Ол. Ол. ЛУГОВИЙ
ВИЗНАЧНЕ ЖІНОЦТВО УКРАЇНИ

ВІД АВТОРА

«Післямова без передмови, то краще без неї», — казав великий Тарас. Є, однак, причини, що написати післямову автора просто заставляють. Перша і головна є та, що автор не подає джерел, звідки він черпав матеріали до книжки. Деякі джерела автор згадує у тексті і свідомий того, що в книжці повинна бути бібліографія, тобто покажчик джерел, Але джерел тих надто багато і коли б їх перечислювати, вказувати сторінки тої чи іншої праці, якою автор послуговувався, то самий покажчик зайняв би парудесять сторінок, а це збільшило б розмір книжки і відповідно до того кошти видання, яких у автора брак. Друга причина,— автор на еміграції роздобути ті матеріали і не взмозі, та й нема де їх роздобути. Книжка «Визначне жіноцтво України» — це праця десятка років, до якої матеріали автор почав збирати ще в своїй ранній молодості. Коли щось розкопалося, записалося у виборку, а джерела імені автора, назви праці, сторінку і не записалося. Та, сказавши по правді, автор книжки й не застановлявся у ті часи над тим, що, може, колись прийдеться видати матеріали, а збирав виборки просто з вродженого замилування до історії й літератури...
Все ж загально автор може бодай головніші джерела згадати. Князівський період написаний головно на підставі літописних вісток з Київського, Галицько-Волинського, Новгородсько-Софійського, Іпатіївського, Лаврентіївського та частинно Супрасльського літописів, деяких родинних архівів, і, зрозуміло, восьмитомової «Історії України» проф. М. Грушевського. Але побіжно автор користався й працями чужих літописців, особливо «Історією Польщі» середньовічного історика Яна Длугоша, 12-томовою «Історією Церкви» митрополита Макарія, «Історією Росії» Сергія Соловйова (29 томів). Дальші періоди написані також на підставі літописних записок наших і чужих. Велику роль у написанні Козацького періоду відігравала наша історична література «Історія Росії» Сергія Соловйова, «Історія Церкви» митрополита Макарія (Булгакова) тощо.
Оба нові періоди по зібранні джерел особливих труднощів не являють; лихо лише в тім, що джерела ті автор мусив вибирати з різних часописів і журналів. Придалася загально і «Українська Енциклопедія», хоч завдяки недоглядам у ній, вона спричинила у книжці кілька історичних похибок, бо відомості автора ніяк не сходилися з енциклопедійними, а її ж вважають за авторитет. Тим часом той авторитет виявився хибним, тож автор виправляє історичні похибки на свойому місці.
Часи давні, аж до кінця 19-го віку, автор старався дати як можна повніше, нікого не опустивши. У модерних часах може кого й пропущено. Війна зірвала всякі зв’язки з краєм, тож не знаємо, хто там і чим особливо визначається. Та зрештою, хто знає ще, чим закінчать свою діяльність ті, які дали добрі початки. В історії було немало випадків, що віддані в початках якійсь ідеї працівники опісля ставали її заїлими ворогами, плювали на те, перед чим колись молилися.
Що ж до самого стилю книжки — автор старався уникати так званого високого стилю. Вживав якнайпростіших висловів і найпростішої будови речень, так щоб і дитина розуміла читаючи. Правда, високий літературний стиль у нас забагато вживається, та чи його пересічний читач розуміє — це ще питання. Автор книжки писав її не для дипломованих вчених, а для нашого селянства й робітництва у першу чергу.
Певний, що книжка викличе багато нападів на її автора. Не подобатиметься вона нашим сусідам, не подобатиметься і декому з українців, що історичної правди не люблять. Ще перед виходом її в світ велася проти неї завзята агітація деким з нашої нібито й свідомої інтелігенції, яка рукопису книжки не бачила навіть, однак твердила людям, що його читала, та проголошувала книжку «большевицькою», ну, а автора, зрозуміло, «большевиком». Однак, чим більше люди агітували, тим завзятіше працювали прихильники автора, що й спричинили вихід книжки в світ замовленнями на покриття коштів друку. Автор тепер і здає цю книжку на безсторонній осуд читача — прихильника й чесного ворога.