Джордж ОРВЕЛЛ
ФЕРМА «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»
НЕБИЛИЦЯ
З англійської переклав Юрій ШЕВЧУК

Джордж ОРВЕЛЛ
ПЕРЕДМОВА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ

Я отримав прохання написати передмову для перекладу «Ферми «Рай для Тварин» українською мовою. Я добре свідомий того, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатись про мене.
Від мене, мабуть, чекають, щоб я розповів у цій передмові, як появилась моя «Ферма...» Перед цим мені доведеться сказати дещо про себе та про події, що крізь них я дійшов до моїх політичних поглядів.
Народився я в Індії 1903 року. Мій батько був урядовцем англійського адміністративного апарату в Індії, а моя родина була звичайною собі родиною з тих, що становлять середню верству, себто ту верству, що її членами є військові, священики, урядовці, вчителі, правники, лікарі тощо. Освіту одержав у Ітоні, найдорожчій і найбільш снобістичній з-поміж закритих англійських шкіл. Проте я попав туди тільки тому, що був стипендистом. Інакше мої батьки не змогли б мене вчити у школі цього типу. Невдовзі по закінченні школи (мені не було ще тоді повних двадцяти років) я виїхав у Бірму і вступив у лави індійської імперської поліції. Це була озброєна поліція чи, пак, жандармерія, щось дуже подібне до іспанської цивільної гвардії чи оперативної гвардії у Франції. На цій службі пробув я п'ять років. Вона була мені не до вподоби і сповнила ненависті до імперіалізму, хоч у той час національно-патріотичні настрої в Бірмі не відзначались особливою силою, а ставлення англійців до бірманців не було особливо погане. Повернувшись 1927 р. до Англії у відпустку, я відмовився від старшинського чину і вирішив стати письменником; на початку без особливих успіхів. У 1928— 1929 рр. я жив у Парижі й писав повісті, яких ніхто не хотів друкувати (я їх потім усі понищив). У наступні роки жив як щастило, і не раз голод заглядав мені в вічі. Тільки починаючи з 1934 року зміг я існувати з заробітків за власні твори. У ці роки я, бувало, місяцями жив між біднотою, між напівзлочинними елементами, що мешкають у найгірших частинах бідних кварталів або тиняються по дорогах, жебраючи чи крадучи. Часто через брак грошей мені доводилось перебувати між ними; а втім, їхнє життя неабияк мене цікавило. Кілька років я вивчав умови побуту й праці шахтарів у Північній Англії. Десь до 1930 року я не вважав себе за соціаліста. По суті, я не мав тоді ясно окреслених політичних поглядів. Я став соціалістом більше через відразу до знедоленого, занедбаного життя бідніших частин промислового робітництва, ніж через теоретичне захоплення плановим суспільством.
1936 року я одружився. Майже того самого тижня почалася громадянська війна в Іспанії. Ми обоє з дружиною виявили бажання поїхати туди і взяти участь у війні на боці іспанського уряду. Ми зробили це через півроку, коли я закінчив працю над книжкою, що її якраз тоді писав. В Іспанії я пробув близько шести місяців на арагонському фронті, поки мені біля Уески фашистський снайпер не прострелив шиї.
У перші дні й тижні війни іноземцеві нелегко було розібратися у внутрішній боротьбі, що точилася між різними політичними партіями, прихильними до уряду. Через ряд випадкових подій я вступив, як більшість іноземців, не до інтербригади, а до міліції РОУМ, до так званих іспанських троцькістів.
Таким чином у середині 1937 р., коли комуністи здобули контроль (чи частковий контроль) над іспанським урядом і почалося переслідування троцькістів, ми обоє з дружиною опинились між переслідуваними. Ми справді мали щастя уникнути арешту й покинути Іспанію живими, тимчасом як багато з-поміж наших друзів було розстріляно, інші тривалий час просиділи по в'язницях чи просто позникали.
Ці переслідування в Іспанії йшли поруч з великими чистками в СРСР і були лише їх відгомоном. Суть обвинувачень (а саме: змова з фашистами) була тут і там однакова; коли йшлося про Іспанію, я мав цілковиту певність, що ці звинувачення неправдиві. Увесь цей досвід був для мене цінною наукою: він показав мені, як легко тоталітарній пропаганді керувати думкою освічених верств у демократичних країнах.
Ми з дружиною були свідками, як невинних людей кидали у в'язниці тільки тому, що їх запідозрювали в неправовірних переконаннях. А повернувшись до Англії, ми побачили, що порівняно розсудливі й добре поінформовані спостерігачі вірять в усякі неймовірні оповідання про змови, зраду та саботажі, про які інформувала преса з московських судових залів.
Саме тоді як ніколи виразно я збагнув негативний вплив радянського міфа на західний соціалістичний рух.
Та тут варто спинитись і окреслити моє ставлення до радянського режиму.
Я ніколи не був у Росії і знаю про неї лише те, що можна довідатися з книжок та часописів. Коли б навіть (уявімо це собі) я мав силу, я не хотів би втручатися в радянські внутрішні справи, я не засуджував би Сталіна та його прибічників тільки за те, що вони, мовляв, послуговувалися варварськими й недемократичними методами. Цілком можливо, що в тамтешніх обставинах вони й не могли діяти інакше, навіть коли б і мали добрі наміри.
