Віталій КАРПЕНКО
ВИКЛИКИ ХХІ ВІКУ
ПОЛІТИЧНІ ХРОНІКИ ПЕРОМ ПУБЛІЦИСТА

5. ТРУДНИЙ ШЛЯХ ДО МАЙДАНУ

ВЛАДА ГОТУЄТЬСЯ ДО СИЛОВОГО ВАРІАНТУ

Про це свідчать події останніх двох тижнів. Сенсація за сенсацією струшує українську спільноту, яка й без того перебуває у постійній напрузі. А тут сенсація на сенсації їде і сенсацією поганяє.
Ще не вщухли численні пристрасті, викликані отруєнням головного фаворита президентських перегонів Віктора Ющенка, як несподівана звістка ошелешила український загал: президент України, перебуваючи в Павлограді, без видимих на те причин послав у відставку міністра оборони Євгена Марчука. Поки преса перетравлювала цей алогічний на перший погляд кадровий крок ґаранта, звалилося повідомлення з Івано-Франківська: тут на прем’єр-міністра і кандидата у президенти Віктора Януковича вчинено зухвалий хуліганський напад – в нього пошпурили яйця і нібито каміння, внаслідок чого його доправили на кілька годин до обласної лікарні. На тлі цих подій уже нікого не дивувала парадоксальна ситуація у Верховній Раді, коли провладні фракції розваленої більшості відмовилися голосувати за низку законопроектів, в тому числі і тих, які подані Кабінетом міністрів.
Ці, на перший погляд дуже різні факти, насправді мають спільну природу. У них відчувається дуже вже знайомий почерк, притаманний так званому “кризовому менеджеру”, як називають головного канцеляриста нашого президента. Власне, кличка “кризового менеджера”, на думку багатьох, цілком виправдана у тому сенсі, що саме Віктор Медведчук створює кризові ситуації, щоб потім їх гасити. І коли придивитися пильніше, не важко дійти висновку, що всі ці події є ланками одного і того ж ланцюга, який називається президентські вибори-2004. Саме такими вони задумані владою, сам Леонід Кучма задовго до початку перегонів оголосив, що цьогорічні вибори будуть найбруднішими. Як бачимо, оракул ніби у воду дивився. Однак давайте розглянемо ці факти детальніше.
ОТРУЄННЯ ВІКТОРА ЮЩЕНКА, – а що це саме отруєння доводить заключення австрійських лікарів – шокувало суспільство. Його вигляд і логічний, хоч і різкий виступ на сесії парламенту, переконав найвпертіших опонентів. Конституційною більшістю була проголошена пропозиція внести питання про отруєння до порядку денного і 425-ма голосами створено спеціальну комісію, яка має розібратися в тому, що сталося. Щоправда, в таборі Януковича та Адміністрації президента знайшлися циніки (їх завжди там не бракувало), в яких повернувся язик говорити, що це передвиборчий піар блоку “Наша Україна”. Запевнення, що смерть Віктора Ющенка не вигідна ні Януковичу, ні Кучмі, нікого не переконало. Адже і дурню видно, що якби не стало нині, боронь Боже, Ющенка, то зникла б загроза притягнення до відповідальності нинішніх правителів за всі скоєні ними злочини, та й шлях для Януковича до президентського крісла був би відкритим. Отже, і ті, і ті тільки виграли б.
Тепер пригадаймо убивства незручних для влади журналістів, команду “орлів Кравченка” з числа міліцейських перевертнів, знищення компрометуючих владу документів, усунення фізично таких важливих свідків, як міліцейський офіцер Гончаров, дикий шабаш криміналітету під прикриттям міліції на виборах мера Мукачевого і багато-багато подібних фактів. Чи не свідчить це про те, що влада не зупиниться ні перед чим, щоб самозберегтися?
ХУЛІГАНСЬКИЙ ВИПАД ПРОТИ ЯНУКОВИЧА в Івано-Франківську викликав цілий шквал звинувачень на адресу блоку Віктора Ющенка. Відчуття, що скоро чи пізно щось має трапитися з Януковичем після отруєння Ющенка, буквально висіло в повітрі. Доскіпливі журналісти, знаючи норови українського владного Олімпу, передрікали: для врівноваження ситуації влада щось та придумає.
Дивний випадок трапився з Януковичем: коли він виходив з автобуса біля Івано-Франківського університету, з юрби молоді з нашоукраїнською символікою в нього полетіли яйця і, як тепер запевняють, тверді предмети (2 каменя, за свідченням (лжесвідченням?) Тараса Чорновола, який, ставши неформальним радником прем’єра(за словами преси – просто зрадником), перебував серед його почту. Інший свідок, депутат Івано-Франківської обласної ради Юрій Романюк, який стояв за два метри від дверей автобуса доводить, що ніякого каміння в кандидата у президенти не летіло, а тільки вцілило в груди одне яйце. За його словами, жодних твердих предметів на місці події не виявилося. “5-й телеканал” показав відеозапис: справді яйце розбивається об груди Януковича, він дивиться на пляму від нього і раптом, як ватяний, починає картинно падати. Його підхоплюють охоронці і доставляють до обласної лікарні, біля якої, за свідченнями очевидців, ще зранку була виставлена охорона.
Потім з лікарні передали інтерв’ю з потерпілим: слідів від удару по лобі каменем, на чому наполягав Чорновіл, видно не було: ні синця, ні царапини. Віктор Федорович зі страдницьким виглядом поклав вину за інцидент на оточення Ющенка і націоналізм(?!). Звичайно ж, штаб Ющенка відмежувався від необґрунтованих звинувачень з боку конкурента в президентських перегонах.
Вся ця історія надто віддає штучністю. Це підтверджує і той факт, що, як запевняють ЗМІ, правоохоронці вилучили відеокасети у телекомпаній, оператори яких знімали події на камеру. Не хочеться думати, що все це розіграно командою Януковича. Якщо він справді постраждав, то йому треба поспівчувати і побажати скорого одужання. Але очевидно, що організували цей хуліганський випад аж ніяк не ющенківці: їм це справді ні до чого, тим більше, що відчуваючи можливість провокації, штабісти “Нашої України” попередили своїх прихильників, щоб ті всіляко уникали подібних зіткнень і колізій.
ЗВІЛЬНЕННЯ ГЕНЕРАЛА ЄВГЕНА МАРЧУКА з поста міністра оборони попри несподіваність не було сенсаційним. Кадровий керівник колись всемогутнього КГБ, заступник голови цієї структури в УРСР, а потім – глава Служби безпеки України, він набув чималого досвіду керівника силових міністерств і навіть прем’єр-міністра, дослужившись до генерала армії. Постать досить суперечлива і неоднозначна в українському політикумі. За його прем’єрства було побито похоронну процесію на Софійському майдані влітку 1995 року, коли ховали патріарха Володимира Романюка. Але завдяки його сприянню було дозволено засипати розкриту могилу з прахом патріарха. Він був звільнений з поста глави уряду указом Кучми з дивним і відвертим формулюванням: “за формування власного політичного іміджу”. Був близький до есдеків Медведчука і двічі обирався народним депутатом в одній команді з ними, але відійшов від них. Під час виборів 1999 року балотувався на президентський пост, видав різку антикучмівську книгу “П’ять років української трагедії”, ініціював створення так званої “канівської четвірки”. Та, не вийшовши до другого туру, зробив різкий фінт у бік кандидата Кучми, за що потім отримав ключовий у державі пост секретаря Ради національної безпеки і оборони. З цієї посади був призначений міністром оборони, мав дві догани від Кучми, але став відомий армійською реформою, яку розпочав, та прихильником вступу України до НАТО. Останнім часом це йшло в розріз з чіткою орієнтацією Кучми на Росію і, звичайно ж, дратувало, Путіна. Саме перед відставкою, якої він, схоже, не просив, його почали шельмувати російські ЗМІ і “наїжджати” на нього рідна українська Ґенпрокуратура.
Ось чому саме звільнення непотоплюваного генерала не було сенсацією. Сенсацією була скора розправа з ним.
Однак усе це лише приводи, причина ж звільнення знаходиться глибше. По-перше, ні Кучма, ні Янукович, ні, найголовніше, Медведчук не довіряли Марчукові, який тримався досить осібно і незалежно. Та й як вони могли довіряти, якщо він не тільки був прихильником НАТО, але й публічно пообіцяв забезпечити чесні вибори у військових частинах, що зовсім не входило в плани правлячих кланів. У випадку народних заворушень через нечесні вибори не було певності, що армія при такому міністрі візьме участь в їх придушенні .
І, НАРЕШТІ, БЛОКУВАННЯ РОБОТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ пропрезидентськими фракціями під час голосування також слід розглядати в контексті президентських перегонів. Спікер Володимир Литвин, умовляючи депутатів взятися за розум, відкритим текстом сказав, що вони діють так за вказівкою. А ті, що такі вказівки дають, зацікавлені в зриві роботи парламенту і його дискредитації.
Всі ці факти свідчать про те, що діючий режим, після провалу розроблених за допомогою російських політтехнологів кількох сценаріїв зберегти владу, відчуваючи свою хисткість, вирішив застосувати останній, силовий варіант. Згадаймо той план зриву президентських виборів, що його оприлюднив депутат Юрій Луценко: все збігається. Ведеться компрометація найреальніших претендентів Ющенка та Януковича, через отруєння першого і провокацію щодо другого зіштовхуються штаби й електорати, які їх підтримують. Вигода подвійна: 1)очорнюються обидва кандидати (погляньте, на що вони готові заради влади!) і 2)створюється крайня напруга в суспільстві. Верховна Рада працює неефективно, провалює необхідні законопроекти, її трибуна використовується для передвиборної агітації. Ось до чого доходить Україна без втручання арбітра нації. Можна тільки уявити, якою стане Україна без Кучми. І тут прибічники режиму організовують звернення від народу (партій, громадських організацій) до ґаранта вжити рішучих заходів для наведення порядку.
Звичайно ж, ґарант не зможе не відгукнутися на прохання народу. А далі вираховуйте самі, які можуть бути рішучі заходи. Розпуск Верховної Ради всупереч Конституції? Перенесення виборів на пізніші строки у зв’язку з неможливістю проводити їх у такій екстремальній обстановці? Запровадження надзвичайного стану? Визнання виборів недійсними через масову крадіжку і знищення бюлетенів, як це було вже випробувано в Мукачевому? Оголошення нових президентських виборів, де на авансцену вийде так звана третя сила, про яку так багато нині говорять і яка представлятиме інтереси панівного режиму?
Все це за певних умов можливе. І миротворець та батько нації знову на коні. Згадайте його слова про те, що він сам хотів би побачити, якою буде Україна без Кучми. І тут же додав: але Кучма без України не буде.
Отепер стає цілком зрозумілим, чому треба було відправити у відставку Марчука: тому, що не надійний. А хто ж надійний? Політологи припускали, що міністром буде “шістка” Медведчука. Чи помилилися вони? Президент замість тверезого Марчука призначив міністром Кузьмука, який уже обіймав цю посаду і прославився тим, що за його керівництва бойовими ракетами був зруйнований житловий дім у Броварах та збитий російський пасажирський літак над Чорним морем. За це і потурили його з поста.
Мабуть зовсім тонкою стала кадрова колода у Кучми, коли доводиться підбирати тих, хто себе уже скомпрометував.
Але що вдієш – зате надійний.

25.09.2004

СОЦІАЛЬНИЙ ПІАР ЯНУКОВИЧА

Цього тижня розпочнуться сесійні засідання Верховної Ради і, вочевидь, на розгляд буде винесений проект Державного бюджету на 2005 рік. Раніше представлений проект був прийнятий до розгляду, оскільки опозиції не вдалося його відхилити: забракло 15 голосів. Однак саме обговорення бюджетних питань мало яскраво виражене передвиборне забарвлення і вилилося в безкомпромісну боротьбу опозиційних фракцій з провладними. Якщо сказати коротко, то зміст цього обговорення зводився до двох позицій: уряд устами російськомовного віце-прем’єра і міністра фінансів за сумісництвом Азарова намагався навішати на вуха електоратові макаронних виробів, а голова Бюджетного комітету Порошенко та опозиційні депутати робили все для того, щоб їх зняти.
Доповідь пана Азарова нагадувала переможну реляцію, розраховану не стільки на депутатський корпус, скільки на весь український загал (засідання транслювалося у відкритому телеефірі “5-м каналом” та по радіо), який він намагався переконати у великих успіхах уряду Януковича. Мовляв, уперше виконано дохідну частину минулого бюджету та продемонстровано макроекономічну стабільність. Уперше дохідна частина досягне 110 мільярдів грн. і держбюджет, як ніколи, має соціальну спрямованість. На підтвердження наводилися такі цифри: в 2005 році збільшиться розмір мінімальної пенсії, до мінімального прожиткового рівня для непрацездатних громадян, а сам прожитковий мінімум підвищиться до 382 грн.
Голова ж бюджетного комітету Петро Порошенко піддав пропонований бюджет нищівній критиці. Відзначивши, що на сесійне засідання не прийшов сам прем'єр, поїхавши в регіони з метою передвиборної агітації, він звинуватив уряд у некоректності зроблених розрахунків та приховуванні в бюджетних нетрях 8 мільярдів гривень. До того ж не враховано рівень інфляції, яка, на його думку, становитиме понад 10 відсотків. Отже, вартість споживчого кошика фактично збільшилася вдвічі і тому, незважаючи на підвищення зарплат і пенсій, реальний рівень життя знизився. Свідченням цього є й те, що гривня щодо долара помітно подешевшала, незважаючи на те, що Національний банк викидає на ринок десятки мільйонів доларів, щоб утримати курс національної валюти. Як результат ціни невмолимо поповзли вгору.
Однак абстрагуймося від бюджетних дебатів у парламенті, оскільки детальне обговорення пропозицій уряду ще попереду і, думається, що баталії спалахнуть з новою силою. Тепер же доцільніше зосередитися на так званому “соціальному спрямуванні” дій уряду Януковича та на тому, що насправді за цим стоїть.
Головний акцент у “соціальному спрямуванні” зроблено на підвищенні уже з вересня мінімальної пенсії з 137 до 284 гривень (якраз стільки нині становить прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність. У країні нараховується десь 18 млн. пенсіонерів, з них переважна більшість отримувала саме мінімальний розмір пенсії. Отже, як на наші сумні часи, підвищення відчутне – більш як удвічі. Причому, підвищення не тільки різке, а й негайне (!): у серпні було 137, а вже у вересні – 284. До того ж запропоновано (і проголосовано парламентом) збільшення в 2005 році прожиткового мінімуму на одну особу до 382 грн. на місяць, проти 205, що були на початок цього року. Це поліпшить нужденний стан найменш оплачуваних працівників і передусім – бюджетників.
Оце так уряд, оце так Янукович! Тому, що послідовний, тому, що рішучий, тому, що дбає про зубожілий український народ – приблизно так кричали численні агітаційні біґборди із зображенням прем’єра-кандидата в президенти, розставлені по всій Україні.
Та переведімо від захоплення подих і поставмо лише два запитання: 1) чому все це робилося так нагально та якраз за два місяці до президентських виборів, а не раніше? 2) наскільки це реально і чи надовго?
Відповідь на перше запитання міститься у ньому ж – тому, що на носі вибори. А головний суперник зі стабільно високим рейтинґом людських симпатій, запам’ятався народові якраз як чи не єдиний політик, який має за плечима конкретні практичні здобутки. Як голова Національного банку він успішно запровадив національну валюту, провівши чесну грошову реформу, і утримуючи гривню на стабільному рівні – за що й був визнаний першим банкіром світу. Як прем’єр-міністр він був першим головою уряду, який не робив боргів, а віддав їх, повернувши людям багатомільярдну заборгованість з пенсій та зарплат. При цьому обійшовся без зарубіжних позик, а ще й погасивши значну міжнародну заборгованість.
Чим можна пересилити цей позитив і перемагнітити симпатії загалу з постаті Ющенка на свою персону? Голими обіцянками? Так їм ніхто не вірить. Запевненнями, що стрімко розвивається економіка і зростає внутрішній валовий продукт (ВВП)? То чому ж тоді не покращується доброжиток людей, чому народ не відчуває по своїх гаманцях цього зростання? Висновок напрошується сам по собі: позитив попередника треба перебити власним позитивом. Ага, Ющенко повернув людям заборгованість з пенсії і зарплат? Так Янукович вам удвічі підвищить мінімальні пенсії і мінімальну зарплатню. Знайте наших, донецькі порожняк не женуть!
Та заковика в одному – де взяти кошти?
Отут повернімося до листопада 2003 року. З 1 грудня мав набирати чинності закон Верховної Ради про підвищення розміру мінімальної зарплати із 185 до 237 гривень. Уряд Януковича, посилаючись на брак у бюджеті для цього грошей, запропонував знизити рівень мінімальної платні до 205 грн., і, маючи достатньо голосів провладних фракцій, домігся свого. Таким чином протягом 10 місяців громадяни України, виходячи з 205 грн., не дорахувалися щомісяця по 32 грн. Виходить, що, забравши у населення 320 (32х10) грн., можна до виборів виділити по 180 грн. для хабарика зубожілому електорату, але вже від імені Януковича.
Насправді ж кошти для цього були: маніпулюючи бюджетними цифрами, а саме занизивши реальний приріст ВВП, уряд, за підрахунками опозиції, приховав щонайменше 10 млрд. грн. Активні протестні акції “Нашої України” змусили уряд “знайти” 8 мільярдів з десяти, щоб кинути їх на “соціальне спрямування”. Тому цілком справедливо Віктор Ющенко заявив, що завдяки рішучим діям опозиції народ отримав перемогу у вигляді збільшення пенсійних виплат.
Однак пригадаймо, як усе відбувалося. Розрекламована владою так звана пенсійна реформа на початку 2004 року була передчасною для прем’єра – майбутнього кандидата в президенти: до виборів було ще задалеко, може й призабутися. Тому він у листопаді 2003 року підписав сумнозвісну постанову №1783, якою занизив фактичну середню зарплату за 2003 рік на 70 грн. Таким чином, одним розчерком пера база для нарахування пенсій зменшилася на 20 відсотків. Внаслідок цього замість реформи вийшов відвертий глум – більшість пенсіонерів отримали надбавку до пенсій в розмірі 5 – 6 грн.
Цей глум вирішили виправити ближче до виборів. Уряд “вишукав” можливість додати до пенсій ще по 30 грн. А з першого вересня, за два місяці до голосування, як уже говорилося, встановлено доплату на рівні прожиткового рівня – 284 грн., – у кого пенсія нижча цього рівня. Районні відділення Пенсійного фонду надіслали пенсіонерам листа, в якому підкреслювалося, що цю доплату встановив уряд Януковича. Возрадуйтеся, панове і товариші пенсіонери та не забудьте “народного благодійника” біля урн для голосування!
Тепер пошукаймо відповідь на друге запитання: наскільки це реально і чи надовго?
І не реально і не надовго, а до кінця виборів чи в крайньому разі до нового року. Бо це не є законним збільшенням пенсійного забезпечення, ухваленим, як це повинно бути за законодавством, Верховною Радою. Це тільки разові доплати, викликані президентськими перегонами. У проекті бюджету-2005 необхідних додаткових коштів на збільшення пенсій не передбачено. Щоб наступного року забезпечити виплату мінімальних пенсій на нинішньому рівні в 284 грн., бюджет Пенсійного фонду мав би становити 52 млрд. грн., уряд же подав 43 млрд., тобто на 9 мільярдів менше.
Та й проект бюджету “дутий”: за основу розрахунку взято показник номінального ВВП в 332,7 млрд. грн., а фактично за перше півріччя нинішнього року, за свідченням Рахункової палати України, досягнуто тільки 137,5 млрд. грн. Це становить до обіцяних лише 41 відсоток. Малоймовірно, щоб темпи зростання ВВП прискорилися в другому півріччі і за останні 2 місяці його вдалося приростити 50 млрд. грн., яких бракує до розрахункової цифри.
Ось така картина. Чи досяг Янукович мети, чи зросте його популярність в народі, покаже час. Поки ж що помітних зрушень не видно. Я випадково став свідком гуртового обговорення проблеми на одному з київських базарів. У гурті людей пенсійного віку нарікали на дороговизну та безгрошів’я. І тут одна з жінок мала необережність сказати: “Дякувати Януковичу, хоч пенсія збільшилася...” На що їй інша відрізала: “За що дякувати? У нас вкрадено більше, ніж нам повернуто. За це не дякувати треба, а послати туди, де вже двічі він побував – у буцегарню!” Схвальний гомін гурту змусив першу жінку знітитися і покинути гурт...
Цей епізод засвідчив, що люди нині стали грамотнішими і небайдужими. Їх на полові не проведеш. Багато хто чітко вбачає у діях прем’єра-претендента на президентську папаху чистої води передвиборний ПіАр. І, як бачимо, має рацію.

03.10.2004

УКРАЇНА НАША І НЕНАША

У політичній атмосфері України практично кожен громадянин на собі відчуває гарячий подих неділі 31 жовтня – відлік часу пішов буквально на години. Що ближче вирішальний день для українського народу, то гострішим стає передвиборче протистояння. Ні, не між 24-а кандидатами на найвищий у державі пост, більшість серед яких наперед знала, що їм нічого не світить, що вони є “технічним матеріалом” у нинішніх політтехнологіях. І не між двома Вікторами – Ющенком та Януковичем – головними претендентами на президентське крісло. Боротьба сьогодні розгорнулась фактично між двома Українами: НАШОЮ і НЕНАШОЮ.
Наша Україна – це мільйони громадян, які своїм розумом і руками створюють національні багатства, зміцнюють і прославляють свою державу, хочуть мати гідне людини життя, але пограбовані, обібрані до нитки, кинуті в нужду злочинною владою.
Ненаша Україна – це купка спритників-олігархів, яка нажилася на народові, прибрала до своїх рук загальнодержавну власність, створила режим, який має її плекати, охороняти, берегти від народного гніву.
Наша Україна – це знедолені селяни (9 млн.); обмануті шахтарі (340 тис.); скривджені пенсіонери, які свої кращі роки віддали суспільству і заробили за свої труди копійчану пенсію (18 млн.); шановані повсюди, а в нас кинуті на призволяще вчителі та лікарі (близько 800 тис.); зневажені військовослужбовці – захисники Вітчизни (340 тис.); працівники міліції, що їх кидають проти свого народу (780 тис.) – перелік можна продовжувати.
Ненаша Україна – це корумпована влада, що окупувала Печерські пагорби та пустила метастази по регіонах; злодії в законі, які пограбували і продовжують грабувати народ; генерали, які не розуміють своїх солдатів; міліцейська верхівка, що зрослася з криміналітетом і спрямовує своїх підлеглих проти народних мас; продажні журналісти, які за крихти зі столу олігархів готові торгувати своїм пером і талантом, нести в люди неправду та оману; судді та прокурори, які замість служити Законові прислужують злочинним можновладцям – і цей перелік, на жаль, можна продовжувати.
Нашу Україну уособлює демократична опозиція, об’єднана в коаліцію “Сила народу” на чолі з кандидатом від народу Віктором Ющенком.
Ненаша Україна асоціюється з блоком, очолюваним кандидатом від влади Віктором Януковичем, в минулому двічі осуджений, напівграмотний “прЄмЬєр-міністр” та “проФФесор”, як він власноруч написав у анкеті.
Перша поставила за мету вивести Україну на широкий шлях демократії і процвітання і спирається на широку народну підтримку. Друга прагне за будь-яку ціну зберегти нинішню владу та існуючий клановий режим, і для цього не гребує ніякими засобами.
Ось саме ці дві України – НАША і НЕНАША – зійшлися у двобої на президентських перегонах.
Це навіч виявилося 23 жовтня, коли опозиція запланувала масову акцію “Сила народу проти неправди й фальсифікацій”, присвячену дню голосування за президента країни. Перелякана влада, яка завжди зневажала народ, робила все можливе, щоб зірвати акцію: президент Л.Кучма, як завжди у складних ситуаціях, та прем’єр В.Янукович знайшли привід, щоб покинути столицю; тимчасом до Києва стягнуто з областей численні міліцейські загони. На місцях створювалися всілякі перешкоди, щоб не пустити людей до Києва. Так, за інформацією штабу Ющенка, у Київській області була дана вказівка зняти номерні знаки з рейсових автобусів та маршрутних таксі; скасовано всі маршрутні рейси з Чернігова; поїзди з обласних центрів прибули до столиці майже порожняком, бо квитки не продавалися; у Бахмачі зупинено електричку Конотоп-Київ, а пасажирів висаджено; у Миколаєві 23 жовтня оголосили навчальним днем для студентів, а на залізничному вокзалі міліція не впускала у вагони потягу до Києва пасажирів з квитками, якщо виникала підозра, що вони їдуть на мітинг – машинами відвозили їх у невідомому напрямку; всі виїзди з Івано-Франківська були заблоковані вантажівками зі спущеними шинами; рівненську делегацію автоінспекція затримала на трасі і пробила шини автобусів; міліція не випускала пасажирський транспорт з райцентрів Черкащини; мер Києва Омельченко зробив подання до суду, щоб обмежити кількісно мітинг опозиції та заборонити його проведення в центрі міста (на щастя, суд відмовив у цьому, що свідчить про наростання протидії адміністративному тиску).
Та, незважаючи на всі зусилля, зірвати запланований захід не вдалося. Опівдні Хрещатик та Майдан Незалежності густо розквітнув синьо-жовтими державними і помаранчевими прапорами блоку Віктора Ющенка та вирував великою кількістю народу. Двома величезними колонами люди вирушили по вулиці Грушевського та бульвару Лесі Українки до приміщення Центральної виборчої комісії, охопивши таким чином весь державний Печерськ (тут розташовані Адміністрація президента, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Генеральна прокуратура, Верховний суд, Міністерство внутрішніх справ, тощо). По дорозі до колон приєднувалися численні кияни. За різними підрахунками, на площі Лесі Українки зібралося від 150 до 200 тисяч людей, перекривши транспортний рух на однойменному бульварі – такого велелюддя Київ не бачив давно.
На мітингу, під бурхливі оплески та скандування Ю-щен-ко!! виступив лідер демократичної опозиції кандидат у президенти від народу. Він відзначив, що нинішня влада політичне змагання програла, давно втратила підтримку громадян і своєї нації, в агонії шукає способів зберегти себе і все, що нею награбоване. Ющенко висловив тверде переконання, що не зеки, не тюремна зона будуть визначати долю країни, а 47 мільйонів чесних людей самі визначать, яка влада буде після 31 жовтня в Україні, які ідеали вона буде розбудовувати. Лідер коаліції “Сила народу” закликав усіх не бути пасивними, прийти і проголосувати та не покидати виборчі дільниці доти, доки не будуть оголошені результати голосування – щоб не дати їх сфальшувати.
Вируючий мітинг біля Центрвиборчкому продемонстрував одностайну підтримку свого кандидата. Піднесений настрій і віра в перемогу витали над площею Лесі Українки. Це була НАША УКРАЇНА. А НЕНАША затихла на якийсь час, щоб проявитися провокаціями. По закінченню мітингу два десятки молодиків специфічної зовнішності при бездіяльності міліції кинули димові шашки та камінням розбили кілька вікон у будівлі, де розмістився Центрвиборчком, деякі парламентські Комітети та Київська обласна адміністрація. Мітингуючі затримали кількох нападників, яких міліція згодом відпустила.
Кількасот людей до пізньої ночі не полишали майдан, чекаючи засідання Центрвиборчкому, де вирішувалося бути чи не бути сотням додаткових виборчих дільниць у Російській Федерації, що дало б змогу сфальшувати результати голосування і за допомогою іншої держави вплинути на вибори президента в Україні. І тут НЕНАША УКРАЇНА зробила чергову вилазку: кілька десятків молодиків налетіло на людей і влаштували побоїще. Міліція знову була осторонь. Мужня поведінка учасників мітингу, яких залякати не вдалося, рішучі дії народних депутатів та охоронців приміщення відігнали нападників, а трьох чоловік затримали. Як виявилося, двоє з них мали посвідчення спецпідрозділу міліції “Титан” та табельну зброю. Аж під ранок під тиском депутатів-нашоукраїнців Центрвиборчком ухвалив створити тільки 41 дільницю замість планованих 420.
Це тільки кілька прикладів протистояння УКРАЇНИ НАШОЇ і НЕНАШОЇ – їх можна навести безліч з різних регіонів. Це свідчить про розпач, безсилля та конвульсії приреченої влади, яка оголосила війну власному народові. 31 жовтня біля виборчих урн – має настати момент істини. Перемогти повинна НАША УКРАЇНА. Цього вимагають демократія та історична справедливість. Віктор Ющенко закликав тисячі своїх прихильників, увесь український народ, який, власне, і є НАШОЮ УКРАЇНОЮ: “Прийдіть на вибори впевненими. Прийдіть на вибори сильними, з гордо піднятими головами. Прийдіть на вибори мужніми, такими, як ми є сьогодні на цьому майдані. Ми – непереможна сила. Ми – сила народу. Наша перемога буде перемогою усіх нас”.

24.10.2004

ЩО ПОКАЗАВ ПЕРШИЙ ТУР ГОЛОСУВАННЯ

На 31 жовтня 24 прізвища залишилось у списках претендентів на президентський пост в Україні. Голосування підтвердило те, що було давно відомо: більшість кандидатів була суто технічною. Якщо мати на оці змагальність, то серйозно боролися за крісло глави держави четверо: Віктор Ющенко – від народу, Віктор Янукович – від влади, Олександр Мороз – від соцпартії та Петро Симоненко – від комуністів. За даними Центральної виборчої комісії, після обробки 94,24% бюлетенів за В.Ющенка проголосувало 39,15% виборців, за В.Януковича – 40,12%, за О.Мороза – 5,77%, за П.Симоненка – 5,02%. Решта отримала менше 1% голосів, окрім Наталії Вітренко, яку підтримало 1,6% голосуючих.
Попри результати ЦВК, я ставлю на перше місце Віктора Ющенка, оскільки реальним переможцем першого туру став саме він. І ось чому.
По-перше, хід голосування показав численні порушення законодавства на користь кандидата від влади. Здійснювався тиск на дільничні виборчі комісії (Київ, Суми); мало місце застосування вогнепальної зброї для залякування (стрілянина на одній із дільниць у Кіровоградській області); вкидалися пачками бюлетені в урни (Донецьк); велася агітація за провладного кандидата у день голосування, що заборонено законом (Черкаси); затримувався підрахунок голосів і доставляння матеріалів за інстанціями (масово), що може свідчити про можливість маніпуляцій із протоколами; безліч інших порушень.
Громадська організація Комітет виборців, яка відстежувала порушення під час кампанії, вважає, що на кожну область в Україні був заздалегідь розписаний план кількості голосів, які мали бути подані за кандидата Віктора Януковича. Там, де не змогли цей відсоток забезпечити, почали творитися різні порушення.
По-друге, масовими виявилися неточності у списках виборців: внесення значної кількості “мертвих душ” (людей, які померли або поміняли місце проживання); перекручення даних про виборця (неправильний рік народження, адреса, звичайна помилка в написанні імені чи прізвища), що не давало права на голосування; на багатьох дільницях через це до третини громадян, унесених у списки, не змогли скористатися своїм конституційним правом. Опозиція вважає, що всі ці помилки і неточності зроблені усвідомлено, оскільки вивчення доводить, що в більшості випадків права голосу були позбавлені люди, відомі своїм критичним на лаштуванням до влади. Так, народний депутат Євген Жовтяк повідомив, що у Київській області застосовано “новітню” технологію: коли виборчі комісії передали до виконавчої влади перевірені списки виборців, а там, використовуючи “результати соціологічного дослідження”, виключили з них потенційних виборців Ющенка, а для балансу включили “мертвих душ”.
По-третє, створення атмосфери психологічного тиску на виборців та нагнітання страху в суспільстві: стягування до столиці спецформувань міліції; встановлення бронетехніки та водометів біля ЦВК; безпрецедентні заходи безпеки біля державного телецентру, інших важливих об’єктів, яким ніхто не загрожував; вантажівки із заліпленими держномерами з піском на вулицях столиці тощо.
По-четверте, штучно організована міграція виборців із східних областей у центральні та західні з відкріпними талонами (десятки спецешелонів, сотні автобусів з людьми), які з багатьма відкріпними талонами їздили від дільниці до дільниці і багаторазово голосували.
По-п’яте, паралельний підрахунок голосів у штабі коаліції “Сила народу” за копіями протоколів з дільниць, завірених мокрими печатками, засвідчив перевагу В.Ющенка 45,06% проти 32,90% (оброблено дані 67,12% дільниць).
По-шосте, результати паралельного підрахунку збігаються з даними національного екзит- поолу (опитування виборців при виході з дільниць після голосування), проведеного двома солідними соціологічними центрами: Ющенко – 44,4, Янукович – 38,0); це опитування є найбільш репрезентативним, оскільки при опитуванні дотримувалися принципу анонімності.
По-сьоме, є підстави сумніватися в об’єктивності і безсторонності ЦВК, яка помітно підігравала кандидату від влади. Так, початковий підрахунок голосів, як стверджують представники опозиції, у ЦВК проводився з тих округів, де перевага була за кандидатом від влади, щоб призвичаїти суспільну свідомість до думки про неминучість його перемоги. Коли ж результати майже зрівнялися, ЦВК на якийсь час припинила підрахунок на рівні 94,24% бюлетенів, щоб якомога довше фіксувати мінімальну (менше одного відсотка) перевагу Януковича (остаточні результати за законом оголошуються протягом 10 днів), оскільки щогодини рейтинг Януковича неухильно знижувався, а Ющенків – зростав. Не врахованими були по 15-16% голосів з тих регіонів, де значну перевагу має Ющенко (м. Київ – 16%, Житомирська обл. – 15%, Івано-Франківська обл. – 12% тощо).
Тому коаліція “Сила народу”, очолювана Віктором Ющенком, вважає, що переможцем першого туру є саме її лідер. Про це заявила Юлія Тимошенко на сесійному засіданні Верховної Ради 2 листопада. Те, що відбулося 31 жовтня, вона класифікувала кримінальним державним переворотом.
Комуністи також дотримуються думки, що влада украла у їхнього кандидата голоси. Справді, компартія, яка під час минулих парламентських виборах отримала 20% голосів і була другою в цих перегонах, тепер має задовольнятися 5-ма відсотками – повний провал. Звичайно, не можна виключати можливості перекидання голосів від Симоненка до Януковича, та головна причина такої поразки в іншому. Не секрет, що сталий електорат комуністів – люди старшого віку, а вони фізично відходять; серед молоді ж комуністичні ідеї нині не популярні. До того ж, ґрунт з-під ніг компартійного лідера вміло вибив Янукович – “підкупив” електорат відчутною доплатою до пенсій (логіка проста: Симоненко лише обіцяв, Янукович – зробив). А ще, доки головний комуніст нищівно критикував Ющенка, колишній кримінальник перехопив його найголовніші ідеологічні гасла: надання російській мові статусу другої державної, відмова від орієнтації на Європу та подвійне громадянство.
Та попри недоліки минулі вибори висвітлили цілу низку позитивів. Це передусім:
– Небувала активність виборців: незважаючи на нагнітання напруженості і страху, всілякі перешкоди, участь у голосуванні взяло 74,48 відсотків дорослого населення – значно більше ніж на минулих президентських та парламентських виборах.
– Умілі наступальні дії штабу коаліції “Сила народу” та депутатів фракції “Наша Україна”, яким, зокрема, вдалося протистояти створенню в Росії 420 липових виборчих дільниць, що дало б можливість масового фальшування голосів на користь кандидата від влади.
– Перемога Віктора Ющенка у 17 областях на заході, у центрі, на півночі, що рішуче перекреслило настійливо нав’язувану громадськості думку, що його підтримує тільки західний реґіон та утвердило істину – Україна єдина, а загальнонаціональним українським лідером є саме Віктор Ющенко.
– Результати голосування довели: український електорат стає народом, який усвідомив, що зі злочинною владою, навіть коли та опирається на силу, можна боротися і перемагати її. Цим закладається підмурок прообразу справжнього громадянського суспільства.
– Владі, незважаючи на адміністративний та інформаційний ресурси, силові структури, використання бюджетних коштів в інтересах свого кандидата, тотальний підкуп та залякування, не вдалося досягти задекларованої мети – перемогти в першому турі.
Міжнародні спостерігачі висловили різні погляди щодо демократичності виборів в Україні: західні відзначали, що вони не відповідають багатьом європейським стандартам; протилежну точку зору спостерігачів із країн СНД, оголосив росіянин Рушайло. Та хоча б якими були оцінки, нині є одна реальність: в Україні, вочевидь, відбудеться другий тур виборів, де з’ясовуватимуть стосунки нинішні фіналісти, оскільки жоден з них уже не зможе набрати необхідну підтримку виборців – більше половини тих, що взяли участь у голосуванні. Які ж у кого шанси?
Як на мене, влада вичерпала практично всі свої неправедні технології, а Янукович – електоратні ресурси (усі, хто мав за нього проголосувати, уже проголосував). Якщо з’являться нові заготовки, то коаліція “Сила народу” уже набула досвіду протистояння їм. У народного ж кандидата Віктора Ющенка є значні ресурси. Передусім це:
– Ретельне уточнення списків виборців і внесення до них усіх тих, кому не дали проголосувати через відсутність у списках чи помилки в персональних даних. Таких людей налічується до 10 –15 відсотків від усього дорослого населення.
– Внесення до закону про вибори президента України доповнень, які б унеможливили численні порушення, зокрема, Володимир Литвин запропонував голосування за відкріпними талонами замінити відмітками в паспорті. Це мінус десятки (якщо не сотні) тисяч голосів за Януковича.
– Залучення на свій бік виборців, які у першому турі голосували за інших претендентів, надто за соціаліста Мороза.
– Застосування перевірених засобів громадського контролю за ходом голосування та забезпечення його прозорості.
Отже, головна боротьба ще попереду. Перемогу у ній 21 листопада має отримати народний кандидат Віктор Ющенко, в якого її вкрадено 31 жовтня. Справедливість має торжествувати. І це вирішальний шанс народу покласти край злочинній кланово-олігархічній владі, утвердити справедливі демократичні принципи та підвищити життєві стандарти до європейського рівня, не дати Україні загальмувати свій розвиток на добрий десяток років.

02.11.2004

У ПЕРШОМУ ТУРІ ПЕРЕМОГА Є!
У ДРУГОМУ ТУРІ ПЕРЕМОГА БУДЕ!

Українці можуть позаздрити громадянам США: ті вже на другий день виборів знали достеменно, хто правитиме Америкою наступні чотири роки. Українська спільнота і на десятий день по виборах перебувала в невіданні, хто ж переміг у першому турі. Попередні підрахунки Центральної виборчої комісії застигли на позначці 97,67% оброблених бюлетенів, які засвідчували мінімальну перевагу Віктора Януковича над Віктором Ющенком у 0,66 відсотка голосів. Десять днів голова ЦВК Ківалов утаємничував попередні результати голосування, посилаючись на те, що нібито ще не отримано протоколів з усіх виборчих дільниць, і водив усіх, як у народі кажуть, за носа, навіть не червоніючи. Мовляв, хвилюватися нічого, законом передбачено, що остаточні підсумки виборів мають бути оголошені протягом 10 днів.
Але ж – остаточні, а не попередні, і протягом десяти , а не через десять днів.
Зрештою, у ніч з 9 по 10 листопада ЦВК протримала у напрузі всю країну, поставивши на порядок денний свого засідання питання про підсумки голосування 31 жовтня аж 51 пунктом із 62, що мали розглядатися. Засідання було перервано глупої ночі після розгляду 46 пункту порядку денного. Ці рядки пишуться, коли результати виборів ще не оголошені і автор, як і все українське громадянство, сушить голову: чому ж ЦВК на чолі з Ківаловим так вчинила: забракло компетенції та знань арифметики, щоб обробити протоколи виборчих комісій? чи щось у тих протоколах не влаштовувало? чи малось на меті щось інше, про що простим смертним знати не треба?
Та досить проаналізувати факти, щоб збагнути: а скринька просто відчинялася. ЦВК, сформована з прихильників Кучми, виконувала дану їй установку з Банкової – зволікати так довго, як тільки можна. Річ у тім, що, попри адміністративний та криміналітетний тиск на електорат, попри численні порушення під час голосування та шалені гроші кинуті на кампанію, провладному кандидатові так і не вдалося досягти поставленої мети – перемогти з першого заходу. Більше того, попри “маленькі хитрощі” самого порядку підрахунку, коли в першу чергу рахувалися голоси виборців Донбасу та Сходу, щоб показати великий відрив Януковича від головного опонента, ця перевага танула, як іній на сонці. Тому, зрештою, підрахунок зупинили на позначці 97,67% оброблених бюлетенів, щоб зберегти ту ілюзорну видимість його переваги у 0,66 відсотка.
Штаб Віктора Ющенка виявив, що дані з виборчих округів і дільниць поступали до ЦВК через проміжний (транзитний) сервер, контрольований Адміністрацією президента, тому не виключене втручання сторонніх у потік цієї інформації. Представники коаліції “Сила народу” передали ЦВК дані з цього сервера. Депутат Зварич повідомив, що за допомогою даних із транзитного сервера їм вдалося довести число обрахованих голосів до 99,5% – Ющенко, за цими даними випереджає Януковича приблизно на один відсоток. Результати паралельного підрахунку, проведеного “Нашою Україною” за протоколами, завіреними “мокрими” печатками (оброблено 98,1% голосів) також підтвердили: за її лідера проголосувало 40,20% виборців, а за Януковича – 38,91%.
З цих даних випливає, що і ЦВК, і влада ще в ніч після голосування знали: у першому турі переміг Віктор Ющенко. Саме тому і заморозили процедуру підрахунку голосів, саме тому протягом десяти днів утаювали справжні результати. Для чого?
По-перше, для того, щоб зафіксувати у суспільній свідомості лжеперемогу претендента від влади. Розрахунок суто психологічний: мовляв, переможець визначився на попередньому етапі, він і виграє перегони; якщо вони будуть сфальшовані, то попередній результат мав би виправдати те фальшування.
По-друге, за десять днів чимало води витече у Дніпрі: дивись за цей час можна буде дещо підкорегувати в остаточних підрахунках і натягнути бодай мінімальну та все ж перевагу для кандидата від влади.
По-третє, якщо завдяки маніпуляціям не вдасться таку перевагу створити і доведеться визнати (бажано з якомога меншим відривом) перемогу Ющенка, то все одно у народного кандидата відібрано стільки днів для передвиборної агітації (вона заборонена до оголошення остаточних результатів голосування), тоді як кандидат-прем’єр, використовуючи свою посаду, міг вільно продовжувати агітаційну роботу, чим він і скористався сповна.
У таких нерівних психологічних умовах, коли влада щосили підсобляє своєму кандидату, штаби обох претендентів готуються до вирішального голосування 21 листопада. З обох боків ведеться позиційна боротьба, зокрема, ініціюються судові позови на порушення виборчого законодавства. Всі вже знають про неминучість другого туру, тому прикидають свої шанси, шукають прибічників, вишукують ще невикористані резерви.
Які ж шанси фіналістів 21 листопада?
Опозиційне Інтернет-видання “Українська правда” оприлюднила таємний план штабу Януковича, який зайвий раз підтверджує, що кандидат від влади практично вичерпав свій електоральний ресурс та використав усі брудні технології. Тому у ньому мало чогось нового – все уже випробувано. Ставка робиться:
1).На сумнозвісний адмінресурс. Ведуться переслідування бізнесменів, які підтримали конкурента, звільняються з посад керівники районних і міських адміністрацій, які не виконали доведеної рознарядки голосів за прем’єра, таким чином, залякуються інші керівники: мовляв, не промахніться у другому турі.
2).Попри те, що уже використано грубі кошти на користь провладного кандидата, що обернулося зростанням цін та інфляцією, знову надія покладається на підкуп. У згаданому плані, зокрема, значиться, що потрібні “подарунки” для інтелігенції (на кшталт підвищення пенсій для працівників культури й науки), бажано за два тижні до голосування. А ось реалізація цього пункту: Янукович, виступаючи 9 листопада на відкритті виставки “Культура України на грані тисячоліть”, заявив, що вже з 1 січня 2005 року буде удвічі збільшена зарплата працівникам академічних театрів і національних установ культури; тільки проголосуйте.
3).Сподівання на штучне регулювання вибіркової активності електорату. Передбачено розробити заходи і піар-технології, щоб підвищити явку виборців у східно-південних областях, що проголосували за Януковича, і відповідно знизити її у західних, центральних та північних, які віддали перевагу Ющенкові.
4). Покладання надії на подальшу підтримку “старшого брата”. Російська карта уже була використана (згадаймо участь Путіна у торжествах з нагоди визволення України, які спеціально було перенесено з офіційної дати 6 листопада на переддень голосування – 28 жовтня). Попри те, що це мало що додало Януковичу, знову розігрується та ж карта. Зокрема, у Москві створена робоча група щодо розробки міжурядової угоди про подвійне громадянство (на порушення Конституції України). Планується також у розпал кампанії візит в Україну російського колеги Януковича прем’єра Фрадкова.
5) Передбачається розвивати інші, вже застосовувані технології: нагнітання штучного протистояння між Західною Україною і Східною, між європейським та російським вибором; антиющенківську істерію у засобах масової інформації та листівкову війну тощо.
Які ресурси має коаліція “Сила народу”?
1).Підвищення активності виборців за рахунок людей, прізвища яких не були внесені у списки або внесені з помилками. У першому турі через це не проголосувало близько півтора мільйона громадян.
2). Поставити заслін так званій “каруселі”, коли споряджали спеціальні ешелони та автобуси з людьми зі східних областей у центральні і західні, які мали відкріпні талони і багаторазово голосували на різних дільницях. Це мінус до 5% голосів за Януковича.
3).Авторитетні союзники, які стали під прапори Ющенка. Уже підписані угоди про співпрацю з лідером соціалістів Олександром Морозом; екс-прем’єр-міністром, лідером Партії промисловців і підприємців Анатолієм Кінахом; з так званою Демократичною платформою Народно-демократичної партії, в особі представників цієї платформи – трьох депутатів Верховної Ради; з банкіром Леонідом Черновецьким. На черзі підписання такої угоди з депутатською групою “Центр”. Всупереч заяві мера Києва Омельченка, що його партія не підтримуватиме жодного з фіналістів, його передвиборчий штаб вирішив підтримати саме Віктора Ющенка; таке ж рішення прийняли одеська та львівська обласні організації Омельченкової партії “Єдність”. За найскромнішими розрахунками все це разом може додати лідеру “Нашої України” ще до 10 відсотків голосів.
4).Нарешті, симпатії народу, викликані не тільки сприйняттям програми Ющенка, а й нічим не виправданим шаленим тиском влади на нього. Ющенко переміг у 16 областях на заході, півночі та центрі, а також у столиці, і став справді загальнонаціональним лідером. Янукович же зі своїми натягнутими голосами залишився лідером південно-східної зони.
5) Можна авансом віднести на користь Ющенка передбачені Законом теледебати фіналістів у прямому ефірі, яких, як чорт ладану, боїться кандидат-прем’єр. Бо Януковичу НІЧОГО СКАЗАТИ, його нібито соціальні здобутки (добавки до пенсій і стипендій, інші передвиборні подачки) ні на чому не ґрунтуються, не закладені у бюджет, а є звичайнісіньким підкупом електорату, який уже відчутно вдарив по фінансовій системі держави. Зрештою, йому важко сказати щось переконливе з його знанням української мови. То ж і ухилявся дебатувати під будь-яким приводом, та, притиснутий необхідністю, зрештою, погодився.
Така диспозиція фіналістів перед вирішальним голосуванням 21 листопада. Немає жодного сумніву, що переможе кандидат від народу Віктор Ющенко.
Коли ці нотатки були вже написані, Центральна виборча комісія, нарешті, оприлюднила офіційні дані. Ющенко переміг у першому турі виборів, за нього проголосувало 11 125 395 виборців, або 39,87% усіх голосів. Янукович же набрав 10 969 579 голосів, що складає 39,32%. Він відстає від Ющенка на 0,55% (понад 150 тисяч голосів).
Отже владі, незважаючи на застосування клятого адмінресурсу, силовий тиск та залякування виборців, фальшування та маніпуляції при підрахунку голосів, не вдалося досягти свого – коаліція “Сила народу” відстояла перемогу. Цей мінімальний розрив між Ющенком та Януковичем має величезне психологічне значення для української спільноти. Він означає повний провал агонізуючого режиму, якому не вдалося залякати і використати в своїх цілях громадян. Він вселяє оптимізм, бо населення України стає народом. Бо результати голосування довели, що згуртований народ може перемагати озброєну до зубів адмінресурсами владу, навіть коли та опирається на силу. Бо немає такої сили, яка б могла здолати силу народну.
Тому сьогодні, констатуючи, що у першому турі перемога нашої України вже є, можна з певністю сказати, що у другому турі вона неминуча.

11.11.2004

УКРАЇНА В ТРИВОЗІ: РЕВОЛЮЦІЯ НА ПОРОЗІ

День 21 листопада – свято Архістратига Михайла – видався погожим: вщухли штормові вітри, вгамувалися завірюхи, виглянуло сонце. Однак гарна погода не вселяла очікуваної надії: українська душа завмерла в тривозі. Цього дня відбувався другий тур президентських виборів. У першому, попри шалений тиск і погрози, брехню і шантаж, попри силу-силенну зловживань та застосування адмінресурсу на користь претендента від влади Януковича, – попри все це переміг народний кандидат Віктор Ющенко. Єдине, чого вдалося досягти владі за допомогою масових фальшувань, так це зменшити розрив між переможцем і переможеним до 0,55 відсотка голосів.
Найпоширеніші засоби фальшувань – це так звана “карусель”, коли десятки тисяч людей з підвладних Януковичу східних та південних реґіонів десятками спеціальних ешелонів та сотнями автобусів перевозилися до центральних та західних областей, де багаторазово голосували за відкріпними талонами. А ще – широко використовувалась передбачена Законом можливість голосування вдома: для тих людей, які через літа та хвороби не могли самостійно дійти до виборчих дільниць; у винесені з дільниць скриньок для голосування вкидалися сотні фальшивих бюлетенів. Опозиційні сили знайшли ефективний засіб перекрити ці наймасовіші шляхи для зловживань: Верховна Рада 238 голосами ухвалила поправки до виборчого закону, заборонивши голосування за відкріпними талонами та за допомогою переносних скриньок. Це рішення надавало ющенківцям можливість перемогти з великим відривом, а в штабах Януковича, навпаки, викликало справжню паніку, бо чесно виграти вибори їм, як кажуть, не світило, і вони вже розпочали розкручувати свою “карусель”.
Рішенням Верховної Ради був роздратований також і ґарант: він публічно сказав, що ставить хрест на цій ініціативі, відмовившись її скріпити своїм підписом, без чого вона не може набрати чинності. Цим Кучма показав, що навіть в останні дні свого царювання не може зробити крок назустріч демократії. І не через велику любов до Януковича (він його боїться так само, як і Ющенка), а, для того, щоб розкрутити безмір зловживань і на цій підставі визнати вибори недійсними. Подейкують, що серед інших і такий сценарій передбачений його канцелярією, яку очолює Медведчук. Таким чином, він позбувається обох претендентів і на деякий час, принаймні, до повторних виборів, продовжує своє президентське правління.
Фактично з благословення президента у святий день розпочинається справжня бандитська вакханалія. Чого тільки не витворяє влада за допомогою криміналітету та за повного сприяння міліції! Знову тисячі і тисячі людей з відкріпними талонами перекидаються зі Сходу у центральні та західні області – за різними підрахунками таким чином здобуто понад півтора мільйонів голосів за кандидата від влади. Голосування вдома стало масовим: місцеві керівники тиском і обманом змушували людей писати заяви з проханням проголосувати вдома. В окремих областях, наприклад, у Миколаєві, до 30-35 відсотків дорослого населення голосували вдома. А загалом по Україні такий спосіб голосування досяг 4 відсотків від загальної кількості виборців. Разом з “каруселлю”, за словами Ющенка, таким робом було сфальшовано 3,5 мільйона голосів.
До цього слід додати напади на виборчі дільниці; залякування людей; побиття журналістів та членів виборчих комісій; підписання незаповнених бланків протоколів підрахунку голосів, куди можна підставляти будь-які цифри; викрадення бюлетенів та масове вкидання у скриньки бюлетенів з поставленими відмітками; використання ручок із “симпатичним” чорнилом, написи яким зникають через 20 хвилин; підпали дільниць; кидання в урни хімікатів, які псували бюлетені тощо.
Що ж до перебігу виборів у Донецькій та Луганській областях, то тут фальшування було особливо нахабним та безсоромним. На багатьох дільницях з членів комісій викинули представників коаліції “Сила народу” та їхніх союзників – соцпартії, партії промисловців та підприємців, щоб не заважали мухлюванню. Тим, що залишилися, пообіцяли, що таке порушення законодавства не тільки не каратиметься, а, навпаки, заохочуватиметься. Виборців силою заганяли на дільниці. Не дарма в цих областях явка виборців досягла рекордної масовості – до 98 відсотків. А на багатьох дільницях (на тих, де з комісій вилучили представників опозиції) проголосувало 101-102 (який абсурд!?) відсотки від тих, що взяли участь у виборах.
На жаль, Центральна виборча комісія лила воду на млин кандидата від влади. Спочатку, щоб врівноважити власну маніпуляцію при підбиванні та оголошенні попередніх результатів голосування у першому турі, коли рахували голоси у східних реґіонах і до останнього штучно утримували першість Януковича, розтягнувши підрахунок до 10 днів, цього разу взяли голоси з реґіонів Ющенка, а голоси зі Сходу притримувалися, щоб можна було ними при потребі вирівняти показники і перекрити результати Ющенка. І цього разу явно спішили якомога швидше зробити справу. Ще на зорі 22 листопада відстаючий Янукович раптом випередив Ющенка на якийсь процент, а о 14.00, за офіційними даними, коли було оброблено понад 99% голосів, Янукович уже мав 49,42% проти 46,69% у Ющенка. Штаб Януковича, який проводив паралельний підрахунок, працював синхронно з ЦВК, і теж зупинився на показникові 49,7% для свого кандидата і на 46,7% – для Ющенка. Фактично ж, як показали екзит- полли (опитування при виході з дільниць), проведені різними соціологічними структурами, однозначно показали перемогу Віктора Ющенка. Так, за результатами національного екзит- поллу (проводив консорціум у складі Київського міжнародного інституту соціології, Центру ім.. Разумкова та Фонду “Демократичні ініціативи”) за Ющенка проголосувало 52,84 %, а за Януковича – 42,31% виборців. Показники іншого опитування (СОЦІС та Соціальний моніторинг) показники такі: Ющенко – 49,7%, Янукович – 46,7%. Перемогу засвідчив також паралельний підрахунок у штабі Ющенка (при опрацюванні даних 57,2% дільниць): 54,82% голосів у Ющенка та 42,31% у Януковича.
Навіч видно, що Ющенкову перемогу намагаються вкрасти та приписати Януковичу. Саме це стривожило Україну. З результатами, оголошеними не може погодитися коаліція “Сила народу” та її союзники. Їх не сприймає вся демократична Україна. Їх не визнає український люд. Київ напружено гуде, як потривожений бджолиний вулик. Водії авто, що прямують по бульвару Лесі Українки (тут дуже потужний потік автотранспорту), проїжджаючи біля приміщення ЦВК, протестують, протяжно сигналячи. Зранку 22 листопада на майдані Незалежності зібралося на акцію громадянської непокори понад 100 тисяч людей. Перед ними виступили лідери опозиції. Віктор Ющенко, який під бурхливу овацію оголосив про перемогу на виборах, висловив недовіру Центральній виборчій комісії та підкреслив, що в країні розпочався державний переворот, який виявляється у фальсифікації результатів виборів. Опозиція оголосила загальноукраїнський страйк та громадянську мобілізацію, щоб таким чином люди могли відстояти своє волевиявлення.
Після мітингу люди не розійшлися з майдану. На вечір їх було вже понад 300 тисяч, переважно інтелігенція та молодь. Тут знову виступив палко зустрінутий народом Віктор Ющенко. Це була пристрасна промова зрілого державного мужа. Він навів також кричущі факти порушень на виборах, яких зафіксовано понад 11 тисяч. Завдяки цьому сфальшовано понад 3,5 млн. голосів.
На Хрещатику від майдану Незалежності до Бессарабки розбито вже близько півтораста наметів, у яких ночуватимуть учасники акції. До Києва добираються тисячі людей з різних реґіонів. Шлях їм перепиняє міліція, не пропускаючи до столиці, тоді як автобуси з прихильниками Януковича їдуть безперешкодно та ще й у супроводі дорожньої автоінспекції. Та, незважаючи ні на що, люд все прибуває...
Рух опору шириться по всій Україні. Сесія Київради висловила недовіру ЦВК і вважає результати виборів сфальшованими і підтвердила легітимність проведення акції громадянської непокори в столиці. Львівська міська рада визнала президентом Віктора Ющенка і вирішила виконувати всі його вказівки та розпорядження. Не визнали підрахунків голосів ЦВК також Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька та Трускавецька міські ради. У багатьох містах проходять мітинги протесту: Вінниці, Полтаві, Черкасах, Херсоні… У Львові зібралося понад 100 тисяч людей. У Сумах мітингують до 30 тисяч молоді. Студенти Києво-Могилянської академії та Міжрегіональної Академії управління персоналом приєдналися до всеукраїнського страйку.
Влада також піднімає своїх прихильників на мітинги (Харків, Дніпропетровськ). Різниця між акціями та, що на заходи опозиції люди ідуть доброхіть, а на провладні мітинги силують ходити.
Та хоч як би там було, але Україна нині в тривозі. Поки що все відбувається в правовому полі – люди захищають своє конституційне право обирати президента і не хочуть миритися з брутальними діями влади, як мирилися вже не раз. Опозиція з народом мусить відстояти свої права, дибитися правди. Інакше замість демократичної України матимемо кримінальну зону, де вже ніколи не рахуватимуться з людьми. Президент з його канцелярією, прем’єр зі своїм Кабінетом дискредитували себе в очах українського народу. Єдиний орган державної Ради, який ще міг би зарадити справі, – це Верховна Рада України. Віктор Ющенко повідомив, що опозиція ініціює позачергове скликання парламенту, щоб обговорити ці гострі проблеми, створені виконавчою владою, і висловити недовіру ЦВК та визнати недійсними результати голосування на тих дільницях східних та південних областей, де масово відбувалося голосування за відкріпними талонами та по домівках за допомогою переносних скриньок. Поки що погоджувальна рада не набрала 226 голосів, необхідних для затвердження порядку денного. Консультації перенесено на 23 листопада і є надія, що цього дня сесійне засідання відбудеться і вдасться прийняти необхідне політичне рішення. Цьому сприятимуть масові заходи під стінами парламенту.
А тим часом Україна залишається в тривозі. Вище керівництво носа не показує зі своїх апартаментів. Кучма мовчить. Люди збираються на мітинг. Країна нагадує вулкан, який прокидається. Це якраз той момент, коли верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому. Ситуація справді вибухонебезпечна – досить однієї іскри, щоб запалало вогнище.
Невже нинішні владоможці не бачать чи не розуміють цього, що продовжують гратися з вогнем?

