Галина МОГИЛЬНИЦЬКА
ЛІТОС
(АБО КАМІНЬ ІЗ ПРАЩІ ПРАВДИ НА РОЗБИТТЯ МИТРОПОЛИЧНОГО БЛУДОСЛОВІЯ)

РОЗДІЛ І

ЧИ ВЛАДИКАМ ГОЖЕ ПОРУШУВАТИ ЗАПОВІДІ БОЖІ?

Високодостойний Митрополите!

На жаль, Вашу заяву, розповсюджену через мережу Internet, щойно побачила, тому відповідаю з таким значним запізненням.
Почати хочу з головного для кожного християнина - Заповідей Господніх, восьма з яких гласить: "Не воздаяй свидетельства ложна на ближнего своего".
Прикро мені писати це, але в своїй заяві Ви, Ваше Високопреосвященство, цю Заповідь постійно порушуєте.
Наприклад, Ви пишете, що я нібито "делаю "Заяви" на всю Украину и еще раз сталкиваю верующих Канонической Церкви и неканонических организаций в Украинской Державе".
Але ж це неправда! Жодних Заяв на всю Україну я не робила! Заява Обласної організації Народного Руху України, підписана мною, - тоді головою організації, - ніде не публікувалася, її було відправлено суто за призначенням: Президенту України, Прем'єр-Міністру та Уповноваженому в справах релігії при Кабінеті Міністрів. Чи це їх я мала намір "столкнуть" між собою?
Мова в заяві йшла про те, що в контрольованих Вами засобах масової інформації, з амвонів храмів, що перебувають у Вашому підпорядкуванні, та від Вас особисто постійно доводиться чути нападки на віруючих інших конфесій, яких Ви та підлеглі Вам ієреї постійно називаєте "слугами антихриста", "фашистскими сообщниками", чим розпалюєте міжконфесійну ворожнечу, що є грубим порушенням українського законодавства.
Говорилося також про те, що наша рідна, до того ж державна, мова трактується Церквою Московського патріархату як "уличная, площадью рожденная речь", а також про те, що Ви особисто та підвладні вам священики постійно й відкрито закликаєте до відновлення Російської імперії - "єдіной и нєдєлімой Русі", що ми трактуємо як заклики до повалення проголошеної в 1991 році й конституційно закріпленої суверенної й незалежної Української держави. Кожне слово в нашій заяві було підтверджене відповідними цитатами з посиланням на конкретну газету, брошуру чи листівку, видану з Вашого благословення.
Ви ж, високодостойний Митрополите, звинувачуєте нас у тому, що ми на Вас, "невиновного", "возводим ложь и клевету". В чому ж "клевета", як все, про що ми пишемо в своїй заяві, чорним по білому написано у Вашій пресі?!
Чи ж гоже Вам, такому високому достойнику Церкви, отак лжесвідчити на нас? Чи Заповіді Божі існують лише для нас, мирян, а на Церковну ієрархію Московського Патріархату не поширюються?
Лжесвідчите Ви, Владико, не лише на нас, а й на кілька мільйонів українців греко-католиків, обзиваючи їх "предателями", та звинувачуючи в "ненависти к своим соотечественникам" при "перемене политической ситуации". Це є цілковитою неправдою й грубим наклепом на моїх співгромадян.
Та й навіщо Вам, високодостойний Митрополите, шукати "предателей" серед наших греко-католиків, коли ви мали цілу 25-тисячну армію Власова, яка складалася з "найканонічніше-православних" росіян?! І ці 25 тисяч "канонічних" юридично були, справді, зрадниками, бо складали присягу на вірність своєму "єдіному і нєдєлімому Отєчєству". Західні українці греко-католики ні Росії, ні Союзу ніколи не присягали.
Їх приєднали до Союзу за таємною угодою Сталіна й Гітлера (Пакт Молотова - Ріббентропа).
Чи відомо Вам, Владико, як поводилися совєтські окупанти в Західній Україні після її так званого "визволення" в 1939 році? Я не відсилаю Вас учити історію цього періоду, ані прочитати хоч би й мою статтю "Мовою документів і свідчень" ("Чорноморські новини" від 11-19.10.1997 р.). Я наведу лише дві цифри, хай від них здригнеться Ваше "великорусское" серце. За підрахунками князя Лева, зробленими в 1286 році, за 46 років татаро-монгольського іга в Галичині було 12,5 тисяч жертв. За один рік "совєтського" (з осені 39-го по осінь 40-го) жертви в тій же Галичині становили 1 мільйон 700 тисяч 390 осіб.
Отож, гріх Вам, Митрополите, ображати пам'ять тих, хто піднявся на боротьбу за своє право жити на власній землі, хто боровся проти окупантів і "червоних", і "коричневих", хто відстоював право українців на власну Державу, бо розумів, що лише в "своїй хаті - своя правда і сила, і воля". І саме вони були вірними дітьми своєї Вітчизни, бо ні Росія, ні СРСР такими для них ніколи не були, на відміну від "православних" власівців…
То що ж Ви, Митрополите, в чужому оці порошину шукаєте, в своєму - поліна не помічаючи??? Нас же Господь, здається мені, застерігав від цього?..
Є ще одна дуже важлива Заповідь Господня, яку Ви та ваші ієреї чомусь весь час ігноруєте. Гласить вона: "Не укради". А інша, що перегукується з нею, каже: "Не возжелай жены ближнего своего, ни раба его, ни вола, ни дома его, ни всего, что есть у ближнего твоего".
Ви весь час називаєте "разбоем" дії західноукраїнських віруючих, які в 90-х роках відібрали храми у Московського патріархату. А як же назвати дії Російської Церкви, яка в 40-х роках після знищення Греко-Католицької Церкви (в тім числі й фізичного знищення десятків тисяч греко-католиків - священиків і мирян) без докору сумління прийняла із закривавлених рук безбожної влади всі багатства цієї розіп'ятої Церкви-страдниці? Адже, згідно з Кримінальним кодексом, злодієм, грабіжником є не тільки той, хто пограбував, а й той, хто прийняв награбоване. А Господь же наказав: "НЕ УКРАДИ!.."
Не ваші храми, не вашу власність відбирали віруючі в Самборі чи в інших населених пунктах Західної України, а своє, їхніми дідами й прадідами збудоване, їхньою працею надбане!
За всіма Божими й людськими канонами ЧУЖЕ, НЕПРАВЕДНО НАБУТЕ - слід віддавати добровільно, та ще й КАЯТИСЯ при цьому. Але московським ієрархам так чужого бажається, що вони не тільки не повернули його з каяттям законним власникам, а ще й гніваються, що законний власник у них своє силою відняв.
Ось уже й Києво-Печерську Лавру Московському Патріархату приватизувати бажається, хоч будували її наші предки ще в 1060-х роках, коли не те що про Московську Церкву, а й про саму Москву ще й згадки не було…
І Почаївської, заснованої, до речі, питомою українкою Ганною Гойською, також бажається. А Господь же казав: "Не возжелай того, що не твоє"!..
Так ні ж - не слухають! Усе чужого хочуть та "канонічних" територій у чужій землі шукають, доводячи, що та земля таки споконвіку їхньою й була!
А "брехати - грішка, - вчила мене моя бабуня, - за яку Боженька накаже".
І сама, замість Боженьки, іноді за те "наказувала" мене по губках.
Мабуть, у ієрархів Московської Церкви, як вони були маленькі, не було такої бабуні…