Олександр РОМАЩЕНКО
УКРАЇНЦЯМ НА ПОРОЗІ XXI СТОЛІТТЯ
Київ
Діокор
2002

Пропонована вашій увазі книга — полум’яний заклик любити нашу рідну Україну, плекати й берегти неповторну материнську мову, боронити Батьківщину від тих, хто став перевертнем чи так і залишився зайдою на нашій землі.
Автор робить слушні зауваження на адресу української влади, яка дуже часто є неукраїнською за духом.
Подано принципи-настанови, якими українським патріотам варто керуватися у повсякденному житті.

Редактор Віктор РАДІОНОВ.
Коректор Віктор РАДІОНОВ.
Макет Євгена КОВАЛЯ.

Змакетовано в редакції газети «Незборима нація» за сприяння Історичного Клубу «Холодний Яр» і редакції «Великої дитячої газети».
Відповідальний за випуск Роман КОВАЛЬ.

© Олександр Ромащенко, 2002.
© Євген Коваль, дизайн, 2002.

Доборолась Україна
до самого краю,
гірше ляха свої діти
її розпинають
Тарас ШЕВЧЕНКО

Призначається дія мого сина Тараса
та всіх справжніх українців

Замість передмови

Ще в дитинстві, у Запоріжжі, де ми тоді жили, я болісно переживав ворожість та зневагу людей, що оточували мене, до моєї рідної мови, мови якою говорили їхні батьки і прадіди... Я не розумів, чому у Запоріжжі, серці України, не чути української... Ані люди, ані школа, ані час не змогли в мені вбити почуття справедливості і гордості за свій народ, його історію і неповторну культуру...
Минули роки, Україна сьогодні вже незалежна, але хіба справедливість відновлено?
Ні!
Більше того, українська культура катастрофічно втрачає свої природні позиції... Внаслідок роздумів про долю мого народу, про зміст життя, про покликання людини, про причини поразок українства, та майбутнє української нації з’явилася ця праця. В ній я намагався дати відповідь, що повинна робити особистість в умовах панування антиукраїнські налаштованої влади. Для себе, нарешті я знайшов відповіді на багато важких запитань...
Сподіваюся, що й іншим це не байдуже...

Олександр РОМАЩЕНКО

Українська нація опинилася перед загрозою знищення.
Планомірно, крок за кроком продовжується русифікація. Чинний дотепер Закон про мови став фікцією, шкідливим прикриттям для справжньої антиукраїнської кампанії. Катастрофічно зменшується кількість українськомовної преси, майже цілковито знищено українську книжку, натомість усю Україну заполонила російськомовна література, її без перешкод завозять із закордону та величезними накладами друкують в Україні. Те саме стосується й інших ділянок масової культури. Для прикладу, в галузі відео практично не існує українськомовних фільмів, хоча велика кількість відеофільмів тиражується, дублюється на студіях в Україні.
Супроти української культури ведеться справжня війна, йдеться про цілковите знищення її заздалегідь продуманими, планованими діями окупантів... Так, саме окупантів, бо завойовувати країну можна не лише шляхом воєнної інтервенції, як це робить Росія у Чечні, або як зробила це вона з Україною у 1918 році, значно небезпечніше, коли країну і народ звойовують духовно, позбавляючи власних культури і мови, коли народ змушують позбутися національного колориту, ментальності, всіх тих особливостей, якими він відрізняється від загарбників...
Денаціоналізація певної частини українського суспільства, духовний занепад, катастрофічне падіння рівня культури, загроза знищення головного критерію існування будь-якого народу — мови, відсутність української еліти внаслідок вікового панування російського тоталітаризму зробили незалежність нашої країни формальною, зафіксованою лише на папері. Можновладці нашої держави ворожі українському духу, проводять відверту антиукраїнську політику в усіх галузях внутрішнього й зовнішнього життя, спрямовану на знищення або підпорядкування своїм клановим інтересам усіх завойовувань національно-демократичних сил.
Українська нація, як головний оплот державності, внаслідок понад трьохсотлітньої окупаційної політики російського імперіалізму знекровлена, перебуває на межі існування, потребує консолідуючої національної ідеї.
Держава, покликана забезпечувати національні інтереси, зберігати та примножувати духовні здобутки народу, фактично бореться супроти культурних надбань українського народу, відповідно, супроти національних інтересів України. Причиною, безсумнівно, є те, що вищі верстви нашого суспільства чужі українському духу. Вони виконують руйнівну роль п’ятої колони, працюючи при цьому як задля свого кланового збагачення, ігноруючи інтереси українського суспільства, так і в інтересах російського імперіалізму, що не бажає випустити Україну зі своїх цупких обіймів. Тому українцям в обороні своїх національних інтересів та інтересів своєї держави не слід покладатися на владу.
В подібних умовах у будь-якого іншого народу вже спрацював би інстинкт самозбереження... Український та білоруський народи, на жаль, — винятки, і зовсім не випадково. В результаті понад 300-річного жорстокого національного, культурного й духовного поневолення нашого народу московські окупанти не лише політично, економічно та духовно поневолили український народ — вони досягли більшого — знищенням мільйонів українців, знищенням інтелігенції, селян, інших найбільш непокірних прошарків української нації, духовним і фізичним терором окупанти притлумили навіть інстинкт самозбереження, природний для будь-якої живої істоти.
В теперішніх умовах, в умовах посилення русифікації в усіх галузях життя, від кожного українця залежить майбутнє нашої нації. Коли не спрацьовує колективний інстинкт самозахисту, мусить спрацювати індивідуальний інстинкт самозахисту кожного українця, адже йдеться про майбутнє всієї нації. Тому заради майбутнього нашої нації кожен українець мусить відкинувши, здавалося б, вже звичні норми, радикально переглянути свої погляди — насамперед стосовно української культури. Кожному українцю слід зрозуміти і усвідомити цінності, задля яких боролися наші прадіди протягом усього існування українського народу, та свято берегти, обороняти ці цінності від зазіхань ворогів, задля минулих, теперішніх і майбутніх поколінь українців. Адже відомо, що кожен народ у боротьбі із завойовниками насамперед захищає свою мову, віру, традиції та право самому у своїй державі господарювати. Не виняток і наші з вами прадіди, що під проводом славетних князів, під стягами мудрих гетьманів та кошових, під прапорами провідників Української революції, з іменами Хмельницького, Мазепи, Шевченка, Петлюри, Бандери гинули у нерівній боротьбі з ворогами Батьківщини.
Віками боролися українці з агресивними сусідами — поляками, татарами, турками, москалями — і не відмовлялися, не зраджували мови і віри дідів та прадідів своїх. Не казали вони, що немає їм різниці, якою мовою говорити, йшли на люту смерть задля неї та задля нас із вами — їхніх невдячних нащадків, що тепер цураються мови, і віри, і звичаїв предків своїх славних. Страшним гріхом вважалося зрадити мову й віру народу свого, нещадно каралися зрадники в Україні, бо бачили наші предки, що то нелюди-яничари, які лишали по собі спустошення, вогонь і страждання. Наші національні герої запалювали серця українців лютою ненавистю до перевертнів і їхніх господарів...

