Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

На Чигиринщину

З місця повертаємо на схід. Гриця поки примостили на тачанку. За Красним розігнали спересердя на чотири вітри червоний полк, що, згубивши нас, намагався догнати. Зарубали із півсотні котовців. Поховали на скору руку при дорозі дев'ять своїх убитих і рушили далі. Гриць переодягнувся, озброївся і сів на коня. Я тільки ґудзик від його старих штанів відрізав і сховав до своєї "ад'ютантської" торби, щоб у Холодному Яру показати...
Бог перейшли по льоду, вище попередньої переправи, і взяли напрям на Таращанщину, щоб уникнути зустрічі зі знайомими вже червоними частинами. Перевтомлені й обізлені, перемелюємо шаблями все живе червоне, що потрапляло під руки по дорозі.
На Таращанщині натрапляємо на мале село, що лежало між лісами далеко від великих доріг. Ні у Світову війну, ні в "громадянську" не бачило воно ще в своїх хатах війська. В цьому забутому Богом і совєтською владою селі дозволяємо собі відпочити цілу добу. Та другого дня вже гупали по селу гармати москалів, що таки винюхали наш слід. Відбиваючись, йдемо на Черкащину.
По дорозі, відчепившись уже від червоних, що погналися за якимось іншим партизанським загоном, розганяємо червону піхоту, котра облягала велике село Медвин. У Медвині була міцна повстанська організація, щось на зразок холодноярських сіл. Захоплюємо без коней і упряжі дві вкопані під селом гармати, що цілу добу вже обстрілювали село... Мешканці Медвина, добре озброєні, оточили село окопами, колючим дротом, перевернутими догори зубами боронами і не впускали до села "совєтскую власть".
Гармати стріляли запальними стрільнами, і поважна частина села вже була спалена. Та Медвин – спражнє гніздо роздратованих шершнів. Видобувають рештки майна з-під згарищ, переносять його до уцілілих хат, зносять під спалену церкву своїх убитих, але піддаватися червоним ще й думки не мають... Усі чоловіки, навіть кілька жінок і дівчат, – з рушницями. Нарікають на сусідні села, що обіцяли виступити проти червоних і злякалися. Медвинська січ мала досить гарматних набоїв, складених місцевими артилеристами ще царського війська по-фаховому, в бліндажі. Мала й одну гармату з поламаним замком, до якого бракувало частин, між іншим і пружини з ударником. Стріляли, закладаючи у замок грубий цвях, б'ючи по ньому молотком на довгому держаку. Село мало кілька власних старшин різних родів зброї, між ними сапера і гарматника. Боронилося фахово... Кільканадцять полонених, серед них і один командир, яких медвинці захопили під час нічного випаду із села, не вбили – тримали у двох хатах як заручників.
Віддаємо завзятим оборонцям села захоплені у червоних кулемети. Медвинці на майбутнє вже дивилися веселіше. У селі пішла чутка, що Петлюра з військом зайняв уже Вінницю.
На Черкащині ми вже не спішили. Місцевість знайома, лісиста; в один ліс пірнув – в іншому виринув. На початку третього тижня, відтоді як повернули від Нечаєвої могили, були ми вже у холодноярських землянках. А Хмара повів своїх козаків до Чорного лісу.
У землянках було все по-старому. Лише килими потемніли та хлопці бородами пообростали. Гриць, що пішов із нами до Холодного Яру, та його небачений ще старими вояками ґудзик із державним гербом були "героями дня" у таборі. Грицеві наш табір сподобався більше, ніж ланцутський... Радів, що зустрів нас по дорозі, зізнався, що ще в Ланцуті мріяв дістатися до Холодного Яру, в якому побував під час Зимового походу Армії Михайла Омеляновича-Павленка.
Правда про українську армію чорною тінню лягла на обличчя холодноярців. Сподівання на визволення із заходу згасли. Тепер вся надія – на власні руки і голови.
Оповідаємо із Чорнотою Петренкові про нашу зустріч із "батьком" Махном. Петренко мав уже відомості про його маршрут. Біля Канева Махно вирішив переплавлятися через Дніпро на Лівобережжя. А лід був непевний. Тоді махновці закупили в селі солому, дошки, ворота, двері від клунь. Вірніше, забрали, не питаючи господарів, але заплатили за все по-княжому. Застелили лід соломою, поверх дошки поклали. На них виїжджали тачанки чи гармати, то удари гостро підкованих копит зм'якшувалися, та й вага на ширший простір льоду розподілялася. Як перейшли, підпалили переправу. Згоріла солома з дошками, "згорів" і лід.
Будьонівці мусили переправлятися вище по Дніпру. Частина кінноти перейшла щасливо. Але, коли провалилася під лід батарея із кіньми, переправу зупинили. І пішли у Черкаси на міст, бо у Каневі спалив ще Зелений...
Поки обходили, Махно вже до Лубен доходив, потім на Миргород завернув. Розбив свіжу будьонівську дивізію, що перетинала йому дорогу, скинув із залізниці під Сагайдаком два бронепотяги, котрі вийшли закрити шлях на Полтаву. Поки бронепотяги обстрілювали колони Махна, полк махновських донців-будьонівців сховався під їх прикриттям. Підібравши момент, донці наскочили на бронепотяги і вистріляли їхню обслугу.
"Батько" пішов далі, налякав смертельно Полтаву, потім завернув понад залізницею на Харків. Наробивши паніки у Харкові, повернув на Чернігівщину. А Маслака з донцями відправив на Дон – козацьку революцію робити.

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР