Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

У дорогу

Дні збігали. Мороз то міцнішав, то переходив у відлигу. Падав, не залежуючись довго, сніжок. Життя у землянках минало без надзвичайних пригод. Дайош вільно сідав уже на "штани" і опікувався по-материнськи пораненим побратимом. Соловій після кількох днів гарячки і "тягнення жил" почував себе краще. Вже ходив, спираючись на плече побратима. Дід Гармаш сміявся над ними, казав, що, не маючи зброї та коней, будуть тепер у нього підручними коло печі.
Одного ранку зв'язковий-мельничанин приніс повідомлення, що до Мельників приїхав роз'їзд Чорноліського полку. Хмара повідомляв, що йде з полком у гостину до Холодного Яру. Хоче порозмовляти.
Петренко дав наказ, щоб усі лісовики, залишивши в таборах варту, йшли до Мельників.
Кінна сотня – вже попереду. Застояні коні вибрикують, просять руху.
Отаман ледь встиг повідомити село, щоб готувалося погостити чорнолісців та й своїх лісовиків, як на схилі Головківської гори показалася чорноліська кіннота.
Їдемо назустріч. Поруч Хмари у темно-зеленій черкесці й чорній кримці їхав вершник у короткій куртці і... рясній вишневій спідниці. Тепла чорна хустка на голові, карабін за плечима, револьвер і невеличкий кинджал на поясі. Дівчина певною рукою вела гарячого карого коня, весело поблискуючи з-під хустини великими чорними очима. Збудована була міцно, з коня зіскочила легко. Хмара представляє:
– Новий отаман Чорноліського полку – дарма що в спідниці.
Ми здивовані. По дорозі до хати чорноліський полковник оповів, що Катря раніше отаманувала на чолі невеличкого загону на Лівобережжі. Прилучилася до Махна, а як Махно об'єднався з червоними, втекла з кількома хлопцями за Дніпро і пробилася до Чорного лісу. Присутність її на чолі полку була Хмарі вигідною. Під час партизанських рейдів у дальші від Чорного лісу околиці селяни приймали Чорноліський полк за партизанський загін Марусі, а воно краще, щоб за нароблені червоним збитки "відповідав" той, хто в тих околицях не існував.
Вже за столом оповідає Хмара про справи. Полк викопав у Чорному лісі землянки для козаків і коней. Але у лісах, далеко від сіл, важко прогодувати майже триста коней. Землянки із запасом харчів і фуражу приготовані на випадок, якби довелося "зникнути" на якийсь час. Поки що чорнолісці роблять ближні й дальні рейди, знищуючи червоні частини і осередки російської влади. Тепер Хмара вибрався за Кам'янку, в напрямку Цвіткового та Шполи.
Скінчивши оповідь, чорноліський полковник запитально глянув на Петренка.
– Ну, а ви ж що? Як борсуки – на цілу зиму у нори залізли?
– Ну, цілу зиму під землею не висидиш. Закоптяться хлопці. Будем прогулянки робити. За залізницю... Замерзне Дніпро – можна буде і на лівий берег скочити.
– Давай тепер разом за залізницю прогуляємося.
– Можна. Піших на підводи посадимо, подрочимо "товаріщєй" із того боку Кам'янки, щоб менше охоти мали в цей бік показуватися. Пилипе, а твої гончарі що цікавого привезли?
Новини у Хмари були ті самі, що й у нас: під Кримом бої, на заході – тиша. Українська армія в Галичині поповнюється і переозброюється новою англійською зброєю. Одержала з-за кордону танки, літаки.
Бог зна, хто ту чутку пустив, але курсувала вона як беззаперечна по цілій Наддніпрянщині. Може, й ніхто її не пустив – сама народилася, бо висловлювала бажання і сподівання.
Треба було десь із сотню підвід. Оголосили у Мельниках і Медведівці збір тих, хто хоче "покозакувати" з возом. Охочих знайшлося аж забагато.
Близько сотні лісовиків зосталися стерегти землянки в усіх трьох таборах. Чорнота залишив у лісі сім козаків на добрих конях, щоб у разі потреби могли нас відшукати. За начальника в нашому таборі залишився дід Гармаш. Приєдналося до куреня з півтори сотні холодноярців, що зимували в хатах. Розібрані кулеметні тачанки було змонтовано, станкові кулемети витягнуто зі схованок. Переглянуті Левадним, стали на свої місця. Під вечір вирушаємо.

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР