Юрій Горліс-Горський
ХОЛОДНИЙ ЯР

Восьме видання, виправлене, доповнене

Козацьке море в Отамановій долині

У лозах на Чучупаковій леваді розляглися на траві кільканадцять чоловік бурлак і місцевих повстанців. Отаман лежав горілиць, а на ньому верхи сиділа маленька Ліда і щось жваво оповідала. Зустріли нас весело, тим більше що й тут були переконані, що мене нема вже на цьому світі.
Міцно тиснуть руки Олекса та Семен Чучупаки, Ганна Орестівна, Іван Деркач, Ханенко, Кононенко... Ліда, з якою ми колись гаряче приятелювали, недовірливо дивиться на мене, а потім радісно обнімає за ноги. Підхоплюю її на руки. Сівши у коло на траві, ділимося новинами.
Ганна була з Лідою в Києві, коли його займало польське і українське військо. Під час відступу залишила місто. До Фастова дісталася з якимось польським обозом. Оповіла свої враження. Всіх приємно здивувало, що українські частини, які були в Києві, мали із англійського сукна військові однострої з погонами й відзнаками на петлицях. Майже всі присутні були минулого року в українській армії, коли на фронті старшини і козаки носили однострої згідно зі смаком та поглядами командирів частин, а то й своїми власними, без усяких рангових відзнак.
Усіх зацікавила розповідь Ханенка, який недавно повернувся з поїздки за фронт, де мав розмову з "дідусем" Михайлом Омеляновичем-Павленком. Було якось дивно, що "дідуся" тепер величають не отаманом, а генералом і він до Ханенка звертався "пане поручнику".
На леваду прийшов старий Чучупака із Чучупачихою. Стару важко впізнати – так пригнобила її смерть синів. Обличчя бліде, руки і голос дрижать.
– Дітки, чи обідати до хати підете, чи може сюди хай дівчата принесуть?
Вирішили обідати на свіжому повітрі. Кілька дівчат, що допомагали Чучупачисі готувати обід, принесли на леваду горщики з борщем та макітру вареників. Згодом надійшло ще кільканадцять чоловіків. Серед них – колишній коцурівський командир куреня та член ревкому Юхим Ільченко, чигиринець старшина Хвещук, колишній курінний Запорозької Січі Ковальцов (Орлик), Василенко, Заєць...
Під вечір вирушаємо всі в Отаманову долину. Піднявшись на гору над селом, заходимо на цвинтар. Могила Василя Чучупаки добре доглянута, вся в квітах. Постоявши хвилину, йдемо далі. Вже темніло, коли ми стали над глибокою круглою долиною. На схилах її темніли плями поодиноких дерев. Спускаємося трохи вниз і розташовуємося під високою могилою. Через півгодини на горі розлігся свист – спочатку короткий, потім протяжний. Семен Чучупака відповів таким самим сигналом.
Із-за обрію виринула довга валка людей. То йшли медведівчани. За кілька хвилин із протилежного боку засвистали лубенчани. Надійшли мельничани. До одинадцятої години вся долина заповнилася озброєними людьми. Зібрався активний повстанський елемент із Медведівки, Мельників, Грушківки, Лубенців, Зам'ятниці, Головківки, Івківців, Новоселиці, Полуднівки, Янівки, Матвіївки, Худоліївки, Трушівців. Мамай привів побережан. Група суботівців прибула під командою Левадного. Від недавньої ворожнечі двох "республік" не лишилося й сліду. Всі групи, що трималися по селах, відповідали за свій склад. Ніхто чужий або й свій, до якого не було повного довір'я, не міг потрапити в Отаманову долину.
До штабу, коло могили, зійшлися ватажки. Після короткої наради Деркач піднявся на могилу. Сильним голосом з'ясував загальне становище. Червоні, казав він, здобувши тимчасову перемогу на західному фронті, поспішають "привести до порядку" запілля. Посилено деруть "развйорстку". Проводять мобілізацію і відсилають українців служити до Сибіру та Серед-ньої Азії. На півдні успішно розвиває наступ Врангель. Ситуація на українсько-большевицькому фронті може змінитися. Все залежатиме від того, чи зможе Україна вдарити по ворогові своїми повстанчими силами. Наближа-ється вирішальна година боротьби. Холодний Яр мусить підняти зброю.
Наперед виступило кілька промовців. Їхні короткі виступи зводилися до одного... На червону мобілізацію не підемо. Як гинути, то захищаючи свої хати, а не московські інтереси в Азії. Ворогові не піддамося. Хліба йому не дамо. Треба готуватися до боротьби. Хай штаб Холодного Яру проводить підготовчу працю, підемо всі. Але до широкого виступу треба виграти трохи часу, бо поспіли жнива. Зібрати хліб – і за зброю!
Скликавши ватажків знову, отаман "проводить реорганізацію" за вказівками, що їх привіз Ханенко із-за фронту. Полк Холодного Яру переформовується в бригаду трикурінного складу.
1-й курінь складається із ближчих до Холодного Яру сіл. Він буде основним ядром збройних сил. До розширення операцій командує ним сам Деркач, а штаб куреня є одночасно і штабом бригади. Курінь має три піші сотні, кінну і кулеметну. Першою сотнею командує сотник Василенко. Другою – сотник Вишневецький. Третьою – сотник Темний. Кінною командує Чорнота. Кулеметною – Левадний. Я дістаю наказ приступити до виконання обов'язків курінного осавула (фактично – ад'ютанта).
2-й курінь – дніпрове побережжя з Мамаєм. 3-й – села за залізницею, які на цьому зібранні не представлені.
Села мусять поспішити із жнивами і готуватися до повстання...
Гуртами тихо покидали долину, поблискуючи під місяцем зброєю. Близько сотні хлопців із різних сіл та бурлаки, попереджені отаманом, залишилися і пішли ночувати в Мельники.
Отаман, Чорнота, Ільченко, Семен Чучупака, Левадний, Василенко і я, повернувшись на світанку до села, сідаємо в одній хаті за мапу. Обговорюємо деталі нічного нападу на Олександрівку. Мета операції проста і практична – зробити для бригади запас цукру, солі, сірників. Все це є в олександрівській цукроварні та двох "госбазах" у містечку. Цими днями до каси цукроварні привезено вісім мільйонів карбованців, які теж нам знадобляться. Караульна рота та міліція "дадуть" кілька кулеметів і чимало набоїв.
Якщо червоні не знатимуть, хто наскочив, то напад не приверне їхньої уваги до Холодного Яру. Після нападу перейдемо на один день за залізницю і повернемося, зробивши фальшивий маневр відходу на Херсонщину. Сьогодні ж уночі група наших хлопців із Бондурівського лісу пошкодить залізницю між мостами на річці Косарці та Оситяжці й перейде до Холодноярського лісу. Це забезпечить нас від бронепотягів з боку Кам'янки. Кваша з половиною людей, що залишилися, одночасно зіпсує залізницю з протилежного боку – між Олександрівкою та Малими Бірками. Отаманенко з рештою хлопців заскочить у Великі Бірки і налякає звідти продовольчий загін. Виконавши завдання, підуть на з'єднання з нами до лісу Нерубай. А наступної ночі перейдемо назад через залізницю під Соснівкою і – через Цвітну, Любомирку, Матвіївку – вернемося до Холодного Яру.

1 ВОХР – воєнізована охорона (примітка упорядника).
1 Розстріляна 1921 року (примітка автора).

До змісту Юрій Горліс-Горський ХОЛОДНИЙ ЯР