Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

Камрад

Бугай із двома товаришами вже зайнялися собакою. Той дико гарчав і кидався на всі боки, затягаючи на собі петлю. З трудом вдалося хлопцям обезвладнити пса, взявши на шнури, прив'язані з двох боків до ошийника. Удвох тягнули його на шнурах. Інші підштовхували ззаду рушницями. Гарчав і впирався, намагаючись вхопити когось із нових господарів зубами за ногу.
Тіло Петруся віднесли до Мотриного монастиря й поховали на монастирському цвинтарі по-християнськи. Пішов Петрусь на побачення з жінкою, за якою так нудьгував і журився.
Із псом, що міг стати для нас неоціненним товаришем, було багато клопоту. Зробили для нього буду-землянку коло стайні, бо не було й мови, щоб взяти із собою до землянки. Прив'язали на два зчеплені ланцюги. Цілу ніч вив і гриз ланцюг. Наступного дня те саме. Їсти не хотів. Покусав кількох козаків, що хотіли приручити його й частували шматками підсмаженого сала. Не звертав зовсім уваги, як хтось підходив до табору, – не моє, мовляв, діло...
На четвертий день лежав ослаблений і гірко зітхав. На п'ятий наш Чекіст почав їсти. За тиждень дозволяв уже себе гладити і мовчки виконував накази Бугая, що мав на пса найбільше прав. Лігши біля буди, Чекіст уважно приглядався мудрими очима, як козаки виводили із землянки коней. Зітхав, неначе пригадуючи щось. Може, фронти Світової війни. Німця, що був його першим господарем і вчителем. Може, згадував того москаля, що, отримавши в свої руки чотириногого борця за могутність німецької імперії, зробив з нього борця за червону московську імперію. Може, намагався збагнути, чому люди стріляють одні в других – чи тому, що різний запах мають? Хоч вовк не здогадувався, що став борцем за волю України, одначе вже насторожував вуха й тривожно гарчав, коли хтось підходив до табору.
Сонячного ранку хлопці вивели із землянок коней – чистили і поїли їх надворі. А Чорнота взявся експериментувати – він добре володів німецькою мовою. Ставши осторонь за Чекістом, почав вимовляти різні собачі клички німецькою мовою. Пес час од часу обертався і поглядав на Андрія, але без особливого зацікавлення. Згадавши кілька десятків кличок, Андрій розвів руками й "занімечив" до Чекіста:
– Або ти забув вже, як звали тебе, камраде, або я...
Почувши слово "камрад", пес зірвався й здивовано подивився на Андрія. Перервавши речення, Чорнота ще раз "камраднув". Чекіст рвонувся до нього і вперше голосно загавкав.
– Ага-а! То тебе Камрадом звали! – вигукнув Андрій. – Мій любий Камраде! Мій мудрий Камраде! – пестив він Чекіста.
А собака, ставши передніми лапами на груди Чорноті, радісно скавулів, намагався поцілувати в обличчя. У вовкові прокинувся "приспаний німець".
Урочисто оголосили по землянках, що кличка Чекіст скасовується, а повертається ім'я Камрад.
На ніч ударив добрячий мороз. Камрада забрали до землянки. Обнюхав уважно кожного, всі кутки в землянці й ліг коло дверей. Та тільки вартові, які змінювалися, відхилили двері – шуснув між ногами й, радісно заскавулівши, зник у кущах.
Петренко накинувся на Бугая, що йому забагнулося возитися із чекістським псом. Краще було пристрелити відразу. Тепер побіжить до Кам'янки й ще, чого доброго, приведе червоних.
– Не журіться, пане отамане! – відповів Бугай. – Що йому Кам'янка?! Те, що й потяг, яким із Києва приїхав. Побіг старих господарів шукати. Побачить, що й сліду по них немає, та й прибіжить назад. Пес – не чоловік. Годі вимагати від нього, щоб отак раз-два – і того, кому служив, зрадив.
Опівночі Камрад тихо заскріб у двері землянки. Чорнота і впустив його. Увійшов і ліг коло ніг, винувато замахавши хвостом. Андрій відшукав шматок килима і постелив під стіною. Камрад покірно ліг і, поклавши голову на лапи, зітхнув.
Годинник продзеленчав три години. Бугай, який мав іти вартувати, натягнув на вуха лисячу шапку, рукавиці, взяв рушницю і поманив рукою Камрада, що пильно стежив очима за його рухами.
– Камрад! "Кум гир", брате, на варту!
Камрад слухняно встав і пішов за Бугаєм вартувати.
Після ліквідації матросів дні й ночі минали спокійно. Червоні не з'являлися. Видно, "товаріщі" вирішили зачекати. У большевицьких газетах, які час од часу приносили розвідники, червона влада якийсь час форсувала клич: "Все на Врангеля! Добить крымскую гидру контрреволюции!" Потім з'явилися повідомлення, що "гідра" вже у Чорному морі... ЧК очищує Крим від решток "білих банд".
Не можна сказати, що ми зраділи цьому. Поки був ще Врангель у Криму, поки москалі між собою билися – для нас було більше надії.
Довідалися, що перемогти в Криму червоним допомогли природа і... Махно. Замерз Сиваш, який рідко коли замерзає. Це дало можливість червоним вдарити на білий фронт із тилу, оминувши неприступний Перекоп. Може, і не пішло б у червоних так добре, якби не послужливий землячок Махно. Партизанський "батько", якого підтримували сиваські рибалки, показав, як та куди треба переходити, як, настилаючи очерет і дошки, перевести по тонкому льоду гармати й кінноту. До того ж сам зі своїми відчайдушними козаками перший увірвався до Криму.
Слідом за повідомленнями про перемогу з'явилася у червоних газетах нова сенсація: "Зрада бандита Махна". "Захопивши велику кількість бойових припасів, – писали большевики, – банда Махна прорвалася через Перекоп і пішла на Україну. В погоню вислано дві дивізії червоної кінноти".
А холодноярці в землянках "політикували", розв'язували, кожен по-своєму, пекучі питання завтрашнього дня і нудьгували без "роботи".

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР