ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
Автор-укладач КОВАЛІВ Ю. І.

У потоках термінологічного мислення

Поява «Літературознавчої енциклопедії» зумовлена потребою понятійної інтеграції фіксованого у відповідному термінологічному апараті історичного досвіду національного і світового письменства, його сучасної творчої практики і теоретичної рецепції. Йдеться передусім про якнайповніше узагальнення і конкретизацію літературознавчих концепцій, які стосуються родових, видових і жанрових структур, специфіки стилів. Крім статей, що відображають загальні і конкретні тенденції творчого процесу та поетики, значну увагу приділено деталізованим елементам конструкції художніх творів, тропіки, стилістичних фігур, семіотики поетичного мовлення тощо. «Літературознавча енциклопедія» містить 6562 статті, розкриває сутнісні процеси літературного життя античності, середньовіччя, Ренесансу, класицизму, бароко, Просвітництва, преромантизму та істотні ознаки романтизму, реалізму, премодернізму, модернізму, авангардизму, постмодернізму, враховуючи різні прояви сецесій та відхилень від закономірностей літературної еволюції («пролетреалізм», «соцреалізм»). Детально розглянуто стилі літературних напрямів, висвітлюються полемічні моменти їх розвитку. Чимало статей присвячено описанню найвідоміших епічних і літературних пам’яток світового письменства, жанрів античного, християнського, окцидентального, орієнтального, давньоукраїнського походження. Введено та прокоментовано значний за обсягом блок сучасної термінології, пов’язаної з концепціями постмодернізму, постструктуралізму та деконструктивізму. Українська література висвітлена як цілісна іманентна структура в історичній площині від давнини до постсучасності в межах етнічних українських земель та еміграції, в її тісному зв’язку з іншими літературами та магістральними напрямами світового мистецтва. Визначальний принцип, покладений в основу «Літературознавчої енциклопедії», полягає у зіставленні традиції та новаторства, динаміки літературного процесу у діахронних і синхронних вимірах, різних художніх формувань. У ній домінує погляд на літературу та її теорію як на відкриту систему, пов’язану із суміжними сферами гуманітарного знання, передусім філологічними. Тому до неї залучено матеріали мовознавства, які стосуються розуміння лексики, семантики, фоніки, синтаксису тощо літературного твору, але мають дещо відмінне, ніж у літературознавстві, тлумачення. Залучено багато матеріалу фольклористики, означено специфіку журналістики, сценічного мистецтва і кінематографії. Особливого значення надано філософії та естетиці. Розкрито методологічні концепції філологічної школи, міфологічної школи, компаративістики (порівняльного літературознавства), культурно-історичної, духовно-історичної, антропологічної шкіл, психологічної школи, рецептивної естетики, психоаналізу, аналітичної психології, «філософії життя», «філософії серця», екзистенціалізму, структуралізму, інтертекстуальності тощо, принципи екзегетики, гомілетики, герменевтики, теоретичні набутки яких використовуються для аналізу художніх явищ. «Літературознавча енциклопедія» містить розмаїтий довідковий матеріал, в якому зазначено юридичні аспекти літературної діяльності, технічні характеристики друкування літературних творів, охоплено різні періодичні видання ХІХ — початку ХХІ ст., які виходили в Україні або поза її межами, мали публікації українських письменників чи відгуки на їхню творчість. Акцентовано увагу на історії та продукції провідних українських видавництв ХІХ—ХХІ ст. Автор та упорядник «Літературознавчої енциклопедії» використовував матеріали таких видань, як «Енциклопедія постмодернізму» (К., 2003), «Лексикон загального та порівняльного літературознавства» (Чернівці, 2001), «Литературная энциклопедия терминов и понятий» (М., 2001) за редакцією О. Ніколютіна, «Краткая литературная энциклопедия» у 8-ми т. (М., 1962—78), «Мала літературна енциклопедія» (Сідней, 2002) П. Богацького, «Наратологічний словник» (2002) О. Ткачука, «Постмодернизм. Словарь терминов» (М., 2001) І. Ільїна, «Постмодернизм. Энциклопедия» (Мінськ, 2001), «Риторичний словник» (К., 1997) Зоряни Куньч, «Словник літературознавчих термінів» (К., 1971) В. Лесина, О. Пулинця, SУownik terminЩw literackich (Вроцлав—Варшава—Краків, 1998) М. Гловінського, Терези Косткєвічової, Олександри Окоп’єнь-Славінської, Я. Славінського, «Українська література. Довідник» (К., 2000), «Українська літературна енциклопедія», що з’явилася поки що в трьох томах (К., 1998—1995), та багато інших джерел із біобібліографічними відомостями, а також сьогочасні монографії, дисертації, які висвітлюють розмаїття української та світової літератур, їх історію і теорію. Під час підготовки текстів «Літературознавчої енциклопедії» особливо корисними були консультації Ніни Бернадської, І. Бондаренка, А. Гуляка, Лідії Дунаєвської, Тетяни Маленької, А. Мойсієнка, В. Полковенка, Тетяни Посудневської, Р. Радишевського, Людмили Шевченко, Хіросі Катаокі, колективу бібліотеки Інституту літератури Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Статті «Літературознавчої енциклопедії» мають уніфіковану структуру, складаються з понять та їх лаконічної дефініції, історії (походження, поширення, масштаби застосування тощо), найвиразніших прикладів із художніх чи фольклорних творів (проза, поезія, драматургія тощо), які розкривають не лише їх сутність, а й особливості творчої лабораторії письменника. У багатьох випадках здійснено посилання на важливі літературно-критичні дослідження, положення статей здебільшого проілюстровано прикладами класичної і новітньої художньої літератури. Певні складнощі при укладанні «Літературознавчої енциклопедії» зумовлені правописними, на жаль, досі не врегульованими нормативами. Тому доводиться зазначати різнописання, пов’язані, зокрема, з літерою ґ, що стосуються деяких імен та прізвищ іноземних письменників, філософів та інших діячів культури, наприклад Аґата Крісті, А. Араґон, А. Берґсон, Л. де Веґа, Е. Гемінґвей, Ґ.-В.-Ф. Геґель, В. Гюґо, Ф. Ґваттарі, Ф. Д. Ґверацці, Й-Ґ. Гердер, Й.-В. Ґете, Зінаїда Ґіппіус, М. Ґлез, Л. де Ґонґора-і-Арґоте, Ґотфрід Страсбурзький, С. Ґрабовецький, Ф. Ґрільпарцер, Я. та В. Ґрімм, Г.-Я.-К. Ґріммельсгавзен, А. Ґріфіус, Й. фон Ґьорес, Р. Ваґнер, Данте Аліґ’єрі, А. Дельвіґ, Е. Зеґадлович, Ф.-М. Клінґер, В. де Кунінґ, Ґ.-Е. Лесінґ, Ф. Лоґау, Г. В. Лонґфелло, А. Роб-Ґріє, В. Руттенбіґ, Й.-Е. Шлеґель, О. Шпенґлер, К.-Ґ. Юнґ, також Аґура-Мазда, Анґро-Манью, містифікації «Ґузла» і «Театр Клари Ґазуль» П. Меріме та ін. Неузгодженість наявна і в разі використання дефісів при написанні імен, передусім німецького і французького походження, наприклад, Ж. Ж. Руссо переважно пишуть без дефіса, хоча трапляються випадки іншої орфографії: Ж.-Ж. Руссо. Аналогічна ситуація правописної неузгодженості стосується багатьох термінів: аванґард, аванґардизм, аґіоґрафія, алеґорія, андеґраунд, апофеґма, арґонавти, арґумент, белькензанґ, біоґрафія, ваґанти, вульґата, вульґаризм, геппенінґ, ґавенда, ґаґ, ґалантна література, ґаліямб, ґатха, ґей-лесбіянські студії, ґемінація, ґендер, ґенетичні методи, ґенологія, ґено-текст, ґенеративна поетика, ґенерація, ґенотип, ґеонім, ґеорґіки, ґетеанство, ґештальт, ґлоса, ґлосарій, ґлосоґрафія, ґлосолалія, ґоліарди, ґнома, ґносеологія, ґонґоризм, ґотичний роман, ґотська спілка, ґрафіка, ґрафіті, ґрафоманія, ґрація, ґріоти, ґробіанська література, ґротеск, ґуріндам, дієґеза, дрипінґ, еґалітаризм, еґофутуризм, еклоґа, елеґія, зевґма, квадриґа, ліно- ґрав’юра, літоґрафія, орґія, фіґура тощо. Виникають певні непорозуміння з приводу написання деяких прізвищ, передусім німецького походження, що мають специфічну вимову, яка не завжди адекватно відображена сучасною українською орфоепією: А. Айнштайн (А. Ейнштейн), Г. Гайне (Г. Гейне), А.-А. Ляйзенвітц (А.-А. Лейзенвітц), Ш. Петьофі (Ш. Петефі), Ш. О. Сент-Бьов (Ш. О. Сент-Бев), Ф.-Д.-Е. Шляєрмахер (Ф.-Д.-Е. Шлейєрмахер), А. Шьонберґ (А. Шенберґ), ваймарський (веймарський) класицизм, гайдельберзькі (гейдельберзькі) романтики. Певні труднощі зумовлені нез’ясованістю написань таких прізвищ, як Ф. Гьольдерлін (Ф. Гельдерлін), Й. фон Гьорес (Й. фон Герес). Різночитання деяких термінів зазначено понятійними парами: хайку — гайку, хокку — гокку; анекдот — анекдота, апофеґма — апотеґма, апофеоз — апотеоз, міф — міт, пафос — патос і т. д. Досі немає правописного відповідника пам’ятці Магабгарата (Махабхарата). Ці та інші проблеми виникають на підставі неузгодженого правопису української мови, що змушувало враховувати складну орфоепічну ситуацію, орієнтуватися на орфографічні нормативи, які потребують серйозних регуляцій, бо не завжди відповідають принципам українського мовлення, його адекватності іномовним джерелам. В історії української філології «Літературознавча енциклопедія» такого змісту та обсягу видається вперше. Вона не дублює «Українську літературну енциклопедію», дає змогу за допомогою термінологічного апарату вільно орієнтуватися у літературних дискурсах різних епох, виробляє уміння за частковим не втрачати чуття цілісності.

Юрій КОВАЛІВ,
доктор філологічних наук, професор, лауреат Шевченківської премії

До змісту

© Видавничий центр "Академія". Усі права захищені.