Галина МОГИЛЬНИЦЬКА
ЛІТОС
(АБО КАМІНЬ ІЗ ПРАЩІ ПРАВДИ НА РОЗБИТТЯ МИТРОПОЛИЧНОГО БЛУДОСЛОВІЯ)
Додаток № 1
ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ п. КУЧМІ Л. Д.
ПРЕМ'ЄР-МІНІСТРУ УКРАЇНИ п. КІНАХУ А. К.
УПОВНОВАЖЕНОМУ В СПРАВАХ РЕЛІГІЇ ПРИ КАБІНЕТІ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ЗАЯВА
Одеської обласної (крайової) організації Народного руху України
Про факти порушення законів України з боку служителів Православної
Церкви Московського патріархату
Зберігаючи глибоку повагу до права віруючих різних
віросповідань та різних конфесій задовольняти свої духовні потреби
відповідно до своїх звичаїв та канонів, вважаючи міжнаціональну
та міжконфесійну злагоду однією із найнезаперечніших цінностей,
що сприяють здоровим процесам державотворення, ЗАЯВЛЯЄМО про
своє глибоке обурення діями представників т. зв. "Української"
Православної Церкви Московського патріархату, що здійснюються
з благословення митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела.
1. Так, упродовж років цією Церквою здійснюється систематична
агітаційна робота, спрямована на деконсолідацію й розбрат в
українському суспільстві, на протистояння однієї частини громадян
(вірних УПЦ МП) вірним інших конфесій, особливо УПЦ КП, УАПЦ,
УГКЦ.
У проповідях, що линуть з амвонів, у писаннях, що видаються
з благословення митрополита Агафангела, вірні перелічених українських
Церков іменуються не інакше як "врагами канонического православия",
"слугами дьявола", "детьми антихриста" тощо.
У розповсюдженому по області "Зверненні" намісника
та братії Одеського Свято-Успенського монастиря до Президента
України читаємо навіть таке: "Греко-католики... не могут
являться истинными патриотами нашего православного Отечества
и надежыми его гражданами".
У газеті "Справедливость", що видається з благословення
митрополита Одеського й Ізмаїльського, можна прочитати навіть
про те, що "в Западной Руси (це так московське духовенство
іменує Західну Україну - примітка наша) православные священники
подвергаются пыткам…"
Напередодні візиту Папи Римського Іоана-Павла ІІ цілі сторінки
цієї газети були присвячені розгнузданій агітації проти католицтва
й католиків, проповіді ворожості до сповідників цієї релігії,
трактованих поплічниками Гітлера, фашизму.
Усе вищесказане свідчить про формування Православною Церквою
Московського патріархату в своїх вірних ворожого ставлення до
віруючих інших конфесій, посягання на право громадян України
сповідувати свою віру у вільно обраному обряді, пропаганду міжрелігійної
та міжконфесійної ворожнечі, що є грубим по-рушенняям Основного
Закону нашої Держави - Конституції України (ст. 35, 37) та Закону
України "Про свободу совісті й релігійні організацї"
(ст. 4, 5, 6). Вважаємо також, що постійне публічне обзивання
вірних українських Церков (УПЦ КП, УАПЦ) "слугами диявола",
"дітьми антихриста", як і звинувачення греко- та римо-католиків
у непатріотизмі, поплічництві фашизму тощо є образою гідності
цих громадян Української держави, а отже - порушенням ст. 28
Конституції України.
2. Виставляючи себе поборниками православних канонів, захисниками
"істинного православія", священнослужителі Московського
патріархату, одначе, самі порушують не лише канони, а й Заповіді
Божі та Закони держави, в якій живуть, готуючи своїх вірних
до непокори, протистояння і навіть кровопролиття в разі, якщо
Українська Помісна Церква буде створена.
Називаючи Українські Православні Церкви "безблагодатними",
оскільки вони ще не є визнані Вселенським Патріархом, Церква,
підпорядкована Москві, робить усе, щоб не допустити такого визнання,
закликає віруючих (цитуємо): "Быть готовым к прямой конфронтации
с Константинопольским патриархатом... не признавать никаких
действий Константинополя на Украине. Необходимо биться за каждую
святыню, каждый храм". (З листівки, що роздавалась людям
у Свято-Успенському кафедральному соборі в святу ніч Воскресіння
Христового). Заклики "биться", "бороться до победного
конца", "бороться с теми, кто окружает Президента",
непоодинокі в писаннях "слуг Божих", то ж не дивно,
що й сам митр. Агафангел в одній із своїх заяв погрожує не лише
"нарушением гражданского мира", а й "кровопролитием"
("Русский вестник" № 4-5, 2000 р., рубрика "Битва").
Такі дії не можуть бути розцінені інакше, як заклики до насильства
та загроза національній безпеці України (ст. 37 Конституції
України), а також як посягання на конституційне право громадян
України "безперешкодно відправляти релігійні культи, вести
релігійну діяльність" (ст. 35).
3. Нас не може не обурювати й не викликати почуття гніву постійна
пропаганда зневаги до державної мови України, яка є материнською
для кожного представника державної нації. Зневаживши євангельське
свідчення про зішестя Святого Духа на апостолів та дарування
їм знання мов, щоб кожному народу пропагувати Слово Боже мовою
цього народу, ігноруючи слова св. апостола Павла:
"...у церкві волію п'ять слів зрозумілою мовою сказати,
щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою!"
(І Коринф. 14: 10, 19), - московське духівництво впродовж 10
років своєї "пастирської" праці в незалежній Україні
втокмачує в голови прихожан думку про "безблагодатність",
"неканонічність", а отже, й меншвартісність української
мови, дозволяючи собі навіть у друкованих органах такі пасажі:
"...хотите ли вы ...уничтожения языка, дарованного нам
Святыми учителями Мефодием и Кириллом, взамен на площадью рожденную,
уличную украинскую речь?!" Яка ще держава і яка нація може
дозволити таку зневагу до своєї державної й національної мови,
функціонування якої у всіх сферах суспільного життя повинне
забезпечуватись державою (ст. 10 Конституції України)?!
4. Ми не можемо й надалі миритися з пропагандою імперських теорій
"общей колыбели", закликами до "единения славян"
та молитвами "о восстании неделимой Святой Руси",
що лунають з церковних амвонів, і які за суттю своєю є не чим
іншим, як закликами до повалення Української незалежної й суверенної
держави та повернення її до статусу колонії "єдіной і нєдєлімой"
імперії.
Нас не може не обурювати демонстративне ігнорування служителями
Московського патріархату самого факту існування суверенної держави
України, підміна її назви безликим "Отечество", двозначним
"Русь", "страна наша" і т. ін. або навіть
і так, як це звучить у неканонічному доповненні митрополита
Агафангела до канонічної молитви Святому Миколі-Чудотворцю:
"...помилуй и избави народ православный Великия, Малыя
й Белыя Руси от ереси латинския". Чи митрополит "української"
Церкви забув, як зветься Держава, в якій він живе? Чи то цілеспрямований
засіб зомбування психіки українських громадян в імперських інтересах
чужої держави?
На жаль, як наведені нами, так і безліч не наведених фактів
свідчать про останнє.
5. Вважаємо недопустимим втручанням Церкви, підпорядкованої
релігійному центру в іншій державі, у внутрішню та зовнішню
політику України. А саме так ми розцінюємо агітацію віруючих
боротися, наприклад, проти ідентифікаційних кодів: "Борьба
против кодов, борьба в любой форме... является действенным средством
от греха кодирования... будем бороться всеми доступными нам
средствами, помня, в частности, и то, что на носу президентские
выборы...Не будем голосовать за президента, который"...
і т. д... (газета "Справедливость", автор-редактор
газети протоієрей Георгій Городенцев).
Саме так ми розцінюємо систематичне шельмування в проповідях
та в пресі "националистов - врагов православия", "руховцев,
чьи биографии чернее земли" та окремих, персонально названих
лідерів РУХу, яких митрополит Агафангел дозволяє собі називати
найбруднішими словами ("Русский вестник" №4-5, 2001
р.).
Саме як втручання у зовнішню політику Української держави та
намагання змінити її на користь СВОГО "отєчєства"
розцінюємо ми хвилю антизахідної пропаганди, залякування віруючих
"порабощающим влиянием Запада", протести проти входження
України "в орбиту влияния Запада", лицемірні заклики
"молиться за Президента и власти, чтобы Господь уберег
их от... западной нечисти", різноманітні спотворення в
трактуванні важливих для України візитів на найвищих рівнях.
Так, візит Президента США Біла Клінтона в Україну був витрактуваний
московським духовенством як наслідок "сговора с масонами"
для "сознательного уничтожения страны". "Поездка
на провославную землю американца-масона была организована не
просто так, - пояснює віруючим "раб Божий Євгеній"
у листі, розтиражованому через газету. - Президент США должен
был воочию убедиться, что труды и доллары его, направленные
на уничтожение страны, затрачены не напрасно. Американец увидел
толпу бесноватых людей и... остался доволен".
