Степан НАЛИВАЙКО
БЛАГОСЛОВІТЬ, МАТИ Й БАТЬКУ!

1. УКРАЇНА ПІД ЗНАКОМ ДІВИ

Геродот у V ст. до н. є. пише про давніх мешканців Криму — таврів та їхнє поклоніння богині Діві 1. Вона була покровителькою і захисницею міста Херсонеса (за літописними джерелами Корсуня, що стояв на місці теперішнього Севастополя). Усіма своїми характеристиками Діва узгоджується з індійською Деві, жіночою іпостассю верховного ведійського божества Рудри, згодом Шіви, тотожного нашому Роду. Саме ім'я Деві у перекладі з санскриту означає "Богиня".

Поклоніння Діві рясно відбилося у кримській топоніміці. Саме з цією богинею пов'язані такі назви як Парфеніт, Парфеній, Парфенон, Німфей, Діа. До низки "дівиних" топонімів у Криму додаються і тюркські, в яких вгадуються первісні назви: Киз-Аул, Киз-Куле, Киз-Таш, Киз-Кермен тощо, де киз якраз і означає "дівчина", "діва".

Проте пласт "дівиних" назв пролягає і значно північніше Криму. Окрім річок Дівка, Дівиця, Дівичин, Салтикова та Володькова Дівиця, Мала й Велика Дівиця на Черкащині, Київщині та Чернігівщині, це й назви Дівуха, Дівка, Дівоча, Дівошин, Дівчий та інші на півдні й заході України. Подібні назви є в Чехії, Словаччині, Польщі, Болгарії: Девин у Празі, Девин на р. Дия біля впадіння Морави в Дунай, р. Девин і м. Девол у Болгарії тощо.

Святилища таврської Діви, як і індійської Деві, розташовувалися на гірських урвищах і стрімких скелях. Індійська Деві через це мала епітет Парваті, тобто Гірська, Горянка, а ще — Гіріджа — Народжена Горою. У Трипіллі є Дівоча гора, така ж Дівоча гора є в Сахнівці та біля Смоленська, у Каневі — Дівич-гора, у Болгарії — гора Девин.

Показово, що в центрі Дівочої гори в Трипіллі містилася піч-жертовник із дев'ятьма напівсферичними секціями. На думку Б. О. Рибакова, число "9" у поєднанні з "дівочою" назвою священної гори нагадує про дев'ять місяців вагітности. Таке поєднання Діви з ідеєю родючости не повинно дивувати, бо і давні богині родючости, і пізніша християнська Богородиця називалися "дівами".2 "Дівочі" гори зберегли надзвичайно давній, спільний для слов'ян та індійців культ жіночого божества, який виразно простежується в трипільській і хараппській культурах. Виняткову схожість виявляє зображення богині на скіфській пластині з Сахнівки і сучасне іконографічне зображення дружини Шіви-Рудри.

Така ряснота в цьому ареалі назв, пов'язаних із Дівою, дає можливість по-новому глянути на назви деяких міст. Наприклад, Канева.

Деві й досі шанується в Індії як цнотлива, непорочна дівчина — канья. Як святилище їй присвячено мис Каньякумарі — найпівденніша точка Індії. Такою найпівденнішою точкою для України є Корсунь-Херсонес, покровителькою і захисницею якого й була Діва. А за сто стадій від Корсуня (близько 18 км) і теж на мисі, що звався Парфенон, тобто Дівин (від грецького парфенос — "діва") містилося святилище богині. Тож індійська Деві, тотожна нашій Діві, ще звалася Канья. Це слово й досі входить в індійську весільну термінологію, наприклад, каньяварана — церемонія вибору нареченої, каньядана — церемонія вручення (дання) молодої молодому тощо. Що змушує пригадати й наш ритуал сватання і мову сватів про куницю.

Тому досить умотивованим видається тлумачення назви Канів не від, скажімо, птаха кані, а від канья — "діва", "дівчина". В такому разі назва Канів означатиме "Дівине місто", "Дівинград", "Дівин". Слушність такого тлумачення підтверджує те, що якраз у Каневі є Дівич-гора, а поруч із Каневом розташовується Родень, назва якого походить від слов'янського Рода, котрий і функціями, і походженням імені тотожний ведійському Рудрі. Тим більше, що поклоніння Шіві в давній і сучасній Індії нерозривно пов'язане з поклонінням і Деві, його жіночій іпостасі.

Подібні асоціації викликає і назва Умань, бо індійська Деві мала ще ім'я Ума. Вона шанується як втілення божественної мудрости, що співвідноситься з нашими словами ум, розум. "Кена-упанішада" розповідає, що якось цар богів Індра не зміг розгадати однієї філософської загадки, і тоді на допомогу йому прийшла Ума — жінка виняткового розуму і краси 3. Інші джерела твердять, що саме Ума принесла богам істинне знання. Тож індійська Деві-Ума — це грецька Софія, уособлення божественної мудрости. А якщо є назви від слова софія — "мудрість", то так само можуть бути і назви від слова ума. Тобто назва Умань цілком може бути семантичним двійником Софії, болгарської столиці (напрочуд доречною видається і назва дендропарку на околиці Умані — Софіївка. Хоч вона і походить від імені дружини магната Потоцького, таке сусідування двох назв із однаковим значенням — "божественна мудрість" — видається знаменним).

Цікаво також, що у водозборі Південного Бугу, де в давнину античні автори засвідчують індійські племена (дандарії, бгоджії), фіксується річка Уманка, яка має і другу назву — Ума 4. Тож назва Умань могла утворитися від імені Ума точнісінько так, як від імені Род утворилася назва Родень. Ганеш, син Уми й Рудри-Шіви, вважається божеством мудрости й знань, йому й сьогодні віддають належну шану студенти та школярі. Зважаючи на значну кількість українських прізвищ, пов'язаних з індійськими божествами, можна припустити, що ім'я Ганеш відбилося в таких українських прізвищах як Ганиш, Ганишевський тощо. До цього слід додати, що означення мудрий, мудрість було досить поширене в Русі. Київський князь Ярослав мав епітет Мудрий, інший Ярослав, уже галицький, мав епітет Осмомисл, поляни означаються літописцем як "мудрі й смислені", Свята Софія, зведена неподалік від місця, де був похований князь Дір, теж уособлює божественну мудрість. До речі, наставник богів Брихас-паті мав епітет Дгір, що на санскриті якраз і означає "Мудрий". Таке ім'я і сьогодні поширене в індійців, як і Судгір — "Премудрий" (перший посол Індії в Україні — Судгір Девре). Ім'я Судгір, до речі, тотожне українському Сидір, зважаючи, що кореневе санскритське -у- відповідає українському -и- (шула — шило, муша — миша, дгум — дим тощо).

За індійськими міфами, матір'ю Уми була Мена. Цікаво, що на Чернігівщині є річка й місто Мена, давнє і вперше згадане в Лаврентіївському літописі.

Ще одним ім'ям Деві-Уми було Махеші, що означає "Велика Богиня". На слов'янському ґрунті воно трасформувалося в ім'я Мокоша. Мокоша входила до Володимирового язичницького пантеону, в ньому це було єдине жіноче божество, що засвідчує її виняткову роль у дохристиянських віруваннях українців. І Володимир, який приніс християнство до Києва, як свідчать легенди, саме з кримського Корсуня, звичайно ж, добре знав про таврійську Діву, яка під ім'ям Мокоші була в його пантеоні. Показово також, що в знаменитій херсонеській присязі, датованій III ст. до н. е., поряд із Дівою згадується і специфічний індійський термін "шастри".5

Отже, цілком підтверджується здогад Миколи Костомарова, що Мокоша пов'язується зі слов'янською Дівою, яка тотожна грецькій Діані чи Артеміді.6 А коли так, то й індійській Деві-Махеші, "Великій богині". Це підтверджує і відомий грецький міф, що саме Артеміда під час Троянської війни перенесла до таврів юну Іфігенію, яка стала жрицею у таврійському храмі Діви-Артеміди.

Український фольклорний матеріал малює такий образ загадкової Мокоші: вона милостива і грізна водночас, первісно була Верховним божеством, а потім зійшла до статусу нижчих духів. Має велику голову й довгі руки, розпатлане волосся, моторошний вигляд. Вона пов'язана з нічною темрявою, з родючістю, з урожаєм, її день — п'ятниця.

Такий образ Мокоші знаходить пояснення на індійському ґрунті. В індійській міфології Деві-Махеші виступає під десятьма основними іменами, що визначають різні її іпостасі: шість уособлюють добре, милостиве начало, а чотири — похмуре, караюче. Із трьох найбільш відомих іконографічних зображень два змальовують її як вродливу, усміхнену, світлу жінку з різноманітною зброєю в багатьох руках; тут вона називається Парваті, Ума або Дурга. Третій тип зображень малює чорну жінку з червоними очима і жовтим висолопленим язиком. У неї десять рук, що тримають усіляку зброю, тіло її обвивають змії, на шиї — намисто з людських черепів чи голів, волосся розпатлане; її ім'я тут — Калі ("Чорна") або Махакалі ("Велика Чорна").

І саме ця остання її іпостась відповідає образові Мокоші в українському фольклорі. Можна припустити, що християнська Богородиця увібрала риси Парваті, Уми та Дурги, тобто риси, що уособлюють добро, ласку, милосердя, захисток. А неґативні риси після прийняття християнства стали надбанням народної творчости. А що Мокошу й досі уявляють з великою головою і довгими руками, то це сліди давніх уявлень про багатоголову й багаторуку могутню богиню, яка у своїй гнівливій іпостасі справді мала моторошний вигляд. А те, що вона пов'язується з нічною темрявою, красномовно пояснює її ім'я Калі — "Чорна".

У зв'язку з Дівою доречно кинути погляд і на Київ, де за Володимира і, певно, задовго до нього, стояла така загадкова тепер Мокоша. Скандинавські саги подають назву Києва — Кенугардр. Деякі дослідники виводять цю назву зі скандинавських мов, де кона//куна означає "дівчина", "діва".7 Що цілком співзвучне санскритському канья — "діва", "дівчина". Тоді виходить, що в певний період Київ мав те саме значення, що й Канів, тобто Дівине Місто, Дівинград. А отже, Діва була захисницею і покровителькою не тільки таврійського Корсуня, який має свого двійника на Черкащині, а й Києва. І чи не тому постав крилатий вираз про Київ як матір міст руських (приписуваний Олегові за понад сто років до прийняття Володимиром християнства), що саме тут стояла Діва. За язичницьких часів вона могла бути Матір'ю-захисницею не лише Києва як столиці Київської Русі, а й усіх руських міст, які входили до цього державного утворення.

1 Геродот. Історії. - К. 1993. - С. 204 (IV 103).
2 Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. - М., 1981. - С. 286.
3 Упанишады. - М., 1991. - Т. П. - С. 73.
4 Словник гідронімів України. - К., 1979. - С. 580.
5 Соломоник Э. И. Каменная летопись Херсонеса. - Симферополь, 1990. - С. 9-11.
6 Костомаров М. І. Слов'янська міфологія. - К., 1994. - С. 220.
7 Мельникова Е. А. Древнескандинавские географические сочинения. - М., 1986. - С. 210.
Богиня й Бик. Індія. XI ст.

2. УКРАЇНА ПІД ЗНАКОМ БИКА

Знайдені в Україні вапнякові стели з датованими ІІ-ІІІ ст. написами свідчать про поклоніння наших предків Шіві-Рудрі. Напис "Махадава" — знайдено в давньому місті Тіра в гирлі Дністра — відповідає імені Шіви-Рудри Махадева "Великий бог", а напис «Бутан ат» — з Молдаванки в Одесі — тотожний імені Бгутанатх, "Владика бгутів", де бгути — злі духи, які входили в почет Шіви-Рудри.1

Обидва написи знайдено майже поряд і неподалік Криму. Античні автори знають Шіву-Рудру під іменем Діоніс.2 Геродот у V ст. до н. е. пише, що через кожні три роки будини в своїй столиці Гелоні святкують діонісії.3 Це тим цікавіше, що будини — давні жителі України, а дехто навіть ототожнює Гелон із Києвом. Шіва-Рудра невіддільний від бика, його емблема — бик, він сидить на бикові, його постійно супроводжує бичок Нанді, він Вріш, "Бик" — "скотій" бог, як і Влес-Велес. Одразу спадають на гадку оспівані в українському фольклорі воли чи бики — сиві, сірі, полові, руді та срібні, а в колядках — золоторогі тури, золотохвості корови з зірками на боках, сірі воли, що стоять над Божим дитятком і дихають на нього своїм духом. Воли промовляють людськими голосами й пророкують майбутнє. Коли сняться воли, це віщує радість або прибуток. Місце для хати вибирали там, де любила лежати худоба. Гуцули й тепер прикрашають волів на Великдень і дають свячене домашній худобі. День — це білий віл, хмари — бики або корови, кругле озерце — око бика. Коровай — бичок. Бик — символ творення, парубок, віл — чоловік, корова — жінка, земля, телиця — дівчина. Така символіка переповнює наші весільні пісні й приповідки. Світ — це велетенський бик. "Білий віл усіх людей підняв" — це загадка про день. Культ сонця-бика, Бога землеробів і скотарів, відбився у святковій українській кулінарії, особливо у виробах з тіста —різноманітних бичків та корівок.

