ВОЛОДИМИР МОНОМАХ
Політичний і моральний заповіт Володимира Мономаха

Князь Володимир Всеволодович Мономах (1053-1125) - політичний лідер Київської Русі, освічений державних, дипломат і письменник. Мати Володимира - дочка візантійського імператора Костянтина Мономаха, тому Мономахом називали і її сина. Володимир Мономах спочатку князював у Чернігові, потім - у Переяславі, а з 1113 року - в Києві. Його зовнішня політика була спрямована в основному на боротьбу з половцями та їхнім незмінним союзником князем Олегом Святославичем. Останнього автор "Слова о полку Ігоревім" назвав Олегом Гориславичем. У своїй внутрішній політиці та державній ідеології Володимир Мономах культивував ідею єдності Руської землі, намагаючись запобігти розпадові Русі на ряд самостійних князівств. Водночас він дотримувався принципу, що кожен князь повинен успадковувати володіння свого батька. Володимир Мономах організовував князівські з їзди, підтримував культ святих братів Бориса і Гліба.
Ідеологічні орієнтири політики Володимира Мономаха відображено і в його "Повчанні". Князь утверджує тут культивований ним принцип успадкування князівського престолу. Сам Володимир набув київський престол, порушивши принцип старшинства, тому він закликав своїх нащадків надалі свято дотримуватися цього принципу, вбачаючи у ньому запоруку єдності та стабільності держави. Володимир, послуговуючись прикладами своїх великих попередників - Володимира Святославича, Ярослава Мудрого і власним, змальовує образ ідеального правителя. Спостерігається вплив "Ізборника Святослава" 1076 року. Ідеальний християнський правитель Володимира Мономаха - це не традиційний візантійський тип монарха, повноваження якого даровані йому Богом. Це - оригінальний і неповторний образ саме руського правителя, такого князя, який, на переконання автора "Повчання", потрібен Руській державі та її народові. Володимир Мономах звертається не тільки до своїх синів, а й до всіх руських князів, закликаючи їх завжди пам 'ятати про високі обоє 'язки влади, про її відповідальність за долю Русі та її народу. Звеличення образу князя основується на біблійній ідеології, котра підтримувала становище князів.
Повага до дружини і воїнської справи - принципи, котрим Володимир Мономах надає особливого значення. Щодо цього академік В.Перетц писав: "Руський князь та дружина - відповідають західному державцеві й його васалам, що, на вірність своєму панові присягаючи, зобов 'язувались були виконувати васальну службу, а саме - "пораду і допомогу". На Заході за найдавнішої доби феодалізму панує особиста служба васалова його сюзеренові,- це й на Україні-Руси XI-XII вв. знаходимо. З дружинника-васала не підданий, не наймит князівський: з нього вільний воєнний служник своєму панові; стосунки їхні визначає вільна угода,- це ж самісіньке спостережувано й на Україні-Руси" (Перетц В. "Слово о полку Ігоревім". Пам 'ятка феодальної України-Руси XII віку.- С. 7). Саме такі взаємовідносини між князями, боярами і дружиною культивував Володимир Мономах як ідеальні й необхідні в Руській державі. Його "Повчання" перейнято руським демократизмом і шанобливим ставленням до людини.
Оксана Сліпушко

ПОВЧАННЯ [ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА ЗА ЛАВРЕНТІЇВСЬКИМ СПИСКОМ] [1]

Повчання. Я, недостойний, дідом своїм Ярославом благословенним, славним, батьком возлюбленим і матір'ю своєю з Мономахів - названий при хрещенні Василем, руським іменем Володимир... і ради людей християнських, яких стільки уберіг з милості своєї і батьківської молитви від всіляких бід! Сидячи на санях (перед смертю.- О. С), подумав я в душі своїй і похвалив Бога, що до сих днів мене допровадив.
Хай діти мої чи інший хто, слухаючи сю грамотицю, не посміються, а кому із дітей моїх вона буде люба - хай прийме її в серце своє і, не лінуючись, почне, як і я, трудитися.

Перш за все. Бога ради і душі своєї, майте страх Божий в серці своєму і милостиню подавайте щедру, бо то початок всякого добра. Якщо ж комусь не люба грамотиця ся, хай не насміхається, а так про неї скаже: на далекій путі та на санях сидячи, небилиць наговорив.
Зустріли були мене на Волзі посли від братів моїх і сказали:
"Приєднуйся до нас, і виженемо Ростиславичів, і волость їхню відберемо. Якщо ж не підеш з нами, то ми собі будемо, а ти собі". І я сказав: "Хоч ви й гніваєтесь, але не можу я ні з вами піти, ні клятву порушити".

І, відправивши їх, узяв Псалтир, розгорнув у печалі, і таке мені випало: "Пощо сумуєш, душе? Пощо бентежиш мене?" і далі. А потім вибрав слова ці чудові, розклав їх у ряд і написав: "Якщо вам останні не любі, то беріть передніх".

"Пощо сумуєш ти, душе моя? Пощо бентежиш мене? Я надіюсь на Бога, бо перед ним сповідаюся". "Не змагайся з лукавими, не завидуй творящим беззаконня, бо лукаві будуть знищені, а боготерпці - ті будуть володіти землею. І ще трохи - і не буде грішника, шукатиме місця свого - і не знайде.

Покірнії ж успадкують землю і насолоджуватимуться багатоликим світом. Наглядає грішний за праведним і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміється з нього і провидить, коли прийде день його [останній]. Оружжя добули грішники, напинають лук свій, щоб підстрелити убогого і нужденного, вразити справедливих серцем. Оружжя їхнє вразить власне серце, а луки їхні зламаються. Лучче малість праведних, аніж великі багатства грішних. Бо сила грішних зламається, а праведних зміцнює Господь. Отож грішники згинуть, а праведних же Він милує і дає їм. Отож ті, що благословляють Його, успадкують землю, а ті, що проклинають Його, будуть випущені. Господь стопи чоловіка направляє. І навіть коли впаде - не розіб'ється, бо Господь підтримує руку його. Молодим був і постарів, а не бачив залишеним праведника, ні дітей його, щоб хліба просили. Щодень подає милостиню і в борг дає праведний, і нащадки його благословенні будуть. Ухиляйся від зла, твори добро, шукай миру і проганяй [зло],- і живи вовіки-віків".

"Коли б повстали люди, то живими б пожерли нас; коли б розгнівалась на нас лють Його, то вода б нас потопила".

"Помилуй мене, Боже, бо зневажив мене чоловік, щодень борючись, гнітить мене. Зневажили мене вороги мої, бо багато бореться проти мене з неба". "Возвеселиться праведник і, коли побачить відомщення, руки свої омиє в крові грішника. Адже сказав чоловік: "Якщо є нагорода праведнику, то є й Бог, що творить суд на землі". "Візьми мене із рук ворогів моїх, Боже, і від тих, що повстають на мене, відніми мене. Увільни мене від творящих беззаконня і обрятуй мене від кровожадних, які полонили душу мою".

"І, як гнів у люті Його, так життя і воля Його: ввечері вселяється плач, а ранком [з'являється] радість".

"Бо лучче милість Твоя, аніж життя моє, і вуста мої хай восхвалять Тебе. Так благословлю Тебе за життя моє і в честь Твою здійму руки мої".

"Заховай мене від сонмища лукавих і від зборища творящих неправди". "Возвеселіться, всі праведні серцем. Благословляю Господа повсякчас, безкінечна хвала йому" і таке інше.

От так і Василій навчав, зібравши біля себе юних, мати душу чисту й незаплямовану, тіло худокосте, розмову лагідну і дотримуватись слова Господнього: "Їжа і питво має бути без шуму великого, при старших мовчати, премудрих слухати, старшим коритися, з рівними і меншими в любові бути, - розмовляти без лукавства, а розуміти багато; не лютитися словом, не хулити мовою, не багато сміятися, соромитись старших, з жінками безпутними не розмовляти, очі долу опускати, а душу д'горі, уникаючи їх. Не ухилятися наставляти падких до влади, ні в що ставити, що від усіх честь. Коли ж хтось із вас може іншим корисне зробити, від Бога на віддяку і насолодження вічними благами - хай надіється". "О Владичице Богородице! Відведи від убогого серця мого гордість і буйство, щоб не величався марнотами світу цього у нашім пустотнім житті".

Навчися, праведний чоловіче, поступати благочестиво, навчися, за євангельським словом, "очима управлять, язик стримувать, ум упокорювать, тіло поневолювать, гнів погублять, помисли чисті мати, спонукаючись на добрі діла ради Господа; позбавлений - не мсти, зненавиджений - люби, гнаний - терпи, підданий хулі - моли, умертви гріх".

"Заступайтесь за обидженого, давайте розраду сироті, оправдайте вдовицю. Приходьте, щоб об'єднатися, - говорить Господь. - Якщо гріхи ваші будуть як багряниця, обілю я їх, як сніг" і таке інше.

"Засіяє весна посту і квіт покаяння, очистимо себе, браття, від всілякої крові, тілесної і душевної. Звертаючись до світодавця, говоримо: "Слава Тобі, чоловіколюбче!"

Справді, діти мої, зрозумійте, який до тебе чоловіколюбивий Бог милостивий і премилостивий. Ми, люди, грішні і смертні, і якщо нам хтось зло зробить, то хочемо стерти його і кров його пролити негайно; а Господь наш, володіючи і життям і смертю, безмірні гріхи наші терпить і аж до кінця життя нашого. Як люблячий батько б'є дитя своє і знову пригортає до себе, так і Господь наш показав нам, як ворогів перемагать, як трьома добрими ділами позбуватися від них і перемагати їх: покаянням, сльозами і милостинею. І це вам, Діти мої, не тяжка заповідь Божа, як тими ділами трьома позбутися гріхів своїх і Царства [Небесного] не лишитися. І, Бога ради, не лінуйтеся, умоляю вас, не забувайте тих трьох діл: не тяжкі вони, ні усамітнення, ні чернецтво, ні голод, що інші добродійні терплять, адже й малими ділами [можна] заслужить милість Божу.

"Що таке чоловік, як подумаєш про нього?" "Великий Ти, Господи, і дивні діла Твої, і ніяк не може розум людський розповісти про чудеса Твої",- і знову кажемо: "Великий ти. Господи, і дивні діла Твої, і благословенне і славне ім'я Твоє вовіки по всій землі".

І хто не воздасть хвалу, не прославлятиме сили Твоєї і Твоїх великих чудес і доброт, содіяних на цьому світі: як небо влаштовано, а чи сонце, чи місяць, чи зорі, і тьма, і світло, і земля на водах покладена, Твоїм, Господи, промислом! Звірі різні, і птиці, і риби украшені Твоїм, Господи, промислом! І цьому диву дивуємось, як із персті створив чоловіка, які лиця різноликі у людської подоби, що коли і всіх людей зібрать, не всі вони на одне лице, але кожний має своє лице за Божою мудрістю.

І цьому дивуватимемось, як птиці небесні із вирію ідуть і, перш за все, в наші руки, і не поселяються в одному місці, але і сильні і слабенькі розселяються, за Божим повелінням, по всій землі, щоб наповнились ліси і поля. 1 все ж те дав Бог на догоду чоловікові, для їжі, для розваги. Велика, Господи, милість Твоя до нас, що ті блага створив Ти ради чоловіка грішного. І ті ж птиці небесні умудрені тобою, Господи, коли повелиш, то заспівають і чоловіка Тобі розважать, а коли не повелиш їм, то й ті, що голос мають, оніміють. "І благословенний Ти, Господи, і восхвалений сильно". "Всілякі чудеса і блага створив і зробив. І хто не хвалить Тебе, Господи, і не вірує всім серцем і всією душею во Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, - хай буде проклятий".

Оці слівця божественні прочитавши, діти мої, похваліте Бога, дающого нам милість свою; а се від слабкого мого розуму напучення. Вислухайте мене, якщо не все приймете, то половину.

Якщо вам Бог пом'якшить серце, і сльози свої зроните за гріхи свої, кажучи: "Як блудницю, і розбійника, і митаря помилував Ти, так і нас, грішних, помилуй", і в церкві це робіть, і [спать] лягаючи. Не грішіть ані єдину ніч, а якщо можете, поклоніться до землі, а коли вам нездужатиметься, то тричі. А того не забувайте, не лініться, бо тим нічним поклоном і молитвою чоловік перемагає диявола. І що вдень согрішить, то тим чоловік [вночі] спасається [від гріха]. А якщо, і на коні їдучи, не будете ні з ким справ мати, і коли інших молитов не вмієте промовлять, то "Господи помилуй" повторяйте безперестанку про себе: бо та молитва найліпша,- аніж розмишлять, їздячи, про нісенітницю.

