрачається надаремно. Хоча, здавалося б, як це все дозувати у ліриці?! Неможливо!
Одначе, – така особливість авторського дихання, авторського слухання! Не переливати через край чаші коштовний напій.
Адже він знадобиться й для інших кубків. І вчувається мені шляхетний передзвін спокійного гірського кришталю”.
Віктор Палинський

“The emotional filling of Marta Pochynayko’s poetry does not brim over to be wasted.
Strange though it may seem, emotion in lyrics can hardly be dosed or overdosed! The author has a keen sense of balance, as natural as breathing or hearing – measure is treasure. Really,
why should one spill the precious elixir of poetry out of the brimmer while some of it could be saved for other goblets! It makes me fancy a euphonic chime of the noble rock crystal”.
Victor Palinsky

“Жанр ліричної мініатюри, взагалі вільного, неримованого вірша значною мірою сформувався як заперечення того, що Поль Верлен назвав “літературою”, – оздобленого звичним арсеналом художніх засобів, часто нещирого, який “більше дзвенить, аніж важить”, солодкавого письма.
Той жанр, що його обрала Марта Починайко, споріднений із графікою передусім чіткістю штрихів, довірливим, без недомовок і напівтіней, зверненням до читача, чи то пак “глядача” – перед нами “зорова“ поезія, в якій думка і почуття втілені у лаконічно окреслений образ... Читач відчує оте музичне “легато” (образи поєднані здебільшого асоціативно, у настроєвому ключі); та головне – що сама композиція, тяглість викладу, будучи виразом напруженої праці душі, ілюструє провідну думку поетичної збірки: людині личить покірно нести свій тягар дорогою очищення, змагаючись передусім із собою...”
Андрій Содомора

“The genre of lyrical miniature is, generally, a free unrhymed verse that was formed mainly as opposed to what Paul Verlaine called “belleslettres”, – light literary writing embellished with a common set of figurative means, very often too sweet to be true – “Plus sonat, quam valet”.
The genre chosen by Marta Pochynayko is similar to graphics – first and foremost, in legibility of touches; trustworthy, with no reservations or half-tones while addressing the reader, or rather, “the spectator” – because here we deal with “visual” poetry in which thoughts and feelings are embodied in a laconically-shaped image... The reader will enjoy the “legato” music (images are conveyed chiefly by associations and state of mind); moreover, the very arrangement and exposure of the poetic message is a manifestation of laborious strain of soul: it is only human to carry humbly one’s heavy burden along the road of purification, fighting, chiefly, one’s own self…”
Andriy Sodomora

“Її поезія строго раціональна, духовна, ба й інтелектуальна, Але парадоксальним чином тонко чуттєва і психологічна. Тут важлива мить доторку до іншого, до енергетики ближнього, до незглибимо ї народної душі, й оця філософія сердечності здатна зворушити до сліз не тільки автора: “Моє спокійне серце заплакало від радості”.
Богдан Чепурко