Саме в Тавриді Діоніс, за грецькою легендою, навчив людей землеробства й виноградарства. Інша легенда мовить, що саме тут Діоніс, запрігши биків, зорав землю, і від пари биків тутешній народ дістав назву таври, "бики". А таврів візантійські джерела називають скіфами, тавроскіфами й русами. "Велесова книга" й собі каже: "ми коровичі: скіфи, анти, руси, боруси й сурожці" (дощечка 7 г). Найраніші назви на Рус-Рос зафіксовані саме в Криму і, на нашу думку, вони споріднені з епітетом Шіви-Рудри Вріш, "Бик". В такому разі й етнонім русь означає "бики", він тотожний назві таври, яка, імовірно, просто грецький переклад первісної назви. З чого випливає, що і сугдейці, і скіфи мусять містити в своїх назвах значення "бик". І це справді так.

Світло на сугдійців у Криму проливає етнонім согди з давньої Согдіани Найдавніша форма цього етноніму в давньоперських написах — сугуда4, де су- префікс, що надає основному слову вищого ступеня якости — він наявний і в назві с-колоти, с-кіфи//с-кути. "Авеста" подає для Согдіани паралельну назву - Гава, яка й допомогла з'ясувати компонент гуд в етнонімі сугуди; він означає "бик". Тобто етнонім сугуди значить "могутні бики", "неперевершені воїни", бо порівняння героя, воїна, царя з биком, туром - звичайне явище в багатьох міфологіях. Шумерське гуд, "бик" вживається саме в значенні "богатир", "герой". Перекладач "Махабгарати" Борис Смирнов відзначає, що в епічних текстах слова із значенням "бик" втратили свій початковий зміст і означають лише "ватажок", "князь", "цар". Що видно й зі "Слова о полку Ігоревім", де князі порівнюються з яр-туром чи буй-туром.

Тож нинішній Судак (кримська Сугдея) мусив первісно мати форму Сугдак. Компонент гуд//гут — міститься в етнонімі скіфи (давніше скутай), сагудати (слов'янське плем'я, що на початку VII ст. брало участь в облозі Фессалонік), гуцули/гут-ул, де ул — суфікс присвійности, пор. Бобул — Бобов, Бирзул — Бирзов), досл. "бичичі", тотожне назві русичі, русини. Що підтверджується винятковою роллю худоби в житті гуцулів. Та й у самому слові "худоба" виразний компонент худ, тотожний гуд//гут, "бик" Цей же компонент маємо у російському скот, "худоба", яке споріднене з етнонімом скити (скіфи).

Таким чином, согди, сугуди, сугдейці, скіфи//скити, сугада-ти є семантичними двійниками племени махавріша, згадуваного ще в "Рігведі" й пов'язуваного із Рудрою-Шівою, що мав ім'я Вріша (мовою хінді вріш). А також скіфського племени масагети. І плем'я "махавріша", і плем'я "масагети" мають однакове значення "великі бики" — останнє в іранській передачі. Значення "могутній бик" має і герой іранського епосу Рустам, пов'язаний з напівлегендарною бактрійською династією кеянідів, і його індійський двійник Врішотам, і Будда, що мав ім'я Готам//Гаутам, "Досконалий Бик".

Основа вріш та її різновид варш, окрім поняття "бик", означає ще й "дощ". Водночас ця основа, окрім значення "іти дощеві", ще означає "осипати дарами". Тобто сама ця основа пов'язується з родючістю, достатком. Недарма ідол Влеса// Велеса стояв не на Горі, поряд із Мокошею, а на Подолі, на березі Почайни.

Прямі й опосередковані сліди, пов'язані з Рудрою-Шівою-Родом, особливо виразні й численні на Черкащині, Київщині та Чернігівщині, саме там, де найбільше відбилася в назвах Діва-Деві. Насамперед це Родень — літописне місто в гирлі Росі біля Канева. Потім Трипілля, значеннєво тотожне Тріпурі з ведійських міфів і сучасному індійському штатові Тріпура. Тріпура-Тримісто — місто асурів, первісних богів. їх матір'ю була Дану, тотожна нашій Дані, що теж пов'язана з водною стихією, імена їхні відбилися в назвах українських річок Дінець, Дунай, Дністер, Дніпро. Тріпуру-Тримісто зруйнував саме Шіва-Рудра через неправедне життя городян.

Це і Тараща, а Тріпуру-Тримісто звели троє синів асура Тараки. Крім того, Тарою, тобто Зіркою, звали дружину божественного мудреця Брихаспаті-Дгіра. її викрав собі в дружини Місяць, а похід за її визволення очолив саме Шіва-Рудра. Показово, що ім'я верховного жіночого божества в аккадській міфології — Іштар, уособлення планети Венери, богині родючости, кохання і війни, теж означає "Зірка" (пор. тадж. "сітор", хінді "сітара", англ. "star" тощо). її день, як і Мокоші, п'ятниця. Крім того, Іштар пов'язується з Гільгамешем, сліди якого простежуються на Україні.

Особливість "Рігведи" та, що боги в ній часто оспівуються парами. Рудра виступає в парі з Місяцем, а Місяць на санскриті — Чандра. У Миронівському районі на Київщині є річка й село Шандра. Річка Шандра ще називається Руда або Шевелиха, що теж може стосуватися Рудри-Шіви — Рода. Бо ім'я Рудри-Рода пов'язується із значенням "рудий", "червоний": скажімо, "Рігведа" означає Рудру "рудим биком" або "червоним вепрем небес". Та й іконографічно Рудра-Шіва зображається з місяцем на чолі.

У Пенджабі є річка Чандрабгага, що має компонент із значенням "Місяць". Другий компонент, бгаг - перегукується з нашим Буг, Бог. Інша пенджабська річка, Шатадру, значеннєво тотожна нашому Стоходові. Сам же Пенджаб має з Україною давні зв'язки: він, зокрема, згадується у "Велесовій книзі", а давні індійські джерела називають його Араттою. У Пенджабі й досі є свої "запорожці", які проводять спартанське життя, не одружуються, знають лише військову справу і носять жовто-блакитне вбрання. У Пенджабі було записано "Рігведу", деякі міфи якої творилися на землі України, в межиріччі Дніпра й Південного Бугу.

Назв із компонентом Шандр чимало в Україні: р. Шандрова, притока Збручу, р. Шандриголова — притока Сіверського Дінця і с. Шандриголове в Донецькій області, потоки Шандрівський і Шандріяшик у водозборі Дунаю та Шандровець у водозборі Дністра.5 Цей компонент відбився і в українських прізвищах Шандра, Шандрук, Шандрюк, Шандровський.

Оскільки до Рудри-Шіви причетний і бог смерти Яма, теж згадуваний у "Велесовій книзі", то сюди ж лягає назва Ямпіль (пор. інд. Ямапур, "Місто Ями"). Халеп'я перегукується з Хараппою (зараз у Пакистані), яка означила не менш знамениту, ніж трипільська, хараппську культуру; обом культурам властиве поклоніння Священному Бикові. Причому українська та індійська пари Трипілля-Халеп'я та Тріпура-Хараппа мають і свого близькосхідного двійника: Тріполі-Алеппо (Халеб).

Дівоча гора в Сахнівці мала на вершині три хрести, а Шіва-Рудра з усіх індійських божеств найбільше пов'язаний із числом "3": він народжувач і володар трьох світів, у нього три матері, троє очей, він входить до трійці богів, знищив Тріпуру-Тримісто, тримає тризуб — символ влади над трьома світами, в якому уособлює середнє вістря, тоді як праве належить творцеві світу Брахмі, а ліве — захисникові світу Вішну, ім'я якого відбилося в назві Вишнопіль у Тальнівському районі на Черкащині.

За "Реєстром" 1649 року в Черкаському полку служили козаки Вацько та Артюх Шіваненки (пор. Шіву і його дружину Шівані). У Корсунському полку був козак Тиміш Моружченко 6, з прізвищем якого співвідноситься Муруган — син Шіви-Рудри й бог війни (пор. укр. прізвище Моруга). Інше ім'я Моруги — Сканда або Картікея. Зброєю Скандри був спис із тризубцем на вістрі. Міф мовить, що Сканду-Картікею виховали дружини сімох мудреців. Одним із цих мудреців був Васіштха, нащадки якого носили пасмо волосся на виголеній голові. Сім Мудреців — це Велика Ведмедиця, а Картікея — сузір'я Плеяд, українською — Волосожар. У цій назві виразний зв'язок із Велесом//Волосом. Компонент жар тотожній епітетові Джвар Шіви-Рудри, він означає властивість насилати на людей різні недуги, зокрема, пропасницю, жар (інд. джвар). Тобто маємо виразну астральну символіку: Тара — Зірка, Чандра — Місяць, Саптарші (Сім Мудреців) — Велика Ведмедиця. Додамо, що Чандра — Місяць, коли викрадену ним Тару — Зірку було повернуто законному чоловікові, одружився з 27 дочками Дакші, сина Брахми, які уособлюють 27 сузір'їв місячного неба. А найулюбленішою його дружиною із них стала Рохіні — сузір'я Тельця.

Рудра й Індра гуртом визволяли Тару. А один рігведійський міф мовить, що демонічне плем'я паніїв вкрало в Індри його корів і сховало в далеких краях за річкою Раса (мовою хінді — Рас). Річку Рас, зважаючи на рясний "індійський" пласт у цьому ареалі, природно співвіднести з назвою Рось; вона може бути споріднена з санскритським вріш, "бик", яке, у свою чергу, може втрачати початкове "в" і придбати форми ріш, рш, як у нас ім'я Владимир може мати форму Ладимир, а Владислав — Ладислав. Найдавніші фіксації назв Рось подають форми Ръш, Рша. Тобто й назва Рось має значення "Бик", а в шарах трипілької культури на Росі знайдено глиняну модель храму, прикрашену бичачими рогами. Крім того, Роська, притока Росі, має і другу назву — Самець.7

Відлуння рігведійського міфу по паніїв, які вкрали в Індри корів, вгадується у назві Панікарча біля Ржищева; та й сама назва Ржищів може стосуватися того, що ми казали про Рось. "Рігведа" змальовує паніїв багатіями і скнарами, тож назва Панікарча може пов'язуватися з санскритським панікар, "купець", "торговець". Таке ім'я мав козак Панікар Шемитенко з Канівського полку, прізвище Панікар побутує в Хоролі, а прізвище Панікарський — у Києві. Історію ж Індії свого часу я вивчав за підручником індійця Панікара.

Можна гадати, що сліди Шіви-Рудри простежуються і в легендах про походження Києва, особливо у вірменській легенді, яку дедалі певніше співставляють з літописною легендою про Кия, Щека та Хорива. Вірменська легенда каже, що батьками трьох братів були індійські князі Деметр і Гісане. Як з'ясувалося, це не князі, а божества, один з яких Мітра (Дгімітра, "Мудрий Мітра", що з нього утворилося й наше Дмитро), а другий, певно, Шіва-Рудра, оскільки він мав ім'я Ішана, "Владика", співзвучне імені Гісане. Крім того, вірменська легенда мовить про Гісане як про косатого бога, а в індійських текстах Рудра має сплутане волосся. Античні ж автори змальовують Діоніса довгобородим і довгокосим.

Культ рогатої худоби виразний у трипільській культурі. Посуд трипільці робили з вушками, схожими на роги, чотири ніжки нагадували вим'я. На посуді зображалися бики в запрягу. Костяна пластинка у вигляді бичачої голови містила пунктирне зображення Матері-богині, яка сама часто зображалася з рогами. Роги — дуже частий сюжет у трипільській образотворчості, про що свідчать роги-букрапії: наліпи на посуді, ручки ложок і черпачків у вигляді рогів. Роги бачимо на спинках кріселець, де сидить Богиня-Мати. Трипільці закопували під долівкою черепи з рогами биків та корів, або просто тримали їх у хаті на почесному місці. Весільний коровай теж рогатий.

Таким чином, численні факти свідчать, що поклоніння бикові й корові посідало надзвичайно важливе місце в уявленнях та віруваннях наших предків. І природно припустити, що ці уявлення почали зароджуватися і відбиватися в термінах, топонімах, гідронімах, теонімах та антропонімах тоді, коли зодіак очолювало сузір'я Тельця, тобто в період 4440 — 1740 рр. до н. е.

1 Трубачев О. Н. Индоарика в Северном Причорноморье//Вопросы языкознания. - 1981. - № 2. - С. 8.
2 Бонгард-Левин Г. М., Ильин Г. Ф. Индия в древности. - М., 1985. С. 374-375.
3 Геродот. Історії. - К., 1993. - С. 205 (IV 108).
4 Основи иранского языкознания: среднеиранские язики. - М., 1981. - С. 347.
5 Словник гідронімів України. - К., 1979. - С. 617-618.
6 Реєстр усього війська запорозького. - К., 1994. - С. 94,163, - Ч. 1.
7 Словник гідронімів... - С. 475.

УКРАЇНСЬКИЙ СВІТ 1996