Поважна мова врочистих вітрин.
Уривчасто-скупі її аннали.
«Ми жали хліб». «Ми вигадали млин».
«Ми знали мідь».
«Ми завжди воювали».

«Мене забито в чесному бою,
Поховано дбайливою сім’єю».
Як не стояти так, як я стою
В просторій залі мудрого музею?

Так виразно ввижається мені
Болючими  безсонними ночами:
Я жив колись в простому курені
Над озером з ясними берегами.
 

ГАЛЛИ
З циклу "Залізо"

О, невмолимі скам'янілі дні!
Міцна рука над людьми і богами!
...Чигає там, у сірій далині,
Лягає горами за нами.
Ми подолаєм знов. Ще не одні
Нам скоряться. Над все є вірна криця,
Та нам також судилося розбиться
Колись і десь об гори кам'яні.

* * *

А гострозоре, мужнє покоління
Уже росте на молодій землі.
П.Филипович

Воно зросло з шукання і розпуки,
Безжурно-мужнє, повне буйних сил,
Закохане в свої тугії луки
І в бронзу власних мускулястих тіл.
.......................................................
Так солодко в передчуванні бою,
Не знаючи вагання і квилінь,
Покірну землю чути під ногою
І пити зором синю далечінь.
 

НА ПОЛІ БОЮ

На полях сторожкого сьогодні
Ми міцні і глибокі резерви.
Цигарки в нас, і ми не голодні,
Та болюче напружені нерви.

Там десь злякано сальва лунає.
— Не бої, а обійми б їм братні!..
Ой, не так неохоче стріляє
Той, хто виріс під реви гарматні.

Ми резерви, та ось вже без ляку
Ми з світанком піднімемось сивим.
Ой, шалена це буде атака
І скінчиться, звичайно, — проривом.

* * *
 
І дні, і ночі... (Таж коли, коли?)
Весна. (Остання чи передостання?)
Хіба ж не всі прекрасні ми взяли
Дари дитинства і дари кохання?

Душа рікою вийшла з берегів.
(Верніть її в джерела воркітливі!)
І небо — синь, і синява — розлив,
І хвилі — каламутні і мінливі.

Вдивляйся в неозору далечінь...
(А серце, серце — прапором тріпоче!)
Різкіший вітер чи гостріші очі?
О шал непогамованих хотінь,
О ласка, — путь коротку і квапливу
Скінчити незміримістю пориву!..