Після смерті славного гетьмана Богдана Хмельницького Москва розпочинає неприкриту агресію супроти України. Коли ж під Конотопом загарбники зазнали нищівної поразки, здавалося, настав кінець їхній варварській країні, та історія розпорядилася інакше...
Злі й підступні московські царі, подібно до своїх монгольських предків, де не долали мечем, брали підкупом і підлою підступністю. І наплодили вони серед верхівки України донощиків і перевертнів, обласкали зрадників і злодіїв, розкололи суспільство і козаків, а вже тоді остаточно знищили славну країну предків наших.
З європейської цивілізованої країни вони перетворили Україну на колонію безправну, у якій останній москаль міг поводитись, ніби жорстокий східний деспот Середньовіччя зі своїми рабами. З українців — вільних хліборобів, міщан і козаків, представників інших верств пороблено рабів, хоча чому було дивуватися, адже навіть власний народ Московії перебував у рабстві від часів її заснування сином Володимира Мономаха Юрієм Довгоруким, син якого Андрій Боголюбський «вславився» зрадницьким нападом на Київ, столицю всієї Русі, дикою оргією, влаштованою в місті своїх славетних прадідів, страшенним блюзнірством, притаманним хіба що диким монгольським племенам, які згодом узяли участь у формуванні московського народу і занесли йому бацилу імперіалізму та людоненависництва до іншомовних — своїх далеких і близьких сусідів.
Тим часом рік у рік сатанинські паростки зла, зрадництва, донощицтва давали буйний врожай, все глибше і глибше пускали коріння зла в Україні, все ширші верстви українського суспільства заражувалися ним.... Бог та історія дали шанс Україні отямитися, пославши на грішну землю пророка в особі Тараса Шевченка...
Візьміть його «Кобзар» — то українська Біблія, його слова — то гіркий біль і мука, і страждання за Україну, і любов до неї, і свята ненависть до поневолювачів, і заклик до боротьби, і шлях у майбутнє.

Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!

Хто міг ще так сказати? Тільки справжній патріот, лише вірний син Вітчизни. А про запроданців — інші слова:

Люде, люде!
За шмат гнилої ковбаси
У вас хоч матір попроси,
То оддасте.

Хіба це не про нас?
Хіба ж не проміняли тисячі чи навіть мільйони українців свою мову, і свою культуру, і віру свою на гнилу ковбасу, аби догодити злим ворогам Батьківщини і народу свого, хіба не загорілися вони фальшивою любов’ю до чужої культури, і мови чужої, і чужого батога, хіба не пройнялися вони злою зневагою до мови, і віри, і традицій предків і народу свого, хіба не стали злими яничарами, що нищать свою матір — Україну? Хіба це не про них сказав великий Кобзар:

Славних прадідів великих
Правнуки погані!

Боже, дякую тобі, що ще не всі "заснули мов свині у калюжі", що ще є вірні сини Вітчизни, які не проміняють Україну, і мову її, і заповіти славних прадідів своїх на шмат гнилої ковбаси, чужу мову і пісню чужу, як не проміняв Тарас свій каземат на теплу перину й солодке життя...
«Найголовніше людське право — бути спокійним за історичну долю своєї Вітчизни, свого народу, своєї культури, своєї мови. Українець цього найбільшого, найголовнішого права людини позбавлений, бо сьогодні існує реальна загроза втрати державності, втрати національно-культурної і мовної ідентичності» 1.
Теперішнє становище рідного народу і всієї України покладає на кожного свідомого і чесного громадянина обов’язок стати в обороні нашої культури, зрештою, України як такої. Вільна людина не може бути справді вільною, не маючи обов’язків перед суспільством, у якому живе, насамперед обов’язку національного. Не може бути людина вільною без національної гідності, самоповаги та задоволення національних і духовних потреб. Сьогодні мова йде про цілковите і остаточне знищення української нації, її культурних надбань. Історія покладає на кожного українця обов’язок стати в обороні української культури:

1. Ніколи не нарікай на Україну, адже Батьківщину, мову та батьків не обирають, вони від Бога. Українець зобов’язаний завжди і скрізь боротися за духовну, економічну, політичну незалежність України. Українець має перед Богом, перед минулими та прийдешніми поколіннями святий обов’язок оберігати свою родину, культуру, мову, народ і країну від небезпеки, у цій боротьбі він має бути готовим пожертвувати навіть власним життям. Святий обов’язок кожного українця боротися щоденно, щомиті проти русифікації, антиукраїнської політики панівних верств нашого суспільства, ворожих Українському духу.

2. Виховуй у собі та своїх дітях почуття гордості за приналежність до українського народу, гордість за славетних предків наших, що у жорстокій боротьбі з агресорами зберегли і пронесли крізь віки українську культуру й мову, дані нам Богом та освячені кров’ю мільйонів українців, які віддали життя за збереження та примноження національних цінностей. «Знай, сила нації в її культурі, єдності та національній свідомості суспільства. Нація без національної свідомості не є
нацією, бо вона не розпоряджається ні своїми думками, ні своїми почуваннями, ні скарбами землі своєї, ні собою особисто. Члени такого суспільства не мають ані національної гідності, ані національного сорому. Вони не соромляться прислуговувати окупантам і вмирати за їхні інтереси, нехтуючи своїми особистими інтересами та інтересами нації. У такої нації відсутня національна єдність — запорука існування держави»*.

3. Обов’язок українця — постійно підвищувати свій інтелектуальний рівень, ніколи не зупинятися у вивчені рідної мови, поглиблювати знання з історії і культури свого народу. Зроби свою мову красивою і природною, зроби її життєво необхідною для себе, для своїх дітей й людей, що оточують тебе. Будь непересічною особистістю, стань гідним прикладом для наслідування. Будь прикладом у всьому: починаючи з побуту і завершуючи виконанням рідних обов’язків, культурою, своїм життям, подоланням всіх комплексів і страхів.

4. Відчувай себе українцем. Повсякчас борися з комплексами меншовартості, не дозволяй принижувати себе будь-кому, завжди пам’ятай, що ти — вільна й горда людина, що за твоїми плечима — споконвічна українська історія й культура, пам’ятай, що ти — представник гордого, несхитного народу, який є найкоштовнішим каменем у світовому надбанні, що зникнення українських культурних надбань, стало б непоправною шкодою для всієї цивілізації. «Виявляй наполегливість, послідовність, діловитість — щоб українська мова стала необхідним і зручним знаряддям щоденного спілкування в родині, на заводі, у школі, на вулиці... Не будь байдужим до найменших проявів обмежень чи зневаги до української мови. Стався до інших мов так, як би ти хотів, щоб ставилися до твоєї рідної мови. Пам’ятай, принижена мова — принижений увесь народ, все суспільство, кожен член цього суспільства»*.

5. Мова — запорука існування народу та найважливіший шлях до серця культури. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє. Захист рідної мови — найприродніший та водночас найнеобхідніший спосіб національного самоствердження і діяльності в ім’я народу. На кожному кроці, щомиті охороняй честь своєї нації. Знай, що «у країні говорять чужою мовою лише гості або окупанти» 2. Не поступайся національними цінностями, не шукай у цих питаннях компромісу, його не може бути. Непорушний закон природи — закон боротьби мов і культур. Боротьба ця триватиме доти, доки остаточно не переможе одна з них, повністю знищивши інші, «Мова для людини священна. Посягати на неї, пограбувати від людини, нав’язувати їй чужу — означає посягати на корінь життя людини» 3. Загибель української культури і мови призведе до загибелі всієї нації. Тому українець мусить оберігати природне право говорити своєю мовою у своїй державі, мусить щоденно протистояти тискові ворожого оточення. Створивши культ рідної мови, нація зможе протистояти агресії, за неї стане майбутнє.

6. Мова — це генетичний код нації, який поєднує минуле із сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття нації у вічності. Загибель мови веде до загибелі всієї нації. Нація, що не дбає про красу і чистоту своєї мови, про її розвиток, важко хвора, вона не має жодних шансів посісти належне місце серед суцвіття народів світу, вона позбавляє себе надії на майбутнє. Занепад рідної мови неодмінно призводить до духовного й матеріального зубожіння народу, до його культурної і моральної деградації. Люди, що не володіють державною мовою, не можуть бути повноцінними громадянами держави. Тож дбаючи про свою державу, дбайте про рідну мову, без української мови не може бути Української держави.

7. Володіти рідною мовою — обов’язок кожного українця. Патріот ніколи не користується мовою окупанта. Говори лише українською, думай лише українською, читай українською, ігноруй московську мову в побуті, на роботі, ігноруй московськомовні видання та літературу, аудіо- та відеоносії, теле- та радіопрограми... Розмовляй українською скрізь, не переходячи на мову завойовника навіть у приятельських контактах, усвідом, що «кожне слово, сказане неукраїнською, кожна копійка, витрачена не на українські цілі, йдуть на шкоду Україні, є марнуванням капіталу українського народу» 4. Підтримуй українську культуру матеріально. Купуючи українське, ти робиш гарний вчинок, природний для люблячого сина Вітчизни. Візьми участь у возвеличенні національних героїв України, нехай правдива історія і культура твого народу запанує в Україні з твоєю моральною та матеріальною підтримкою. Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову.

8. Не поступайся ані мовою, ані звичаями, ані іншими культурними надбаннями своєї нації. Жодних поступок чужинцям. Шануй понад усе Україну, її минуле та майбутнє. Будь морально вищим і міцнішим від ворога Вітчизни своєї. Відчувай себе господарем в Україні, не дозволяй чужинцям панувати у твоєму домі. Пам’ятай, що всі права належать справжнім господарям України — українцям, незалежно від їх етнічного походження. Чужинцям в Україні місця немає, немає його і людям, що зрадили свою мову і Вітчизну. Україна для українців! Українець повинен змусити чужинців рахуватися із собою як носієм української культури та представником корінної нації, яка здатна оборонити свої інтереси. Світ належить сміливим. Будь сміливим і морально вищим від будь-якого зайди, зневажай окупантів, виховуй у собі, своїх дітях та навколишніх святу ненависть до поневолювачів, не сприймай їхньої мови і культури, не сприймай взагалі нічого їхнього, бо вороги твоєї Батьківщини — твої вороги. Пам’ятай слова пророка: «Той, хто зазіхає на волю твоєї Вітчизни, є твоїм особистим ворогом, не приятелюй з ним, нехай твої діти не приятелюють з його дітьми, тобто будь людиною національної гідності, і в цьому дусі виховуй і своїх дітей»*.

9. Ніколи не послуговуйся «суржиком», він глибоко ранить, калічить українську мову, робить її вразливою й незручною у використанні, мова, забруднена «суржиком», втрачає свою чарівну привабливість, красу, ніжність та колорит, перетворюється на неповоротку та неприродну, тим самим допомагаючи ворогу нищити українські цінності. Українська мова незрівнянно багатша та виразніша від московської, але це не стосується «суржику», який навіть у порівнянні з московською виглядає недолуго і негарно... Саме тому існування «суржику» полегшує північно-східним загарбникам зросійщення нашого народу, адже душа кожної людини підсвідомо тягнеться до красивого. Знайдіть справжню красу у споконвічній українській культурі, у вишуканій мові. Май національну та людську гідність, благородне самолюбство, ніколи не втрачай самоповаги, того ж навчай і своїх дітей.

10. Якщо ти досі вживаєш російську мову, не вагаючись повернися до мови прадідів своїх. Це справді нелегко, але ти мужньо подолаєш вороже оточення, глузливі та зневажливі, а то й ворожі закиди у твій бік. Знай, за тобою Правда, за тобою твоя нація і твої пращури. Ти наражатимешся на глум, але зроби крок назустріч майбутньому твоєї нації. Тебе не розумітимуть приятелі, переконай їх, якщо це можливо. Навіть коли твої рідні спілкуються російською, зроби рішучий крок до повернення мови предків у твою родину, від тебе залежить майбутнє всієї нації: або вона підніметься з колін, долаючи всі перешкоди на своєму шляху, або ж загине, лишивши по собі туманні згадки та прокляття невдячним нащадкам. Святе Письмо навчає, «щоб кожен чоловік був паном у домі своєму й говорив мовою свого народу», тож нехай ця свята заповідь втілиться у життя.
Якщо твої предки не українці і ти не етнічний українець, зберігай свою мову і культуру, дбай про неї, розмовляй нею вдома, з одноплемінниками, навчай нею своїх дітей, але володій, поважай і вживай української, нехай українська стане тобі також рідною, користуйся нею на роботі, в крамниці, на вулиці — тебе ніколи не назвуть зайдою чи окупантом. Зневажай зрадників українського народу, навіть якщо ти росіянин, пам’ятай, що людина, зрадивши рідний народ, здатна зрадити всі інші.

11. Українець ніколи не поневолить свідомості іншого народу, українець поважає будь-яку особу, що з повагою ставиться до української культури, українець не цурається культурних і матеріальних досягнень інших народів, але перевагу безперечно віддає українському. Будь справедливим, не завдавай зайвих клопотів та шкоди своїм землякам і людям, що з повагою ставляться до наших національних цінностей. Пам’ятай, що людина, закохана у власну культуру й мову, шануватиме культуру інших народів.

12. В усі часи у всьому світі найганебнішою зрадою вважалася зрада національних цінностей і Батьківщини. Не виняток і Україна: наші прадіди завжди карали зрадників смертю. Зневажай зрадників — яничарів, що зрадили свій народ та його мову, що зрадили своїх пращурів, своїх же дідів і прадідів, які ціною життя захищали українські цінності й право на майбутнє свого народу. Хто забуває чи не шанує рідну мову, той чинить найбільше зло і зраду свого народу. «Мовне виродження призводить до морального каліцтва. Тому не май зі зрадником жодних стосунків, вважай його за прокаженого, вважай мати з ним справу нижче від своєї гідності. Пам’ятай, що легко асимілюються ті люди, в яких шлунок грає більшу роль, ніж їхня душа, їхній розум, їхня духовність»*.

13. Борись із комплексами меншовартості. «Той, хто усвідомив, що у нього є комплекс меншої вартості, починає сам контролювати свою поведінку, хід свого мислення. Знай, що народ, який позбавиться комплексів меншовартості, стає справді вільним, його неможливо втримати у неволі. Якщо твоє рідне бідне і некрасиве, зроби його багатим та гарним, якщо воно принижене, обкидане болотом, не цурайся його, обмий і звелич, коли в нім мало божественного, то треба обожествити його. Ніколи і ніде не втрачай самопошани й здорового глузду. Пам’ятай, усе, що створила людина, це наслідки її мислення. Люби себе, бо любити себе може лише людина вільна і достойна»*.

14. Гіршого злочину, ніж покора, нема. 1933 рік, мільйони людей гинуть голодною смертю, і майже ніхто в Україні не повстав. Хіба то не злочин? Злочин, який не врятував злочинців, бо за 1933 роком прийшов 1937-й... Референдум 2000 року — ще один акт цього злочину, злочину, що триває. Українці надалі лишаються покірними рабами... Що жде тебе, Україно? Який рік наступний? Не будь покірним. Знищи в собі раба, якого виростили, виплекали в Україні окупанти за довгі століття неволі. Вичави раба з себе, зі своєї підсвідомості, вичави крапля за краплею і знищи крок за кроком. Пам’ятай, що «повнота життя — це передусім життя в умовах свободи»*. Без свободи нема справедливості, нема моралі. Нічого в світі немає гіршого за рабські миролюбливості і справедливість, за мир в ім’я рабства, бо неволя зрівнює людину з худобою, перетворює її на «тиху, ввічливу і покірну скотину» 5. Народ, який ставить національні інтереси понад усе, не може бути рабом. Найстрашніша з усіх неволь — неволя духовна. Раби не знають, що таке справжня воля, тому не можуть її цінувати. «Порив до волі має бути більшим, як до життя. Коли в людині ця охота гасне, тоді вона стає рабом»*. У Святому Письмі сказано: «Не бійся тих, що тіло можуть убити, а тих, хто душу погубить». Пам’ятай про це...

15. «Хто не знає минулого, той стає рабом сучасного, його діти не матимуть майбутнього. Щоб поневолити націю і навчити її покірно жити в неволі, треба відібрати в неї її правдиву самобутню історію і написати їй фальшиву, приголомшуючу, впокорюючу, народ поневолений і примушений свою історію читати не по-своєму, буде сотні років боротися за волю і не могтиме її здобути»*. Тож вивчай правдиву історію свого народу, це зробить нашу націю справді гордою й нескореною у сучасному і майбутньому, з неї ми винесемо гіркі уроки, аби запобігти у майбутньому нерозважливих кроків, які неодмінно відбиваються на долі всієї нації і навіть світу. «Хто не цікавиться минулим рідного народу, не шанує кращих синів Вітчизни, той ще не є людиною». Досі в наших містах і селах стоять «істукани» окупантам, вулиці носять імена катів українського народу, натомість наші національні цінності занедбані, а кращі сини України забуті. Досі панують зайди та яничари і пануватимуть, доки не заходиться український народ та не скине боввани сатані, що незчисленними потоками випромінюють зло в Україні. Ні, то не пам’ятки історії, бо у жодній країні світу немає монументів окупантам та поневолювачам їхнього народу, бо ніде у світі не називають вулиці, площі, міста і села іменами зрадників рідного народу та іменами катів свого народу, бо скрізь, у всьому світі на зрадників чекає ганьба і смерть, а на поневолювачів — гідна відсіч і люта кара. Тому добивайтесь їх знищення, руйнуйте їх, бо то не пам’ятки історії, то ідоли нечистої сили, то символи вашого приниження, то символи вікового приниження України, то символи панування чужинців та перетворення українців на рабів.

16. «Ніколи не загине той народ, що збагнув причини своїх поразок», — говорив М. фон ден Брук. Головною причиною всіх нещасть нашої нації — за словами Міхновського — є брак націоналізму серед широкого загалу. Незалежність будь-якої держави гарантується національною свідомістю її народу, у свою чергу «без духовних та моральних чинників неможливе економічне піднесення. Конкурентноздатну продукцію не можуть випускати напівграмотні й відірвані від культурних надбань нації робітники»*.
«Творчий дух творить усе матеріальне життя», — вчить Г. Сковорода, і в правоті його слів переконує життя. «Якби національна ідея втілилась у світогляд нації і держави, якби вона проникла в усі сфери суспільства і таким чином забезпечила згуртування цього суспільства, то ніколи б не сталося тієї економічної катастрофи, яку переживає Україна» 7. Нашому суспільству бракує усвідомлення кожним громадянином тотожності індивідуальних і загальних інтересів. Українець нарешті повинен навчитися підпорядковувати особисті інтереси національним, адже, врешті, це принесе не лише моральні та духовні дивіденди, але й матеріальні вигоди для всієї громади і для тебе особисто. І нехай не лякає тебе націоналізм, бо то любов до рідних батьків, до своєї землі і свого народу, бо то любов до всього світу, і всіх народів що живуть у ньому, бо то любов до всього красивого і правдивого у світі і свята ненависть до поневолювачів рідного народу, бо «ненависть, народжена любов’ю до свого народу, благородніше за любов до катів народу свого»*. Нехай не брешуть чужинці, що націоналізм — то ненависть до інших народів. Ні, ненавистю до інших є шовінізм, яким уражені окупанти, та й виникнути він може лише у народу, котрий має історичний досвід гноблення інших народів. Український народ понад 800 років тому позбавився такого сумного досвіду, отже, виникнення українського шовінізму неможливе, не існує для цього жодного коріння. Тому люби свій народ, і свою мову і культуру народу свого, не цурайся його, бо то є страшний гріх, його тобі ніхто не подарує ні на цьому світі, ні на тому.

17. Сказано: «Царство, розділене в собі, загине». Історія нашого народу є найяскравішим прикладом правдивості цих слів. Імперське «Розділяй та володарюй!» спрацьовує скрізь, де є сприятливий ґрунт для цього. Тож мусимо знищити той ґрунт, натомість виплекати єдність і могутність нашої нації і держави. Не розділяйте себе на східняків і західняків, бо всі ми українці; не розділяйте себе на віруючих різних конфесій, не треба, бо в нас лише одна віра — свята віра в Україну й майбутнє нашої нації; не май у собі заздрості й образ, натомість плекай почуття єдності та солідарності, взаємодопомоги та співпереживання, почуття справжньої, міцної, могутньої й гарної нації, що несе достойний внесок у скарбницю світової культури народів. Не дозволяй чужинцям безкарно принижувати українську культуру, мову, державу, або ж іншого українця. Нехай зайди не почувають себе господарями в Україні.

18. Підтримуй усі починання окремих осіб і громадськості, спрямовані на утвердження української мови, культури, державності. Підтримуй будь-яку групу людей чи партії, що чесно, відверто, послідовно й наполегливо борються за втілення українських ідеалів у життя. Але знай і пам’ятай: партія — лише інструмент, за допомогою якого слід боротися за Україну. Коли ж цей інструмент стає не придатним для виконання завдання, беруть інший, більш придатний для цього... Не Україна заради партії, а партії — заради утвердження української державності, збереження та розвитку національних цінностей. Там, де немає авторитету, падає прапор перемоги. В державі і в партії так само повинен бути авторитет, нація мусить мати авторитетних і мудрих проповідників. Цінуй проповідника, але не сліпо, допоможи йому йти правильним шляхом... Маючи владу, не захоплюйся нею, не спокушайся ще більшою, використовуй її виключно на благо нації і заради нації. Без дисципліни й авторитету ніколи і ніхто держави не збудував, ніхто народ свій не прославив. Чим більш людина самодисциплінована, тим більш вона вільна. Візьми участь у відродженні старовинних традицій, свят, обрядів, традиційних форм об’єднання (наприклад, козацтва), спрямованих на зміцнення та утвердження української вдачі у нашому народі. Доки буде живе коріння, що стягає у глибини тисячоліть, живлячи українську націю заповітами і мудрістю наших пращурів, квітнутиме і міцнітиме Українська держава і воля нашого народу.
Шукайте однодумців, створюйте громади, товариства, об’єднані ідеєю нації і заповітами наших пращурів. Нехай поки що ці товариства не такі численні, але свідомість кожного члена таких громад, його вірність українській нації — це запорука майбутніх перемог. Знай, що не варто сподіватися від когось на покращення, нам слід самим досягати мети. Найважливішим інструментом влади є місцеве самоврядування, адже не навівши лад у себе вдома, у дворі, годі й думати про загальне благо. Тому приймайте найактивнішу участь у боротьбі за владу безпосередньо на місцях: у районах, містечках і селах. Доведіть своїм прикладом ефективність захисту власних прав через участь у місцевому самоврядуванні, не дозволяй злочинній владі панувати у твоєму домі.

19. Заратустра казав: «Треба жити, щоб боротися за Правду», «Правда — це Добро, а Неправда — Зло». «Добро є завжди добром, а Зло є завжди злом. Добро ніколи не робить зла. Зло ніколи не робить добра», хоч як би його не видавали за добро, зло лишиться злом. «У всіх релігіях визначено, що йде невпинна боротьба між Добром і Злом». «Людина повинна боротися зі Злом, щоб перемогло Добро. Злий Дух грубий. Він живе обмеженими стимулами. Він живе сліпими потребами, темними чуттями. Злий Дух тому й є злий, що дбає тільки про сучасні вигоди, прибутки і живе прив’язаністю до речей сумнівної вартості. І тому він врешті свою борню програє»*. У генах людини закодоване все добре і зле, що накопичили попередні покоління за тисячоліття. Злий дух є хитрим і підступним. Щоденно, щомиті людина повинна боротися зі Злом, насамперед у собі, варто лише раз байдуже пройти повз зло, тільки одна поступка йому, і тоді Зло опанує тебе, дії його виправдовуватимуться добрими намірами, якими вистелена дорога до пекла. Важко тій облуді спасти з твоїх очей, так Зло опановує людьми, навіть цілими народами. Боротися зі злом, насамперед зі Злом в собі — обов’язок людини, кожного українця. Зло є зрадою національних цінностей, рідної мови, рідного народу, власної держави. Байдужість, непротивлення злу, лояльність до загарбників, зречення заповітів пращурів наших, відмова від боротьби за ідеали нації, виховання дітей у комплексах меншовартості, віддання переваги матеріальним цінностям коштом духовних — то все є злом. Нехай не буде в тобі ані краплинки зла, нехай Добро виросте з крихтинки і стане добрим супутником у твоєму житті, у житті всієї нації.

20. Пам’ятай, що російська імперія — наш найлютіший ворог! Про це свідчіть увесь наш історичний досвід. Пам’ятай про історію України, про весь досвід стосунків з Московією, пам’ятай про сумну долю народів Півночі, Кавказу, про долі інших сусідів цієї варварської імперії, зараженої бацилою людиноненависті та загарбництва. Ще полковник Іван Богун попереджав: «У Московщині панує найогидніше рабство. Там немає і бути не може нічого власного, бо все є власністю царя. Московські бояри титулують себе «рабами царськими». Увесь народ московський є рабом. У Московщині продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатися до такого народу — це гірше як скочити живим у вогонь». Імперію зла називав Московщину Західний світ у часи СРСР, нічого не змінилося і тепер, прикладів хоч відбавляй. Майже кожен член московського суспільства, напевно, у генах несе кров монгольських загарбників, що марять світовим пануванням в ім’я Зла, яке професійно маскується в умах і душах московського суспільства добром та гарними намірами, що ними вистелена дорога до пекла... Допомагай кожному росіянину, що переборов у собі комплекс загарбника, з повагою ставиться до українських цінностей, живучи в Україні, володіє українською мовою, вважай його за українця... Відомий росіянин Іван Тургенєв сказав: «Якби я був українцем, я б особисту байдужість до своєї народності вважав за злочин, я б не схотів бути росіянином». Людина, яка свідомо зрікається національних цінностей, втрачає цінність і повагу серед своїх, не становить вона вартості й для інших — хіба як робоча сила чи знаряддя здійснення чужих інтересів.

21. Часом складно встигати за життям. Але у повсякденній боротьбі за існування, за матеріальний добробут важливо не перетворитися на бездумний механізм досягнення матеріальних цінностей — за рахунок духовного, культурного та інтелектуального збагачення. Антиукраїнській владі дуже важливо тримати українців у стані зомбованості, змушувати їх щоденно боротися за матеріальне виживання, віднявши у нього весь вільний час, який він міг би використати для досягнення справжніх цінностей, вигідно владі і надалі мати український народ за бездумних виконавців своєї волі, справжніх зомбі, що не бачать і не відчувають різниці між добром і злом.

22. Доки місце провідної української верстви належить вихідцям з нижчих верств населення з притаманним їм рабськими мозком, серцем і світоглядом та зараженим духом покірності і рабства перед північними поневолювачами, Україна не стане українською. Відсутність української еліти, провідної касти, є корінням усіх нещасть України. Тому найбільшим обов’язком свідомих українців перед Вітчизною є завдання створити цю еліту в умовах жорстокої протидії правлячої верхівки. Завдання створення цієї касти — касти мудрих, чесних і шляхетних захисників Вітчизни — є метою життя свідомих українців. Свідомі українці повинні створити умови для виховання цієї еліти і використати для цього всі можливості. «Людині шляхетній важні не особисті вигоди, лише його засади честі, його ідеали, які коріняться в його природі, в його крові і яким у жертву приносяться не тільки свої особисті справи, але й все близьке й рідне». Лише створення провідної української касти, яка б перебрала в свої руки тягар національних і суспільно-державних справ, здатне врятувати Україну від остаточного поневолення та знищення української нації.

23. Обери собі супутника життя зі свого народу, якщо ж ти обрав супутника з чужинців, навчи його поважати твій народ, його національні цінності, нехай він стане гідним членом української нації. Дай своїм дітям українські імена і подбай, аби твої діти не стали твоїми ворогами.
Нещасливе кохання породжує порожнечу в серці, страждає душа, страждає внутрішній і зовнішній світ навколо людини, втрачається сенс життя, його зміст і кольори. Глибинні перетворення в психіці не кращим чином впливають на тіло. Лише справжнє кохання, тільки поєднання душ і тіл є справжнім природним бальзамом, що забезпечить внутрішню гармонію і надасть душевного спокою закоханим серцям. Пам’ятай, що «розум править, кермує, панує, але серце породжує» 8. Тож розум має підпорядковуватись вищий духовній владі серця.

24. Діти — наше майбутнє, майбутнє України, майбутнє української нації. Пам’ятай, що від тебе, від твоїх дітей залежить майбутнє нашої нації, ти повинен бути носієм української культури і виховати своїх дітей носіями української культури. «Тільки рідна мова приносить людині найбільше й найглибше особисте щастя, а державі — найсильніші патріотичні характери. Людина, що не зросла на рідній мові, загублена для нації, бо ціле життя буде безбатченком, і справи рідної нації будуть їй чужі»*. Тож виховуй своїх дітей тільки рідною мовою, бо тільки вона принесе їм найбільше духовних цінностей. Пам’ятай, що діти вважатимуть за рідну мову ту, що панує у твоїй родині. Формування особистості в ранньому віці має відбуватися тільки рідною мовою свого народу. Природним є, коли рідну мову діти засвоюють від батьків. Тому ти мусиш говорити зі своїми дітьми рідною мовою від народження їх. Пам’ятай, що соромлення рідної мови батьками — це дошкульна зрада свого народу та найбільший гріх супроти дітей і своєї нації. Людина формує свою свідомість, пошану до себе і почуття гідності дуже рано, тож на родину лягає відповідальність за виховання в дітях найкращих рис.

25. Знай, що твої діти — то не лише твоє майбутнє, майбутнє всієї нації, то ще й справжня, правдива оцінка твого життя. Якщо не зміг ти виховати зі своїх дітей щирих українців, українців і мовою, і звичаями, і переконаннями — вважай, що життя прожив ти не лише дарма, прожив ти його на шкоду рідній Україні, бо, хто не говорить рідною мовою, ніколи не буде правдивим патріотом. Виховати своїх дітей у дусі неповаги до своєї Вітчизни — найбільший гріх, що ляже тяжким прокляттям на всю твою родину і на майбутнє твоїх дітей.

26. Чужинці створили в Україні потворну систему виховання — виховання з дітей справжніх яничарів, моральних калік, ворогів своєї нації, бездумних виконавців чужої волі, і найстрашніше, що та система досі працює й досі калічить дитячі душі з самого раннього дитинства. Найстрашніші, найзлочинніші осередки русифікації — це дитячі садки, ясла та школи. «Тут відбувається необоротна «окуліровка» безборонних дитячих душ»*. Тож саме від позиції батьків залежить майбутнє їх дітей. Найголовніше у твоєму житті — виховати справжню людину, справжніх українців зі своїх дітей — гордих, мислячих, свідомих членів нації. Викладання рідної мови в школі впродовж: багатьох років було організоване в такий спосіб, щоб викликати нехіть і відразу до цього предмету. Школи в Україні, навіть україномовні, не виховують національної гідності і національного почуття, не дають елементарного усвідомлення своєї національної приналежності та пов’язаних з цим обов’язків, не забезпечують мінімального знання історії рідного народу та рідної культури, натомість, прищеплюють дітям комплекс меншовартості, зневагу до всього українського, рідного. Діти, виховані в цих школах, ставши дорослими, не виявляють уміння логічно, самостійно мислити, цураються рідної мови, свого народу та його культурних цінностей, не мають почуття власної та національної гідності і не стають особистостями. Пам’ятайте, найцінніший ґрунт для духовного виховання сильного характеру, справжнього патріота і людини — то рідна мова. Не дозволяй злочинній системі зробити зі своїх дітей безбатченків, будь наполегливим і принциповим у виборі школи та вчителів, які мають виховати твоїх дітей справжніми патріотами. Стань для своїх дітей гідним прикладом для наслідування.

27. Розум, як і шлунок, потребує щоденної поживи. Відомо, що в людини, молодої чи старшої, коли вона не розвиває мислення, мозок маліє — гинуть мільйони мозкових клітин, тільки тому, що вони бездіяльні. Тож давайте щоденну роботу мозку своїх дітей, розвивайте в них уяву, розумову наполегливість, прагнення аналізувати, порівнювати, узагальнювати, нехай діти ваші вивчають і поглиблюють свої знання з найрізноманітніших предметів, насамперед з історії рідного народу, його культури, традицій, мови тощо...

28. Бог і Україна жадають від тебе не сліз, не милосердя, не пасивного роздумування, а мужності та активного життя. У праці на благо Батьківщини і свого народу, на користь своєї родини і своїх нащадків та в обороні особистих інтересів і інтересів цілої нації знайдеш своє покликання і щастя. Будь непохитним у боротьбі за Україну. Знай, що краще воювати за волю рідного народу проти всього світу, ніж бути рабом. Пам’ятай слова пророка: «Вільна Україна буде тоді і тільки тоді, коли вона виникне в душі всіх українців як щоденна необхідність і буде вона потрібна їм, як хліб і вода, і буде вона в уяві їхній такою чіткою і рідною, як образ рідної матері»*.

Примітки

Було використано вислови таких авторів:
1 І. Дзюба.
2 К. Маркс.
3 Ф.-А. Дістервег.
4 М. Драгоманов.
5 А. Сент-Екзюпері.
6 В. Червак.
7 В. Сікора.
8 П. Юркевич.

* У пунктах 2, 8, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 19, 20, 23, 27, 28 використано працю: Силенко Л. Мага Віра. — Київ: Обереги, 1998.

* У пунктах 3, 4, 5, 6 використано працю: Іванишин В., Радевич-Виницький Я. Мова і нація. — Дрогобич: Відродження, 1997.

*У пункті 5 використано працю: Масенко Л. Мова і політика. — Київ: Соняшник, 1999.

* У пунктах 5, 26 використано працю: Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? — Київ: КМ «Асаdіеmіа», 1998.

* У пункті 22 використано працю: Донцов Д. Дух нашої давнини. — Дрогобич: Відродження, 1991.

* У пункті 24 використано працю: Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки. — Київ: Обереги, 1994.

Крім того, були використані такі джерела:
Націоналізм. Антологія. — Київ: Смолоскип, 2000.
Багам О. Націоналізм і націоналістичний рух. — Дрогобич: Відродження, 1994.
Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. — Київ: Либідь, 1999.
Липинський В. Листи до братів-хліборобів // Інститут східноєвропейських досліджень Національної академії наук України, м. Київ та Східноєвропейський інститут ім. В. К. Липинського, м. Філадельфія.
Міхновський М. Самостійна Україна // Самостійна Україна, 2000.
Радєвич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. — Дрогобич: Відродження, 1994.
Силенко Л. Святе вчення. — Київ: ОСІДУ РУНВіри, 1995.
Шевченко Т. Кобзар. — Київ: Дніпро, 1987.
Штепа П. Московство. — Дрогобич: Відродження, 2000.
Сковорода Г. Твори: У 2 т. — Київ: Обереги, 1994.

Автор дозволяє передрук у необмеженій кількості, з метою розповсюдження праці.
Забороняється використовувати уривки та висловлювання, які не містять повноти думки, не розкривають її змісту.

Адреса для листування:
28500, Кіровоградська область,
м. Долинська, вул. Шевченка, 47;
тел./факс: (05234) 2-23-81, (05234) 5-09-04;

Науково-популярне видання Ромащенко Олександр Українцям на порозі XXI століття
Видавництво "Діокор" : 02125, Київ, б-р Перова, буд. 14, тел./факс 514-49-94.