Сергій ПЛАЧИНДА
СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

II. СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

Е

ЕТРУСКИ (РУСИНИ, РУСИ, "З РУСИНІВ") - давньоукраїнське плем'я, що переселилося з Прикарпаття та Галичини до Північної Італії й утворило державу Етрурію за 1300 років до н. е.
За свідченням античних авторів (Схимн Хіоський, Страбон, Плутарх, Юстин та ін.), в творенні високоцивілізованої Етрурії значну роль відіграли дванадцять племен ЛІДІВ, що їх об'єднав воєвода Лід.
На думку сучасних етнологів, Лід ("крижаний чоловік") повів дванадцять молодих общин росів і полян з-над Росі й Дніпра спочатку до Малої Азії, а звідти до Північної Італії.1 Є припущення, що Лід - один із засновників Етрурії.
За свідченням Страбона, в розбудові Етрурії взяли участь й "інші пелазгічні племена", зокрема ті пелазги, що мешкали на островах Лемносі та Імбросі. Цих островитян Страбон, Плутарх та інші називають ТИРЕНАМИ (СИРЕНАМИ), а море, на березі якого вони жили,- Тиренським.
Об'єднавшись, всі ці давньоукраїнські племена й общини утворили цивілізовану державу Етрурію, яку було поділено на дванадцять округів (за кількістю лідійських племен).
За описом Т. Лівія, "головного воєводу Етрурії обирали всі дванадцять племен і округів. На чолі кожного округу стояв старшина. Мешканці Етрурії називалися етрусками. Кожна округа мала своє племінне віче".
Водночас кожна округа мала своє місто.
Найбільшим містом Етрурії була ВІЯ (Уеіез), що "за розмірами дорівнювала Афінам" (Галікарнаський) і "не поступалася Риму ні засобами оборони, ні міцністю своїх стін" (Плутарх). Коли почався занепад Етрурії, римляни 10 років штурмували Вію й ледь спромоглися її здобути.
Плутарх називає Вію "столицею всієї Тиренії".
Інші великі етруські міста: Кордон (Согdопа), Курінь (Каігеа), Порусія (Реrusіа), Коса (Коsа), Лука (Luса), Оратанія (Аrtaпа), Оріана (Аurіпа), Русалія (Rusellum), Кума (Сumа) та ін.
За описом Страбона, Е. свої житла називали "курені" (бо в кожному житлі стояла піч, що куріла), через те античні автори часто-густо Е. називали куританами (Каегіапі).
За свідченням атничних авторів, Е. принесли в Північну Італію культуру землеробства й осілого тваринництва.
Малочисельні автохтонні племена Італії вперше побачили вози на чотирьох колесах, залізні плуги, вершників на конях, а також - насіння пшениці, проса, гречки, жита.
Е. навчили місцевих жителів орати, сіяти, прясти, ткати, ковалювати, колісникувати, стельмахувати, ознайомили з гончарним кругом, з металургійною справою тощо.
Водночас Е. розвивали свою етнокультуру.
Так була утворена велика і могутня держава Етрурія, до якої приєднувалися інші пелазгічні та автохтонні племена, котрі населяли Італію. Зокрема, до Етрурії ввійшло могутнє державне утворення стародавнього українського племені ОБРИЧІВ зі своїми трьомастами містами (Одра, Дола, Гостра та ін).
"Від берегів Тибру й до Альпійських гір, від одного моря до другого - все було заселене етруськими племенами". (Т. Лівій).
Це була перша федеративна держава в світі.
Проте з часом Етрурія розпалася на дванадцять республік. Це, на думку Страбона, послабило Етрурію, на неї почали нападати сусіди.
Першими віроломно напали на Е. їхні найближчі родичі - гали -стародавні галичани). За описами Плутарха, Страбона, Лівія й Полівія, галли (їх античні автори називають кельтами) не лише захопили значну територію Етрурії, а й вигнали Е. за межі своїх володінь (за 600 років до н. е.). 420 року до н. е. на етруське місто Капую напало давньоукраїнське плем'я компанійців (Саmраnі) й вирізало Е. до ноги. 417 р. поляни, що мешкали на терені Італії, підступно захопили етруське місто Куму.
Особливо великого удару по Етрурії завдали галли 388 р. до н. е. Вони перейшли Альпи через ущелину в напрямку етруського міста Турин і на річці Тичина розбили головні сили етруського війська, захопили етруське місто Милан і нещадно пограбували його. Того ж року римські легіони також напали на Етрурію, захопили в полон 8000 чоловік, жорстоко пограбували мирне населення. Наступні нашестя галлів (кельтів) 346-го, 363-го, 358-го, 355-го і 347 років до н. е. остаточно зруйнували Етрурію як державу і водночас зміцнили автохтонний, державний, на кістках давніх українців збудований Рим, що поглинув Е. та їхню культуру.
Розбрат між давніми українськими племенами на терені Італії - трагічна сторінка в історії українського народу. Перший про це сказав Страбон: "Якби етруски не розділилися на окремі племінні управління, то вони не лише могли б дати відсіч усім нападникам, а й самі нападати й вести щасливі війни".
Але, гинучи, Етрурія народила дві великі держави - Стародавню Грецію й Римську імперію.
На багатій етруській (давньоукраїнській) культурі виросла антична культура Еллади й Риму.
Велику роль відіграла Етрурія в розвитку української міфології, що спричинилася до народження античної міфології.

Ж

ЖАБИ (ДУДАРІ) - персонажі стародавньої української міфології. Легенда розповідає, що в дуже давні часи жили Чоловік і Жінка. Чоловік був ледачий, нічого не робив, лише їв та спав, а ввечері довго й одноманітно грав на дуді, чим сприяв доброму відпочинку й міцному сну своїх односельців. Жінка, навпаки, була роботяща і все господарство тримала на собі. Одного разу вона зібралася у віддалене городище на ярмарок. Чоловік теж поплентався за нею. Коли вона спродала дещицю, Чоловік попросив грошей на пиво, а нажлуктавшись, завалився спати. Жінка спродалася, накупила потрібного краму й стала будити чоловіка, аби йти додому. Але він зажадав, щоби вона несла його. Жінка терпляче звалила Чоловіка собі на плечі й понесла разом з крамом. Але, переходячи вбрід річку, Жінка зупинилася, в неї запаморочилося в голові. Аби не впасти, стала молити МОКОШУ про порятунок. Богиня - охоронниця жінок - вмить опинилася біля страдниці і в гніві зірвала Чоловіка зі спини Жінки та кинула його у воду, перетворивши у тварину з великим черевцем і слаборозвинутими кінцівками. Цю істоту й було названо ЖАБОЮ, або ДУДАРЕМ.
Звідси й повір'я, що кумкання жаб сприяє доброму сну людей. (За М. Кожухар-Плачиндою).
Волхви суворо забороняли вбивати жаб. Культ Ж. відігравав позитивну роль у екологічному вихованні давніх українців.
Давні переселенці "на нові землі" ПЕЛАЗГИ та ін. популяризували легенду про Ж., завдяки чому цей сюжет став знаний у різних країнах.

ЖАРООК - бог вогню у полян та інших українських племен Наддніпрянщини. (За П. Трощиним).

ЖЕЛЯ - давня богиня печалі, скорботи, плачу. В руках у неп згідно з повір'ям,- ПІЧ з жаром як символ смутку. Від імені Ж. утворилися слова ЖАЛЬ, ЖАЛОБА та інші. Згадується в "Слові о полку Ігоревім". (За П. Трощиним).

ЖИВА (ЦИЦА) - богиня життя, жіночого щастя в давніх українців. їй поклонялися безплідні жінки. Сприяли добрим пологам. Згідно з повір'ям - принесла протоукраїнцям перше зерно жита. (За П. Трощиним).

ЖИВЕЦЬ - капище Живи; храм чи святилище, де стояло скульптурне зображення богині. Усі мешканці навколишніх поселень сходилися до Ж. на початку травня, щоб попросити у богині довготривалого здоров'я, благополучності. Жертвоприношення здійснювались руками тих, хто першим побачив навесні чорногуза, ластівку або першим почув зозулю. (За О. Афанасьєвим).

ЖИВОННА (ЗЕВОНА) - у полабських українців та давніх поляків - богиня плодовитості всіх тварин, опікувала також ліси, сприяла мисливцям. (За Д. Шеппінгом).

ЖИЖ - бог вогню у давніх білорусів. Рівнозначний давньоукраїнському наддніпрянському СИМАРГЛУ. (За О. Афанасьєвим).

ЖИРОВИК - божество, що мешкає в людській оселі, по коморах та засіках, у льохах та на горищах і сприяє добробуту, достаткам; всіляко охороняє продовольчі запаси від знищення. (За О. Афанасьєвим) .

ЖИЦЕНЬ - бог осені та осінніх робіт у давніх українців (згодом і в білорусів). Зображувався у вигляді низенького, худорлявого чоловіка з суворим виразом обличчя, з трьома очима та розкуйовдженим волоссям на голові. Він ходить, згідно з легендою, нивами та городами і слідкує, чи старанно збирають урожай. Карає ледачих та неохайних. Зерно-падалицю утоплює в землю, щоб воно не розвіялося, проросло. Образ Ж. наявний і досі в білоруському фольклорі, зокрема в примовках: "Жицень хлеба дав", "Барджей на жицнє, калі в засекі хліба не притне" та ін. (За О. Афанасьєвим).

ЖОВТЯНИЦЯ - потвора, що несла людям жовчну хворобу. Одна з тринадцяти доньок Мари. Уявлялася висохлою немічною бабою з жовтими очима і лицем. (За П. Трощиним).

До змісту