Акіко ЙОСАНО
ІЗ ЗБІРКИ «РОЗПЛЕТЕНА КОСА»
***
Камелія
І слива
Цвітуть невинно біло
А серцю барва персика миліша
Бо не пита мене про гріх
***
Під яблуню у цвіті веснянім
Я викинула геть
Свої рум'яна
Дощ не стиха
Аж тьмариться в очах
***
До храму Кійомідзу
Через парк Гіон іду
Місяць на небі й сакури цвітуть
Люди радість і щастя
У серці несуть назустріч
***
О ніч яка рожева
В розплетених косах
Напевно згубляться
Ті пахощі від лілій
В покою втіхи
***
О юначе
Пригнав корів до водопою
А менi ти пісню заспівай
Під осінній
Сум ставка
***
Весняна ніч –
Чарівна і розкішна
Безсила повернуть його мені
На струни кото впала
Моя розплетена коса
***
З дощу весняного весь мокрий
Мій коханий
Як хвіртку відхилив
То яблуня прокинулась з дрімоти
У сутінках вечірніх аж засяяла
***
Ген вигоном
До сонця плин ріки
В зеленім полі
Ти ще постій
Без тебе мертвий краєвид
***
Впала краплина
На лотос білий
Якого малює мій милий
Ми на човні
Парасолю над коханим відкрила
***
Тебе згадаю
І очі линуть
У милу серцю
Зелень діброви
О Буддо ясний!
***
Як біла лілея
В гарячім джерелі
Моє двадцяте літо
Красується
Мені
***
Під весняним дощем
З храму в сутінках
Іду
Як заблудла вівця
Не знаходжу тебе
***
О п'янкий вітре
З пітьми
Весняної ночі
Дівчині
Коси не розвівай
***
З відстані часу
Бачу тепер
Кохала
Мов сліпий
Що байдужий до мороку ночі
***
На добраніч
І вийшла з кімнати
Весною овіяна
З його кімоно
На плечах
***
Як спалах
На мураву
Тінь моя лягла
Весняний вітер
Коси чеше зрання
***
На білій скелі
Пісню вкарбувати
Нестримна мрія
Кличе в далечінь
Іду простоволоса безоглядно
***
Лиш одну гілку
Сливи польової
Лиши мені
І дні розлуки
Проминуть як мить
***
Рожеві хмари
Мого ідеалу
На клапті
Ген у небі
Розсипаються
***
Як богові
Тобі
Широким пломенистим рукавом
І друге
Плече накрила б
***
Лячно
Й спитати
Чи в селі
Вже зацвіли гліцинії
В сусідів
***
Серце почуло
Він там він чекає
І в поле квітуче
У місячну ніч
Побігла-м щодуху
***
Стою
Думки обсіли
Аніруш
Осінній вітер
Шастає по айстрах
***
По купелі
В гарячім джерелі
Єдвабна сукня
Муляє
Як поговір
***
Думки про кохання
А ранок ясний
І поле широке
Неназвана річка
І вже тане літо
***
О мить кохання
Що була вчора
І хоч не знала
Що все урветься
Ятрив сум душу
***
А сон не йде
Хотіла серед квітів
Розвіяти нудьгу
А там метелик
Ночує на півонії
***
Сльозами
Його серця не прихилю
Їх тихо виплачу
В ставок забутий
Де місяць плаває щербатий
***
Кохання чи журбу
Півонія віщує
Думки мої весняні оніміли
У тиші ночі
Не склала ні рядка
***
Три місяці весняні
Стоїть кото німує
Аж уночі зненацька
Ударила по струнах
Розплетена коса
***
З туги за тобою
Сто двадцять миль
Промчу стрілою
Якби сказав мені
Якби сказав
***
Така вже моя доля
Останній звук життя
Послухай
Як сокирою
Кото розчахну
***
Поплив на човні чернець
І довго не вертає
Чого знайшов там більше
Рожевих лотосів
Чи може білих
***
Літньою квіткою
На тонкій стеблині
Червоним цвітом
Серед білого дня
Розцвіте моє кохання
***
З плеча дівочого
На сутру впало
Пасмо волосся
Весняна хмара
Серце повила
***
Скупалася
І сукню одягла
А вчора перед дзеркалом великим
Ще усміхалася
Невинно
***
Стежкою польовою
Де цвітуть червоно
Квіти невідомі
Ти парасолько
Не поспішай
***
А човен втікає все далі і далі
На стіні храму
Де вчора вночі
Написала я танку
Нема вже нічого
***
Віршами-прокльонами
Зошит списаний
Ухопила
Й чорного метелика
Притовкла
***
Над небіжчиком
Сутру читала
Краєм ока
Дивилася мати
На дитячу ніжку
***
Моя танка
Тобі на очі
Сльози навернула
Як ти пішов
Минуло вже десять днів
***
Єдина пам'ятка
То милий серцю
Вітер
Від віяла
Що вже ледь-ледь ціле
***
Ріка весняна
А хлопець на поромі
Співає пісню
Про вчорашній вечір
Мені на заздрість
***
Ще так недавно
Я заздрила подрузі
Яке волосся
А нині ладановий дим
До нього в'ється
***
Слова його вірша
Самі спливають у пам'яті
Коли увечері
З дощем осіннім
Притулилась до холодного стовпа
***
З цікавості
До пелюстки припали
Молоді вуста
Крижаним холодом
На білім лотосі роса
***
Дощем весняним
Що струмить
З крил ластівочих
Розчешу свої коси
Вранці-рано
***
Весняний вітер
Цвіт сакури падає
За пагодою в тихім надвечір'ї
На голубиному крилі
Напишу танку
***
Тримаюсь за поруччя
Обвисли рукави від кімоно
Мов тяжелезні крила
В ранковому серпанку
Пливуть на захід доли перевалу
***
Ні слова
Похитнули головою
І попрощалися
Шостого дня
Двоє дівчат із хлопцем
***
Восени утрьох
Кидали жолуді коропам
А нині тут лише
Холодний вітер
Та у моїй руці його рука
***
Квітку багряну
Знайди хоч єдину
У своїй долині
Щоб у снігах Вакаса
Перебути зиму
***
Усе марне
Пішов ген у долину
Бліде весняне сонце
Ще довго опускалось
На його щуплі плечі
***
Чому не знаю
Хмарина у небі
Так манить
Мов священної пісні легіт
Дорога моя проясніла
***
Солодка чи гірка
Була твоя сльоза
Хотіла б знати я
Чому заплакав як мене побачив
Молодий святеннику
***
Вирвалось із душі
Чисте джерело
І скаламутилось
І ти і я
Дитя гріха
***
Два місяці
Самими віршами живу
В готелі Санбонгі
О кулики на Камогаві
Давно вже я нікого не кохаю
***
Обидві стоїмо
У кожної своє на думці
Сосновий вітер
Їй в обличчя
І мені
***
Цвіт шипшини
Приколола в коси
Ще й в руці тримаю
Довгий день у полі
Виглядаю тебе
***
Двадцять літ
А ще не зазирало щастя
У світ мій
Мрії, мої мрії
Хоч крихту надії
***
Двадцять літ
Довгих та нудних
Їх відгомін у пісні
Яку співали влітку в столиці
Мій милий почув і заплакав
***
Того вечора
Як ти мене покидав
Ми разом
На стовпі написали
Танку про білу квітку
***
З часом почуття слабне
Написав коханий у листі
А серце затремтіло
І ще сильніше
Любов'ю розпалилось
***
Великого кохання
Щиро зичу
Твоїй дитині
Що в оцю пору
Прийшла на білий світ
***
Чи й далі
Над усе
Жадаєш правди й добра
Глянь яка червона
Квітка в моїй руці
***
Чорне волосся
Пасмами безладними
Заплуталось
І плутані думки
У голові заплутались
***
Минає весна
У кожній струні
Думка одна
Як палахкотить
Моя довга коса
***
Так низько
Багряні хмари
Пливуть чередою
Півонія замріялась
У супокої дня
***
Жаль мені стало
Його
Що на ім'я покликав
Мою сестру
Минулого літа померлу
***
В дев'ятнадцять
Я наче квітка
Зів'яла б
Мов ріка пересохла б
Якби ішла за звичаєм старим
***
Якщо хтось навчає
У непохитній вірі
Що осінь квола
А весна коротка
То я іду за ним
***
Гай вербовий
Край ріки хатина
Сіється дощ
Два вершники
Один на білому
***
Жалощів твоїх
Мені не треба
Вже б сказав
О грішнице
Божевілля на тебе
***
Все марне
Все минуще
Докучає думка
Та кров ще молода
Щоб спалила я свої весняні вірші
***
О коханий чоловіче
Нащо розказуєш мені
Ревнивиці двадцятилітній
Про пригоди свої столичні
Коли пеклась я на сонці в селі
***
У хатній тиші
До збірки вибираю вірші
Жінка ревнива
У травневім покої
Ми гарна пара
***
О звичка
Вже й на ріку іду
Де кулики співають свою вечірню пісню
Не йду
Танцюю
***
Весна коротка
Щоб шукати шлях
До вічного життя
Мої тужаві перса
Хай пестить його рука
***
О юначе
Чи чуєш цитри звук
У персах цих
Що за подушку будуть
Тобі в гостях у мене
***
Вірша мені присвятив
А тепер відмовляєшся
Що був то жарт хмільний
На папері закреслиш
Я ж із серця свого не викреслю
***
Після купелі
Щоб не простудився
В кімоно своє
Зодягла пурпурове
Гарний він у ньому
***
Вуста дівочі
Кохання спраглі
Кортить мені
Помазати
Медом з отрутою
***
Три роки
Ні імені не чула
Ані його вірша
Немічне серце
Щодень знемагає
***
Долина втопає в сливовім цвітінні
Рожевим серпанком
Приходить світанок
Красуються гори
Красуюся я
***
Виє вітер у голім полі
Мов тужливий плач богів
Що на літо
Дали квітам
Простір вільної любові
***
Не про дорогу праведну
І потойбічне
Забудь про шану й славу
Отут між нами
Вічне кохання на життя
***
Вмить
Квітка весняна
Блякне
Перед богом сумнівів
Богом зневіри
***
Я вибігла з дому
Довкола туман
Нема його
З вечірнього дзвону
Самотність одна
***
Весняна ріка
У щасливому сні
Коханому в далеч
Червоний світанок
Пошлю по воді
***
О хлопчаки
Вас манять барви
Ніжної веселки
Чи не сахнетеся
То крила демона
***
Забути
Про квіти
І псалми Давида
Співати
Я ще замолода
***
Небесна Ріка
В обіймах коханого я
Крізь фіранку
Безмовно вдивляємось
Як дві зірки розходяться в небі
***
Миготів каганець
Вірші про кохання
Я йому він мені
Та чи треба
Так багато слів
***
В молоді літа
Вабила мене
Слава майстра
Нині ж красен образ
Серце полонить
***
Під монастирем коло гліциній
Вечірньої весняної пори
Причинна
Сутри з пам'яті читає
Виразно й твердо
***
Отямилась
На греблі
Де верби зелені
А вода
Не така вже й швидка
(1901 р.)
З японської переклав Мирон ФЕДОРИШИН
ПІСНЯ ЖІНОЧОГО СЕРЦЯ
В історії японської літератури чимало жіночих
імен. Серед авторів знаменитої поетичної антології «Манйосю»,
упорядкованої у XIII ст., багато жінок. І, звісно, найсильніше
в їх творах звучить тема кохання.
Хоч віки вічні
Чекатиму на тебе
Допоки коси
Мої хвилясті чорні
Аж інеєм вкриються.
(Іванохіме, IV ст.)
Перший у світі роман-епопею «Гендзі моногатарі»
(«Повість про Гендзі») майже тисячу років тому (1004 р.) теж написала
жінка — Мурасакі Сікібу, її ж сучасниця Сей Сьонагон своїм щоденником
«Нотатки над подушкою» започаткувала новий літературний жанр —
дзуйхіцу («слідом за пензлем» — пензлем давні японці писали свої
твори). А сучасниця Лесі Українки — молода Йосано Акіко — свій
поетичний хист віддала оновленню найдавнішого жанру японської
літератури, пов'язавши мистецьку діяльність із боротьбою за звільнення
жінки від пут конфуціансько-феодальної моралі.
Талант Йосано Акіко яскраво засяяв на небосхилі японської літератури
в час розквіту доби «Мейдзі», що почалася за десять років до народження
поетеси. 1868 рік був поворотний в історії Японії, що на той час
після майже трьохсотлітньої самозамкнутості почала відчиняти двері
«білим варварам», як у середньовіччі японці називали європейців.
Саме 1868 року було повалено сьогунат — військово-феодальну політичну
систему, і верховну владу повернуто імператорові. Ця подія відома
як революція «Мейдзі». Таким девізом («світле правління») назвав
своє врядування (1868 — 1912) імператор Муцухіто. Японія впевнено
ступила на шлях капіталістичного розвитку під гаслом європеїзації.
У квітні шістнадцятилітній імператор склав присягу, в якій зокрема
проголошувалося, що «всі погані звичаї минулого буде ліквідовано...
знання перейматимуться від цілого світу». В країні почалася докорінна
перебудова життя, за висловом академіка М. Конрада,— «від організації
нового економічного устрою до зміни форми зачіски». Про масштаб
соціальних зрушень красномовно свідчить хоча б те, що поборники
найрадикальнішої європеїзації висунули навіть пропозицію відмовитися
від японської мови і як мову нової нації взяти англійську. Але
такі карколомні соціальні прожекти врівноважувалися міцними реставраційно-консервативними
тенденціями, вилившись врешті у приснопам'ятне гасло «європейська
техніка — дух японський». Адже й сама революція «Мейдзі» мала
форму реставрації імператорської влади.
На літературному терені тим часом наче прорвало греблю — за кілька
десятиліть японською мовою було перекладено все найзначніше зі
світової культури — від Гомера до Толстого і Чехова; усі літературні
течії, що в Європі розвивалися протягом століть, у Японії перебігли
з калейдоскопічною швидкістю майже за життя одного покоління.
Повінь європеїзації проте не змила давніх жанрів національного
мистецтва, спричинившись, зокрема, лише до оновлення тисячолітньої
танки і класичної хайку.
Кінець XIX ст. в японській літературі був епохою романтизму. Цей
напрям вдихнув свіжої життєвої сили і в древню танку, що постала
з народної пісні. «Танка» означає коротка пісня. Цей жанр ще має
назву «вака» — японська пісня. У Європі переклади цих поезій називають
деколи японськими п'ятивіршами, оскільки їх формальною ознакою
є чергування п'яти- й семи-складових рядків: 5-7-5-7-7. Стислу,
але виразну характеристику танки дає відома дослідниця й перекладачка
російською мовою славнозвісної «Манйосю» А. ГлусЖіна: «Улюбленими
темами середньовічних танок були теми кохання й природи. Тільки
замість європейського «культу прекрасної дами» в Японії був створений
«культ рідної природи», котра постає як постійне, невичерпне джерело
натхнення. Любовна лірика переплітається з пейзажною, людські
почуття передаються звичайно через образи природи або у зв'язку
з ними... Незважаючи на лаконізм, цій короткій формі вірша притаманна
різноманітність стилів: вона може пролунати народною ліричною
піснею, частівкою, чутливим романсом, вишуканим любовним посланням,
середньовічною альбою, а то й жартівливим мадригалом, уїдливою
епіграмою. Важливого значення при цьому набуває традиційний поетичний
образ... Ще у VIII ст. склалася особлива «сезонна» естетика, яка
відіграла важливу роль у подальшій історії японської пейзажної
лірики».
З часом образи й метафори канонізувалися й перетворилися у шаблони.
В умовах бурхливого розвитку нових літературних жанрів енергійну
реформу танки здійснили поети Йосано Теккан та Масаока Сікі, причому
якщо Теккан вивів танку на романтичний шлях, то Сікі ствердив
у поезії реалістичний принцип «сясей» (малювання з натури). Вінцем
реформи ваки стала сповнена соціально-критичного, демократичного
пафосу танка Ісікави Такубоку. А тим часом Йосано Теккан організував
1899 року «Товариство нової поезії» («Сін-сіся») й наступного
року почав видавати журнал «Мьодзьо» («Ранкова зоря»). Через рік
після виходу першого номера «Мьодзьо» учасниця цього літературного
об'єднання поетеса Йосано Акіко видала свій шедевр — збірку «Мідарегамі»
(«Розплетена коса»), що стала вершиною романтичної танки.
Йосано Акіко народилася 7 грудня 1878 р. (десятого року Мейдзі)
у місті Сакаї префектури Осака, через два місяці після того, як
унаслідок нещасного випадку помер її старший брат. Вона була третьою
донькою в багатодітній родині потомственного купця, котрий, згідно
з конфуціанським культом, щиро прагнув як доказ своєї глибокої
поваги до предків залишити після себе якомога більше синів, що
складали б і далі шану предкам та забезпечували неперервність
роду. Розчарований батько пройнявся до доньки такою неприязню,
що мати мусила віддати її на виховання своїй сестрі. І лише через
три роки, після народження ще одного сина, "батько змилосердився
й дозволив забрати доньку назад. Поступово дівча полонило його
своїм розумом, а коли згодом виявився і її хист до літератури,
батько дав доньці найвищу освіту, яку тільки могла дістати японська
жінка у ті часи. 1892 року Акіко закінчила жіночу гімназію й додаткові
курси.
Вдома, однак, на неї чекали нудні підрахунки у батьковій крамниці,
а вільний час вона мусила проводити в самітництві, під суворим
батьківським наглядом, як того вимагала феодальна мораль. Таке
життя було нестерпне для дівчини, яку тягнуло до активної праці
у розбудженому суспільстві. Глибоко вивчаючи японську класику
(а треба сказати, батько мав непогану бібліотеку), Акіко дедалі
пильніше придивляється до сучасного літературного життя. Сама
пише вірші й надсилає їх до літературних часописів сусіднього
міста Осака, а згодом і в Токіо — до щойно заснованого журналу
«Мьодзьо». Ставши одним з перших членів «Товариства нової поезії»,
вона познайомилася з його організатором, редактором «Мьодзьо»
— поетом Йосано Текканом, у якого закохалася, і щоб вийти заміж,
втекла врешті з батьківського дому. 1901 року вона видрукувала
свою знамениту збірку танок «Мідарегамі», справжній гімн коханню
й боротьбі за емансипацію жінки від гніту феодальних догм і передсудів.
На ту пору то була вельми смілива поезія:
О наставнику шкільний
Незайману дівчину
Ти ще не обнімав
Не цілував
А вчиш як жити.
Як ніхто доти, у своїх глибоко автобіографічних
віршах-піснях Йосано Акіко пристрасно й переконливо проголосила
потаємну думку кожної японської жінки — про право на кохання:
О не кори мене
З висоти своєї
Хіба не бачиш
Сліз пекучих
Вічні сліди?
І, як ніхто, оспівала красу людської плоті.
Чи ти сліпий
Чи мріяти не вмієш
О юначе
Хіба не бачиш
Як вуста палають?
Вірші Акіко звучать протестом проти застарілих
конфуціансько-феодальних поглядів на кохання, стверджують право
жінки на активну поведінку у ньому:
Повір що серце співає
Нема такої сили
Щоб квітку польову спинила
А що вже дівчина
В думках весняних зваб.
«Куртуазна» лірика Акіко далека від оспівування
японських гетер. Поетеса показує, як мало романтизму для самої
жінки у «романтичному» фахові гейші:
О ті часи
Коли великий бубон
Був мені ще не під силу
Думала буду щаслива
Як одягну шати красиві.
Бо ж насправді:
Втретє
Вчетверте
Ту саму пісню
Просить співати
Осоружний багатій.
Поетеса не обмежується жіночою темою. Під час
російсько-японської війни Акіко написала гострого антивоєнного
вірша в новому, запозиченому з європейської літератури жанрі «сінтайсі»:
«Ти, брате, життя свого не покладай» з підзаголовком «Плач за
братом у війську, що веде облогу Порт-Артура». Вірш, у якому суворо
засуджується мілітаристська ідеологія панівного класу, відразу
потрапив до заборонених і знову зробився доступним японському
читачеві аж після капітуляції Японії 1945 року.
Вірші Йосано Акіко — сплав класичної асоціативності танки з сучасністю
змісту. До речі, про те, що Йосано Акіко була глибоким знавцем
японської класичної літератури, свідчить хоча б той факт, що тривалий
час її переклад роману «Гендзі моногатарі» сучасною японською
мовою вважався хрестоматійним. Свої танки Акіко складала, не наслідуючи
давніх зразків, але глибоко засвоюючи їхню тропіку й розгалужену
асоціативність. Тому й не дивно, що чимало танок Акіко при всій
своїй новизні перегукується з віршами класичних антологій «Манйосю»,
«Кокінсю», «Сінко-кінсю». Збірка «Розплетена коса» — це один із
шедеврів японської літератури, помітний внесок до скарбниці світової
лірики.
Мирон ФЕДОРИШИН
Южно-Сахалінськ
Мирон Семенович ФЕДОРИШИН (нар. 1944 р.) закінчив
Львівський держуніверситет ім. І. Франка (ф-т іноземних мов),
працює старшим інженером в Інституті морської геології та геофізики
Далекосхідного відділення АН СРСР у м. Южно-Сахалінську. Перекладає
з англійської, японської, французької мов. Опублікував переклади
Е. Фарджона «Кошик старенької няні», новели Мопассана до 8-томного
зібрання творів (у співавторстві з Левком Федоришиним), з японської
— поезії класичних жанрів танка та хайку, новели сучасних японських
письменників, прислів'я та приказки. Автор ряду статей про поетику
японської класичної поезії, зокрема про творчість Ісікави Такубоку.
"Всесвіт"
№6, 1988