Роман СЕРБИН

ЗА ЯКУ СПАДЩИНУ?

БУР'ЯНИ НА МОВНІЙ НИВІ:
ПЛОДИ ІМПЕРСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Максим Рильський.

Під заголовком "Про садовину, городину..." рукопис книжечки О. Степовика опинився на робочому столі петербурзького цензора А. Петрова. В ньому, як і багатьох інших рукописах, присланих з "Малоросії" для схвалення імперською столицею, цензор не знайшов нічого крамольного. Все ж таки книжку друкувати не дозволив з причини "відступів від загальноприйнятого російського правопису". Своє рішення цензор підписав 21 квітня 1883 р., сім років після зловісного Емського указу, на який він і покликався.
З того часу минуло вже більше як сторіччя, а "садовина" й "городина" так і не принялися на українській мовній ниві. Її виполювали - звичайно, не спеціялісти садівництва й городництва, а "ковалі мов і душ" - а на їхнє місце пересаджували з старшобратного поля "овощи" та "фрукты". Ці слова акліматизувалися, виросли як "овочі" та "фрукти", і урожай тепер такий, що по всій Україні не видно нічого іншого на крамницях, як "ОВОЧІ Й ФРУКТИ" або "ОВОЩИ И ФРУКТЫ".
Не можна сказати, що старі українські слова цілковито зникли, вони перебувають у мовних музеях, якими стали старі та багатомовні словники. В чотиритомному "Словарі української мови", виданому Борисом Грінченком 1905 року, в якому автор мусив давати пояснення українських слів російською мовою, але приклади на вживання цих термінів міг писати в українському ориґіналі, знаходимо про слово "садовина" ось що: "садовые плоды, деревья. Верби та садовина поперехилялись через тин". Коротке пояснення дістав термін "городина": "овощи". Цікаво, що в Грінченка немає слова "фрукти", а слово "овощ" перекладає російською мовою як "плодъ". З цього бачимо, що традиційні українські слова не дають підстав для плутанини. "Городина" означає ті плоди, які дає господареві город: картоплю, капусту, помідори, моркву, цибулю, редьку тощо. Подібно й "садовина" - це плоди садових дерев.
У багатотомному "Словнику української мови", виданому Академією наук УРСР, у 1970х рр. зустрічаємо і старі, і нові терміни:
Городина - "городні плоди та зелень, які є продуктами харчування (капуста, огірки, морква та ін.); овочі" (т. ІІ, с. 135). Слово "овочі" тут втратило сенс Грінченкового словника, де воно означало "плоди", і стало синоніном "городини" і ототожнене з російським словом "овощи".
Садовина - 1) "садові дерева (переважно плодові); 2) "плоди садових дерев; фрукти" (т. ІХ, с. 13). Тут впроваджений термін "фрукти", який Грінченко вважав настільки чужим, що не згадував у своєму словнику. Термін "фрукти" став синонімом "садовини" і витиснув це старе українське слово зі загального вживання.
Овоч (овочі) - 1) "плоди городних (рідше польових) рослин та зелень, що вживається як їжа; городина"; 2) "плоди садових (рідше лісових) дерев так кущів; фрукти, садовина"; 3) "м'які плоди будь-яких рослин" (т. V, с. 612). Тут бачимо повну плутанину: "овоч" - це і "городина", і "садовина", і "плоди" в загальному сенсі. Ключове поняття в усіх трьох випадках - це "плід", що й найкраще відповідає словові "овоч". (Порядок, в якому словник подає читачеві три пояснення, ілюструє традицію "ковалів мов" і дає нам ключ до читання совітських словників: першим ставилося поняття ідентичне або якнайбільше зближене з російським, а останнє те, яке відповідало духові української мови, яку русифікували.)
Фрукт (фрукти) - "їстівні плоди деяких дерев і кущових рослин" (т. Х, с. 647). Грінченко, пригадую, не вважав за потрібне впроваджувати це слово в українську мову і мав в тому повну рацію. Слово "фрукт" - не що інше, як латинське "fructus", яке й дало слово "fruit" у французькій та англійській мовах. Це ж і є наше слово "плід". Слід відмітити, що у французькій та англійській мовах слово "fruit" вживається в сенсі всіх плодів землі (les fruit de la terre - fruits of the earth), як і в переносному сенсі до всіх інших результатів плодонаслідної акції. А це і є точний сенс нашого слова "плід". Такий широкий сенс йому признає вищецитований словник Академії наук: "все їстівне, що росте на землі"; "організм ссавців та людини в утробний період розвитку"; "результат, наслідок яких-небудь дій, зусиль" (тт. VI, с. 585).
Запозичивши з російської мови "фрукти" й "овочі" в їхньому російському значенні, "ковалі мови" не збагатили українську мову; вони лише витиснули з уживання старі українські слова і впровадили плутанину. Вивіски на крамницях "фрукти й овочі" - це наруга над здоровим глуздом (це те саме, що писати "плоди й плоди"); це також русифікація української мови, бо замінює російським жарґоном милозвучні й так питомі старому українському звукопростору слова "садовина", "городина".
Яке майбутнє цих українських слів? В музейних словниках типу Грінченка можна їх знайти, але як справа стоїть з новими двомовними словниками, які тепер появляються на ринку?
Гарний практичний кишеньковий "Словник англійсько-український-українсько-англійський", виданий в Києві 1994 р. На титульній сторінці зазначено, що словник "допущено Міністерством освіти України як посібник для загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів". В українській частині словника знаходимо всі чотири слова: "городина" - vegetables, garden stuff (с. 274); "садовина" - fruits (с. 391); "овоч" - vegetable (с. 348); "фрукт" - fruit (с. 421). Отже "городина" й "овочі" подані як синоніми слова vegetable(s), a "садовина" й "фрукт" як fruit(s); слово "плід" також перекладено на "fruit". Можна було б сподіватися, що з англійського боку словника ці слова будуть трактовані так само. Та це не цілком так: fruit - "плід, фрукт" (с. 82); vegetable - "овоч, (мн.) городина, овочі" (с. 227). Таким чином, зникло слово "садовина".
Ситуація гірша в "Русско-украинском и украинско-русском словаре" Д. І. Ґаніча й І. С. Олейніка, а словник популярний, бо вже шосте видання його вийшло в Харкові 1993 р. В українській частині відсутне слово "городина", є лише "город" (с. 321); "садовина" перекладено лише як "плоды і "садовые деревья" (с. 488); "овочі" - "овощи" (с. 406); "фрукт" - "фрукт" (с. 540), З російського боку: "фрукт" - "фрукт"; "садовые деревья" зникли, а про "овощи" упорядники також забули, і ніхто до 6-го видання не помітив! (Кому ж і треба перевіряти чи "овощи" справді "овочі"?) Цей словник "рекомендовано Институтом языковедения им. А. А. Потебни АН Украины".
Багато говоримо про суржик та, звичайно, маємо на увазі той вуличний, "спонтанний" чи "стихійний" жарґон розмовної мови зросійщеного міського населення в Україні. А про "академічний" сургжик забули, мов би його й не було. Чи скаржитися нам сьогодні на царського цензора за заміну "садовини" "фруктами" й "городини" "овочами"? Може, для декого така терапія була б корисною, та громадської користи з цього мало. Академік Петро Толочко закликав не забувати своїх традицій, - прийдеться й відновляти уже забуті. Хто сьогодні перешкоджає Інститутові мовознавства серйозно зайнятися правдивою реформою української мови?

* * *

Борис Антоненко-Давидович любив українську мову та намагався відчистити її від бур'янів. У "Передньому слові" до своєї книжки "Як ми говоримо" автор цитував М. Рильського:
"Як парость виноградної лози,
Плекайте мову! Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде."
"Боротьба за чистоту й мовну культуру", продовжував автор, "це боротьба за культуру взагалі". Він закликав читачів "дбати про очищення мови від усякого засмічення" та про "дальше піднесення її культурного рівня". Це ж бо обов'язок усього суспільства, а особливо "вчених-мовознавців, письменників, журналістів, дикторів, працівників редакцій і видавництв, викладачів рідної мови". Книжка вийшла в Україні в часи, коли совєтський режим до української мови прихильно не ставився, але актуальною вона є і сьогодні. Взяти хоча б прислівник "зараз".
У підсовітській українській літературі термін "зараз" уживався у розумінні "тепер" замість власного йому значення "негайно". Автор цитує В. Сосюру ("Де гули набої, зараз сміх звучить"), та С. Плачинду ("У нас зараз весна"), з якими він не згоджується, бо:
"Українська клясика й народне мовлення надають прислівнику зараз вузького значення: 'цієї миті, цю хвилину, негайно'; 'Ходім зараз до матері' (М. Коцюбинський); 'Зараз я піду' (Л. Українка); а коли мовилося про час, що оце триває, тоді користувалися словами тепер, нині: 'Не тепер, так у четвер' (приказка); 'Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та' (П. Тичина); 'Герман Гольдкремер устав нині дуже злий' (І. Франко); 'Їх смольний дух п'янить мене і нині' (М. Рильський)."
Автор приходить до висновку, що в наведених фразах "краще було б, якби замість недоречного тут прислівника зараз стояли інші, саме в цьому тексті потрібні слова: 'Де гули набої, нині сміх звучить'; 'У нас тепер весна'."
Неправильне вживання прислівника "зараз" зауважила Л. Українка ще перед Антоненком-Давидовичем. Про це й писала своєму чоловікові, Гребенюкові: "Треба б раз назавжди прийняти, що слово зараз по-українськи значить - хутко, незабаром, але не тепер, в даний момент". ("Леся Українка - хронологія життя і творчости". Ню-Йорк, УВАН, 1970).
Навіть академічний "Словник Української Мови" (Київ, 1972) у більшості подає правильні пояснення із прикладами, взятими з нашої клясики:
"Зараз, присл. 1. також з част. же, таки. В той самий момент; негайно. - Пійдіть [підіть], гінця мені кликніте, До мене зараз щоб прийшов (Котл., І. 1952, 79); - Марто! Марто! - покликав старий. - Зараз! - одкликнулась Гапка (Вовчок. VI, 1956, 238); Нащо вичікувати тії... 'три дні', а не вийти зараз таки в перший день, ледве сторож хоч трошки одхилить двері?. (Л. Укр., V, 1956, 435);..."
Вживаючи прислівник "зараз" у розумінні "тепер", ми не збагачуємо, а збіднюємо українську мову.

Перша частина статті була друкована в Українському Слові, (Париж). 15 січня 1995 р.; а друга - в Рідношкільнику (Лондон, Канада). 2001 № 46.

До змісту книги "ЗА ЯКУ СПАДЩИНУ?"