Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

"Врангелівці"

Тієї ж ночі здійснюємо перехід аж під самий Єлисаветград. Вранці ліквідували чоту Єлисаветградської кінної школи червоних командирів, що виїхала з міста на тактичні вправи. Курсанти прийняли нас, звичайно, за своїх і, розминаючись на шляху, навіть не зауважили, як потрапили під шаблі. Співали собі, виструнчившись у сідлах, щоб показати "будьонівцям", які вони молодці.
Здолавши вісімдесят верст, стаємо відпочивати у Великій Висці. Місцева совєтська влада радо нас вітала. Не зачіпали її, намітили лише пару шкідливих типів, щоб арештувати, як залишатимемо село.
Увечері довідуємося, що в сусідньому селі заночував якийсь відділ. Мало людей – багато кулеметів. Видають себе за ударну групу ЧК, але Хмарин розвідник, який приніс цю вістку, каже, що чи, бува, не партизани...
Пішла у розвідку Катря. Не забарившись, вернулася підводою. З нею приїхали степові повстанські ватажки Терещенко і Копач. Терещенко – невисокий огрядний чоловік, з великою чорною бородою – сердечно привітався з Хмарою, з яким давно знався. Копач – інтелігентний діяльний повстанець, що втратив свій відділ у нещасливих боях із червоними.
Оповідають, що їхній відділ – то "врангелівський" Дніпровський партизанський загін. Власне, врангелівський тільки з походження. Командує ним колишній старшина синьожупанників поручник Баранів, полтавець, мобілізований Денікіним. Окрім нього, у відділі двадцять один чоловік на семи таврійських тачанках: тринадцять українців-рибалок з Азовського побережжя і вісім українців-кубанців. Озброєння відділу – автоматичні револьвери, переважно "Кольти", бомби і... чотирнадцять новеньких англійських кулеметів із великим запасом набоїв. До кожного кулемета майже п'ятдесят кружків, тобто по дві з половиною тисячі куль. Відділ сформувався у врангелівській армії з ініціативи Бараніва. Мали завдання шарпати червоне запілля понад Дніпром. Насправді Баранів планував вискочити з Криму і продертися до українського війська. Коли червоні і махновці форсували Сиваш, він не відступив разом із Врангелем у глиб Криму. Вночі прорвався крізь червоні й махновські частини і пішов в Україну. Очеретові "джунглі" Сиваша його рибалки знали з дитинства, знали, куди і як іти, щоб не провалитися під лід.
Терещенко і Копач зустрілися з Баранівим уже по цей бік Дніпра, на Запоріжжі. Прилучилися до нього, щоб разом до Збруча мандрувати. Із Запоріжжя мусили вириватися чимшвидше, бо там товчеться, як Марко по пеклі, батько Махно. Під тиском 1-ї Кінної армії Будьонного Махно перескочив по льоду Дніпро і одного туманного дня несподівано врізався в колони 2-ї Кінної армії Жлоби, які йшли до Дніпра загородити Махнові шлях на Правобережжя. Розігнав ту армію так, що тиждень потім збиралася. Перемішавшись на шляхах, противники розминулися. Махно втратив свої гармати і обоз, що трималися шляхів, натомість захопив гармати й обоз 2-ї Кінної армії. Тепер виробляє у степах понад Дніпром такі маневри, що червона кіннота ганяється за ним колами, як пес за власним хвостом.
Зустрічі з нами Терещенко і Копач зраділи. Приїхали із наміром об'єднати Бараніва з нами. Хмара заклопотано чухав потилицю.
– Та воно непогано. Чотирнадцять "Люїсів"... Пустити таких під бік, так вони полк у п'ять секунд висічуть. А чи ти певний, – звернувся до Терещенка, – що то не фортель якийсь большевицький із тим Дніпровським загоном?
– Не сумнівайся. Вони ж при нас, по дорозі, не один десяток червоних на той світ відправили. Кінну групу чекістів разом із кіньми у пень висікли з кулеметів.
Копач залишається в нашому штабі, а я з Чорнотою і Терещенком їдемо "у свати" до Бараніва.
Баранів – чисто виголений "джентльмен" в англійському офіцерському однострої без відзнак. Поривчасті рухи, гострі сірі очі, міцно затиснуті уста. Відчувалося в ньому вроджене вміння командувати.
На наші будьонівки поглядав із недовірою. Порозмовлявши з нами і вислухавши запевнення Терещенка, хвилинку думав.
– Добре. Ви залишитеся тут як заложники, а я з Терещенком поїду до вашого штабу, подивлюся й порозмовляю сам.
Поки одягався, зайшла розмова про Махна. Андрій "дипломатично" питає, чому він утік із району його операцій, можна ж було приєднатися.
Баранів презирливо стиснув губи.
– Я з тією сволотою не хотів і не хочу мати діла. Він червоним сильно допоміг. Я Врангелеві не ворог, могли його чорти і забрати, але... пізніше.
Одягнувши поверх англійського вбрання звичайну московську шинелю, елегантно попрощався і вийшов.
Чуємо, як за вікном різким тоном наказує своєму заступникові приготувати кулемети і до його повернення нікого близько не підпускати і ні з ким в жодні переговори не вступати. Дніпровський загін й усі тачанки стояли в двох великих господарствах. Коней із тачанок не випрягали, набоїв і кулеметів із них не виймали. Половина загону вартувала, інша відпочивала. Чорнота, зустрівшись із земляками-кубанцями, мав невичерпні теми для розмов. Я ж волів поспати на лавці.
Баранів повернувся під ранок і привіз записку від Хмари, щоб ми вже до полку не їхали, бо він рано йтиме через село, де ми зупинилися.
Приєднавши до себе групу Бараніва, оминаємо Єлисаветград і мандруємо далі в степ.

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР