Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

Бій під Грушківкою

Близько 9-ї години ранку ми вже знали, що курсанти, загін Лопати, караульна рота, міліція, чота воєнкомату – разом до шестисот чоловік із чотирма станковими і шістьома ручними кулеметами – готуються до вимаршу з Кам'янки, власне, могли вже вирушити, поки зв'язковий до нас добрався. Перший курінь на наказ Деркача виступив на край лісу коло Грушківки.
Розмістивши сотні, курінний Петренко, сотник 1-ї сотні Василенко і я стали на узвишші, з якого видно було кам'янську дорогу. Минуло добрих півтори години, поки на обрії з'явилася ворожа колона.
На полях під лісом затрималася. Стояла досить довго. Попереду неї крутилися на конях чотири вершники, очевидно командири. Через далековид пізнаю в одному з них Лопату, який, вимахуючи у бік лісу руками, як видно, інформував про місцевість і можливу зустріч із нами.
Ще під час нічної наради в штабі виникло припущення, що Кам'янка має завдання відтягти в цей бік усі наші сили, і тим самим дати можливість частинам, що наближалися від Бобринської, зайняти Лубенці, Мельники і Медведівку.
Петренко наказав Василенкові балками і селом перевести першу сотню і заховатися в порослій кущами балці. Ми виступимо з лісу і зав'яжемо з червоними бій на полях. Це відтягне увагу ворога і полегшить Василенкові завдання. Тоді почнемо відступати з таким розрахунком, щоб підвести вороже крило під удар 1-ї сотні, яка складалася зі старих вояків, була дисциплінованою, добре озброєною, мала в складі понад 250 чоловік. Щоб Василенко не поспішив із виступом, курінний попередив: не вступати в бій, поки не отримає наказу. З позицій, які ми планували зайняти на полях, вістовий добіжить до нього балкою і городами вчасно. Петренко хотів зорієнтуватися під час бою, чи краще 1-й сотні вдарити на крило ворога, чи пропустити його і залишитися у запіллі, коли червоні лави, переслідуючи нас, підуть до ліса.
2-га і 3-тя сотні, розвинувшись у лави ще в лісі, вирушили в напрямку ворожої колони, яка ще тупцювала на місці.
Зауваживши нас, червоні заметушились і теж почали розсипатися в лаву.
Хвилин за двадцять на полях уже точився бій. Курсанти стріляли добре і за короткий час одного вбили і трьох поранили. Наші три "Максими" і один "Кольт" стріляли виключно по лаві курсантів, що вирізнялася червоними околицями кашкетів і стрункістю ладу. Під час кількох коротких наступів курсанти мали значні втрати, але продовжували сунути вперед. Інші частини ворожої лави відставали. Маневруючи крилами, – то наступаючи, то відступаючи, – Петренко привів лінію фронту до потрібного напрямку. Від Василенка прибіг зв'язковий із повідомленням, що він уже зайняв позицію згідно з наказом.
У цей час із невидної звідціля залізниці відкрив гарматний вогонь бронепотяг. Стрілянина та, видно, ніким не направлялася і не поправлялася, бо гранати і шрапнелі розривалися в місцях, що нічого спільного з боєм не мали.
Петренко передав по лаві наказ, щоб сотні поступово зменшували вогонь, створюючи враження, ніби забракло набоїв. За кілька хвилин наказав відступати, спочатку лівому крилу, потім – правому. Курсанти опинилися проти нашого правого крила, ближче до лісу.
Побачивши, що ми відступаємо, ворожі частини бадьоро рушили вперед.
Петренко наказав мені послати вістового до Василенка з наказом вдарити по правому крилу ворога, коли воно порівняється з балкою. Червоноармійці, міліція і карателі кинуться втікати до курсантів і нароблять паніки, чим необхідно скористатися.
Тим часом курсанти таки добре натиснули на наше праве крило, примусивши його до відступу більш поспішного, ніж тактичний.
Їхня лава доходила вже до лісу, коли ліве крило ворога порівнялося з балкою, де заховалася 1-ша сотня.
Ідучи з Петренком на правому крилі 2-ї сотні, нетерпляче очікуємо виступу 1-ї сотні. Ворожа лава проминула вже балку, а Василенко не стріляв. Нарешті втрачено і вигідний момент, коли 1-ша сотня могла вдарити із запілля. Червоні наближалися за нами до лісу, а 1-ша сотня в бій не вступала.
Курсанти – вже в лісі. У нас загинуло ще двоє. Кількох поранили. Відпочивши на узліссі й підпустивши ворожу лаву досить близько, Петренко з 2-ю сотнею кинувся в атаку на праве крило ворога. Відразу збите, воно стало безладно тікати до курсантів. Спантеличені курсанти теж завернули назад. Усі ворожі частини, збившись у купу, відступили понад лісом і відійшли на місце, з якого розпочали наступ. Недовго постоявши, рушили в напрямку Кам'янки.
До Василенка побіг новий вістовий – довідатися, що з 1-ю сотнею.
За якийсь час прийшла вся сотня, так і не зробивши жодного пострілу. Виявилося, що зв'язкового, який біг до Василенка з наказом, було по дорозі вбито випадковою кулею.
Василенко бачив перебіг бою, але був занадто дисциплінований, аби діяти з власної ініціативи. На цьому ґрунті між ним і Петренком відбулася гостра розмова...
Третя сотня під час контрнаступу відбила у курсантів кулемет і захопила пораненого в ногу командира. Від нього довідалися, що курсанти направляються на врангелівський фронт і мають наказ затриматися в Кам'янці найдовше на два дні для ліквідації "банди" в Холодному Яру.
Підраховуючи втрати, зауважуємо, що нема діда Ониська Осауленка, який був на правому крилі у 3-й сотні. Останній раз бачили його, як, відступаючи, входили в ліс коло хати побережника. Дід у лаві все жартував та переконував необстріляних молодиків, щоб не кланялися незнайомим кулям. У лісі вже ніхто його не бачив.
Кілька козаків пішли на пошук і за кільканадцять хвилин принесли мертвого діда. Мав розірвані гранатою груди й живіт.
Із козаками прийшов побережник. Він і оповів про загибель Ониська Осауленка. Виявляється, куля перебила йому ногу, коли він перескакував через пліт на город лісничівки. Рушниця впала по той бік плоту. Пробував повзти, але не зміг. Обернувся в бік курсантів, що наближалися, вийняв із торби та розклав перед собою гранати. Як червоні підійшли, почав частувати їх через пліт "гусячими яйцями". Тоді запалив запальник останньої гранати і поклав її під себе...
Забравши вбитих і поранених та залишивши стежі, вертаємося до монастиря, де готувався обід.

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР