Оповідання дядечка Джона для туалетної кімнати 1
З англійської переклала Єлизавета КОРНІЄНКО

У Сполучених Штатах видається серія книжок легкого читання “Оповідання дядечка Джона для туалетної кімнати” призначена для тих, хто бажає розважитися, лежачи у ванній або сидячи в туалеті. Кожна книжка складається з оповідок цікавих, смішних, а часом і повчальних. Добірку таких оповідок, узятих з видання 2004 року, ми подаємо в цьому номері. Продовжимо її в наступних номерах.

Коли чоловік приходить додому…

Ось кілька порад з підручника з хатнього господарства, який було написано в п’ятдесятих роках. Їх надіслав один читач, додаючи при цьому коментар: “Часи змінилися!” Це точно. Хочте вірте, хочте ні, але ці поради були частиною шкільного предмета, який мав підготувати дівчат до заміжжя.

Приготуйте вечерю: Повідомте чоловіка заздалегідь, або навіть звечора, що ви приготуєте смачну вечерю. Тим самим ви дасте йому зрозуміти, що ви думаєте про нього і вам не байдужі його потреби. Більшість чоловіків голодні, коли повертаються з роботи, і смачна вечеря буде складовою теплого прийому, який вам потрібно влаштувати.

Приготуйтеся самі: Хвилин п’ятнадцять відпочиньте, щоб до його приходу бути свіжою та енергійною. Підправте макіяж, вплетіть стрічку у волосся і будьте бадьорою. Його весь день оточували стомлені й виснажені люди. Будьте трохи грайливою і трохи більш загадковою. Після нудного дня йому потрібне піднесення.

Приберіть сміття: Перед приходом чоловіка пройдіться по будинку, підберіть книжки, іграшки, папірці, таке інше. Потім зітріть ганчіркою пил по всіх столах. Ваш чоловік почуватиметься, ніби він опинився на небесах, де панує спокій і порядок, а це надихне і вас.

Приготуйте дітей: Витратьте кілька хвилин, щоб помити руки і вмити обличчя дітей (якщо вони ще маленькі), розчешіть їм волосся і, якщо потрібно, перевдягніть. Вони його маленькі скарби, і він захоче, щоб виглядали вони відповідно.

Зведіть до мінімуму шум і галас: До його приходу вимкніть пральну машину, сушильну машину, машину для миття посуду та пилосос. Спробуйте заохотити дітей поводитися тихо. Будьте щасливі його бачити: привітайте його теплою усмішкою і будьте раді його приходу.

Кілька ні: Не засипайте його прямо з порога проблемами та скаргами. Не сваріть його, якщо він запізнився на вечерю. Поставтеся до цього, як до дрібниці, бо це і є дрібниця порівняно з тим, що він цілий день працював.

Зробіть так, щоб йому було зручно: Поставте для нього зручний стілець або запропонуйте прилягти в спальні. Приготуйте для нього прохолодний чи гарячий напій. Збийте для нього подушку та запропонуйте зняти черевики. Розмовляйте тихо, м’яким, спокійним та приємним голосом. Дозвольте йому розслабитися, заспокоїтися.

Слухайте його: Може бути мільйон речей, які ви хочете йому розповісти, але час, коли він щойно прийшов з робити, не підходить для цього. Нехай спершу виговориться він.

Зробіть цей вечір його вечором: Ніколи не скаржтеся, якщо він не запрошує вас на вечерю до ресторану або не водить до інших місць, призначених для розваги. Навпаки, намагайтеся зрозуміти його світ постійної напруги і тиску, його потребу побути вдома і розслабитися.

ЕЙФЕЛЕВА ВЕЖА

Зараз важко в це повірити, але коли в кінці дев’ятнадцятого століття було запропоновано побудувати Ейфелеву вежу, багато парижан — і загалом весь французький народ — були проти цього. Ось історія однієї з найвидатніших архітектурних споруд у всьому світі.

РЕВОЛЮЦІЙНЕ МИСЛЕННЯ

У 1885 році французькі чиновники почали планувати Велику виставку 1889 року на честь святкування сотої річниці з дня Французької революції. Вони хотіли побудувати якийсь пам’ятник, який був би таким самим величним, як і сама Франція.
На той час було вже закінчено будівництво монумента Вашингтону, кам’яної кладки та мармурового обеліска. Його висота становила 557 футів, і він був найвищою спорудою на світі. Французи вирішили переплюнути американців, спорудивши вежу заввишки 1000 футів в самому серці Парижа.
І тепер усе, що їм залишалося зробити, це знайти людину, яка могла б розробити проект пам’ятника.

ВІДКРИТИЙ СЕЗОН

2 травня 1886 року французький уряд оголосив конкурс на найкращий проект: було запрошено французьких інженерів та архітекторів, щоб ті “визначили: чи можна на Марсовому полі спорудити залізну вежу з основою 125 метрів і заввишки 300 метрів”.
Незалежно від того що запропонують учасники конкурсу, їхні проекти мали відповідати двом вимогам: 1) споруда мала себе окупити, тобто вона мала приваблювати відвідувачів, які платили за вхід на виставку і тим самим покрилася б вартість її побудови; 2) це мала бути тимчасова споруда, яку можна було б легко розібрати, коли виставка закінчиться.

MERCI… АЛЕ NON MERCI

До 18 травня, яке було остаточним терміном подання проектів, було отримано понад 100 пропозицій. Більшість з них були звичайними і традиційними, інші ж були дуже дивні. Один проектант запропонував побудувати величезну гільйотину, інший — спорудити 1000-футову дощову установку, яка б поливала Париж під час засухи; третя людина запропонував звести велетенський ліхтар, який за допомогою спеціально розташованих параболічних дзеркал забезпечив би ціле місто світлом “у вісім разів яскравішим, ніж потрібно, щоб читати газету”.

ПОЗА КОНКУРСОМ

Але правда була така: ні в кого з цих проектантів шансів на успіх не було. До того, як було оголошено конкурс, Александр-Густав Ейфель — 53-річний інженер-проектувальник будівельних конструкцій, якого вся Франція знала як “найкращого творця споруд із металу”, вже розробив проект вежі. (Згодом його називатимуть Magicien du Fer — Коваль чарівник.)
За кілька тижнів до початку конкурсу він зустрівся з міністром Франції Едуардом Локроєм і продемонстрував проекти кованої залізної вежі, яку він був готовий спорудити. Ейфель виконав на замовлення 5329 креслень, щоб показати 18 038 різних складових, які будуть у вежі. Локрой був настільки приголомшений, що підробив результати конкурсу, аби у ньому переміг Ейфель.

СПІЛЬНА СПРАВА

У січні 1887 року Ейфель підписав контракт з урядом Франції та адміністрацією міста Париж. Ейфель і Компанія, його будівельна фірма, погодилася вкласти 1,3 мільйона доларів з 1,6 мільйона доларів, які потрібні були, щоб побудувати вежу. Натомість Ейфель мав отримати всі прибутки, які дасть вежа під час виставки… а також за наступні 20 років. (Уряд погодився не прибирати вежу після виставки.) Після цих двадцяти років вежа мала перейти у повну власність міста Париж. І влада могла знести її, якби захотіла.

МАШИНА, ЩО РОБИТЬ ГРОШІ

На відміну від інших пам’яток, які перебувають у державній власності, Ейфелева вежа з самого початку була споруджена для того, що приносити прибуток. Якщо ви хотіли піднятися на ліфті або по сходах на перший поверх, то вам треба було заплатити два франки; піднятися аж на саму гору коштувало п’ять франків (у неділю були знижки). І це був тільки початок: на першому поверсі планувалося зробити ресторани, кафе та магазини; на другому поверсі планувалося розмістити пошту, телеграф, пекарню та друкарню. Загалом вежа була спланована так, щоб умістити в собі одночасно 10 416 покупців.

ВИЗНАЧНЕ ДІЙСТВО

Будівництво розпочалося 26 січня. Не можна було гаяти ані хвилини. До відкриття виставки залишалося менш ніж два роки, і Ейфель мав побудувати вежу швидше за будь-яку подібну споруду, зведену коли-небудь у цілому світі. Щоб спорудити монумент Вашингтону, який був удвічі нижчий за Ейфелеву вежу, знадобилося 36 років.

ПАРИЗЬКІ ІНДИВІДУАЛІСТИ

На тлі 1000-футової вежі всі інші будівлі Парижа здавалися б карликами, а пам’ятні споруди, — включаючи Нотр-Дам, Лувр та Тріумфальну арку, непомітними й нікчемними. Коли почали копати землю для закладення фундаменту, близько 300 видатних парижан підписали петицію, в якій вони протестували проти спорудження вежі. Вони заявляли, що “порожня свічка” Ейфеля “спотворить та збезчестить” місто. Але Ейфель та адміністрація міста проігнорували петицію, і роботи тривали без перерви.

ІНШІ СТРАХИ

Але все одно вежу критикували. Один французький професор-математик прорікав, що коли вежа буде збудована на 748 футів, вона неодмінно обвалиться; ще один “експерт” прогнозував, що стержньові блискавковідводи вб’ють усю рибу в Сені.
У паризькому виданні “Нью-Йорк геральд” повідомлялося, що вежа змінює погоду; у щоденній газеті “Ле Матен” була стаття під заголовком “Вежа провалюється”. “Якщо вона справді почала провалюватися, — стверджувала газета “Ле Мартін”, — всі роботи треба припинити, а секції, які вже було збудовано, треба якомога швидше розібрати”. Але що далі і що сміливіше просувалися роботи, то більше почуття страху витіснялося благоговінням.

* * *

ЦІКАВА ІНФОРМАЦІЯ

Август Ейфель також спроектував та побудував металевий каркас, на якому тримається Статуя Свободи.

ЩАСЛИВІ ТА НЕСПОДІВАНІ ЗНАХІДКИ

В останньому “Оповіданні для туалету” був розділ присвячений різним цінним знахідкам, які траплялися в житті людей. З того часу в нас з’явилося ще більше історій про знахідки. Виявляється, вони не так вже й рідко трапляються. Таке могло статися і з вами!

СКАРБ З ГАРАЖНОГО РОЗПРОДАЖУ
Знахідка: Два подарункових малюнки шекерів1

Де було знайдено: У рамці для картин

Історія: У 1994 році подружжя пенсіонерів з Нової Англії купило на гаражному розпродажу картинну рамку за кілька доларів. Коли вони віднесли рамку до майстерні, щоб там її відреставрували, з неї випали два написаних аквареллю малюнки 1845 та 1854 року.
Через кілька місяців ці ж самі пенсіонери мандрували по штату Масачусетс і побачили фотографію на рекламному плакаті сільського музею Хенкока Шекера. На цій фотографії була зображена картина, дуже схожа на ті, які вони знайшли. Дослідивши це питання, вони дізналися, що ці роботи називаються “подарункові картини”.
Виявилося, що шекери, релігійна секта Нової Англії, яка існувала там у дев’ятнадцятому столітті, не дозволяла прикрашати стіни; однак сестрам-шекерам дозволялося малювати “дерева, квіти, фрукти та пташок…щоб зображати славу небесну”. Потім ці картини “дарувалися” іншим сестрам і заховувалися як святині. Одна з картин, які знайшли пенсіонери, була підписана найвідомішою з усіх художниць “подарункових картин” Ганною Кохун.
Вони подзвонили директорові музею Хенкока і повідомили йому цю новину, але він їм не повірив. У всьому світі залишилося всього 200 “подарункових картин”…і жодна з них не є в такому гарному стані, як його описали літні люди. Більше того, абсолютно всі відомі картини вже зберігаються в музеях, а не у приватних осіб. Незважаючи на це у січні 1996 року подружжя привезло ці картини до музею, де їх визнали справжніми. Через рік, у січні 1997 року, картини було продано на аукціоні “Сотбі” за 473 000 доларів.

——
1 Американська релігійна секта

МАКАРОНИ З СЮРПРИЗОМ

Знахідка: Діамант

Де було знайдено: У тарілці з макаронами

Історія: У жовтні 1996 року Ліліана Пароді з міста Генуя, Італія, пішла попоїсти макаронів до свого улюбленого ресторанчика. Все було як звичайно…доки вона вкусила щось тверде, що болісно застрягло у неї між зубами. Вона поскаржилася на це власнику ресторану і пішла. Наступного ранку вона звернулася до стоматолога, який вийняв з її зуба предмет — невідшліфований діамант в один карат вартістю 3 000 доларів. Пароді віднесла камінь до ювеліра, який вставив його їй в обручку. Як він потрапив у макарони, досі залишається загадкою.

СПАДОК “БІТЛЗ”

Знахідка: Десятки малюнків Джона Леннона

Де було знайдено: У блокноті

Історія: У 1996 році один чоловік на ім’я Джон Данбар, який у шістдесятих роках був одружений з британською співачкою Маріанною Фейтфул, переглядав свої старі речі й наткнувся на блокнот, якого він не бачив уже 25 років. Він брав його з собою на вечірку в Лондоні у 1967 році. Того вечора він зі своїм другом Джоном Ленноном приймали разом ЛСД. Але потім цей блокнот десь загубився, і чоловік про нього забув.
Тоді, у 1967 році, Леннон побачив у газеті об’яву про те, що за 2000 доларів продається “острів у Ірландії”. На вечірці він у стані наркотичного сп’яніння вирішив його купити. Вони з Данбаром негайно вилетіли до Дубліна, проїхали через усю Ірландію на лімузині і винайняли човен, щоб дістатися до острова. “Острів був більше схожий на купку пагорбів, яких об’єднав між собою майданчик з гравію, на якому стояв невеличкий будиночок, — пригадує Данбар. — Коли ми туди приїхали, Джон сів на землю і почав малювати”. Вони пробули на острові кілька днів. Леннон і справді купив його, але ніколи там не жив. (Взагалі-то він через кілька років подарував його якомусь незнайомцю, що зайшов до студії “Епл Рекордз”.)
Данбар залишив цей блокнот на згадку про їхню подорож, і сьогодні експерти оцінюють його у 165 000 доларів.
Недовірливий за натурою Данбар дивиться на це, як на запізніле “дякую” — виявилося, що саме він познайомив Леннона з Йоко Оно.

ЛОТЕРЕЙНИЙ КВИТОК

Знахідка: Гаманець з 224 доларами

Де було знайдено: На вулиці міста Аделаїда, Австралія

Історія: У 70-ті роки Джоан Кемпбел знайшла на вулиці гаманець і розшукала його власника, сподіваючись на щедру винагороду. Але вона була розчарована, бо все, що дав їй чоловік, — це лотерейний квиток за 55 центів. Радість прийшла до неї трохи пізніше, коли квиток приніс їй 45 000 доларів.

ВИПАДКОВІ ВІДКРИТТЯ

Деякі найвизначніші наукові відкриття було зроблено внаслідок помилок, збігів, нещасних випадків і навіть некомпетентності. Ось кілька дурних помилок у науці, які змінили світ на краще.

ТА ЗАЧИНІТЬ ВИ ВІКНО!

Доктор Олександр Флемінг майже весь 1928 рік працював у тісній лабораторії в одній з лондонських лікарень. Він досліджував вірус грипу, і в його лабораторії було повно чашок для культивування мікроорганізмів з бактеріями стафілокока. Після довгих ночей роботи Флемінг дуже втомився і вирішив зробити собі вихідний, давши своїм асистентам чіткі інструкції про те, як дбати про його дорогоцінні скарби. Однак, повернувшись назад, Флемінг дуже розсердився, бо дізнався, що минулої ночі хтось залишив відчиненим вікно. Результат? Чужорідний грибок влетів у вікно і осів на чашках. Тепер від них не було ніякої користі. Розгніваний Флемінг почав збирати чашки, щоб викинути їх, аж раптом дещо помітив — навколо плям грибка, які розрослися по всіх чашках, були чисті кола, на яких взагалі не було бактерій. Придивившись ближче, Флемінг побачив, що найближчі до цих кіл бактерії або зщулилися або, взагалі зникли. Кмітливий лікар почав експериментувати з цим дивним грибком, який, як виявилося, поїдає бактерії. Після кількох років досліджень він зробив з нього ліки — пеніцилін — який у майбутньому врятує мільйони життів. І це трапилося лише через те, що хтось забув зачинити вікно.

ЗМІЇНІ ТАНЦІ!

Німецькому хіміку Фрідріху Кекуле, який жив у дев’ятнадцятому столітті, не давало спокою одне питання. Річ у тому, що він вивчав органічні сполуки (хімічні елементи, у складі яких є атоми вуглецю) і знайшов одну сполуку, — бензин, — яка поводилася зовсім непередбачувано. Думки про те, чому саме вона так поводиться і якою є будова її атомів, ні на хвилину його не залишали. Одного вечора у 1865 році ці думки залишилися з ним і вночі. Кекуле бачив найважливіший сон свого життя, як він потім його назве. В ньому атоми танцювали в повітрі. Атоми сформували ланцюги, які танцювали по колу, як змії. Потім одна з таких змій сформувала коло, і її голова почала ганятися за хвостом. У наступну мить Кекуле прокинувся. Решту ночі він замальовував у блокноті те, що побачив, і робив розрахунки. Те, що в нього вийшло, було новим революційним поясненням природи бензину — на відміну від інших органічних сполук, атоми яких утворюють лінійний ланцюг, атоми бензину утворюють коло так само, як змія у його сні. Це відкриття поклало початок науковій революції, у якій хіміки почали з’єднувати органічні сполуки в новий, цікавіший спосіб, що дозволило їм відкрити нові продукти: міцні тканини, ефективніше пальне та цілий ряд ліків, що рятують життя людей.

ЗА ЗАНАВІСКОЮ

Доктор Вільям Бомонт був нещасливим військовим хірургом. Коли у 1822 році його направили на острів Макінак на озері Гурон у складі миротворчих військ, він зрозумів, що втратить усі свої хірургічні навички. Через те що ніхто не нападав на острів і не порушував його спокійного життя, він мало кому міг допомогти своїм талантом. Так було до того дня, коли один п’яний чоловік випадково вистрілив з гвинтівки в живіт торговця хутром на ім’я Алексіс Сент-Мартін.
Бомонд підбіг до юнака і замість живота побачив величезну дірку. Частину шлунка було відстрелено. Навіть не сподіваючись, що чоловік виживе, Бомонт промив рану і наклав пов’язку. Проте Сент-Мартін не помер. Навпаки, його шлунок почав загоюватися у дуже дивний спосіб — шлунок був прикріплений до стінки грудної клітини, в той час як дірка залишалася відкритою, а над нею, наче занавіска, звисав клаптик шкіри. Відсунувши цей клаптик шкіри, можна було зазирнути чоловікові у шлунок.
Доктор Бомонт негайно вхопився за нову можливість, яка з’явилась у нього. Він міг стати першою людиною, яка вивчила та дослідила травну систему живої людини. Переконавши Сент-Мартіна співпрацювати з ним, Бомонт почав експериментувати. Він прив’язував на шовковій нитці шматочки їжі і опускав їх у шлунок Сент-Мартіна. Час від часу він діставав їх, щоб подивитися, як вони перетравилися. Такі експерименти тривали протягом десятків років і призвели до виникнення нової галузі науки — вивчення травлення людини, — а також прославили і Бомонта і Сент-Мартіна (чиє віконце у животі не закривалося до кінця його життя).

ПИЛЬНІШЕ ПРИДИВИВСЯ

Ян Ліпершей жив у сімнадцятому столітті і виготовляв окуляри. Одного ранку, щойно закінчивши робити чергову пару лінз, він стояв на порозі свого магазину та роздивлявся, чи немає в його роботі дефектів. Щоб перевірити лінзи на дрібні тріщини — останній етап перевірки, — він підніс їх до світла. І те, що він побачив, змусило Ліпершея відсахнутися і здивуватися. Не вірячи своїм очам, він знову підніс лінзи до очей. І це сталося знову — йому було видно церковну дзвіницю!
Ян випадково винайшов спосіб, як можна побачити далекі предмети так, ніби вони прямо перед тобою. Ліпершей подивився одночасно в дві лінзи — в одну увігнуту (вирізану всередину), а іншу випуклу (вирізану назовні). Побачивши в цьому спосіб швидко заробити, він поставив дві лінзи на дощечку і запрошував покупців ближче подивитися на дзвіницю. За це він і брав гроші. Після деяких експериментів він вставив лінзи у порожню трубу, а на кінці її приробив хитру штучку kijkglas (“вічко”).
Тепер цей пристрій ми знаємо під назвою “телескоп”.

БАГАТА ІСТОРІЯ ШОКОЛАДУ

Давні народи називали його “еліксиром богів”

Сьогодні це саме та солодка спокуса, перед якою більшість з нас не може встояти. Але за свою історію у три з половиною тисячі років шоколад не їли, а пили, і причому холодним. Хоча протягом тисячоліть його форма та запах зазнали багатьох змін, відкрита колись приваблива сила стала всесвітньою. То чому б нам не розпочати подорож по багатій історії шоколаду?

ПРИГОТУВАННЯ КАКАО В ДАВНИНУ

1500 років до н. е.: Племена ольмеків з Гватемали, регіонів Центральної Америки Чіапас та Юкатан вирощували какаові дерева, перемелювали їхні боби, змішували з водою і пили.

ГРОШІ РОСТУТЬ НА ДЕРЕВАХ

200 років н. е.: Ольмеків винищили племена майя. Величезні плантації какао використовують як валюту: за маленькі чорні боби купують товари та послуги. Бобами володіли лише правлячі кола. До цього часу процес виготовлення напою став складнішим — боби смажили, потім заливали водою, а потім ще й додавали такі спеції, як чилі. Цю суміш колотили, доки з’явиться пінка, яка свідчитиме про те, що напій готовий до споживання і насолоди.

НЕБЕСНИЙ НАПІЙ

1200 років н.е.: Племена майя витіснили ацтеки, які з запалом почали використовувати плоди какаових дерев і навіть включили їх у свою міфологію. За легендою, їхній бог Кветзалкоатл украв какаове дерево з небесного царства і приніс його на рівнини Центральної Америки як еліксир здоров’я та сильний збуджуючий засіб. Славнозвісний імператор Монтесума полюбив напій так сильно, що, як відомо, випивав п’ятдесят чашок какао на день (однак немає записів про те, скільки часу він проводив у королівському туалеті в результаті поглинання такої великої кількості рідини).

НЕПРАВИЛЬНА ВАЛЮТА

1502 рік: Під час четвертої подорожі до Нового Світу Христофор Колумб захоплює торговельний корабель племені майя. На борту цього корабля були какаові зерна, але він їх вважає за мигдаль, який був валютою у індіанців. Таким чином він стає першим європейцем, що побачив какаові боби. Хоча він не надав їм ніякого значення, а тому і не скуштував.

ЛИШЕ ЛОЖЕЧКА ЦУКРУ

1519-1544 роки: Іспанський дослідник Ернандо Кортес вирушає в експедицію в саме серце Мексики на пошуки золота і срібла. Ацтеки тепло його зустрічають і пригощають найбільшим делікатесом — холодним, гірким напоєм, який вони називають “какахуатл”. Кортес знайомить з цим новим напоєм іспанський королівський двір. Напій одразу здобуває величезний успіх, а особливо підсолоджений цукром. Іспанці 75 років зберігають в таємниці рецепт виготовлення шоколаду.

АНГЛІЙСЬКА КУХНЯ

1579 рік: Англійці втрачають можливість дізнатися секрет приготування шоколаду, коли захоплюють іспанський корабель у відкритому морі. Англійські пірати дуже здивовані бачити, що вантажем цього корабля, як вони подумали, є овечий послід, і спалюють його. Через вісім років, коли було захоплено ще один корабель з какаовими зернами, Англії трапляється ще одна нагода дізнатися рецепт. Але і цей корабель було спалено, бо визнали, що вантаж немає ніякої цінності.

МАНДРІВКА ПО КОРОЛІВСЬКИХ ДВОРАХ

1609—1643 роки: Секрет розкрито. Шоколад мандрує по всій Європі і стає сенсацією королівських дворів, в яких його вперше було представлено. Французький король-сонце Луї XIV у такому захваті від цього делікатесу, що призначає спеціальну людину, аби та запровадила вирощування та продаж бобів. У Мексиці вперше друкують книжку, присвячену шоколаду. Збуджуючі властивості напою високо цінуються поміж французької знаті. Кажуть, що і Казанова, і маркіз де Сад пили його у великій кількості.

ФАСТ ФУД

1662 рік: Римська церква заявляє, що шоколад, незважаючи на його поживність та ситність, не можна вважати їжею і тому його не вагаючись можна вживати у рідкому стані під час релігійних постів.

ТЕ, ЩО ЛІКАР ПРОПИСАВ

1765 рік: Шоколад, який до цього часу вважається делікатесним напоєм та медичним препаратом у Європі, потрапляє до Сполучених Штатів, де доктор Джеймс Бейкер з Масачусетсу будує фабрику з виготовлення шоколаду. Какаові боби перемелюють і роблять шоколадну рідину, яку потім заливають у формочки і роблять бруски. Щоб зробити шоколадний напій, ці бруски потрібно лише розчинити у воді чи молоці. У цей самий час у Європі Джеймс Уатт винаходить паровий двигун, який незабаром застосовуватимуть при виготовленні шоколаду.

ОРДЕР ВІД САМОЇ КОРОЛЕВИ

1824 рік: У місті Бірмінгем, Англія, Джон Кедбері відкриває бакалію, в якій поряд з іншими продуктами продає смажені какаові зерна. Незабаром він повністю переходить на продаж какаових бобів і у 1854 році отримує королівський ордер на те, щоб бути єдиним постачальником шоколаду королеви Вікторії. Століття потому “Кедбері” стає найбільшою продуктовою компанією у світі.

КОРОЛІВСЬКА ПЛИТКА

1847 рік: Сучасна плитка шоколаду народилася тоді, коли британський підприємець Джозеф Фрай збив розтоплене какаове масло в пасту, залив її у формочку і продавав твердою плиткою. Дуже скоро люди привчилися їсти, а не пити шоколад.

1893 рік: У шоколадний бізнес входить Мілтон Снейвлі Херші. Він знайомить світ з молочною плиткою шоколаду “Херші”, за якою йде плитка під назвою “Поцілунки Херші”. Його прибутки зросли настільки, що він купує ціле місто Дері Черч у штаті Пенсільванія, перейменовує його на Херші та робить з нього шоколадну столицю світу.

1900 рік — і до сьогодення: Створення шоколадних делікатесів стає мистецтвом. У 1908 році світ знайомлять з шоколадом “Шведський Тоблерон”, у 1922 році — з вишнею в шоколаді “Європейський шоколадний поцілунок” і в середині 30-х — з загальним улюбленцем — товстою плиткою шоколаду з горіхами та родзинками. Під час Другої Світової війни шоколад став невід’ємною складовою раціону американських військових. Коли людина вперше у 1953 році зійшла на гору Еверест та у 60-х роках вилетіла в космос, плитка шоколаду була з нею. Наприкінці двадцятого століття учені визнали те, що Ацтеки знали здавна: шоколад є прекрасними ліками проти втоми, бо він надає організму сили й енергію. Але науковці також відкрили, що ця енергія має чималу вагу — шоколадна плитка у півтори унції1 містить 220 калорій!
——
1 Приблизно 43 грами.

ПОХОДЖЕННЯ ШЕРЛОКА ХОЛМСА

Шерлок Холмс один з найвідоміших персонажів англійської літератури. Він не лише особа, а й культурна ікона. Його пригоди ми також дуже любимо читати у ванній. На його честь ми провели невеличке детективне розслідування і знайшли такі факти.

ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З ДОКТОРА

На дворі був 1877 рік. Доктор Джозеф Белл, прекрасний хірург та викладач у престижній медичній школі при Единбурзькому університеті Шотландії, стояв поряд з одним з пацієнтів лікарні. Його студенти — включаючи 18-ти річного юнака на ім’я Артур Конан Дойль — стояли навколо нього, коли той указав на пацієнта і став систематично перелічувати свої перші щодо нього спостереження. “Ви можете зауважити, джентльмени, — почав лікар Белл, — що цей чоловік, певна річ, чоботар-шульга”.
Як, бачачи людину вперше у житті, лікар Белл дізнався про те, чим вона займається та ще й те, що вона лівша? Дойль та решта студентів були приголомшені. І таке було вже не вперше. Белл робив такі дивовижні логічні висновки кожного разу, коли оглядав пацієнтів у присутності студентів. Доктор Белл продовжував розповідати про свої спостереження, цього разу вказуючи на штані хворого. “Погляньте, вельветові штані у чоботаря протерті саме на тому місці, де він зазвичай тримає свою вибивачку”.
Вся справа у штанях! Лікар Бел дізнався про ціле життя людини з клаптика витертого вельвету. Це було дивовижно, і Артур Конан Дойль ніколи цього не забуде.

ТРЕБА Ж НА ЩОСЬ ЖИТИ

Через дев’ять років, у 1886 році, Доктор Артур Конан Дойль — який навчався у медичній школі, оплачуючи своє навчання в основному від прибутків з продажу своїх оповідань — знову почав писати, аби врятувати свою медичну кар”єру, яка переживала не найкращі часи. Він вирішив написати детектив, взявши доктора Белла за сюжетну основу. “Я подумав про свого старого вчителя, — пізніше пригадував Дойль, — і про його надзвичайну здатність помічати деталі. Якби він був детективом, він напевно звів би свої надзвичайні, але невизнані можливості у систему якоїсь точної науки. Це цілком можливо у реальному житті, то чому я не можу зробити це правдоподібним у художній літературі? Одних слів про те, що людина розумна, не достатньо, читачу потрібні приклади — такі приклади, які Белл показував нам кожен день у лікарняних палатах. Ця ідея мене захопила”.

ГРА В ІМЕНА

Спочатку Дойль назвав свого детектива Шерінгфордом Холмсом, на честь Олівера Вендела Холмса, а друга Холмса назвав Ормандом Секером. Але за три тижні, протягом яких він писав оповідання, Дойль перейменував героїв на Шерлока Холмса, на честь гравця в крикет, з яким він колись грав, та Томаса Ватсона, на честь Патріка Ватсона, колеги доктора Белла.
Дойль послав рукопис роману “Етюд в багряних тонах” до одного видавництва…але його повернули назад. Він послав його до другого, третього, четвертого, п’ятого видавництва…але скрізь рукопис відсилали назад. Нарешті видавництво “Ворд, Лок і Компані” погодилося надрукувати роман у журналі під назвою “Різдвяний щорічник Бітона”, в якому англійська публіка його прочитала і незабаром забула.

НАРОДЖЕНИЙ У США

На щастя для Дойля, піратська версія детективу була надрукована в журналі “Ліпенкот”. “Дружині редактора журналу дуже сподобався роман “Етюд в багряних тонах”, — розповідає експерт з детектива “Шерлок Холмс” Елі Лайбау, — і коли її чоловік був у Англії, він запросив на обід Дойля та іншого письменника на ім”я Оскар Вайльд”. Це була одна з найпродуктивніших ділових зустрічей в історії англійської літератури, розповідає Лайбау. В кінці обіду редактор замовив Дойлю написати другий роман “Знак чотирьох”, а Оскару Вайльду — “Портрет Доріана Грея”.
Але лише з 1890 року Дойль почав отримувати достатній прибуток від написання оповідань і зміг закрити медичну практику, і лише після публікації оповідання “Скандал в Богемії” в журналі “Стренд” у 1891 році він став по-справжньому знаменитим. “Це оповідання зміцнило його репутацію, — говорить Лайбау, — Шерлок Холмс став дуже популярний, і гроші полилися рікою”.

БЕЗДОГАННИЙ ЗЛОЧИН

Так само як акторам набридає грати в однотипних ролях, так і Дойлю набрид Шерлок Холмс. Йому хотілося писати щось “серйозніше”…але ажіотаж навколо детективів про Холмса не вщухав. У 1893 році Дойль вирішив позбутися Холмса. Він відіслав його до Швейцарії, де на водоспаді Рейхенбах той боровся зі своїм затятим ворогом професором Моріарті. У цьому оповіданні під назвою “Остання справа Холмса” загинули обидва герої. Читачі розізлилися — більше 20 000 людей відмінили свою передплату на журнал “Стренд” — але Дойль все одно сподівався, що це кінець Шерлока. “Я втомився від його імені”, — зітхнувши, сказав він своєму другові.

І ЗНОВУ ТЕ САМЕ

Але це був не кінець. Читачі вимагали продовження детективів про Шерлока Холмса. Дойль підкорився тиску і у 1902 році опублікував повість “Собака Баскервілів”, у якому Ватсон знайшов рукопис, в якому йшлося про раніше невідому справу Холмса. Але навіть це часткове воскресіння не було достатнім для прихильників Холмса, тому у 1903 році Дойль повністю оживив Холмса в оповіданні “Порожній будинок”. Що змусило його передумати? Один американський журнал запропонував йому 5 000 доларів за одне оповідання, а один британський видавець запропонував купити права на публікування оповідань по 3 000 доларів за кожне — це були нечувані гроші у ті часи.

СПРАВУ ЗАКРИТО

Сер Артур Конан Дойль написав 56 оповідань та 4 романи за участю Шерлока Холмса, і, як він і боявся, читачі почали вважати його виключно автором цих творів. Однак все було не так вже й погано — історичне дослідження “Велика Бурська війна”, яке він написав у 1902 році, принесло йому історичну винагороду та титул “сер”, а його шеститомна історія Першої Світової війни вважається шедевром, хоча вона не принесла йому такої слави, як детективи. Дойль став дуже багатим чоловіком — під кінець двадцятих років двадцятого століття йому платили більше ніж будь-якому іншому письменнику на Землі, а спадок він залишив такий величезний, що його спадкоємці й досі, у дев’яностих, судяться за нього.

Примітка: Наскільки ж майстерним, як детектив, був доктор Джозеф Белл? За легендою, він був настільки майстерним, що встановив особу вбивці “Джека-Потрошителя”. “А все було так: — розповідає Елі Лайбау, — Белл зі своїм другом проаналізували вбивства Потрошителя і написали листа з іменем убивці. Вони віддали листа поліції Едінбурга, яка відіслала його до Лондона, де відбувалися убивства. Що було написано в листі ніколи не оприлюднювалося, але після того, як вони назвали убивцю, вбивства припинилися”.

ТІМОТІ ДЕКСТЕР: НАЙУДАЧЛИВІШИЙ ДУРЕНЬ АМЕРИКИ

Ви коли-небудь думали про когось: “Як така дурна людина може бути такою успішною?”. Якщо ні, то подумаєте після того, як прочитаєте цю історію з книжки “Дурні: найдивніші люди світу”, яку написав Роберт Неш.

КОРОЛЬ МІДАС

Тімоті Декстер народився 22 січня 1747 року в місті Мадлен, штат Масачусестс. Спочатку він працював фермером, а потім став учнем кожум’яки. Коли йому було двадцять, він поклав у кишеню всі свої заощадження, які складали всього-на-всього дев’ять доларів, і переїхав до розвинутого міста Ньюберіпорт, де познайомився і одружився з 31-річною заможною вдовою Елізабет Фротінгем.
Декстер уявив себе блискучим бізнесменом. Витрачаючи гроші своєї дружини, він робив те саме, що й інші бізнесмени — купував акції. Не розуміючи, які акції треба купувати, він просто купував найдешевші. Їхня ціна якимсь чином зростала, і Декстер продавав їх із прибутком для себе.
Конкуренти глузували з напівписьменного Декстера і забавлялися тим, що давали йому безглузді поради. Один торговець сказав Декстеру, що островам Вест-Індії, де колонізація йшла повним ходом, були вкрай потрібні сковорідки, рукавиці і Біблії.
Не маючи й гадки про те, що на цих островах дуже спекотно, Декстер скористався порадою і купив більше ніж 40 000 сковорідок, 40 000 пар рукавиць і 40 000 Біблій і відправив їх туди на кораблі. А потім чекав, коли йому усміхнеться удача.

УДАЧА ПРИЙШЛА НЕПОМІТНО

Декстеру неймовірно пощастило, бо коли його вантаж прибув до островів Вест-Індія, там зароджувався релігійних рух, і його Біблії купили зі 100%-им прибутком. Йому пощастило ще більше, коли російські торгові кораблі завітали до портів Вест-Індії і наказали своїм агентам негайно купити всі рукавиці до останньої пари. Сковорідки лежали без діла на складі доти, доки один винахідливий фермер не відкрив, що з них можна зробити ідеальні шумовки для перекладання риби в цистерни — було продано з прибутком всі сковорідки до останньої. Ці дивовижні оборудки принесли Декстеру статок у 150 000 доларів, що зробило його неймовірно багатим.

ВЕЗТИ ДРОВА ДО ЛІСУ

Інші торговці міста заздрили удачі Декстера і вирішили розорити його, вмовивши його вкласти всі свої гроші у вугілля, а потім переправити його В Англію до міста Ньюкасл, Англія. Неосвічений Декстер не знав, що Ньюкасл — центр вугледобувної промисловості Англії. Тому він винайняв десятки кораблів, наповнив їх м’яким вугіллям з Вірджинії і відіслав вантаж до Англії.
Але замість того, щоб стати міжнародним посміховиськом, Декстерокі знову пощастило: через тривалий страйк у Н’юкаслі шахти не працювали, і була нестача вугілля. Коли прибули кораблі Декстера, його вугілля розпродали за величезні гроші, що зробило його вдвічі багатшим.

ЩЕ БІЛЬШІ ДИВАЦТВА

З віком Декстер ставав дедалі дивакуватішим. Його дружина, Елізабет, постійно надокучала йому через його дурощі. Замість того, щоб сваритися з нею, Декстер вдавав, що вона померла і що вона — не більше ніж привид у його недоладному маєтку. Коли приходили відвідувачі, Декстер вказував на неї і говорив: “Це місіс Декстер, привид, який колись був мою дружиною”.
Кульмінація дивацтв Декстера сталася тоді, коли він вирішив опублікувати свої мемуари під назвою “Нісенітниця для розумників або чиста правда у грубій сукні”. Книжка з самого початку і до кінця являла собою єдине довге беззв’язне речення без жодного розділового знаку.
Декстер наказав надрукувати тисячі примірників своєї книжки і розвезти їх по різних містах. Небагато людей прочитали книжку, а ті, хто прочитали, глузували з Декстера, називаючи його коміком, самозакоханим багатієм-ідіотом, який так просто взяв і зруйнував англійську мову в пориві егоїзму. Люди постійно вказували Декстеру на відсутність розділових знаків у його мемуарах, вважаючи це верхом його ідіотських вчинків.

——
1 “Bathroom” в англійській мові означає як “ванну кімнату”, так і “туалет”.

"Всесвіт"