Роман СЕРБИН

ЗА ЯКУ СПАДЩИНУ?

ТРАДИЦІЇ, ЯКІ НЕ ВАРТО ЗБЕРІГАТИ
(НОМЕНКЛЯТУРИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ)

Академік Петро Толочко виступив зі статтею в "Урядовім кур'єрі" (3 листопада 1994 р), де критикував українське суспільство за те, що воно легко зрікається своїх традицій. І справді, Україна втратила багато дорогоцінних культурних, громадських та політичних традицій, а зберегла багато таких, без яких можна б обійтися. Постає питання, чи не варто б тепер, при відродженні Української держави, її нації й культури, позбутися тих традицій, які примітивізують нашу культуру.
Недавно товариство "Просвіта" зорганізувало святочну академію для вшанування пам'яті студентів, які 29 січня 1918 р. полягли під Крутами, боронячи незалежну Українську державу від большевицької навали (київська газета "Українське слово", 2 лютого 1995 р.). Під час святочної академії (у статті її названо "мітінгом") присутні одноголосно схвалили резолюцію, запропоновану Центральним Правлінням "Просвіти" перейменувати вулицю Січневого повстання на вулицю Героїв Крутів. Січневим повстанням називали в совітській історіографії большевицьку спробу в січні 1918 р. захопити владу від Центральної Ради. Цей антиукраїнський акт не повинен бути прославлений названням вулиці в незалежній Україні, а тим більше вулиці, якою везли на вічний спочинок на Аскольдову могилу трупи оборонців української незалежности. Перейменування цієї вулиці на Крутянську було б гідним вшанування пам'яті цих молодих героїв.
У різних великих містах світу бачимо вулиці, названі місцями важливих битв. Переважно, це місця перемоги, але немає причини, чому б і трагічні поразки не були б відмічені, особливо, коли ці події стали символом пожертви чи героїзму. У Парижі, наприклад, є вул. Остерліц на пам'ятку перемоги Наполеона над Австрійською та Російською арміями, та площа Вердон - на славу французьких захисників перед німцями у 1916 р. Є в Парижі й багато назв, які нагадують різні інші битви, а між ними - площа Сталінграда на честь оборонців нинішнього Волгограда перед німецькою армією 1942 р. Парадокс: ім'я кремлівського диктатора уже давно зникло з назви міста над Волгою, але збереглось в волелюбнім Парижі! Збереглось воно також і в Києві. Одній з вулиць нового району Києва було колись дано гарну назву Набережна Славутича, але пізніше її було замінено на проспект Героїв Сталінграда. Подобається нам це ім'я чи ні, звернім увагу на те, що збаламучені французькі совітофіли назвали площу не Place des heros de Stalingrad (площа героїв Сталінграда). Взагалі, слово "герої" не характерне для географічних назв у цивілізованому світі. Є слова, які належать до сфери духа і не надаються для вуличних назв. До таких слів належать і "герої": це слово карбується в серцях, а не на вуличних таблицях.
Совітський режим зробив з моральної категорії режимовий ступінь, знецінив поняття "героїв" і включив його до номенклятурної системи совітської бувальщини. Так постали виключно совітські категорії робітників ("герой праці"), міст ("місто-герой") та інших номенклятуризованих "героїв". Надання вулиці назви Героїв Крутів буде продовженням цієї варварської традиції номеклатуризації української історії й української культури взагалі. У совітськім тоталітарнім світі все, що належало до життя його громадян, мусило бути охоплено режимом і мати своє місце в ієрархізованій системі. До цієї номенклятуризації звик традиційний "homo sovieticus" і навіть не дуже помічав, до якого низького рівня режим спихав його культуру. Наведу кілька прикладів.
За совітською традицією, українські діячі культури ще й нині пишаються такими титулами, як "заслужений працівник", "народний артист" тощо. Є також і "народні художники", "заслужені учителі" і т. д. А що ж це інше, як не акультурна (бо з культурою не має нічого спільного) номенклятуризація культурного світу? Які ж можуть бути інші артисти як не "народні"? Для кого, як не для народу, вони працюють? Можна собі уявити, що колись за вірне вислуговування партії артист міг дістати в нагороду звання "заслуженого артиста", але ж кому він служить сьогодні?
Уявім, що комусь би спало на думку представити Паваротті на афіші чи під час концерту "народним" чи "заслуженим" артистом. Ні, таку нісенітницю уявити собі важко. Але чи не менш абсурдна така класифікація українських артистів?
Шекспір - великий англійський письменник. Але на жоднім монументі чи пам'ятній таблиці не побачимо напису "William Shakespeare - Great English Poet". Немає такого некультурного способу звеличання на пам'ятниках видатних людей й інших націй. На вулицях Парижу багато пам'ятників ученим, мистцям, політичним діячам, але образливого пояснення "великий" чи "видатний" під їхніми іменами не побачимо. На приклад, на пам'яткику Волтерові є лише його ім'я та дати його життя. Якщо пам'ятник видатній людині, то нащо про це на ньому писати. Лише в республіках совітської імперії режим надав собі право роздавати признання людям, яких він визнав ним великими, і карбувати ці титули на пам'ятниках.
Номенклятуризація українського культурного життя - один з виявів совітської спадщини який варто новому українському суспільстві позбутися.

Стаття появилася в газетах: Українське Слово (Париж) 28 лютого 1995; Молодь України. 12 травня 1995 р.

2

.

.До змісту книги "ЗА ЯКУ СПАДЩИНУ?"