Роксолана ЗОРІВЧАК
БОЛІТИ БОЛЕМ СЛОВА НАШОГО...

ЩИРЕ ВБОЛІВАННЯ ЗА РІДНЕ СЛОВО

На полицях шанувальників культури української мови чимало публікацій, які вийшли з-під пера таких українських мовознавців, як О. Курило, М. Сулима, М. Гладкий, С. Смеречинський, Б. Антоненко-Давидович, С. Єрмоленко, Є. Чак, О. Пономарів, О. Сербенська. Відрадно, що до такої праці приєднуються талановиті та авторитетні люди, а тим паче ті, що вміють фахово оцінити відповідні мовні факти, виправити стилістичну невправність. Саме до таких ентузіастів належить професор Роксолана Зорівчак, англіст і перекладознавець. Згідно зі своїм фахом вона тонко відчуває не лише мову, з якої перекладають (чужу мову), а й тонкощі рідної мови. Маючи нагоду не раз спостерігати за ставленням Роксолани Петрівни до мовних фактів чи то в наукових працях, чи то в періодиці, чи на радіо й телевізії, чи у виступах на конференціях, наукових нарадах, під час захисту дисертацій, завжди з подивом сприймаєш її проникливість, вдалу інтерпретацію, відвертість, інколи різке, але справедливе слово.

Перед нами збірка роздумів Роксолани Зорівчак, оформлених у невеликі статті, що стосуються трьох основних проблем культури української мови – лексико-граматичних, лінгвостилістичних і соціолінгвістичних. Окремі розділи присвячено оглядові деяких видань та історії художнього перекладу. В останньому – зібрано понад сто висловів українських та закордонних письменників, учених про красу й потребу глибокого знання рідної мови, бо, як сказано, чужу мову можна опанувати за короткий час, а рідну – треба вивчати ціле життя.

Композиція збірки виважена, чітко спланована, укладена в пропорційно опрацьовані розділи. Для тексту характерна легкість стилю. Властиво, легкість викладу не означає, що ці своєрідні новели про слово доцільно читати на дозвіллі.

А, окрім того, кожна розповідь має ще дуже цінну прикмету, бо наповнена цікавою інформацією не лише з філології, а й культури, не раз пересипана вдало використаними, такими добірними цитатами з творів українських письменників, які підсилюють думку й водночас засвідчують ерудицію автора.

У книзі важливим є розділ, присвячений різноманітним лексико-граматичним питанням, зокрема правильному вжитку тих чи інших паронімів, форм іменників, дієслів, прислівників, чужомовних слів, американізмів, русизмів. Після роздумів над лексико-граматичними проблемами автор перейшла до стилістичних нотаток, у яких дає цікаві, подекуди нові, несподівані спостереження. Можливо, саме подібні спостереження і наштовхнули автора на думку вичерпно висвітлити окремі питання соціолінгвістики.
Робота вартісна, бо в ній практичні міркування й теоретичні осмислення супроводжують одні одних, а власні спостереження автор підсилює думками інших науковців. Проф. Р. Зорівчак пишається тим, що її рідна мова – українська, але при цьому не ставиться зверхньо до інших мов, а, навпаки, доводить, що необхідно знати їх, і стверджує, що українська рівна серед рівних. Особливо доцільно підкреслити, що дослідниця вміє поціновувати мовні елементи, милується їхньою сутністю, із захопленням ставиться до кожного вдалого слова, вислову, неначе намагаючись вигранувати, відточити його в художньому тексті.

Окремі параграфи присвячено актуальним питанням українського правопису. Автор підтримує думку, що потрібен єдиний український правопис, бо вона прагне, щоб українці були єдині душею, бо мова в нас єдина, бо держава в нас єдина, бо єдиним має бути український народ.

Чи вичерпними є вислови, схарактеризовані у праці? Навряд чи можна це стверджувати, як годі повірити, що всі українські слова можна записати в одному словнику. Проте описані слова і теми, їхня характеристика засвідчують вражаючу скристалізовану цілісність, і за це праця незаперечно заслуговує визнання.

Побажаємо ж авторові здоров'я та нових творчих звершень, а книзі – вдячного читача.

Професор Левко ПОЛЮГА.