Лист на адресу Прем'єр-міністра від жительки Луганщини Нелі Олександрівни Резцової

Дорогий Вікторе Федоровичу!

Я не маю слів, щоб висловити Вам свою подяку. Мені здається сьогодні, що я найщасливіша людина в світі. Так мені тепло і приємно стало після того, як Ви при своїй зайнятості знайшли час, щоб вислухати старшу бідну жінку. Я все життя тяжко працювала і тяжко ростила своїх дітей. Коли я почула по телевізору, що Ви дбаєте про нас, стариків і підвищуєте нам пенсії, я зібрала на своєму городі відерко полуниці і кажу сусідкам – поїду я до Києва і відвезу Прем’єр-міністрові. Нехай це буде скромний знак подяки за все, що Ви робите для нас, бідних людей. Мені люди кажуть: “Куди ти їдеш, глупа жінко, хто тебе там у Києві чекає!” Я , було, вже засумнівалася, а потім думаю, ні, таки поїду. І ось я поїхала і з приймальної, там, де ото народ сходиться, щоб в Кабінет міністрів потрапити, телефоную у Вашу прес-службу. Кажу, передайте ото полуницю для Віктора Федоровича у знак подяки. Не сподівалася я, дорогий Вікторе Федоровичу, що мене до Вас допустять. Аж тут – щастя таке – Ви погодилися мене прийняти. І не погордили моїм скромним подарунком, своїми руками вирощеним. І коли Ви зі мною так тепло, так по-синівськи поговорили, я собі думаю – є велике серце у душі цієї людини. Він великий патріот і буде вірно служити простим людям. Я ніколи не забуду того дня, коли побачила Вас, бо ж не думала не гадала, що колись самого Прем’єра побачу і що він мені руку потисне. Дай Вам, Боже, здоров’ячка, Вікторе Федоровичу, Вам і всій Вашій родині, і всім людям наших, за яких Ви так заступаєтеся. Ми усі в нашому містечку Рубіжному Луганської області за Вас Богу молимося. А я і мої діти, і мої онуки та правнуки, як дасть Господь дочекатися, будемо вважати Вас найріднішою людиною. І будемо молитися до ікони, яку Ви мені при нашій зустрічі подарували.

Обнімаю Вас сердечно,
з повагою Неля Олександрівна Резцова, м.Рубіжне Луганської області

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=6856369&cat_id=6621637