Сергій ПЛАЧИНДА
СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

II. СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

B

ВЕДМІДЬ - звір-тотем у давніх українців. За легендою, В. походить від людини. На думку академіка Б. Рибакова, за часів первісних мисливців палеоліту та мезоліту існував культ В., а також культ ведмежої лапи, напівлюдини-напівведмедя, що було відгомоном кам'яного віку.

ВЕНЕДИ (ВЕНДИ, ВЕНЕТИ, ЕНЕТИ, ВОДЯНИКИ) - одне з найстародавніших і наймогутніших давньоукраїнських племен, що заселяло територію сучасного Поділля (за Геродотом) і частина якого в XIV-XIII ст. до н. е. Переселилася в район Північної Італії (Іллірія), де й заснувала Венедську державу.
В. об'єднували інші давньоукраїнські племена, зокрема - ТРОЯНІВ, які, за свідченням Т. Лівія, заснували Трою. За описом Страбона, В. заснували місто Потаву (Роіауіигп) ' на річці з українською назвою Медвак (Мейуакоз), що впадає в Адріатичну затоку. Це було "найкраще й найбагатолюдніше місто Північної Італії, і таке багате, що могло озброїти і виставити військо до 120000 чоловік" (Страбйн). В. збудували й інші міста з українськими назвами: ТУР (Тпигіоз), Городище (Огагіізса), Город (Огадиз). А річки Венедії з українськими назвами Сила (Зінз), Тура (Тига) свідчать про те, що венеди були першопоселенцями Іллірії.
Венедська держава займала велику територію: від Адріатичної затоки до Дунаю.
Після заснування Риму Венедія утримувала з ним дипломатичні стосунки.
На північній околиці Венедії (правий берег Дунаю) жили давні українці, яких історичні джерела називають крайнами, крайнянами, українцями (О. Чертков)1, бо були вони крайніми на північ від Непеіез" (С. Хіоський).
Венеди заснували місто Венедію, що нині має назву Венеція.
Занепала Венедська держава внаслідок чвар між давньоукраїнськими племенами, відсутністю єдності між ними.
Поклонялися В. ТУРОВІ, БЕРЕГИНІ, ПЕРУНУ та іншим давньоукраїнським богам.

1 "Потава то же, что Полтава" (О. Чертков, "Палазго-фракийские племена, населявшие Италию", М., 1853, с.40).

ВЕСЕЛЯК - див. БАДНЯК.

ВИЛИ (БІЛІ ВИЛИ, СУЖЕНИЦІ, СИВИЛИ, СЕСТРЕНИЦІ) - богині долі, які, згідно з повір'ям, присутні під час народження дитини й визначають її долю, вселяють в неї душу. Водночас - богині поезії, музики, танців. За давньоукраїнськими легендами, В. наділяють людей, які їм сподобалися (надто вродливих юнаків) умінням гарно співати, грати на музичних інструментах, танцювати, складати пісні, малювати чи вирізьблювати по дереву. Зображалися вічно юними красунями, стрункими й граційними, в білих одежах, з довгими золотосяйними розпущеними косами, в яких буцімто вся чарівна сила В. Згідно з повір'ям, В. живуть на хмарах, а також у воді, лісах, на верхів'ях гір. їх улюблене заняття - пісні й танці. За деякими легендами, одружуються з смертними юнаками, роблячи їх щасливими на все життя, або стають їхніми посестрами. Виліковують поранених і хворих. Можуть воскресити померлого. В поетичній уяві давніх українців хмарині В.- завжди добрі, лагідні, зичливі; водяні - злі, а лісові й гірські - з мінливим настроєм. Злі В.- призвідці бур і посухи.
В деяких легендах В. постають ревнивими й мстивими, надто до тих чоловіків, які своїх коханих жінок називають найвродливішими в світі. В. мали в давніх українців особисті назви, з яких до нас дійшло дев'ять: Даїра, Дора, Додона, Мета, Пелідора, Пита, Прімна, Тиха та Яніра.
У ПЕЛАЗГІВ В. йменувалися СИВИЛАМИ, СЕСТРЕНИЦЯМИ. Ставилися в один ряд з ПЕРУНОМ, ХОРСОМ, МОКОШЕЮ. За давньоукраїнською легендою, всього сивил було ЗО. Деякі дійшли до нас з античних джерел: Яровила (Негорhуlа), Демовила (Dеmорhуlа), Ліповила (Lірерhilа) та ін.
Вважалися великими віщунками, натхненними дівами, жрицями Сонця. Мешкали в горах. Кожне велике місто чи округа в пелазгів мали свою сивилу, що називалася за місцевістю: Брегійська, Самоська, Дельфійська, Кумська і т. д.
В давньоукраїнського племені фракійців сивила називалася Филею (Хвилею). З цим пов'язана легенда про те, що юна й чарівна жриця
"Потомки древних крайнов й до наших дней сохранили имя, переданное им праотцами: страна их й теперь называется Крайна (Украйна)" (О. Чертков, там же, с. 84).
Сонця народилася з морської хвилі o (цей сюжет використали стародавні греки в міфові про Афродіту).
З іменем сивил пов'язані пам'ятки найстародавнішого українського письма - "Книги пророцтв", або "Книги сивил" (див. ПЕЛАЗГИ).
Поетичний образ В. з XIV ст. переходить до української та білоруської народної творчості, наявний, зокрема, в примовках ("вродлива, як Вила") та ін. (За П. Трощиним).

ВИРІЙ (БУЯН-ОСТРІВ, ИРІЙ) - за стародавніми легендами, сонмище богів та померлих душ, острів у всесвіті, першоземля богів і світу. У В., згідно з віруваннями, росло першодерево світу ПРАДУБ з молодильними яблуками безсмертя на ньому. Сюди ж зліталися птахи на зиму.
Вічним мешканцем В. є першоптиця і водночас давньоукраїнський першобог СОКІЛ (або РОД), який завжди перебуває на вершечку ПРАДУБА. Саме з білої і чорної сльози Сокола з'явилися на світ БІЛИЙ ЛЕБІДЬ і ЧОРНИЙ ЛЕБІДЬ, яких Сокіл перетворив у БІЛОБОГА і ЧОРНОБОГА. У В. знаходиться озеро Живої Води.

"ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ" - фундаментальна праця видатного українського вченого-санскритолога й філософа Володимира Шаяна (1908-1974) - засновника Ордена Лицарів Бога-Сонця (у діаспорі) та одного з лідерів Руху за відродження української рідної національної віри.
До книги ввійшли найважливіші статті, дослідження, наукові розвідки, медитації з питань давньоукраїнської міфології, яку Шаян аналізує й трактує в тісному зв'язку з давньоукраїнською історією, філософією та ментальністю. Зокрема, подається ґрунтовний науковий аналіз "Велесової книги"; філософічне й історичне осмислення образів Перуна, Сварога, Дажбога, Світовида, Триглава та інших богів стародавньої української віри; досліджує автор і постать царя Дарія як орія, тобто - стародавнього українця; в контексті народного предковічного світогляду розглядається творчість Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка та Лесі Українки. Науковим відкриттям є етимологічне дослідження Шаяна "Дунай, Дніпро і Дністер".
В своїх дослідженнях професор Шаян виходить із власного принципу про те, що "РЕЛІГІЯ ДАНОГО НАРОДУ Є СВІДЧЕННЯМ ПРО НЬОГО САМОГО, ПІЗНАТИ ЙОГО ВІРУ -ЦЕ ПІЗНАТИ ЙОГО ХАРАКТЕР".
Книга "Віра предків наших" є формою пізнання великого і прекрасного духовного світу давніх українців, пізнання творчого генія українського народу, що його упродовж віків і тисячоліть намагалися знищити вороги української національної духовності й самобутності.
Книга "Віра предків наших" видана 1987 року в Канаді (891 сторінка) й відіграє важливу роль в популяризації й утвердженні язичництва, рідної української національної віри.

ВОВКИ. 1. Персонажі давньоукраїнської міфології. За старовинною легендою, в степах ОРІАНИ мешкало плем'я ДОБРИЧІВ, які займалися збиральництвом, ні з ким не воювали, не вбивали тварин, не їли м'яса, несли з собою мир, злагоду і божественну шану до природи. А ще вони збирали цілющі трави, коріння, дикі плоди й лікували людей, сусідні племена. Одного разу їм зустрілося розбите РОСАМИ військо варварів (готів), які захотіли зробити з добричів своїх вояків. Але мирне плем'я рішуче відмовилося брати зброю. Тоді варвари почали вирубувати плем'я добричів. Це уздрів з Вирію громовержець Перун і, кинувши на варварів вогненну стрілу, перетворив їх у вовків, а добричів -у овець.
Відтоді, за легендою, існують на світі вовки і вівці. (За М. Кожухар-Плачиндою).

2. Давньоукраїнське плем'я, що мешкало на берегах Росі й частина якого переселилася (приблизно в XII ст. до н. е.) до стародавньої Італії, де зайняло територію уподовж Тиренського моря. Будували міста, в назвах яких зберігали пам'ять про свою батьківщину- ОРІАНУ: Попелі (Арu1і),Анти (Аntium), Оратанія (Агtапа) та ін. З часом плем'я занепало внаслідок відсутності єдності між давньоукраїнськими племенами. Було повністю винищене римлянами під час нерівної битви 460 року до н. е. (За Т. Лівієм).

ВОГНЕВИЦЯ - міфічна потвора, що несла людям високий жар тіла, тиф та інші хвороби. Одна з тринадцяти доньок богині зла МАРИ. Зображувалась у вигляді кістлявої баби, в якої великі лихі очі палають вогнем. (За О. Афанасьєвим).

ВОДА - за космогонічними поглядами давніх українців - первісна матерія жіночої статі, що, поєднавшись з первісною матерією чоловічої статі (СВІТ, СВІТОВИД), утворила струмки, ріки, ліси, трави та інші речі на землі. (За Я. Головацьким).

ВОДЯНА МАТИ - дополітеїстичний образ-тотем, що склався в часи матріархату. Жінка, яка найкраще в своїй общині (родині) знає довколишні ріки, їхні броди, може накликати дощу, сприяє рибальству і т. п. (За М. Слободянюком).

ВОЗИЛО - божество, що оберігає коней від хвороб та хижого звіра. Уявлявся давнім українцям (згодом - білорусам) людиною з кінськими вухами та копитами. (За О. Афанасьєвим).

ВОЛОС (ВЕЛЕС) - бог худоби, чередників та музик. На думку академіка Б. Рибакова, культ походить з палеолітичних часів, коли це божество ототожнювали з ведмедем, якому поклонялися "хоробрі мисливці, одягнуті в шкури тих звірів, на яких полювали". Лише в бронзовому віці, як довів Б. Рибаков, Волос-Ведмідь стає богом худоби.
За легендами, В.- опікун усього тваринного світу, він поріднив людину і тварину, привчив давніх українців не вбивати, а пасти тварин, запрягати їх в плуга та воза, брати від них молоко, вирощувати їх на м'ясо та шкуру. З розвитком скотарства В. стає одним з найголовніших богів. Його ім'я зустрічається в клятві русів грекам 945 р.: "Клянусь богом, у якого вірую, Перуном і Волосом, богом худоби". Опікував, за повір'ям, волхвів, навчаючи їх лікувати худобу; навчав також чередників грати на сопілці, мав синів - ВЕЛЕТІВ тощо. За легендою, Боян - великий співець землі Руської - є онуком Волоса. (Про це згадується в "Слові о полку Ігоревім").
Зображався В. з сопілкою в руках (сопілка миру). За легендою, коли між полянами і древлянами зчинилася кривава січа "за межу" (побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками), з'явився В.: заграв на сопілці. Гра була такою чарівною, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися.
Там, де в Києві на Подолі стояло велике капище Волоса, нині пролягає старовинна вулиця Волоська.

ВОЛХВИ - давньоукраїнські жерці, служителі язичницького релігійного культу. Носії стародавньої української культури й духовності, народної медицини, знань з астрономії, математики, географії, будівництва тощо. Володіли, як правило, багатьма мовами, зокрема арабською, латинською, грецькою, німецькою, вірменською та ін.1 Сприяли розвиткові торгівлі, ремесел, налагодженню дипломатичних стосунків давніх українців з сусідніми народами.
Дбали про духовний рівень давніх українців, про будівництво капищ та дотримання язичницького календаря, про охорону священних лісів, гаїв, рік. Першофілософи цивілізованого світу. Створили вчення про Деміурга - Першотворця землі і всього довколишнього світу - пришельця з далеких галактик (див. ОКО).
Творці стародавнього українського письма, кількох давньоукраїнських докирилівських абеток (трипільська, "Іванове письмо", "буквиця" та ін.). Автори "Велесової книги", Аскольдового літопису.
Ще за трипільської доби (IV тисячоліття до Р. X.) В. створили демографічну концепцію, котра не дозволяла перенаселяти наддніпрянські регіони, де мешкали багатодітні племена й родини. Внаслідок цього В. щотрироки влаштовували жеребкування, за допомогою якого формувалися молоді общини ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ "НА НОВІ ЗЕМЛІ". Так під проводом В. давньоукраїнські племена й общини заселяли Індію, Месопотамію, Малу Азію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, о. Кріт, Західну Європу. В. сприяли повній колонізації Балкан.
Володіли секретом довголіття та лікування травами, що оберігало давніх українців до 988 р. від епідемій і хвороб.
Створили астрологічну медицину (лікування людини з врахуванням планеті зірок тощо), знання з якої були втрачені після 988 р.
В. повсякчас і суворо дбали про дотримання законів ВІЧА.
Про В. вперше згадує Біблія (Новий Завіт).
З 988 р. В. зазнають фізичного знищення, всілякого гоніння й переслідувань.
Очолювали антифеодальні народні виступи з метою обмежити монархічну владу князів, відродити владу віча та язичницьку віру. Повстання В. жорстоко придушувалися (Суздальське повстання 1024 р., Київське повстання 1068-69 рр. та ін.).
З винищенням волхвів були втрачені наукові знання українців з національної історії, культури, космології, міфології, філософії, народної медицини, екології, технології ряду ремесел тощо. 988 рік став початком екологічної та демографічної кризи на Україні. (За Л. Силенком та П. Трощиним).

ВОСТРУХА - домашнє божество, що оберігало корів. (За. О. Афанасьєвим).

ВЯСНОВКА (ВЕСНЯНКА) - у давніх українців (згодом - у білорусів) богиня весни, рівнозначна ЛАДІ, всенародне свято. Під час свята весни село чи громада обирали найвродливішу і найпрацьовитішу дівчину, яка і символізувала собою весну. Дівчину Веснянку ставили на дерев'яну борону і волокли вручну полем. Відтак водили хороводи, закликаючи і прославляючи весну. (За. М. Слободянюком).

До змісту