Прикладів можна наводити безліч, і всі вони свідчитимуть про
те, що Православна Церква Московського патріархату (рука не
піднімається назвати її Українською...) впродовж років цілеспрямовано
діє на шкоду незалежній Українській державі, своїми проповідями
та пресою вносить конфронтацію в суспільство, пропагуючи релігійну
ворожнечу, формує зі своїх віруючих "п'яту колону"
проімперського спрямування, готову в слушний час піднятися на
"битву" за "единение словян", за "возрождение
неделимой Святой Руси", що означало б знищення України
як суверенної, самостійної Держави.
Вважаючи ці дії антидержавними й ангиконституційними,
ВИМАГАЄМО:
1. Від Президента та Уряду України:
- припинити неконституційну політику протекціонізму щодо Православної
Церкви Московського патріархату, яка простежується і в представницьких
заходах, і в нагородженні діячів церкви Державними нагородами
та відзнаками, і в передачі Московському патріархату наших найдавніших
православних святинь, окремі з яких (як, наприклад, Києво-Печерська
Лавра) були засновані нашими предками ще до появи Москви як
населеного пункту;
- неухильно сприяти діяльності, спрямованій на створення єдиної
Помісної Української Церкви як гаранта повноцінного духовного
й національного відродження української нації, формування у
віруючих почуття належності до власної Держави, поваги й любові
до неї. Духовні потреби російськомовного населення України повинна
забезпечувати не псевдоукраїнська Церква Московського патріархату
- це нонсенс, - а Російська Церква, підпорядкована Київському
патріархату.
2. Від депутатів Верховної Ради України:
- спинити форсований нині у всіх єпархіях процес передачі храмів
та церковних святинь у власність Московського патріархату, терміново
внісши в Закон України "Про свободу совісті й релігійні
організації (розділ "Майновий стан релігійних організацій",
ст. 17-20) доповнення, які б встановлювали відповідальність
за спотворення храмів та храмових комплексів, що є національними
пам'ятками культури та мистецтва, а також унеможливили вивезення
за межі Держави ікон та предметів культу, що становлять духовну
та мистецьку цінність. Релігійні й мистецькі скарби України
мають залишатися власністю українського народу, а не релігійних
центрів інших держав.
3. Від уповноваженого в справах релігії при Кабінеті Міністрів
України:
- враховуючи, що антиконституційні й протизаконні дії Православної
Церкви Московського патріархату в м. Одесі та Одеській області
здійснюються з благословення й за прямої участі митрополита
Одеського й Ізмаїльського, а також з огляду на яскраво виражену
поліетнічність та поліконфесійність регіону, яка вимагає особливої
толерантності й терпимості, порушити перед відповідною ієрархічною
інстанцією Православної Церкви Московського патріархату питання
про переведення митрополита Агафангела в іншу єпархію, бажано
поза межами України.
Закликаємо всіх священнослужителів та вірних Православної Церкви
Московського патріархату до толерантності, до любові, заповіданої
нам Христом, до усвідомлення себе громадянами не безликого "Отєчєства",
а цілком конкретної, визнаної цілим світом Держави України -
святої землі, що світлом Христової віри осяяла і чудь, і мерю,
і весь, і інші угро-фінські племена, з яких потім сформувалося
Московське царство.
Дбаючи про дотримання канонів і чистоту віри, не забувайте дбати
про чистоту душ і дотримання Заповідей Божих, першою з яких
є Любов. Канони змінюються. Заповіді є непорушними. Тож нехай
ніхто в гордині своїй не уподобиться лицеміру, про якого сказано:
"Пощо бачиш сучок в оці брата свого, поліна бо в оці своєму
не помічаєш?" (Матф. 23:25), і фарисею, що очищає ззовні
"скляниці й блюда, всередині здирством і неправдою повні…"
(Матф. 23:25).
Одеська обласна (крайова)
Організація Народного Руху
України голова (Г. Могильницька)
Додаток № 2
Витяг
із Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Стаття 4. Будь-яке пряме чи непряме встановлення
будь-яких прямих чи непрямих переваг із-за відношення громадянина
до релігії, так як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі
та ненависті, чи образа почуттів громадян на релігійному грунті,
ведуть до відповідальності, встановленої законом.
Стаття 5. Релігійна організація не повинна втручатися в діяльність
інших релігійних організацій, в будь-якій формі, проповідувати
ворожість, нетерпимість до... віруючих інших віросповідань.
Стаття 6. ...Релігійні проповідники зобов'язані виховувати своїх
слухачів у дусі толерантності, поваги до ...віруючих інших віросповідань.
Далі
До змісту книги Галини МОГИЛЬНИЦЬКОЇ
"ЛІТОС"
Просвіта