А найголовніше - убогих не забувайте, а скільки можете, по змозі годуйте і подайте [милостиню] сироті, і вдовицю оправдуйте самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винуватого не вбивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина. Слово мовлячи і про погане, і про добре, не кляніться Богом і не хрестіться, бо в тому нема тобі ніякої потреби. Якщо ж ви будете клятву давати братам чи будь-кому, то провірте серце своє і, на чому можете устоять, у тому і кляніться, а, поклявшися, дотримуйтесь, аби, порушивши [клятву], не погубили душі своєї. Єпископи, і попи, і ігумени - з любов'ю приймайте від них благословення, і не стороніться їх, і, в міру сил своїх, любіть і дбайте про них, щоб прийняти їхню молитву від Бога. А понад усе - гордині не майте ні в серці, ні в розумі, але скажемо: "Смертні ми, сьогодні живі, а завтра - в гріб; це все, що Ти нам дав, не наше, а Твоє, доручене нам Тобою на мало днів". І в землі не ховайте [скарбів], то нам великий гріх. Старих шануй, як отця, а молодих - як братів. У домі своєму не лінуйтеся, а все помічайте. Не покладайтесь на тіуна, ні на отрока, щоб не насміхалися гості ваші ні з дому вашого, ні з обіду вашого. На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод; ні питву, ні їді не попускайте, ні спанню; і сторожів самі споряджайте, і вночі, розставивши скрізь [сторожу], біля воїв самі лягайте, а рано вставайте; а оружжя не спішіть із себе знімати, не роздивившись, бо з-за лінощів раптово чоловік гине. Лжі остерігайтеся, і п'янства, і блуду, бо в них гине душа і тіло. Куди б ви не йшли і якими шляхами по своїх землях, не давайте отрокам чинити пакості, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в житлах, щоб не почали вас проклинать. Куди не підете і де не станете, напійте і нагодуйте страждущого. А найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов, чи простий чоловік, чи знатний, чи посол. Якщо не можете [пошанувати його] дарами, то їжею і питвом: бо вони мимоходом прославлять чоловіка по всіх краях або добрим, або злим. Хворого відвідайте, покійного проведіть, бо всі ми смертні. І чоловіка не минайте, не привітавши, доброго слова не сказавши. Жінку свою любіть, але не давайте їй над собою влади. Це ж і кінець всьому: страх Божий майте над усе. Якщо почнете забувати це, то частіше перечитуйте: і мені не буде соромно, і вам буде добре.

Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся, як батько мій, дома сидячи, вивчив п'ять мов, у тому честь мав від інших країн. Лінь-бо - мати всьому: що уміє, те забуде, а чого не вміє, того не навчається. Добро діючи, не лінуйтеся ні на що добре, найперше - до церкви: хай не застане вас сонце в постелі. Так і отець мій блаженний робив, і всі знатні мужі славетні. На заутрені воздати Богові хвалу і потім, коли сонце сходить і побачивши сонце, належить прославити Бога із радістю і сказати: "Просвіти очі мої, Христе Боже, що дав ти мені світ свій красний!" І ще: "Господи, додай мені літо до літа, щоб у подальшому, в гріхах своїх покаявшись, оправдав життя своє". Так я похваляю Бога, сідаючи думать з дружиною, чи людям суд творити, чи на лови ідучи, чи дань збираючи, чи спать лягаючи: спання Богом визначено на полуднє. По цьому визначенню відпочивають і звірі, і птиці, і люди.

А це вам повідаю, діти мої, про труд свій, який я сповняв, шляхи верстаючи і на ловах із тринадцяти років. Перший раз ішов я до Ростова через [землю] вятячів. Послав мене отець, а сам пішов на Курськ. І знову другий раз ходив у Смоленськ із Ставком Скордятичем, який потім пішов на Берестя з Ізяславом, а мене послав у Смоленськ, а із Смоленська пішов я у Володимир. Тої ж зими послали мене брати у Берестя на пожарище, де ляхи були попалили, і там я тримав город у тиші. Потім пішов у Переяслав до батька, а після Великодня із Переяслава у Володимир - у Сутейську мир укласти із ляхами. Звідти знову на літо - у Володимир.
Тоді послав мене Святослав у Ляхи. Ходив за Глогів до Чешського лісу, ходив у землі їхній чотири місяці. І в те ж літо і дитя перше народив, новгородське. А звідти [пішов] до Турова, а на весну в Переяслав, потім до Турова.
Як умер Святослав, я знову - в Смоленськ, а із Смоленська тієї ж зими - у Новгород; на весну - Глібові на поміч. А літом із батьком під Полтеськ, а другої зими із Святополком під Полтеськ, - випалили Полтеськ. Він пішов у Новгород, а я з половцями на Одреск, воюючи, і в Чернігів. І знову із Смоленська прийшов до отця у Чернігів. І Олег прийшов [туди] із Володимира виведений, і запросив його із батьком до себе на обід у Чернігові на Краснім дворі, і подарував отцю триста гривен золота. І знову, коли із Смоленська повертався, ішов, б'ючись із половецькими воями, до Переяслава і застав там отця, який з походу повернувся. Тоді знову ходили того ж літа із батьком і з Ізяславом до Чернігова битися з Борисом. І перемогли Бориса і Олега. І знову пішли у Переяслав, і стали в Оброві.
І Всеслав Смоленськ попалив, і я з чернігівцями, сівши о двох конях, погнав, і не застав у Смоленську. Тим же шляхом, женучись за Всеславом, попалив землю і повоював до Лукомля і до Логожська, потім на Дрюцьк, воюючи, потім у Чернігів.
А в ту зиму повоювали половці Стародуб весь, і я ходив із чернігівцями і з половцями, на Десні захопили [в полон] князів Асадука і Саука, а дружину їхню перебили. 1 наступного ранку за Новим Городом розігнали сильне військо Белкатчіна, а семечів і полон весь відбили.
А у В'ятичі ходив дві зими на Ходоту і на сина його, і до Кордну ходив першої зими. І ще за Ізяславичами [гналися] за Микулин і не настигли 'їх. I тієї весни - до Ярополка у Броди на раду. Того ж літа ходили в погоню за Хорол-ріку за половцями, які захопили були Горошин.
І тієї осені ходили з чернігівцями і в половцями-читієвичами до Мінська: захопили город і не залишили в ньому ні челядника, ні скотини.
Тієї зими ходили до Ярополка на раду у Броди і дружбу велику уклали.
І весною посадив мене отець у Переяславі попереду братів, і ходили за Супій. І, йдучи в город Прилуку, несподівано нас зустріли половецькі князі із вісьмома тисячами, і хотіли б ради з ними битися, але оружжя відіслали були вперед на повозах, і ввійшли в город. Тільки семця одного взяли живим та декілька смердів, а наші їхніх більше перебили і зловили, і половці, не сміючи навіть коня взяти в руки, повтікали тієї ж ночі на Сулу. А наступного дня, на Госпожин день, ходили до Білої Вежі, і Бог нам поміг і свята Богородиця: перебили дев'ятсот половців і двох князів взяли - Багубарсового брата Асиня і Сакзя, і тільки два мужі їхні втекли.
А потім на Святославль гналися за половцями, а потім на город Торчеськ, і потім на Гюргів за половцями. І знову на тому боці [Дніпра], біля Красна, половців перемогли. І потім із Ростиславом же у Варина вежі взяли. І потім ходив у Володимир, знову Ярополка посадив, і Ярополк помер.
І знову після батькової смерті і при Святополку на Стугні билися з половцями до вечора, билися біля Халіпа, і потім мир уклали із Тугорканом і з іншими князями половецькими, і у Глібових людей відібрали дружину всю свою.
І потім Олег на мене прийшов із усією Половецькою землею до Чернігова, і билася дружина моя з ним вісім днів за малу греблю, і не дали ввійти їм в острог. Жаліючи душі християнські, і села палаючі, і монастирі, я сказав: "Не хвалитися поганим!" І віддав братові стіл батька його, а сам пішов на стіл батька свого в Переяслав. І вийшли ми в день святого Бориса із Чернігова, і їхали крізь полки половецькі, і не сто [воїв було в] дружині, а разом із дітьми і з жонами. І облизувалися на нас [половці], як вовки, стоячи і біля перевозу, і на горах, та Бог і святий Борис не дав їм мене на поживу, неушкоджені дійшли ми до Переяслава.
І сидів я у Переяславі три літа і три зими з дружиною своєю, і чимало бід прийняв від війни і від голоду. І ходили на воїв половецьких за Римів, і Бог нам поміг - перебили їх, а других в полон забрали.
