Є корабель який завiз кудись мою кохану
Є в небі шість ковбас вночі сказав би то личинки що з них визернюються зорі
Є ворожий пiдводний човен що має храп на мою кохану
Є тисяча ялинок навкруги обчухраних оскiллям
Є піхотинець ослiплений задушливим газом
Є вщент роздовбанi кишки-траншеї Кельна Гете i Нiцше
Є туга за листом що забарився
Є в мене у планшетi кiлька фотокарток моєї коханої
Є полоненi що бредуть понуро
Є батареї де обслуга вовтузиться коло гармат
Є вiйськовий поштар що трюхикає шляхом попри окремо ростуче дерево
Є кажуть десь шпигун що шастає тут невидимкою
Укрився підступно невидимим обрiєм i злився з ним
Є високий лiлейний бюст мой коханої
Є капiтан що тривожно чекає радiовiстi про становище на Атлантицi
Є солдати в нiчному нарядi що пилять дошки на труни
Є жiнки-мексiканки що лементуючи благають маїсу у кровоточивого Христа
Є Гольфстрiм такий лiтеплий i благодатний
Є за п'ять кiлометрiв цвинтар утиканий геть хрестами
Є там i сям окремi хрести
Є фiги берберiйськi на алжiрських кактусах
Є довгi гнучкi руки моєї коханої
Є чорнильниця зроблена мною з гiльзи її не приймають на поштi
Є сiдло моє мокне собi пiд дощем
Є кохання що лагiдно веде мене за собою
Є чи то пак був полонений бош що тягнув на собi кулемета
Є на свiтi мужчини що зроду не були на вiйнi
Є на окупованiй територiї жiнки що вивчають нiмецьку мову
Є iндуси що дивляться зачудовано на поля Європи
І думають сумно про тих що хтозна чи судилось їм знову побачить
Бо вмiння бути невидним зросло за вiйну неймовiрно