Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

Важка рука Андрія Чорноти

У наступні ночі нашу "відозву" було розклеєно в Чигирині, Черкасах, Знам'янці, Олександрівці. Міліціонер телепинської міліції, що приїздив до Кам'янки з пакетом від свого начальника, повісив її вночі на мурах у Кам'янці.
Грушківські хлопці впіймали і привели до монастиря свого односельчанина Семена Залізняка, який зрадив нас у Кам'янці. Залізняк, забравши до Кам'янки жінку й дитину, прийшов уночі до своєї хати за речами.
Допитувати його взявся Чорнота. Я в цей час був зайнятий іншою "роботою". Гуляючи по валах, відбив у жирного монастирського кота молоде пташеня. Ситий кіт, упіймавши його, грався і трохи поранив. Я його взяв до своєї келії, але потім за порадою старої черниці відніс валом туди, де взяв, щоб його могли знайти батьки і забрати до гнізда. По дорозі мене наздогнав Чорнота, який із двома козаками вів поза валом зв'язаного зрадника. Вирок йому було вже ухвалено давно. Побачивши мене на валу, Залізняк підняв зблідле обличчя.
– Рятуй мене, Юрію! Ти ж так любив мою маленьку Ганнусю. Тепер вона зостанеться сиріткою...
Мовчки проходжу вперед. За плечима у мене розлягається розпачливий крик. Ще декілька місяців тому мені було б його жаль. А тепер... Ця зліплена з української глини ворожа цегла мусить бути розтовчена.
Пустивши пташеня і зачекавши, поки воно зв'язалося писком із батьками, що з тривожним криком літали над кущами, вертаю назад. У рові під валом лежав Семен Залізняк. По тому, що голова розсічена шаблею майже навпіл, упізнаю важку руку Чорноти.
Пригадую слова Залізняка. Ганнуся – це була його надзвичайно мила і розумна донечка років п'яти-шести. Коли вона відвідувала нас у Ка-м'янці, я цілими годинами з нею грався.
Може, Залізняк і зрадив нас через те, що, повіривши у сталість большевицької влади, не хотів, щоб Ганнуся побачила його колись мертвим, щоб не побачила знущань над матір'ю, спаленої хати.
Та чи не все одно – чому? Головне, що зрадив, віддав на смерть два десятки товаришів.

Життя в монастирі йшло своїм звичаєм. Користуючись "мирними" днями, я впорядковував штабну канцелярію, проводив реєстрацію старшин і підстаршин. Ночами, щоб ніхто не бачив, відвідував Галину могилку й годинами непорушно просиджував коло неї із запеченим в серці болем. Чорнота не читав більше лекцій про те, що боротьба не знає жалю. Я вже й сам добре усвідомив, що коли дві нації борються, то білі рукавички треба скинути.
За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою череп не одному німцеві, мадярові, москалеві, але, що можна піднести шаблю на ворога, який кинув уже зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, – із цим я погодився аж тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти – або загинути.
Холодний Яр зробив ще деякі зміни в моїй душі. Я і до нього "не боявся смерті", бо... не показав цього перед іншими. Тепер я справді спокійно дивився їй в очі. Це не була апатія, яку я переживав у льохах ЧК. І не сліпий фанатичний запал. То було цілком тверезе усвідомлення, що моє життя належить не мені, а тому помноженому на мільйони моєму "я" – моїй нації. І тим, хто насипав ці вали довкола Мотриного монастиря, хто копав шанці в Холодному Яру...
Коли я впаду, моє тіло, може, з'їдять лисиці, щоб нагодувати молоком своїх дітей, мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце, і нічого під сонцем не зміниться...
А події насувалися.
Доходили суперечливі чутки про перемоги й поразки Червоної армії на західному та південному фронтах.
За Дніпром горіли села і гуркотіли гармати в боях червоних частин із сильними партизанськими загонами Келеберди та Скирди.
Большевики підвезли Дніпром частини, які, займаючи села на Побережжі, посувалися між Дніпром і Тясмином, відрізуючи нас від куреня Білого яру. Мамай передав, що йому в плавнях стає "гаряче", бо ворожі бронеплави систематично обстрілюють повстанців із гармат. Він поки що дурить "товаріщів", перевозячи кожної ночі "січ" човнами на обстріляні вдень ділянки.
Збільшений Чорноліський кінний полк Пилипа Хмари час від часу латав "товаріщам" боки, виринаючи з Чорного лісу. За Чигирином розгулявся верткий Кібець, напади якого сповна відповідали його псевдонімові. А далі в степ – повстанці Лютого та Штиля пороли животи продзагонівцям, набиваючи в них "развйорстку". Крім них, з'явилася на Херсонщині Степова дивізія Костя Блакитного та махновського типу летючий загін Чорного Ворона. Кваша за залізницею теж нагадував про себе. Неподалік Розумівки з'явився загін Загороднього, а на Черкащині, в околицях Млієва – Тетієва – Городищ, розгулявся мліївський отаман Голий.

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР