Той, що в його душі краса свій відблиск має, споглядає на світ спокійно, поетично.

***

У кожному атомі світа, як і в кожному серці, є пісня-сон про щастя...

***

Небо чи Пекло ми вже тут на землі відчуваємо, наcкільки любимо чи ненавидимо, наскільки наші діла спокій чи бурю розбуджують у грудях, наскільки минуле кидає світло чи тіні в наше серце...

***

Чи гріш, кинений дідові, це милостиня? Можна багато так розкинути гроша, а не принести пільги терплячим братам. Милостиня живе в душі. Милостиня - се любов, спочуття, се погляд очима матері на ціле людство, се відгадування серцем укритої нужди і віддавання їй самого себе.

***

Сором для громади, коли по вулицях волочаться божевільні дідугани, їх вулична чернь дразнить, обкидує болотом, камінням, гонить від воріт... Нема для них спокійного захисту, вони волочаться, лячні, мерзенні істоти, на сміх людям, без даху, без рідні кинені. Сі нищі, тихі, покірні, босі, обідрані,- се соромний докір для тебе, громадо, що не здібна пільгу дати терпінню, внести спокій, надію в серця наболілі, зламані, повні тривоги за хліб насущний, за буття...

***

І з люду, з того гурту, всі мусять розбудитися, стати, всі мусять бути благородними трудівниками на землі і для землі. Всі мусять почути себе членами великої людської родини.
Всі повинні жадати пошани від других,- і то скорше, поки зло не вхопить їх у погибель залізною рукою, не потягне їх, не скаже їм: "Ви мої".
Людськість, як одиниця, даремне боролася б останком сил і гідності духа, коли б було запізно!..
Душа темного люду керми не має, вона поставлена на пробу, на "іскушеніє", на вибір смерті або проступку.
Не дивуйтеся ви, можні світа, не карайте, а поможіть бідним залишитися чесними.

***

Великих людей не конче шукай між народами великим числом. Сю правду стверджуємо вже між старовинними народами. Спартанці не числом славні, а римляни зразу малі, убогі як народ,- багаті були на героїв, майже кожна людина в них на героя виростала.
Великий народ саме у хвилинах розкладу-занепаду більше має в собі гнилі, ніж малий.
Чим більший народ, тим більше зло, скоро раз закрадеться, поширюється.
Ви, котрі маєте ясне розуміння того, що дрімає ще в народі на дні серця, що імлисте, не схоплене у виразистий вид, є ще тільки надією, прочуттям, тільки зерном будочності, ви, котрі все те могутньою думкою обіймаєте, ви всі станете рішальною силою в нашій історії...

***

Марнувати скарби духа - се злоба. Хто спиняє розвій вільної думки, хто вбиває життя душі, той не менший проступник від того, що відбирає тілесне життя. Людське право не має на нього кари, а проте паде на нього присуд майбутніх поколінь; він проклятий їх прокльоном, бо забрав майно-спадщину, яка їм належалася.

***

Який хто є, хай буде, коли іншим не має сили бути. Але хай без облуди має відвагу показуватися всюди достоту таким, яким є.

***

Любити треба не себе, а той ідеал, що вранці життя був нам зорею.
В міру, як наближаємось до ідеалу, всі втрати минулого, проби й терпіння маліють, щезають..

***

Сумнів - часом є тільки модерним убранням, маскою, під якою укривається неохота до жертви.
Самолюби, що вірять тільки у гріш, не вірять у ніщо, перед ніякими святощами не падуть навколішки.

***

Тим, котрі в мовчанню терплять і гинуть, треба теплих променів; холодні слова не поможуть, повага - буквальність прав не поверне дорогих утрат... серце їх домагається щастя, теплоти, якої життя не дало... їм треба опіки ніжної, любові...

***

Не жалуй тих, що терплять без власної вини; їх доля гне, каторга в'язнить, а вони спокій окривають... у серці...
Жаль тих, що на них почуття вини затяжіло, що в грудях носять звої змій, що терплять із власної вини...
До таких душ годі прийти з потіхою, полегшею...

***

Хай ні смерть, ні тюрма, ні тортури, ні труд, ні недостаток не відводить вас від правди.
Любов, погода, ясність думки про щастя загалу, хай у душі нашій живуть, витають, хай ведуть нас до діла...
Світло i правду здобуваймо, а через те царство боже тут, на землі, і для любих братів здобути нам треба...

***

Коли люди з презирством, злобою відносяться до тебе, се знак, що в тебе є скарб, якого завидують тобі і раді б його відібрати.
Тобі байдуже те, за чим побиваються вони, а вони завидують тобі рівноваги, спокою, погоди душі...

***

Живчиком життя молодих хай буде добро загалу: полегшення долі бідніших дітей цієї землі й визволення гноблених з ярма неволі... Надихана ідеями молодь ублагородниться й особисту недолю зноситиме гідно й витривало, бо чим же вона, та журба молодої, здорової одиниці, в порівнянню з долею загалу?