***

На голій гілці
самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.

***

Як шумить-гуде банан,
як у кадуб капа дощ, -
чую цілу ніч.

***

Холод, ніч, нудьга...
Чути плюскоти весла
десь од берега.

ВДАЧА

Оттакий я єсть:
глянь на росяні дзвонки -
то й сніданок весь.

***
Пущу коня вбрід -
полегесеньку впишусь
в літній краєвид.

***
На старім ставку
жаба в воду плюснула -
чули ви таку?

***

Гедзь на будяку:
ти стривай, не клюй його,
горобейчику!

***
Степу рівнява -
ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.

***

Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі...

***

Видиться мені:
плаче з місяцем стара
в гірській глушині.

***

Вже й по маю - ах!
Птахи плачуть, а у риб
сльози на очах.

***

Трава-мурава...
Узялася сном-марою
слава бойова.

***

Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
цвіркотня цикад.

***

Осінь із дощем...
Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем.

СТАРИЙ ВІДЛЮДНИК

Зсохнеться ось-ось,
як узимку на шнурку
димлений лосось.

***

Окуні морські
зуби щирять із полиць:
в лавці холодно...

***

Крук - немилий птах,
але як милує зір
в ранішніх снігах!

***

Рушу, й раптом - хить!
Ухоплюсь за колосок...
це розлуки мить.

***

Чистий водоспад...
З ярих сосен глиця в воду
падає улад.

***

Побравши ціпки,
зійшлись діди сивочолі
усі на гробки.

***

Хризантеми пах...
У кумирнях з прадавен
темні лики Будд.

***

Довгий, довгий шлях -
і ніхто не йде навстріч,
лиш осіння ніч...

***

Чом так постарів
я цеї осені?
Птиці, хмари.

***

Осінь-праосінь...
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.

***

В мандрах я знеміг.
Полем паленим шуга
сон мій - чи юга?

***

Десять літ тут жив.
Едо! Я іду. Прощай!
Ти - мій рідний край.

***

Мавпа зойкне - співчуття...
А як плаче в непогідь
кинуте дитя?

ПАСМО ВОЛОССЯ ОД НЕБІЖЧИЦІ-МАМИ

Цілував би - жаль:
од моїх пекучих сліз
іней піде в тінь...

***

Рік кінчивсь, а мандри ні:
далі в стоптаних сандалях,
в зношенім брилі...

***

Жаль на серце впав:
при дорозі рожі цвіт
кінь мій общипав...

***

Я, метеличок,
собі крильця обірву:
на, цвіти, мачок!

***

Мандрівник,
це тепер моє імя.
Йде осінній дощ.

***

Берег високий.
Потішив мені душу
самотній сокіл.

***

Із далеких літ
скільки всього нагадав
цей вишневий цвіт!

***
Тяжка година!
До нічлігу ледь добрів -
цвіте гордина!

***
Квіття горове
шелевіє-шелестить...
Водоспад реве.

***

Зозулі розспів
в передсвітанні тоне.
Далекий острів.

***

Чужина чужа -
знов мандрую у світи...
Мжить осіння мжа.

***

В мандрах десь і вмру...
Вітер в душу наганя
холод і журу.

***

Кулюсь на коні:
тінь моя коцюрбиться
мовчки по землі.

***

Журавель знеміг,
на холодне поле впав...
Мандрівця нічліг.

***

Сакура стара -
невже справді зацвіла?
Спогад, ніби дим...

***

Ніч шляхи мела:
скільки снігу там зосталось
після помела!

***

Виходжу з Кінчу,
мов із мушлі той мякун.
Осінь наскінчу.

***

Он рибалка-птах:
любо глянуть, як пірна,
але й сумно - ах!

ЧИСТОТА

Білий лотос-цвіт:
не цурається багна,
із якого зріс.

***

Червень на порі.
Хмари-тучі залягли
на Бурли-горі.

***

Стань, мандрівцю, глянь:
попід тином оно-но
сірики цвітуть!

***

Чи весна прийшла,
чи старий минувся рік?
Святоблива ніч.