Та мені надзвичайно залежить на тому, щоб люди в Західній Європі побачили радянський режим таким, яким він є. Приблизно від 1930 р. я не бачу жодної ознаки того, що СРСР і справді просувається в напрямку, який би можна було назвати соціалістичним, зате я помічаю дуже багато ознак, що СРСР перетворився в ієрархічне суспільство, керівна верства в якому має не більше підстав зрікатися влади, ніж будь-який інший панівний клас. Більшість робітників та інтелігентів у такій країні, як Англія, не розуміє, що СРСР сьогодні зовсім інший, ніж 1917 року, частково тому, що не хоче цього зрозуміти (себто тому, що хоче вірити, що насправді соціалістична країна таки десь існує), а частково також тому, що відносна свобода й мирність їхнього життя робить тоталітаризм для них незрозумілим.
Не треба думати, що Англія — справжня демократія. Це капіталістична країна з великими класовими привілеями та (навіть зараз, після війни, що підвела всіх під одну мірку) значною майновою нерівністю. З іншого боку, це країна, де люди вже живуть сотні років укупі і не знають громадянської війни, де закони відносно справедливі, а статистичним та інформаційним повідомленням ще можна йняти віри і, нарешті, де наявність опозиційних поглядів та їх прилюдне висловлювання не зв'язане з небезпекою. У цій атмосфері середня людина не має реального уявлення, що таке концтабори, масові депортації, ув'язнення без процесу, цензура преси тощо. Коли вона читає про події в такій країні, як Радянський Союз, вона перекладає все на мову англійських уявлень і не враховує безсоромної брехливості тоталітарної пропаганди. Аж до 1939 р., а може, й пізніше, більшість англійського народу неспроможна була розгадати суті нацистського режиму в Німеччині, а коли йдеться про радянський режим, вони значною мірою ошукані й досі.
Це завдало величезної шкоди соціалістичному рухові в Англії, а опосередковані наслідки такої позиції для англійської закордонної політики — жахливі. На мою думку, ніщо так не призвело до перекручення давнього, заснованого на однаковому скрізь розумінні поняття соціалізму, як погляд, що Росія — соціалістична країна і що кожен вчинок її керівників заслуговує вибачення, якщо не наслідування.
Тим-то за останніх десять років у мене виробилося переконання, що коли хочемо відродити соціалістичний рух, то знищення радянського міфа є необхідною передумовою для цього.
Невдовзі після повернення з Іспанії спало мені на гадку виступити проти радянського міфа, вдаючись до казкової форми, доступної кожному читачеві і досить зручної для перекладу іншими мовами. Такі міркування, не зовсім виразні, приходили мені від певного часу в голову, коли одного дня (жив я тоді якраз у малому селі) я побачив, як малий, приблизно десятилітній хлопець, гнав вузькою доріжкою величезну тяглову коняку і лупцював її, як тільки вона хотіла звернути вбік. Мені майнуло в голові, що коли б тільки ці тварини усвідомили свою міць, ми були б не в силі над ними панувати, а також, що людина визискує тварин майже так само, як багаті класи визискують пролетаріат.
Продовжуючи прогулянку, я взявся перекладати теорію Маркса на мову тваринячих понять. З тваринячого погляду, міркував я, класова боротьба між людьми — чиста омана: коли треба визискувати тварин — усі люди спільники між собою. Справжня боротьба йде між тваринами й людьми. Здобувши таку вихідну позицію, неважко було побудувати казку. Я не записував її аж до 1943 року, бо інша праця завжди віднімала в мене час. Врешті я включив у неї деякі події, наприклад, конференцію в Тегерані, що тим часом відбулася. Проте головні риси оповідання були чітко накреслені в моїй уяві ще за шість років до їхнього літературного опрацювання.
Не хочу писати коментаря до оповідання; коли воно само по собі не зрозуміле, то це є літературний неуспіх. А втім я хотів би підкреслити два моменти. Ось перший: окремі епізоди, хоч і, власне, вірно переспівують історію революції, не тільки спрощені, а й поперемішувані під хронологічним оглядом. Це було необхідно для симетричної побудови оповідання. На другий момент більшість критиків не звернула уваги, може тому, що я й сам не поклав на нього відповідного натиску. Багато читачів закрили книжку під враженням, що вона кінчається цілковитим примиренням між свиньми та людськими істотами. Та не такий був мій намір — навпаки, я вмисне закінчив оповідання гучною бучею. Писав я безпосередньо після Тегеранської конференції, що, як усі думали, встановила ліпші відносини між СРСР та Заходом. Я особисто не вірив, що ті дружні відносини надовго. І, як з'ясувалося, не дуже помилявся.
Не знаю, чи треба мені ще щось казати. Коли ще хто бажає собі подробиць про мене, додам, що я удівець і маю майже трирічного сина, що за фахом я письменник і від початку війни заробляю перш за все журналістикою.
Часопис, що до нього найпостійніше дописую,— це «Трібюн», політично-суспільний тижневик, що репрезентує, загально кажучи, ліве крило лейбористської партії. Ось мої книжки, що можуть зацікавити ширший загал (це на випадок, коли б комусь із читачів цієї передмови довелось надибати примірники цих книжок): «Дні в Бірмі» (повість про Бірму), «Уклін Каталонії» (звіт з моїх досвідів у іспанській громадянській війні), «Критичні спроби» (есе, переважно про сучасну популярну англійську літературу, висвітлення у них більш соціологічне ніж літературне).

З англійської переклав Іван ЧЕРНЯТИНСЬКИЙ 1947 р.

Джордж ОРВЕЛЛ
ФЕРМА «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»