І знову ж, Ітларевих чад перебили, і вежі їхні взяли, пішовши за Голтав.
І в Стародуб ходили на Олега, тому що накладав був із половцями, і на Буг ходили, із Святополком на Боняка [ходив] за Рось.
І в Смоленськ ходили, із Давидом замирилися. І знову, вдруге, ходили із Ворониці.
Тоді ж і торки прийшли до мене із половцями-читієвичами, ходили ми їм назустріч на Сулу.
І потім знову ходили на зиму в Ростов, і три зими ходили в Смоленськ. Із Смоленська пішов я в Ростов.
І знову з Святополком ганялися за Боняком, але не убили і не наздогнали його.
І на зиму пішов у Смоленськ, із Смоленська вийшов після Великодня; і Гюргева [Юрієва] мати померла.
У Переяслав прийшов на літо, зібрав братів.
І Боняк прийшов зі всіма половцями до Конятина, пішли за ним із Переяслава за Сулу, і Бог нам поміг, і полки їхні перемогли, і князів полонили ліпших, і після Різдва уклали мир із Аепою, і, взявши у нього дочку, пішли в Смоленськ. І потім я пішов у Ростов.
Повернувшись із Ростова, знову пішли на половців, на Урубу, із Святополком, і Бог нам поміг.
І потім знову на Боняка до Лубен, і Бог нам поміг.
І потім ходили до Воїня із Святополком; і потім знову пішли на Дон із Святополком і з Давидом, і Бог нам поміг.
І до Виру прийшли було Аепа і Боняк, хотіли взяти його; до Ромна пішли ми з Олегом і з дітьми на них, а вони, прочувши, втекли.
І потім на Мінськ ходили на Гліба, який захопив наших людей, і Бог нам поміг, і зробили те, що задумали.
І потім ходили до Володимира на Ярославця, не стерпівши злочинів його.
А з Чернігова до Києва зо сто разів їздив до батька, за день приїжджав до вечерні. А всіх переїздів було вісімдесят три лише великих, а решту малих і не згадаю. І мирів укладав із половецькими князями без одного двадцять, і з батьком, і без батька, і дарував скотини багато і багато одягу свого.
І звільнив ліпших половецьких князів із оков стільки: двох братів Шаруканевих, Багубарсових три, чотирьох братів Овчини, а всіх інших ліпших князів - сто. А самих князів Бог живими в руки давав: Коксус із сином, Аклан, Бурчевич, таревський князь Азгулуй, інших кметів молодих п'ятнадцять, цих я живими привів, порубав і пометав у ту річку Славлий. А по черзі перебив біля 200 у те врем'я ліпших.
А от так трудився на ловах, доки сидів у Чернігові, і коли із Чернігова вийшов, і до цього літа по сто [звірів] заганяв і брав без великих зусиль, окрім інших ловів поза Туровом, де я з батьком ловив всякого звіра.
А от що я в Чернігові робив: коней диких своїми руками у пущах в'язав, по десять і двадцять живих коней, окрім того, по Росі їздячи, ловив своїми руками тих же диких коней. Два тури піднімали мене на рогах разом із конем, олень мене один бив і два лосі, один ногами топтав, а другий рогами бив, вепр мені на бедрі меч відняв, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір стрибнув мені на бедра і коня разом зі мною звалив. І Бог неушкодженим мене зберіг. І з коня багато падав, голову собі двічі розбивав, і руки і ноги собі вередив, в юності своїй вередив, не жалів життя свого, не щадив голови своєї.
Те, що треба було робити отроку моєму, сам робив, на війні і на ловах, вночі і вдень, у спеку і в мороз, не даючи собі спокою. На посадників, ні на биричів не оглядався, сам робив, що було потрібно, весь наряд, і в домі своєму робив так само. І для ловчих ловчий наряд сам давав, що стосувалося і конюхів, і соколів, і яструбів.
А ще і бідного смерда, і вбогу удовицю не давав сильним обідити, і церковний порядок і службу сам пильнував.
Тож не осуджуйте мене, діти мої чи хто інший, коли прочитає це: бо не хвалю себе, ні відваги своєї, а хвалю Бога і прославляю милість Його, що мене, грішного і мізерного, стільки літ оберігав від того смертного часу і не лінивим створив мене, бідного, а на всі діла людські потрібним. І, цю грамотицю прочитаючи, подвигніться на всі добрі діла, славлячи Бога і святих його. Смерті-бо, діти, не бійтеся ні ратної, ні від звіра, але мужське діло вершіть, як вам Бог подасть. Бо коли я ні від раті, ні від звіра і від води, і з коня падаючи [не загинув], то і з вас ніхто не зможе постраждати і загинути, якщо не буде на те волі Божої. А коли від Бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть відняти [у неї], але коли й про добро дбати, то Божа охорона ліпша людської.

Переклад Василя Яременка
[1] Друкується за виданням: Повість врем'яних літ. (Переклад, післяслово, коментар В. Яременка.- К., 1990.

Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. - К., 2001.