ѕросв≥та ƒзв≥н —евастопол€ —оюз украњнок “–÷ Ѕриз
Ќа першу √алере€ ¬≥льна трибуна ” ≤÷ ”√ ÷
¬≥дгуки Ѕ≥бл≥отека ѕласт —м≥шного! Ћ≥нки

ќлена “елiга
ќ краю м≥йЕ

ќѕќ¬≤ƒјЌЌя, ѕ”ЅЋ≤÷»—“» ј, –≈÷≈Ќ«≤ѓ

јЅќ-јЅќ
(‘рагмент)

¬ канцел€р≥њ, де була зайн€та Ќ≥на, з самого ранку був надзвичайний рух. ѕрац≥вники б≥гали безнастанно по посв≥дки, бо завтра видавалис€ пайки й мануфактура.
—он€шний ранок, в≥длига, а тому на чобот€х ц≥л≥ фунти болота, що розкидалос€ мальовничими пл€мами по п≥длоз≥.
Ѕ≥л€ самого входу, на лавц≥, сид≥ло дек≥лька хлопц≥в. ѕрињхали з села, щоб зробитис€ студентами, а сюди прийшли розпитати, €к це перевести в житт€.  л≥пали очима, розгл€далис€ довкола, а час в≥д часу флегматично лущили зерн€та. ”р€довц≥, минаючи њх, дек≥лька раз≥в кидали:
Ч “овариш≥, це вам не село. јбо: Ч “овариш≥, це ж канцел€р≥€.
“а на хлопц≥в це не робило найменшого враженн€. Ќ≥би не до них ≥ зверталис€.
« самого ранку Ќ≥на була в рус≥. ¬она була на посад≥ звичайного посильного, що розносить опов≥стки у вс≥ к≥нц≥ м≥ста.  р≥м того, ≥ оголошенн€ виписувала, а пом≥ж вс≥ма роботами у канцел€р≥њ позичали њњ до б≥бл≥отеки ≥ до деканат≥в пол≥техн≥ки, в €коњ мурах вона працювала.
” Ќ≥ни був чудовий настр≥й Ч завтра вона мала отримати пайок ≥ мануфактуру, а сьогодн≥, зам≥сть того щоб хлюпати по болот≥, њй довелос€ працювати нагор≥, в деканат≥. “ам пом≥чницею зав≥дуючого канцел€р≥Їю була Ќаталочка, €ку за це називали Ђканцел€рською крисоюї, назва, €ка так не личила њй з њњ довгими косами.
Ђ анцкрисаї била на машин≥ пов≥стки, а Ќ≥на надписувала њх своњм не дуже виробленим, пТ€тнадц€тил≥тн≥м письмом. ¬ к≥мнат≥ було тепло, низенька груба (Ђбуржуйкаї) розпалилас€ на червоно. ј при н≥й так гарно було мр≥€ти про минуле. ѕро дит€ч≥ роки з пухкими котлетами й золотими пир≥жками, про вередливо недопите молоко, про незТњджен≥ зупи ≥ сало, в≥дт€те в≥д шинки. “епер було ≥накше: щоденний пшон€ний кул≥ш ≥ брудна юшка, €ка чомусь зветьс€ кавою.
Ч Ћектор ћиколай —еменович ∆аба,Чперервала тишу Ќ≥на, п≥дписуючи €кусь пов≥стку.Ч”€ви соб≥, Ќаташо, виходиш ти зам≥ж за людину, €ка маЇ таке пр≥звище, хоч би вона була найгарн≥шою в св≥т≥?
Ќаташа вложила новий аркуш паперу, задумалас€ на хвилину:
Ч ÷е прикро, але €кби в≥н був д≥йсно симпатичний, € все-таки вийшла б за нього. «рештою, можна поставити на к≥нц≥ Ђої зам≥сть Ђаї ≥ все гаразд. Ќав≥ть гарно: пан≥ ∆або. ≈, Ќ≥но, в наш≥ часи пр≥звище взагал≥ н≥чого не значить. Ќе подобаЇтьс€ одне Ч зм≥ниш на друге. –аз-два й готово. „и ти можеш бути певною, коли знайомишс€ з ким-небудь, що в≥н  ухаренко, а не  охман, або ще €кось ≥накше? ј ти вийшла б зам≥ж за цього ∆абу?
Ч я? Ќе знаю... Ќ≥... я взагал≥ н≥коли не вийду зам≥ж.
Ќ≥на почервон≥ла. Ќев≥домо чому згадала вона майбутню веч≥рку, згадала, що йде весна, й на душ≥ у нењ стало так рад≥сно, що вона забула св≥й голод, ненависну пшон€ну кашу ≥ зробила велику пл€му на нов≥й адрес≥.
Ч якраз на пов≥стц≥ до нашого професора. ћ≥ж ≥ншим, щодо нашого професора... ¬имий руки, ти вс€ в атрамент≥. ќбличч€ теж, ось тут, б≥л€ носа, €к ти так вимазалась?.. ўодо професора... “и чула, що з ним вчора було? «наЇш старшого майстра, комун≥ста Ѕабенка? Ќу, Ї такий. ўе молодий, амб≥тний, але ц≥лком не≥нтел≥гентний, двокл€сову школу ск≥нчив. “а майстер, кажуть, дуже добрий. «а те його вс≥ ц≥н€ть, але ж ≥ бо€тьс€, бо, розум≥Їш, комун≥ст, маЇ звТ€зки. ј щодо сентимент≥в, то не дуже... ÷ього самого Ѕабенка н≥коли не задовольн€ла та пошана, €ку йому ви€вл€ли €к зд≥бному майстров≥. ¬≥н захот≥в ≥ншого. ≤ у€ви соб≥... ну, вгадай, чого в≥н захот≥в?
Ч «в≥дки ж € знаю? ј може, осв≥дчивс€ тоб≥?
Ч Ќ≥. ÷ей Ѕабенко р≥шив зробитис€ н≥ б≥льш, н≥ менш €к ≥нженером-механ≥ком. —кромне бажанн€, правда? “≥льки не думай, що в≥н дл€ цього хот≥в к≥нчити в≥с≥м кл€с≥в г≥мназ≥њ, а пот≥м пТ€ть рок≥в пол≥техн≥кума. ¬≥н р≥шив в≥дбути пару практичних вправ у наших професор≥в, а пот≥м просити, щоб йому п≥дписали диплом. ѕросити. „и ти знаЇш, що то за проханн€?  оротко й €сно: Ђабо-абої. ≤ п≥дписали: мовл€в, ск≥нчив повний курс механ≥чного в≥дд≥лу й надаЇтьс€ йому назва ≥нженера. јле слухай дал≥.
—иджу € вчора ввечер≥ в нашого пана ќлекс≥€. ўе тво€ мама була й мо€ теж. —ама знаЇш, пан≥ ќльга п≥сл€ того €к д≥зналас€ про смерть свого сина, сама ледве живе, отже, ми вс≥ силкуЇмос€ хоч трохи њњ розважити.
–аптом входить посильний ≥ подаЇ старому пов≥стку. ѕрохають прийти на урочистий п≥дпис диплома ≥нженера Ѕабенка, а пот≥м на товариську вечерю до нього додому.
ѕан ќлекс≥й прочитав, б≥долаха, це на голос, захвилювавс€, почервон≥в весь. ј пот≥м заходив швидко по к≥мнат≥ й €к не почне
викрикувати.
Ч я пор€дна людина, мене вечерею не п≥дкупиш. “ридц€ть рок≥в вже професорую, ан≥ одного ще диплома без ≥спит≥в не п≥дписав.
≤ знов заб≥гав по к≥мнат≥, щось репетуЇ, руками вимахуЇ, а сам ледве не плаче.
Ч Ќу ≥ що ж, не п≥шов?
Ч ј€кже ж. “≥льки в≥н трохи заспокоњвс€, €к почала охкати й плакати пан≥ ќльга, мовл€в, що з ним буде, куди вони под≥нутьс€ й що вона, хвора, буде робити... јдже ж ≥нш≥ п≥дуть, бо вони любл€ть свою родину, вона у них на першому м≥сц≥. ¬≥д п≥дпису рука не в≥двалитьс€. ўо ж робити, коли тепер весь св≥т перевернувс€, а з вовками жити Ч по-вовчому вити. ѕот≥м ще щось торохт≥ла про те, що вона йому все житт€ своЇ оф≥рувала, а в≥н дл€ нењ такоњ др≥бниц≥ не може зробити.
ј в≥н, у€вл€Їш, Ќ≥но, стоњть, старий, сивий, ≥ весь час повторюЇ:
Ч «розум≥й, що не можу. я не шахрай. ўо ти на стар≥ роки примушуЇш мене зробити?
ƒовго вона його благала, нарешт≥ замовкла й заплакала. ƒивимос€ Ч й в≥н замовк. ћи вс≥ потихеньку й роз≥йшлис€ по своњх к≥мнатах.
јж по хвил≥ стою € в передпокою й бачу: виходить в≥н в своЇму парадному френч≥. «наЇш, що з зеленоњ портьЇри, права кишен€ вища, л≥ва Ч нижча. ѕройшов повз мене, н≥ слова не сказав, але €сно було, куди йде. ј повернувс€, мабуть, п≥зно, бо н≥хто не чув. ¬же сьогодн≥ в деканат≥ д≥зналис€, що вс≥ до одного п≥дписали диплом, а пот≥м... ј пот≥м була чудова вечер€ з вином. Ѕабенко був в надзвичайн≥м гумор≥, дуже прив≥тний, вс≥х частував, а нашому старому весь час п≥дливав. “ой в≥дмовл€вс€, а пот≥м пив, €к ≥ вс≥...
Ч я б не п≥шла й не пила,Ч сказала Ќ≥на твердо.
Ч ≤ п≥шла б, ≥ пила б, коли б ≥ншого виходу не було. ƒивись, €ка героњн€. Ўарлотта  ордШе. “а чого ти посмутн≥ла? ’од≥м краще по квитки. «авканц вже, мабуть, повернув з об≥ду.
Ќа широкому коридор≥ було весело й сон€шно. ƒовгом≥с€чний порох аж танцював в≥д радости в веселих пром≥нн€х. —онце, весна й золото лилис€ кр≥зь брудн≥ в≥кна.
¬ канцел€р≥њ було порожньо. “епер, коли в н≥й не було н≥кого, ще €скрав≥ше кидавс€ в оч≥ њњ нечепурний вигл€д. ѕ≥длога с≥ра в≥д пороху, дивовижно вигаптована брунатним болотом, б≥лими недокурками, €кимись червоними скравками паперу й жовтим лушпинн€м гарбузового нас≥нн€. Ѕ≥л€ дверей, п≥д лавками, ч≥тко вимальовувалис€ на темн≥й п≥длоз≥ дек≥лька плевк≥в майбутн≥х жрец≥в науки. јле й тут, €к ≥ в коридор≥, цю вбог≥сть ≥ бруд весело осв≥тлювало нахабне сонце кр≥зь в≥кно, в≥д бруду р≥знокольорове, мов в≥траж, з в≥дтиском чињхсь пальц≥в.
Ч як же ж тут гидко,Ч подумала Ќ≥на,Ч €к в помийн≥й €м≥.
¬она була сама. Ќаташа чекала њњ в коридор≥.
–аптом двер≥ в≥дчинилис€, але до к≥мнати вв≥йшов не зав≥дуючий канцел€р≥Їю, а звичайний соб≥ сторож з ганч≥ркою, в≥дром ≥ щ≥ткою.
Ќа устах його блукала усм≥шка. Ќ≥, не блукала, а сид≥ла м≥цно й певно. Ќ≥на дала йому дорогу Ч мабуть, прийшов робити пор€док.
Ч ј € до панночок справу маю,Ч звернувс€ в≥н до нењ.Ч ƒек≥лька раз≥в сюда заходив, але вас не було.
Ч я нагор≥ писала, в деканат≥,Ч по€снила Ќ≥на. (Ч ўо за справа у нього до мене й чому Ђпанночкаї, а не Ђтоваришї?) Ч ¬ чому справа?
Ч ј в тому, що ви, панночко, мусите тут сьогодн≥ добренько змити п≥длогу: бачите, €ка брудна, та й того... в≥кно теж треба змити, ≥ двер≥ пошурувати варто, та й коридор, до сус≥дн≥х дверей. я вже вам ≥ води прин≥с ≥ щ≥тку. ќсь вже й пом≥ч вам, хоч ≥ не моЇ це д≥ло.
Ќ≥на здивовано гл€нула на в≥дро, на ганч≥рку, на усм≥шку сторожа й нарешт≥ зрозум≥ла: хочуть, щоб вона п≥сл€ цього дн€ прац≥, п≥сл€ вс≥Їњ писанини поза годинами роботи, ще змила своњми руками весь цей бруд. ƒесь глибоко в душ≥ зайн€вс€ вогонь образи й гар€чим полумТ€м спалахнув на обличч≥.
Ч ’то це сказав? Ч знайшла вона нарешт≥ силу запитати спок≥йно.
Ч як хто? Ч здивувавс€ сторож,Ч звичайно, завканц. ј ось ≥ в≥н ≥де.
Ч я ось кажу, щоб вона мила, а вона вередуЇ,Чзвернувс€ в≥н до чолов≥ка, €кий входив до канцел€р≥њ,Ч скаж≥ть њй сам≥.
¬≥н весело х≥х≥кнув ≥ в≥д≥йшов наб≥к, ц≥кавий сцени, €ка маЇ в≥дбутис€.
ƒо к≥мнати вв≥йшов завканц. « його темного френча звисала ц≥ла сер≥€ р≥зних рем≥нц≥в ≥ €кихсь футл€р≥в на ол≥вц≥, сцизорики й нав≥ть мапи. –озк≥шне гал≥фе пишно, €к два самовари, в≥ддувалос€ над високими чоботами ≥з жовтоњ шк≥ри. ¬се це надавало йому в≥йськового вигл€ду, хоч з в≥йськом в≥н зроду не мав н≥чого сп≥льного.
Ч ¬ чому справа? Ч пролунав його спок≥йний сол≥дний голос,Ч ви не хочете виконувати своњ обовТ€зки, товаришко?
Ч ÷е н≥коли не було моњм обовТ€зком. я роблю, що в≥д мене вимагаЇтьс€, ц≥л≥ дн≥ розвожу пов≥стки. ƒе ви бачили, щоб посильний складав каталоги, нав≥ть н≥мецьк≥? ј € все роблю, бо то € все вм≥ю, а п≥длогу змити не можу,Ч швидко забелькотала Ќ≥на.Чѕодив≥тьс€, €ка вона? ” вс≥х деканатах це спец≥€льн≥ баби робл€ть. “а й змучена € за ц≥лий день прац≥ ≥ голодна дуже.
Ч Ѕоже м≥й. “≥льки бути спок≥йною,Ч пронеслас€ думка,Ч це, мабуть, помилка. ¬≥н сам зрозум≥Ї. Ќе з дерева ж в≥н.
Ч я вам кажу,Ч знову пролунав деревТ€ний голос,Чщо ви, товаришко, або вимиЇте п≥длогу, або... € знайду соб≥ ≥ншу прац≥вницю, €ка буде це робити. Ќе маЇмо ст≥льки грошей, щоб розкидати њх направо й нал≥во.  ажу вам востаннЇ: п≥длога мусить бути вимита сьогодн≥ ≥ то добре. ¬≥зьм≥ть ласкаво своњми ручками ганч≥рку.
—торож у кутку х≥х≥кав. Ќ≥на в≥дчула, €к кудись далеко в≥дриваЇтьс€ в≥д нењ вс€ рад≥сть, €ку вона носила в соб≥ ц≥лий день. ¬≥д≥рвалас€ й покотилас€ далеко по недокурках ≥ гарбузовому нас≥нню.
 инутис€ на кол≥на п≥д погл€дами завканца й сторожа ≥ шкребти, др€пати, що Ї сили, цю брудну вонючу п≥длогу?  ожна баба вимиЇ њњ за годину, а вона буде вовтузитис€ ц≥лий веч≥р, та й добре не змиЇ. «робити њм цю приЇмн≥сть? ÷ей театр?
ѕеред очима встала постать матер≥, €ка чекаЇ на сукно й цукор. ѕеред очима затр≥потали вс≥ ол≥вц≥, ножики й мапи на груд€х завканца й, €к кр≥зь сон, долет≥ли його слова:
Ч Ѕачу, що ви, товаришко, нарешт≥ хочете мене послухати. ќсь ≥ добре. ≤ столи в≥дсуньте, всюди вимийте. ј € буду т≥кати, бо д≥йсно погано робитьс€ в цьому оточенню.
Ч ј€кже, ≥ п≥д столом треба, ≥ п≥д лавками,Ч швидко заговорив сторож ≥ затупот≥в до дверей. ÷≥лим виразом свого обличч€ в≥н хот≥в продемонструвати, що й його нерви н≥ одн≥Їњ хвилини б≥льше не можуть витримати ц≥Їњ атмосфери.
Ќ≥на подивилась на ц≥ два так≥ р≥зн≥ й однаково п≥дл≥ обличч€. ’от≥лос€ ногою вдарити в≥дро, а брудною ганч≥ркою хльоснути по задоволен≥м обличч≥ завканца й по його надзвичайному френчу.
Ч Ќе буду € мити вашу п≥длогу, мийте сам≥,Ч крикнула вона й виб≥гла на коридор, не чуючи затривожених питань Ќаташ≥.
—онце по-старому св≥тило кр≥зь в≥кно, але Ќ≥на вже не бачила н≥ його золота, н≥ весни. ≤ н≥чого веселого не було в танц€х пороху у весн€ному пов≥тр≥. Ќ≥. ÷е просто був порох, €кий давно було б змити.
Ќа душ≥ було с≥ро, т€жко й брудно, €к все довкола. як жива, стала перед очима мати, €к живий, став весь т€жкий завтрашн≥й день, без отриманн€ њж≥ й од€гу.
јле раптом в душ≥ щось с≥пнуло й розпач зник, €к хворий вирваний зуб. ≤ в≥дразу ж хворе м≥сце залила пекуча, незнана до того часу хвил€ ненависти. ≤ зам≥сть жал≥сних Ч вирвалис€ слова спок≥йн≥ й жорсток≥.
Ч —лухай, Ќаташа, € вже не буду тут працювати. «авканц примушував мене сьогодн≥ мити п≥длогу. –озум≥Їш, просто йому треба було мене викурити або висм≥€ти. я його вже давно дратую. ≤ не тому, що зле працюю, а €краз тому, що осм≥лилас€ не киснути дома, а працювати й заробл€ти. Ќав≥ть помилки того тумана на оголошенн€х виправл€ти. якби € ще працювала з вигл€дом мучениц≥, то, може б, в≥н стерп≥в мене. Ѕо € ж мушу бути дл€ нього Ђжертвою революц≥њї й н≥ до чого непридатним продуктом Ђгнилоњ ≥нтел≥генц≥њї. јле коли цей Ђпродуктї рад≥сно ган€Ї по м≥сту з пов≥стками, а пот≥м голодний до вечора пише вс€ку требуху, в≥н не може цього знести.
 раще буду мак≥вники продавати, на городах працювати ≥, пов≥р мен≥, € з ним ще зустр≥нус€. јле в ≥нших умовах ≥ при ≥нших обставинах.
Ќа сл≥дуючий день на м≥сц≥ Ќ≥ни працювала ≥нша Ч родичка завканца.
ѕ≥длогу вимив сторож. ћануфактуру й пайок за ц≥лий м≥с€ць одержала нова прац≥вниц€.

ƒо зм≥сту книги ќлена “елiга ќ краю м≥йЕ

≤де€ та наповненн€ - ћикола ¬Ћјƒ«≤ћ≤–—№ »…