22.11.2004

ПОМАРАНЧЕВИЙ СПРОТИВ. АПОГЕЙ

Увага світової громадськості нині прикута до України – тут бачимо масовий спротив народу, який вважає результати голосування другого туру президентських виборів, оголошених Центральною виборчою комісією (ЦВК), тотально сфальшованими, і який скористався своїм конституційним правом і вийшов з протестами на майдани і вулиці. Країна набрала помаранчевого кольору – кольору коаліції “Сила народу”, яку очолює Віктор Ющенко. Демократичні країни Європи й Америки також не визнають легітимним фактично призначення президентом Віктора Януковича; в той же час його визнали Росія, деякі країни СНД та Китай.
Щоб розв’язати гостру післявиборчу проблему мирним шляхом, в Україну прибули високопоставлені представники Європи та президенти Польщі й Литви. За їх участю та участю протиборствуючих сторін і Кучми відбулася зустріч за “круглим столом”, в підсумковому документі якої підкреслюється необхідність незастосування сили та проведення переговорів між штабами Ющенка та Януковича. Як бачимо, Україна стала об’єктом нинішньої світової політики.
Тимчасом події продовжують бурхливо розвиватися. По всій Україні прокотилася хвиля масових мітингів. Місцеві ради в областях, де переміг Ющенко, одна за одною почали висловлювати недовіру ЦВК та визнавати лідера коаліції“ Сила народу” президентом. Центром народного повстання став Київ – щодня на майдані Незалежності та Хрещатику, за різними даними, перебуває до 500 тисяч людей зі столиці та з усіх регіонів: чоловіків і жінок, молодих і літніх, робітників і бізнесменів, представників інтелігенції та студентів. Ціле містечко виросло на Хрещатику – понад півтори тисячі наметів. Служба безпеки та військові заявили, що не втручатимуться в політичне протистояння. Працівники міліції та прокуратур столиці й області, курсанти міліцейської академії стали переходити на бік народу.
Опозиція ж нарощувала тиск: заблоковано Кабінет міністрів, Адміністрацію президента, при потребі десятки тисяч людей пікетують Верховну Раду та ЦВК. “Помаранчам” були віддані найбільші споруди у центрі столиці: Будинок профспілок, Український дім, колишній Жовтневий палац, перший поверх та сесійний зал Київради. Це в багато чому вирішило побутові проблеми людей – є де зігрітися, перепочити, попоїсти.
Помаранчевий майдан живе своїм особливим життям: тут створена радісно-збуджена атмосфера, дотримується порядок і дисципліна, постійно з людьми депутати фракцій “Наша Україна”, соцпартії та Юлії Тимошенко, цілу добу лунає музика, виступають майстри мистецтв, ось уже восьмий день не припиняється перманентний мітинг. При цьому не зафіксовано жодного випадку порушення громадського порядку.
Верховна Рада на своєму екстреному сесійному засіданні 27 листопада визнала результати повторного голосування такими, що “відбулися з порушеннями законодавства і не відображають волевиявлення громадян” (255 голосів), та висловила недовіру ЦВК (270 голосів). Було вирішено провести повторне голосування, для чого терміново підготувати зміни до закону про вибори, які б унеможливили типові для минулих турів порушення та фальшування. Верховний суд заборонив публікувати рішення ЦВК про результати голосування до розгляду скарги довірених осіб Ющенка.
Влада, вражена розмахом народного протесту та несприятливим для неї розвитком подій, гарячково заметушилася. Зі східних областей почали ешелонами та автобусами перекидатися до Києва прихильники Януковича. Але очікуваного протистояння не сталося: “помаранчі” миролюбно зустрічали цих людей, годували, напували чаєм. Багато обманутих переходило на їхній бік. Не вдався й альтернативний мітинг прихильників Януковича на привокзальній площі: він не був таким масовим, як у ющенківців і після виступу прем’єра розсмоктався. Провалився план з терміновою “легітимізацією” нібито перемоги Януковича (публікація рішення ЦВК всупереч постанові Верховного суду була припинена; зі зміщенням спікера та проведенням інавгурації також не вийшло).
У східних областях за зразком західних, були зініційовані акції на підтримку Януковича. При цьому стали використовувати карту сепаратизму – регіонального розчленування України. У Сіверськодонецьку зібрали так званий Всеукраїнський з’їзд народних депутатів і депутатів місцевих рад, куди поїхав і прем’єр, зігнорувавши засідання Ради національної безпеки та оборони ( РНБО), де він мав би бути присутнім. Учасники цього зібрання засудили “антидержавні антинародні дії так званої опозиції, яка веде Україну до територіального розколу й катастрофи” та пригрозили проведенням референдуму (треба розуміти у східних областях) щодо зміни адміністративно-територіального устрою України. На підмогу до розкольників прибув відомий українофоб мер Москви Лужков. Він виступив з підбурливою промовою, що є безпардонним втручанням у внутрішні справи нашої держави. На жаль, Міністерство закордонних справ України оперативно не зреагувало на це, як не реагувало і в минулому, хоча давно вже слід було оголосити цього провокатора з Росії персоною “нон ґрата”.
Влада, у розрахунку на те, що опозиції не вдасться довго втримати під відкритим небом таку силу-силенну народу (люди від цілодобової вахти впродовж тижня втомилися), почала всіляко відтягувати час. Практично не реагував на події Л.Кучма, Ґенпрокуратура не проводила жодних дій щодо виявів сепаратизму з боку високопосадовців східних областей, ЦВК не визнала відповідних рішень парламенту, чинився шалений тиск на Верховний суд, мляво велися, а потім і зовсім припинилися переговори між сторонами. У цій надзвичайно гострій і небезпечній ситуації Комітет національного порятунку, очолюваний Віктором Ющенком змушений був поставити ультиматум Кучмі – його на майдані суботнього вечора оголосила Юлія Тимошенко – протягом 24-х годин виконати чотири вимоги:
1. Звільнити Януковича з посади прем’єр-міністра за сприяння фальсифікації виборів, участь у сепаратистських акціях;
2. На вимогу постанови Верховної Ради від 27 листопада негайно внести на розгляд парламенту кандидатури нового складу Центвиборчкому;
3. Звільнити з посад керівників Донецької, Луганської та Харківської обласних адміністрацій – ініціаторів розколу України;
4. Дати термінове доручення ґенпрокурору і СБУ відкрити кримінальну справу проти сепаратистів-розкольників України.
У разі невиконання цих умов бездіяльність Кучми розцінюватиметься як злочин проти народу із наслідками, які передбачені Кримінальним кодексом України.
За словами Юлії Тимошенко, якщо Кучма відмовиться виконати ультиматум, то “серед силовиків є достатньо відданих людей, і вони за законом готові порушити кримінальну справу з усіма наслідками”. А також вона попередила, що у ніч на понеділок можуть бути спроби розігнати мітинги на Хрещатику та навколо владних структур. Тому вирішено посилити пікети біля урядових будинків.
Дякувати Богу, ніч минула спокійно. Та Тимошенко мала рацію: вранці нардеп Петро Порошенко проінформував, що заступник ґенпрокурора, колишній прокурор Донецької області Пшонка підписав санкцію на застосування сили, а оскільки київська міліція стала для влади ненадійною, під Київ вирішено підтягнути кілька полків внутрішніх військ зі східних областей. Їм і було скомандувано увійти в столицю. Але рішучі дії пікетувальників та народних депутатів, які заблокували дороги, не дозволили цього зробити.
Комітет національного порятунку розробив чіткий і конкретний план дій. Зокрема, планується ініціювати на сесії Верховної Ради відставку уряду Януковича, відставку ґенерального прокурора Васильєва, відсторонення з посад адміністраторів областей, які ведуть до порушення територіальної цілісності держави, та притягнення їх до відповідальності згідно з законодавством.
В понеділок 29 листопада відбулася погоджувальна нарада керівників парламентських фракцій та груп у спікера Верховної Ради Володимира Литвина. Вирішено сесію провести 30 листопада і обговорити на ній найгостріше питання – про сепаратистські наміри керівників південно-східних регіонів.
Цього ж дня цивільна палата Верховного суду розпочала розгляд поданого представниками коаліції “Сила народу” скарження щодо рішення ЦВК про результати голосування у другому турі, а також – щодо дій та бездіяльності ЦВК на користь провладного кандидата. Від цього рішення, від об’єктивності суддів буде багато що залежати, в тому числі й подальші дії опозиції. Біля приміщення ВС під час розгляду справи вирував багатотисячний мітинг, де представлені як “помаранчеві”, так і біло-голубі. Всі вимагали одного – правди та об’єктивності.
З подій останнього тижня випливає кілька висновків.
По-перше, попри намагання влади видати події як боротьбу між двома лідерами – прем’єром Віктором Януковичем та лідером коаліції «Сила народу» Віктором Ющенком – насправді видно неозброєним оком, що це є боротьба народу проти нинішнього режиму. Сфальшовані результати стали тією краплиною, що переповнила чашу терпіння народу, і поштовхом до масових виступів.
По-друге, семиденний масовий спротив українського народу є нічим іншим, як мирною революцією, мета якої – повалення кланово-олігархічного режиму та зміна неукраїнської влади на українську.
По-третє, розігрувана владою карта сепаративних намірів є антиконституційним актом, який знаходить все рішучішу відсіч з боку переважної частини української спільноти.
По-четверте, “помаранчева революція” досягла свого апогею, влада втрачає силу, фактично агонізує, їй залишилися лічені дні. Однак треба пильнувати, бо приречений звір найстрашніший, оскільки готовий на відчайдушний крок.
По-п’яте, у мирному протистоянні з режимом згуртувався й консолідувався український народ. У нього проснувся давній етнічний дух, козацький гонор, відродився притлумлений за три з лишком століття неволі національний імунітет. Українці відчули себе справді державною нацією, здатною навести лад у своїй державі, повірили в свою силу і здатність перемагати. Подолати такий народ неможливо.
По шосте, бурхливий помаранчевий тиждень розбудив журналістів найголовніших центральних телеканалів – вони повстали проти брехні, яку їх змушували видавати в ефір, і вирішили подавати новини об’єктивно та правдиво, представляючи різні позиції. Таким чином прорвано інформаційну блокаду коаліції “Сила народу” і тепер телеглядачі мають правдиве уявлення, що відбувається в країні. Це надзвичайно велике завоювання “помаранчевої революції”

29.11.2004

PS. 29 листопада Верховний суд розпочав, а 30-го – продовжив розгляд справи про системні порушення під час голосування у другому турі виборів. Водночас 30 листопада на сесійному засіданні Верховної Ради розпочалося обговорення сепаратистських намірів, які влада спровокувала у південно-східних областях. Здавалося, що проблеми, які вивели на вулиці і площі мільйони людей, ось-ось мають вирішитися в правовому полі. Та нинішня влада, хоч і деморалізована та розгублена, все ще намагається повернути справу на свою користь. У суді, використовуючи різні процедурні заковики, представники Януковича та ЦВК роблять усе для того, щоб виграти час і відстрочити ухвалу рішення. У Верховній Раді опозиційні фракції, впевнені у своєму виграші, недооцінили організаційну здатність опонентів. Останнім вдалося провалити проект рішення, підготовлений робочою групою, який вимагав відставки уряду, то поставити на обговорення свій, альтернативний проект, в якому передбачається скасувати попереднє рішення Верховної Ради про визнання результатів голосування в другому турі недійсними. Як уже траплялося не раз, ніж у спину встромили комуністи, приєднавшись до провладних фракцій.
Пленарне засідання перервано до завтра. Лідери опозиції ледве утримали численних пікетувальників від штурму Верховної Ради.
Все, що відбувалося 30 листопада, свідчить про одне: влада ігнорує голос українського народу і намагається будь-якими засобами само зберегтися. Йдеться до того, як і було задумано, визнати президентські вибори недійсними, призначити нові, в яких уже не братимуть участь суб’єкти нинішніх перегонів, таким чином позбутися і Ющенка і Януковича, висунувши іншу свою кандидатуру.
Себто влада знову грається з вогнем народного гніву. Якщо назрілий соціально-політичний конфлікт у суспільстві не буде розв’язаний Верховною Радою та Кучмою на користь народу, його розв’яже сам народ.

ДО ПОВНОЇ ПЕРЕМОГИ – ОДИН КРОК

1 грудня 2004 року – прикметний день для України кількома важливими подіями, тісно пов’язаними між собою. Передусім – це 13-та річниця всенародного референдуму, на якому народ з надзвичайною одностайністю підтримав Незалежність. Друга – це визначальний виграш опозиції двобою з провладними фракціями, в результаті якого були ухвалені вирішальні для майбутнього держави рішення. Третя – це десятий день мирної, але потужної “помаранчевої революції”; саме завдяки підтримці десятків тисяч її учасників біля Верховної Ради і вдалося прийняти ті важливі ухвали. Четверта – це третій день розгляду Цивільною палатою Верховного суду заяви штабу Ющенка про скасування результатів другого туру голосування через масові порушення та фальсифікації. П’ята – друге зібрання “круглого столу” за участю високопоставлених зарубіжних представників щодо врегулювання української політичної кризи. Про шосту прикмету дня мова піде нижче.
Отже, зранку головні події відбувалися під прозорим куполом Верховної Ради. Депутати проходили до сесійної зали живим коридором, що його утворили десятки тисяч помаранчевих пікетувальників. Опозиція готувалася взяти реванш за поразку минулого дня, яку спричинила зрада компартійної фракції. Однак реєстрація висвітлила відсутність кворуму – у залі було тільки 215 депутатів, оскільки комуністи та пропрезидентські фракції влаштували бойкот. Щоправда, згодом зареєструвалося ще близько трьох десятків, ризикована кількість, оскільки для ухвали рішення потрібно 226 голосів. Опозиціонерів стільки немає, а ті, що могли б підтримати їх, ще не подолали страх перед агонізуючою владою. Спікер Литвин вніс мудру пропозицію, запропонувавши провести голосування в таємному режимі. Це вдалося. Рішення про недовіру уряду Януковича, наслідком якої згідно зі статтею 115 Конституції є відставка Кабінету міністрів. За це рішення проголосували 229 з 241 народного депутата.
Ситуація на цей час у країні ще більше погіршилася. Майдан Незалежності у столиці, як і дев’ять попередніх днів помаранчево вирував. Мітингували люди і в багатьох інших містах. У Києві пікетувальники щільно оточили Адміністрацію президента та Кабінет міністрів. У Верховному суді прибічники Януковича на чолі з Гавришем зі шкури пнулися, аби затягнути розгляд справи по суті. Голова Нацбанку, а за сумісництвом керівник штабу Януковича Тигіпко після кількамісячної участі у передвиборній колотнечі зрезиґнував з обох посад. Янукович евакуював сім’ю зі столиці у свою донецьку вотчину. президент не показував носа зі своєї заміської дачі, раз у раз роблячи суперечливі заяви. Служки Медведчука намагалися замітати сліди, знищуючи та вивозячи з Адміністрації президента компрометуючі документи і гроші – пікетувальникам вдалося затримати кілька автомашин. Тележурналісти насолоджувалися свободою від сумнозвісних “темників”, ведучи репортажі з революційного майдану та запрошуючи різнополярних політиків у прямий ефір. Похитнулася гривня – явна ознака фінансової кризи. Нацбанк обмежив видачу готівки, обмінні пункти почали тільки скуповувати і зовсім припинили продаж валюти. Люд відповів тим, що кинувся скуповувати продукти. Значно побіднішали базарні прилавки,
Все це свідчить про назрівання серйозної соціально-економічної кризи, відповідальність за яку влада намагається перекласти на дії опозиції. Насправді ж в усьому цьому винна вона сама. Пригадаймо, чи не ґарант першим узяв на себе роль оракула, заявивши задовго до виборів, що вони будуть найбруднішими за всі роки незалежності – замість того, щоб рішуче спрямувати кампанію у правове русло? Чи не Медведчук зі своїми прибічниками випробував бандитські технології на виборах мера Мукачевого, за яких закарпатська міліція зрослася з криміналітетом? Чи не Кучма на вимогу опозиції звільнити винних у цьому міліцейських чинів зухвало вручав їм нагороди та підвищував у званнях? Чи не ґенпрокурор Васильєв, виконуючи замовлення донецьких прикривав злочинців, замість притягнути їх до відповідальності? Чи не міліція розгорнула “полювання на відьом”, підкидаючи членам опозиційної молодіжної організації “Пора” вибухівку (чи її муляжі) та порушуючи проти них карні справи? Чи не Янукович з прибічниками організували масштабні фальсифікації та правопорушення під час президентських перегонів? Чи не Кучма своїм визнанням лжеперемоги провладного кандидата спровокував вибух народного гніву та початок “помаранчевої-революції”? Чи не його ж глухота завадила йому почути голос Майдану? І чи не його безвідповідальні заяви про можливість розвалу фінансової системи країни якраз і викликали панічні настрої населення?
Отож, усі негаразди почалися з політичної кризи – кризи влади. Верхівка довела свою неспроможність розв’язати її зверху, тому народ взявся вирішити її знизу – завирували вулиці й майдани, про можливість чого не раз попереджував Віктор Ющенко. Однак влада не хотіла чути його голосу, як і нині намагається не чути голосу Майдану. Аж поки не почула його Європа і весь світ – сьогодні головною темою світових мас-медіа стали події в Україні. І вже вдруге протягом тижня зарубіжні миротворці приїжджають у Київ, щоб посадити за стіл переговорів за своїм посередництвом владу та опозицію.
Однак антинародний режим, створений Кучмою, навіть перебуваючи у конвульсіях, хапається за останню соломинку, щоб зберегтися. Запанікувавши, Кучма спочатку погодився на будь-який варіант – чи то переголосування виборів у Донецькій та Луганській областях, де була суцільна бандитизація та фальсифікація, чи то проведення третього туру по всій Україні, чи то нові вибори. Переляканий Янукович заявив, що згоден на колінах попросити донбасівців прийти на переголосування. Та раптом Кучма спохопився і заявив, що ніколи не погодиться на переголосування і що кризу зможуть розв’язати тільки нові вибори, в яких, підкреслив, що сам він у ролі кандидата участі не братиме. В унісон з ним заговорив і Янукович: тепер він наполягає тільки на нових виборах, в яких (зважте, читачу!) не повинні висуватися ні він сам, ні Ющенко. Подав голос і Тигіпко: потрібні нові вибори, і він сам не проти у них випробувати долю.
Чи не вловлюєте за цим, читачу, щось уже знайоме. Так, так, пригадайте-но оприлюднений в інтернет-виданнях план, розроблений у надрах Куминої канцелярії під керівництвом “кризового менеджера”. Той самий, за яким передбачалося при відстороненні Кучми довести виборчий процес до абсурду, продемонструвавши найгрубіші та наймасовіші порушення, обливши брудом обох головних фаворитів настільки, щоб скомпрометувати їх в очах втомленого від безміру народу. Все це для того, щоб визнати, найкраще через суд, вибори такими, що не відбулися, і призначити нові. На тлі створеного в країні безладу прокучмівські політичні сили звертаються до “арбітра нації”: не може Україна бути без Кучми, рятуйте, дорогий Даніловичу, ідіть на третю каденцію, тим більше, що правова платформа передбачливо створена прирученим Конституційним судом. Однак “арбітр” знає, як насправді ставиться до нього народ, і вирішив зіграти роль чесної людини: ні-ні, боронь Боже, я ж дав слово, що не піду новий термін і міцно тримаю його; хай буде третя сила.
Чи не один до одного все відбувається так, як передбачалося оприлюдненим планом? Уже маємо ідею нових виборів, уже маємо відмову збанкрутілого Дона, який закликає і Ющенка не балотуватися, уже й ніс третьої сили витикається, як шило з мішка. Затримка тільки за судовим рішенням. Що ж, почекаємо, який вердикт винесе Цивільна палата Верховного Суду. Зі слів опозиції знаємо, який шалений тиск здійснюється на суддів. Але вже настали інші часи. Вже судді підносять голови і встають з колін. То ж є надія, що цього разу їх не вдасться пригнути.
Тим часом завершились другі переговори за “круглим столом” при посередництві високих зарубіжних діячів. Підписана спільна заява, якою передбачається:
– виключення можливості застосування сили для вирішення проблем, що виникли після другого туру виборів президента України (це тверда позиція Ющенка);
– розблокування роботи органів державної влади (тут Ющенко, зважаючи на думку толерантних європейських арбітрів, змушений піти на компроміс, який продовжить агонію режиму; але, якщо влада знову почне хитрувати, то блокування відразу ж відновиться);
– створення експертної групи для проведення термінового юридичного аналізу та внесення відповідних пропозицій про завершення виборів президента України на підставі відповідного рішення Верховного Суду України (остання соломинка для Кучми – суд; що ж, треба чекати його вердикту);
– прийняття в пакеті зі внесенням змін до Закону “Про вибори президента України” політичної реформи – внесення змін до Конституції України відповідно та формування на цих засадах уряду України (непростий, але вимушений для Ющенка компроміс, оскільки реформа потрібна, але явно вона не на часі);
– необхідність збереження територіальної цілісності України (суттєве положення, яке відстоює Ющенко; влада на словах – теж, а на ділі – протилежне);
– необхідність зосередити зусилля всіх політичних сил, фракцій та депутатських груп у Верховній Раді України, інших органів державної влади та місцевого самоврядування на врегулюванні соціально-економічної ситуації в Україні та зупиненні кризових явищ в економіці