Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

Чекісти і пекло

З Івангорода наспіла новина, що у той район прийшов відділ большевицької піхоти силою близько тисячі чоловік і "господарює" в селах. Здирає "развйорстку" та вишукує "бандитів". Квашині люди, що походили з тих сіл, нервувалися, турбуючись про своїх близьких. Тож вирушаємо за залізницю.
Бригада виступила з Мельників із таким розрахунком, щоб захопити вночі Олександрівку, очистити "госбазу" від потрібних нам речей і тоді вже перейти залізницю. Напад на містечко, як і попереднього разу, вдався нам без великих труднощів, із тією різницею, що, крім міліції та вартових, довелося мати справу з сотнею піхоти, яка стояла гарнізоном в Олександрівці. Замкнувшись у казармі, червоні розпочали з нами бій. А що ми не мали часу довго бавитися з ними, то, набравши на підводи у "госбазі" солі, мила і, щонайважливіше, сірників, покинули їх та пішли в Чуту.
Днювали у лісі біля Діденків. Кваша тим часом налагодив розвідку.
Поспавши трохи, йдемо гуртом оглядати знайомі місця недавніх лісових стоянок.
У Городку натикаємося на досить відразливу картину: за верхнім валом висіло на деревах дев'ять голих, вже несвіжих, трупів, переважно жидів. Поміж ними висіла дошка з написом: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся. Продовольчо-заготовча комісія, обслідувавши Єлисаветградський повіт, виїхала на обслідування пекла... вересня 1920 року".
Дід Шевченко та Отаманенко сушать голову над тим, чия це могла бути робота. Вирішили, що це зробив мандрівний партизанський відділ, який притягнув сюди "комісію" з Херсонщини. Місцеві хлопці заховали б трупи добре, щоб не накликати кару на свої села, якби червоні їх найшли.
Бугай, що брав участь разом із Квашею в ліквідації загону ВЧК і закопуванні трупів у лісі якраз у цих околицях, пропонує глянути, "чи чекісти часом не повилазили".
Дві добре замасковані могили, які міг відшукати хіба тільки такий лісовий слідопит, як Бугай, були в порядку. Пішли до третьої. Бугай несподівано зупинився і скинув із плеча карабін...
– Що за чорт? – зашепотів до нас. – Чи чекісти воскресли, чи у гості хтось до них прийшов?
Прислухаємося. З-поміж кущів долітали якісь дивні звуки: чи то стогони, чи то голосні зітхання.
– Дикі кабани! – визначив дід, старий мисливець.
– Піду сам гляну, – одізвався Бугай і зник у кущах... – Ідіть! – донісся за пару хвилин його голос.
Наближаємося і бачимо гідне богів видовище.
Могила чекістів – розрита, а в заглибленні, на трупах, з обмащеними запеченою кров'ю мордами лежали... звичайні діденківські свині... З вигляду трупів було видно, що дві величезні свині та три підсвинки ласували ними вже не перший день.
Виганяємо кольбами свиней і женемо їх на Діденки. Та роль свинопасів нам не вдається. Гидкі створіння втекли по дорозі і прибули на хутір раніше за нас, обмивши, видно, десь у мочарах рила.
Отаманенко послав козаків із рискалями, щоб закопали "комісію" та чекістів, а знайоме вже свиням місце прикидали ще й купою хмизу. Діденко, власник свиней-канібалів, довідавшись про їхній вчинок, клянеться, що за-жене їх до родичів у село, щоб ті віддали їх на "развйорстку" – хай комісари їдять.

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР