Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

Поле смерті під Чигирином

Тим часом із Суботова прийшов зв'язковий, який повідомив, що з боку Побережжя до Чигирина увійшли червоні частини силою до двох тисяч чоловік. Готуються до наступу на Холодний Яр. Відтак змінюємо план і вирішуємо йти на Чигирин. Якби вдалося відрізати ворога від моста через Тясмин і не пустити на Олександрівку, то хоч-не-хоч, а мусили б червоні тікати вздовж Тясмина на холодноярські села. Пославши вістових до Холодного Яру, щоб села приготувалися зустрічати "товаріщів", як ми їх із Чигирина налякаємо, переходимо вночі назад через залізницю.
Цього разу затрималися на залізничній лінії довше. Забравши в будці інструменти, розгвинтили рейки на чималому відтинку і перервали у кількох місцях телеграфічну лінію. Зняті рейки – кожна на плечах кільканадцяти козаків – "помандрували" до лісу, де їх закопали. Ця робота затримала нас, і до лісу поблизу Чигирина Холодноярська бригада прийшла аж перед полуднем.
А під Чигирином кипів бій. Отаборившись на узліссі, висилаємо кінну розвідку, яка швидко вернулася з вісткою, що то знову "розвоювалася" Стецівка. На цей раз не сама, з нею Чернече та велике село Семигір'я. Об'єднавшись, повстанці пішли на червоних у Чигирині, але, приголомшені вогнем противника, повільно відступають. Фронт розтягнувся на полях за Чигирином. Наші кіннотники попередили повстанців, що зараз їм допоможемо, чим і додали їм духу.
У штабі виникнула суперечка: чи йти на Чигирин і вдарити по червоних із тилу, чи підсилити фронт повстанців. Дорога була майже однакова. Перемогла думка, щоб таки нагнати ворога назад на Чигирин, а потім на Суботів.
Коли наші відділи з'явилися за лівим крилом повстанців, їхній відступ припинився. В повстанчих лавах залунали бадьорі вигуки. Хоч повстанці переважали числом ворога, та були озброєні переважно косами, штилями1, рискалями і саморобними списами. До рушниць і двох кулеметів майже не мали набоїв. Один кулемет зіпсувався.
Червоні щедро поливали селянську лаву кулями принаймні з шести кулеметів, до яких мали, як видно, солідний запас набоїв. У повстанців уже було декілька вбитих і чимало поранених.
Залишивши 2-й курінь у резерві, розгортаємо 1-й і 3-й у лави позаду місцевих повстанців. Побачивши нас, москалі почали повільно відступати. Та на обрії з'явилася широка лава ворожих резервів, які висунулись із Чигирина. Досить було глянути на ворога, аби збагнути, що червоних на полі вже значно більше двох тисяч.
Лава повстанців пересунулася праворуч, щоб звільнити місце для наших куренів. Ми вибрали найнебезпечніший відтинок фронту, який розтягнувся праворуч на добрі дві версти – аж до Тясмина. А наше ліве крило було відкрите. Тож отаман Деркач послав туди Чорноту з кінною сотнею – щоб стежити, аби нас не обскочила ворожа кавалерія. Та й червоноармійців треба було перехоплювати, якби вони захотіли втікати до лісу. Давши наказ, Деркач затримав Чорноту.
– Гляди, Андрію, не ув'яжися в бій. Кілька десятків вершників багато не зроблять, а втратити їх не маєш права. Обходь за крила та лякай "товаріщів" із кулеметів здалека.
Андрій насунув шапку на очі.
– Не бійсь, отамане. Без пуття не ув'яжуся, а лякати буду, як тільки зможу.
Деркач, Отаманенко, Петренко і я, не злазячи з коней, радимося. Що бій виграємо – не мали сумнівів. Сили ворога і нашої бригади приблизно рівні. Та... ми ще мали тисячі три місцевих селян. Натхненні нашою присутністю та розлючені спаленням Стецівки і сьогоднішніми втратами, дядьки без набоїв увірвуться у Чигирин. Найважливіше – не дати ворогові втекти, знищити його дощенту.
Головні сили червоних зосередилися на рівнині, що закінчувалася скелястими обривами Дорошенкової гори. Смакуючи близьку розправу з москалями, ми вже уявляли, як вони, відрізані від доріг у Чигирин, летять із камінної стіни метрів із двісті заввишки...
До нас підійшов старий сухорлявий селянин, босий, із підкоченими вище колін штанями та коротким саморобним списом у руці.
– Я із Стецівки, хочу з найстаршим отаманом говорити.
Деркач нахилився на коні.
– Я найстарший. Що скажете?
– Треба розпорядитися, щоб "товаріщі" через міст на Побережжя не втекли. Хай краще у воду лізуть – Тясмин усіх вмістить.
– Як же, по-вашому, це здійснити?
– А ви дайте мені пару десятків добрих хлопців із кулеметом, я їх переправлю човнами на той бік. Поки ви тут воюватимете, ми лозами Чигирин обійдем і заляжемо за мостом. Як "товаріщі" втікатимуть, а ми їх – циба, назад!
Деркач обернувся до Петренка.
– Дай тридцять охочих зі старшиною та пошли до Левадного, щоб дав чотири ручні кулемети. Набоїв нехай беруть більше.
Охочих виявилося забагато. Петренко вибрав кращих, і група з босим селянином побігла за лавами до Тясмина.
Тим часом червоні з'єднали свої лави, впорядкували їх і рушили в наступ.
Деркач наказав залягти і, не стріляючи, очікувати наближення ворога. Відсилаємо коней за горбок. Самі залишаємося коло лави 1-го куреня.
Наблизившись кроків на триста, червоні стишили ходу. Пострілявши декілька хвилин і не дочекавшись відповіді, знову рушили вперед.
Деркач дав знак Петренкові, й 1-й курінь, а за ним і 3-й відкрили вогонь. Заговорили вісім наших станкових кулеметів. Декілька червоноармійців упало. Ворожа лава занервувалася і, залігши, відкрила шалену стрілянину. Командири намагалися підняти її, та це їм не вдалося. Відчувалося, що впевнені сальви, розмірений вогонь наших кулеметів збентежили червоних. Перша сотня пустила кільканадцять рушничних гранат. Слідом за ними полетіло чотири міни з двох мінометів, які Левадний вивіз у лаву 1-го куреня. Таких солідних "гостинців" від "бандітов" москалі не сподівалися. Червона лава зірвалася і кинулася врозтіч. Ми – за нею. Але хвилин за п'ятнадцять наші курені опинилися "в запіллі" – босі стецівчани та семигірці "галопом" випередили нас і, розвиваючи свою лаву все далі ліворуч, закрили від нас ворога. З диким криком, виблискуючи косами і рискалями, п'яні перемогою і жадобою ворожої крові, бігли хлібороби, не звертаючи уваги на вогонь червоних, що, відступивши, впорядкувалися і стали боронитися. На вбитих і поранених уже ніхто не звертав уваги, їх не бачили. Годі було навіть намагатися спинити повстанців, привести до ладу, промовити до розуму...
Під самим Чигирином червоні знову залягли і, поставивши кулемети на вигідних місцях, уперто відбивалися. Та питання бою було вже вирішене. Справа, із-за гори, долетів рев повстанців, котрі понад Тясмином увірвалися в місто. Пришвидшив кінець Чорнота, що, попри осторогу отамана, кинувся з кінною сотнею в шаблі на праве крило ворога. Червоні, покинувши кулемети, чередою побігли до Чигирина. За ними мчали повстанці.
Чвалом доганяємо групу селян, яка гнала москалів просто на обрив Дорошенкової гори. Один червоноармієць тягнув на плечах кулемет "Кольт". Добігши до безодні, "товаріщі" покрутилися і, кинувшись на землю, відкрили вогонь. Двоє повстанців впали із перерізаними кулеметною чергою ногами. Ще один вибух крику – і кільканадцять мертвих і живих тіл, зіштовхнуті штилями й косами, полетіли вниз. Біля кулемета залишилася тільки відрубана рискалем голова кулеметника-китайця.
З протилежного боку Чигирина долітала рушнична і кулеметна стрілянина. То наші хлопці "замикали" міст.
Долучаємося до кінної сотні і, об'їхавши гору, влітаємо до міста. Ворога вже не було. На мості валялися вбиті коні та п'ятеро червоноармійців. Наш відділ виконав своє завдання без втрат, не перепустивши через міст жодного ворога. Частина москалів кинулася було втікати по суботівській дорозі, але, відкинута пострілами суботівчан, пішла вплав через Тясмин. Основна маса втікачів щасливо вийшла на брід у самому місті й, здолавши річку, втекла Побережжям на Черкаси. Переслідувати їх по пісках силами нашої кінноти сенсу не було.
Червоні покинули кілька підвід із набоями і майном, багато зброї і 80 – 90 вбитих. Згодом виявилося, що втрати ворога значно більші – Тясмин почав десятками викидати червоноармійців, які потопилися, натрапивши на глибокі місця.
Ми мали трьох убитих, семигіряни – чотирьох. Із Стецівки, Чернечого і хуторів полягло кільканадцять селян. Важкопоранених примістили в чигиринській лікарні.
Залишаємося ночувати у Чигирині. Замовили три труни з наміром поховати полеглих у Мотриному монастирі. Та ввечері прийшла до штабу делегація семигірянських повстанців, частина яких теж ночувала у Чигирині. Старий селянин із перев'язаною рукою вклонився Деркачеві.
– Пане отамане! Чули ми, що ваші вбиті – немісцеві хлопці. Їм однаково, де спочити. Зробіть нам велику честь і ласку: поховайте їх разом із нашими в нашому селі. Та погостюйте хоч день у нас, щоб народ духу набрав.
Отаман пробував було відмовити, та селяни так гаряче просили, що він згодився перейти з бригадою наступного дня до Семигір'я, щоб поховати там полеглих.

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР