Сергій ПЛАЧИНДА
СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

II. СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

А

АЛАТИР (АЛАТИР-КАМІНЬ, АЛАІАН, АЛТАР, ОЛТАР, ВІВТАР).
І. Священний "живий" камінь, що лежить у ВИРІЇ1 під "першодеревом світу" ПРАДУБОМ.
За легендою, А. походить від яйця, котре зніс першобог давніх українців СОКІЛ-РОД.
А. уособлює могутність і невмирущість плодючої творчої сили життя. Та міць і сила криється в незліченній і безконечній кількості живих зародків і бруньок, що лежать під священним каменем і котрі щовесни ДАЖБОГ (в давніші часи БІЛОБОГ) засіває землю і людство.
З священним каменем Вирію давньоукраїнські жерці - ВОЛХВИ пов'язували своє вчення про безсмертя: СМЕРТЬ, мовляв, вражала лише пагіння зародків, які лишаються вічно живими. В цьому волхви вбачали позитивну роль смерті: вона знищувала старе пагіння, даючи простір для розвитку нових зародків.
За легендою, на священному "живому" камені Вирію щозими спочиває, набираючись нових сил, бог блискавки і грому ПЕРУН.

2. У стародавніх українців-язичників А.- священне місце, на якому приносили жертви богам. За первісної доби алатирі-вівтарі містилися просто неба на верхів'ях гір, високих пагорбах і берегах рік, на лісових галявинах тощо. З розвитком будівництва, етнокультури алатирі перенесено в язичницькі храми - КАПИЩА, де зайняли почесне місце перед скульптурними зображеннями богів. (За О. Афанасьєвим).

3. Християнська церква запозичила в язичників алатирі-вівтарі, що стали святим місцем у храмі. У вівтарі, як правило, є престол, на якому зберігається Євангеліє, хрест, свічки, квіти тощо. Вівтар відокремлений від середньої частини церкви високим іконостасом. Є різні форми вівтарів.

1 Тут і далі виокремлюються ті назви та імена, що є в цьому словнику (авт.).

АМАЗОНКИ (КОСАЧІ, КОСАЧКИ) - войовнича община давньоукраїнського жіноцтва III - І тисячоліття до н. е.
Заселяли низ Дніпра, причорноморські й приазовські степи та багато інших територій.
За сучасною гіпотезою, стародавня жіноча вольниця утворилася як опозиція патріархатові, що прийшов на зміну матріархатові.
А. займалися скотарством (надто - дбали про коней), мисливством, рибальством, хліборобством, ремісництвом та військовим добутництвом.
За свідченням Геродота (484-425 рр. до н. е.) та інших античних істориків, А. - вправні вершниці, хоробрі, витривалі, дужі воячки, які добре володіли мечем, бойовою сокирою, списом, луком і стрілою. Африканські, острівні та південноамериканські А., що походять від причорноморських, знали також морську справу. (За Андре Теве).
Носили довгу дівочу косу як ознаку вільної, незалежної жінки. Звідси - українська назва амазонок - КОСАЧКИ, КОСАЧІ (на старовинній китайській гравюрі зображено постаті амазонок з товстими косами, що спадають через ліве плече до землі).
За віросповіданням - язичниці (сонцепоклонниці). За головних богів мали ДАЖБОГА, ВЕЛЕСА, ТРОЯНА, ПЕРУНА, ЯРИЛА.
За сучасною гіпотезою, А. - засновниці української козацької вольниці. Підтвердженням цього - горельєфне зображення давньоукраїнського козака з "оселедцем" (на тім'ї) та довгою косою, що спадає на плече. Це зображення, що знайдене в гробниці єгипетського фараона Хоремхеба (XIV ст. до н. е.), підтверджує припущення про походження назви "козак" від слова КОСА.
Щороку на свято ЯРИЛА амазонки мали шлюб з молодими скіфами. Виховували А. лише дівчаток. Хлопчиків віддавали скіфам або вбивали (за Геродотом) чи зумисне травмували (за Гіппократом). В п'ятнадцятирічному віці дівчаткам випікали праву грудь, аби молода войовниця могла б вільно володіти мечем і луком (звідси назва "амазонки" - "безгруді").
Проти амазонок вели постійні війни-греки, котрі прибували в гирло Дніпра з метою колонізації краю. Останню битву амазонок з греками описав Геродот.
В цій битві перемогли греки й забрали полонених амазонок на корабель, аби повезти до Еллади й взяти з ними шлюб.
Коли парусники вийшли в Південне (Чорне) море, греки відзначили свою перемогу вином. Цим скористалися А., що дружно повстали й перебили своїх переможців. Але невдовзі на морі здійнялася буря. Степові амазонки не знали морської справи, тому віддалися на милість стихії. Вітер заніс кораблі через Керченську протоку до Меотійського озера (Азовського моря) і там викинув їх на берег. Ступивши на землю, А. захопили табуни скіфських коней, погромили місцеві стійбища, деякі скіфські городища.
Скіфські царі надіслали загін молодих скіфі" 3 метою приборкати бешкетниць. Проте битви між амазбнками і молодими скіфами не відбулося: обидва табори зійшлися й мирно одружилися. Але А. не захотіли жити "в приймах". Вони примусили своїх чоловіків піти до батьків, "узяти належну частину майна", повернутися і "жити окремо". Так скіфські юнаки і вчинили. Тоді А. повели їх у дикі й суворі степи за рікою Рос (давня назва Волги).
Так утворилося нове могутнє давньоукраїнське плем'я, що дістало назву САРМАТИ (САР-МАТИ, ЦАР-МАТИ - в назві відбилася сутність сімейних взаємовідносин: в родині сарматів головувала жінка). Найістотніші ознаки племені: жінки їздили на полювання й війну з чоловіками, носили чоловічий одяг тощо. Дівчина-сарматка не мала права вийти заміж, доки не вб'є ворога.
З часом старі А. намовили своїх синів і внуків напасти на Скіфію й відібрати в "розпанілих" батьків і дідів "свої законні землі". Загартовані за суворих умов сармати пішли війною й нещадно розгромили скіфів, які, захопившись збагаченням, в певній мірі втратили свої бойові здатності. Замість Скіфії утворилася Сарматія (лише на заході між Дніпром і Дунаєм зберігалася певний час Мала Скіфія).
Криваві битви між сарматами і скіфами, між синами і батьками - трагічна сторінка в історії стародавньої України як свідчення самоїдства й самознищення нації.
Про амазонок і сарматів античні історики, географи, трибуни й письменники створили велику літературу.
Зокрема, Гіппократ (470-356 рр. до н. е.) підкреслює обізнаність амазонок з народною медициною. Він описує, як у дитинстві дівчаткам накладали на праву грудь розігрітий мідний інструмент, аби випалити безболісно грудь, внаслідок чого "вся сила переходила до правого плеча і правої руки". Гіппократ розповів, як амазонки калічили народжених ними хлопчиків, аби не дати їм потім можливості воювати проти жінок. Покалічених таким чином чоловіків А. використовували в ролі ремісників для таких робіт, які потребують сидячого способу життя.
Античний історик Лісій (Лисий, 459-380 рр. до н. е.) повідомляв, що А. першими винайшли залізну зброю й сіли на коня, чим довгий час переважали своїх піших ворогів. Це дало можливість амазонкам захопити великі території, підкорити сусідні й віддалені народи. Це підтверджує Страбон (68 р. до н. е. - 20 р. н. е.), який зазначає, що А. свого часу захопили Малу Азію, Мізію, Лідію, Карію, а також значну частину Кавказу. А., за Страбоном, відіграли значну державотворчу роль в Малій Азії, де заснували багато міст.
Діодор Сіцілійський (1 ст. до н. е.) розгорнуто описує подвиги цариці амазонок Фемішкіри (Феміскіри), котра зі своїм хоробрим, мобільним жіночим військом "підкорила багато народів за Танаїсом" (Доном) і сама героїчно загинула в одній із битв. Ще більшої слави зажила її донька, яка з великим військом амазонок підкорила Фракію, частину Азії й завоювала Сирію. На ті часи військо амазонок сягало кількості 120 тисяч хоробрих войовниць.
Пише Д. Сіцилійський і про велику царицю амазонок Пантесилаю, котра у бойовому союзі з царем Енеем брала участь у Троянській війні й мужньо загинула у двобої з Ахіллом. "Це була остання амазонка",- зазначає Діодор.
Діонісій Скіфобрахіон (II ст. до н. е.) пише про стародавні племена амазонок, які захопили Лівію "за багато поколінь до Троянської війни". Діонісій розповідає про царицю амазонок Мирину, яка на чолі свого війська пройшли Єгипет і Аравію, підкорила Сирію, великим походом пройшла через Малу Азію, захопила Фракію і там загинула з частиною свого війська.
Велику увагу приділяють античні автори зв'язкам амазонок з Олександром Македонським, котрий походив з ПЕЛАЗГІВ. Зокрема, Діодор Сіцілійський пише про царицю "незвичайної краси і фізичної сили" Фалестру, яка прибула до Македонського в супроводі трьохсот озброєних подруг. "Я прийшла,- заявила цариця Македонському,- аби мати від тебе дитину. Із усіх чоловіків ти здійснив найбільші подвиги. Немає в світі й жінки, дужчої й хоробрішої від мене. Мені здається, що від таких визначних людей, як ми з тобою, має народитися дитина, яка перевершить усіх смертних".
Олександр Македонський провів з Фалестрою тринадцять днів і з великими почестями та дарунками провів її в далеку Сарматію.
Відомостей про їхню дитину античний історик не дає.
Усі античні автори пов'язують історію амазонок з виникненням могутнього племені сарматів. їм приділяють увагу і середньовічні історики.
А запорозькі козаки XVI-XVIII ст. у різних документах (зокрема в листах до польського короля) гордо йменували себе "нащадками сарматських царів", що свідчить про давнє українське походження сарматів, а отже, й амазонок.
Походження африканських, острівних та південноамериканських амазонок широко вивчав французький географ Андре Теве (1502- 1592), який побував у Бразилії та інших країнах. На його думку, амазонки переселилися в Африку, на океанічні острови та в Південну Америку після падіння Трої.
Постаті амазонок втілені у багатьох творах світового образотворчого мистецтва, зокрема - в скульптурах античних митців Поліклета, Скопаса, Фідія та ін.
А. відіграли велику роль в розвитку давньоукраїнської міфології. Як героїчні персонажі ввійшли до багатьох міфів і легенд античного світу та середньовіччя.

АНТИ (ВЕЛЕТНІ, ДУЖІ). 1. Первісна назва воїнів (першокозаків) давньоукраїнських племен, що заселяли Іллірію та інші території стародавньої Італії, Греції тощо.
Про популярність антів свідчать старовинні топоніми: давньоукраїнське войовниче плем'я з-над Росі ВОВКИ, заселивши в II тисячолітті до н. е. узбережжя Тиренського моря, одне зі своїх міст, як свідчить Тіт Лівій, назвало АНТИ (Апшші). Під час заснування Риму один з його пагорбів було названо Апіораііз (поле Анта) і т. п.
Наскільки анти - люди надзвичайної фізичної сили й високої духовності - мали вплив на давній світ, свідчить той факт, що їхнє ім'я пов'язане з великим історичним періодом в історії людства: античний світ, антична культура і т. п.

2. Об'єднання давньоукраїнських племен, що в III-VIII ст. н. е. утворило могутню, стабільну і першу в історії українського народу об'єднану Українську державу, яку арабські мандрівники називали ОРАТАНІЄЮ (Артанією, Ратанією).
Період Антської держави (Антії-України) археологи пов'язують з розвитком ЧЕРНЯХІВСЬКОІ КУЛЬТУРИ, тобто з розквітом стародавньої української етнокультури. Зокрема, за часів Антії-України великого розквіту набула українська писемність ("буквиця", "Іванове письмо"). Численні археологічні знахідки вказують на те, що українці-анти III-VIII ст., окрім свого рідного, знали старогрецьке письмо й латинь. (За Є. Махно).
А. займалися орним землеробством (з застосуванням залізного плуга), осілим тваринництвом, мисливством, рибальством.
За дослідженнями М. Брайчевського, високого рівня досягли народні промисли, ремесла - залізоробне, гончарне (із застосуванням гончарного круга), гутне виробництво та ін. Розвивався залізорудний промисел, металургійна справа (з застосуванням домниць). Особливого розквіту набуло ужиткове мистецтво, надто - ткацтво, золотарство, мосяжництво, різьба по дереву й по кості і т. д.
За Антської держави панує індивідуальне землекористування та приватне землеволодіння. Розвивається приватне господарство.
Широкого розвитку набуває торгівля на основі грошового обігу. Налагоджуються міцні економічні стосунки з зарубіжжям - передусім з арабськими країнами, Римом, Візантією, Грецією та Єгиптом. Зовнішня торгівля сприяла збагаченню і зміцненню Антської держави.
Для державного устрою антів характерне гармонійне поєднання автократії і демократії: законодавчою владою є віче, виконавчою - цар (рекс) і воєводи на місцях.
За адміністративно-територіальним устроєм Антська держава була першою в історії стародавньої УКРАЇНИ унітарно-централізованою державою, що дозволило об'єднати всі давньоукраїнські племена від Венедського (Балтійського) до моря Євксинського (Чорного) тавідЛаби (Ельби) і Одру (Одеру) до Дону. Столицею Антії-України був Київ.
За описом Прокопія Кесернійського, анти мали потужну військову організацію, що могла виставити 100-тисячне військо.
Одним з найвідоміших і найславетніших державних діячів Антії-України був цар БОЖ (IV ст. до н. е.), історична заслуга якого - в об'єднанні давньоукраїнських племен (укрів, росів, полян, деревлян, сіверців, уличів, тиверців та ін.) у міцну всеукраїнську спільноту. Це дало можливість Божеві зупинити навалу готів (об'єднання давньогерманських племен) і вщент розгромити готське військо на чолі з королем Вінітарієм (385 р. н. е.). Готи змушені були платити антам данину. За кілька років після поразки Вінітарій пішов на підступність і запросив Божа та його соратників на бенкет миру. Бож повірив у щирість готського короля і прибув з усіма своїми воєводами та синами.
Під час бенкету Божа та його сімдесят воєвод і синів підступно та віроломно схопили і розіп'яли на хрестах, що їх виставили на дорогах Антії-України. В той же час Вінітарій з військом захопив Київ і назвав його Данапрштадтом.
Проте окупація готів тривала 8 місяців.
Боротьбу проти віроломних ворогів очолили ВОЛХВИ. Навесні 391 року вони зібрали військо з усієї Антії-України й повели проти нападників. Першу й другу битву анти програли, під час третьої завдали нищівної поразки готам. Вінітарія було вбито. Антія-Україна відродила свою міць.
У подальшій боротьбі проти готів та інших варварських племен анти об'єдналися з гуннами, що їх очолив київський воєвода Аттила. (За І. Біликом-Гатилом).
У союзі з гуннами Антія-Україна набула нового розвитку й піднесення.
її міць і єдність порушили і зруйнували київські князі X-XIII століть своїми міжусобицями, скасуванням язичництва, віча та духовної влади волхвів.
Період Антської держави ІІІ-VIII ст. н. е.- славна сторінка в історії українського народу, зокрема - в історії його державності. В цей період найвищого розквіту досягає і давньоукраїнська міфологія. Найпопулярніші боги в антів: ДАЖБОГ, ДАНА, ДОДОЛА, ЖИВА, КОЛЯДА, КУПАЙЛО, ЛЕЛЬ, МОКОША, ОВСЕНЬ, ПЕРУН, СВІТОВИД, СТРИБОГ, ВЕЛЕС, ЧИСЛОБОГ, ЯРИЛО та ін.

АРІЇ - див. ОРІІ.

АРТАНІЯ -див. ОРАТАНІЯ.

До змісту