СЕРГІЙ ЛИТВИН
СУД ІСТОРІЇ: СИМОН ПЕТЛЮРА І ПЕТЛЮРІАНА

Слово до Читача

"Суд історії" - так визначив С. Петлюра у листі до генерал-хорунжого М. Удовиченка громадську опінію щодо себе. Цим визначенням Сергій Литвин назвав свою книгу. Бо суд історії для Петлюри триває ще й донині.
У великому боргу перебуває українська спільнота перед величною постаттю Голови Директорії і Головного Отамана Військ Української Народної Республіки.
Проминуло понад сорок років від часу, коли Левко Шанковський у 1958 році писав: "Сором мусить палити лице наших істориків, коли вони ще не зуміли дати українському народові великої історичної біографії вождя наших визвольних змагань, мученика за визволення українського народу, великого українського патріота, знаменитого журналіста і публіциста, якого життя, як нічиє інше, пройшло на службі українського визволення" (Див.: Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за державність. - Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1958. - С. 11-12).
Цей докір залишається у силі і сьогодні, бо українська нація дотепер не має історично правдивої біографії С. Петлюри. С. Литвин стверджує, що "в історіографії немає жодного комплексного - такого, що охоплює усі сфери життя та діяльності С. Петлюри, - дослідження, наявні праці все ще є фрагментарними".
Ця книга, що написана С. Литвином, не може повною мірою заповнити ту прогалину в українській історіографії, але вона, поза всяким сумнівом, є великим внеском у заповнення тої прогалини.
Автор писав її, вивчаючи пребагатий доробок - наявні книги, статті, збірники, а головне, хоч не всі, але багато нових архівних документів з архівів України і з закордону, які із зрозумілих причин не були доступними багатьом його попередникам. Він навів велику кількість використаних бібліографічних джерел, чим зробив велику послугу всім, хто в майбутньому буде продовжувати дослідницьку працю з вивчення ролі С.Петлюри у визвольних змаганнях 1917-1921 років.
С.Литвин не приховує свого наскрізь позитивного ставлення до дій С.Петлюри, хоч не замовчує і його помилок. Одначе він зумів передати різні погляди і оцінки діяльності С.Петлюри, часто суперечливі, що робить книгу більш цінною, а висновки автора переконливішими.
Читач не лише знайде в цій книзі цілу низку висновків, які об'єктивно висвітлюють процеси боротьби за українську державність у 1917-1921 роках та продовження цієї боротьби С.Петлюрою і його послідовниками в умовах еміграції, але, вдумавшись у них, поставить запит: а що ці висновки означають для сучасної Української держави? Чи ми належно вивчили історичні уроки доби Української Народної Республіки і дій С.Петлюри?
Погляньмо на деякі з них. Насамперед на проблему українізації армії у 1917 році.
С.Литвин пише: "У процесі українізації створено передумови для формування на основі дислокованих на Україні частин російської армії українського війська, яке фактично у своїй основі перетворювалося на національно-територіальне..., стали основою національної збройної сили".
На жаль, ми не можемо сказати, що процес українізації сучасних збройних сил України завершено, хоч доходить уже 10 років відновлення державної незалежності України.
Не менш цікаві аналогії з сучасністю наводить С.Литвин щодо відносин УНР з Росією як білою, так і червоною. Зокрема, наводиться факт проголошення Грамоти гетьмана П.Скоропадського, в якій вказувалося: "На принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила Всеросійської Держави. В цій федерації Україні належить зайняти одно з перших місць..."
На щастя, дотепер Президенти відновленої Української держави не вступили на той шлях, але лідери сучасної Росії і Білорусі та деякі політики в Україні нам його пропонують.
Відповідь С.Петлюри відома. Він очолив патріотичні військові формації, які за наказом Директорії УНР успішно провели протигетьманське повстання і відновили суверенну Українську Народну Республіку.
Надіймось, що і в наших Збройних Силах вистачить патріотизму і сили боронити суверенітет і недоторканність території сучасної України.
Не мав ілюзій С.Петлюра і щодо червоної Росії. 2 грудня 1919 р. у відозві до українського народу він, зокрема, писав: "Народ України та наше республіканське військо знає, що в більшовизмі порятунку нема. Більшовизм і комунізм на українському ґрунті не приймається. Він може посіяти тільки нову міжгромадянську війну і втретє знищити Україну матеріально".
Сьогодні нам відомо, яку ціну заплатив український народ, не прислухавшись до перестороги С. Петлюри. Варто нагадати нашим громадянам України, які довіряють сучасним комуністам, що загроза сьогодні не менш небезпечна, ніж у 1919 році.
Книга С. Литвина дає багато повчальних фактів про відносини України того часу з Польщею, країнами Антанти, і доводиться лише дивуватись, чому так мало сучасне керівництво Української держави звертає уваги на той досвід С. Петлюри.
Вивчаючи той досвід, ми могли б успішніше розв'язувати наші відносини із "стратегічними партнерами", і не багатовекторність, а національні інтереси України стали б дороговказом нашої міжнародної політики.
Автор вивчив широкий спектр матеріалів і документів, пов'язаних з убивством С. Петлюри 25 травня 1926 року, які дозволили йому стверджувати: "Не підлягає сумніву, що, зважаючи на повноту свідчень і нових документів, громадськість та Уряд України мають підстави виступити перед світовою опінією з вимогою перегляду Паризького процесу 1927 року і повної реабілітації С. Петлюри...
Належить назвати імена дійсних винуватців та ініціаторів убивства С. Петлюри, засудити ті сили, які кидали євреїв і українців одних проти інших. Початком цієї справи могло б стати започаткування міждержавної українсько-французько-єврейської державно-громадської комісії у справі переоцінки результатів Паризького процесу 1927 року у складі представників МЗС, учених, правників, зацікавлених громадських організацій".
Надіймось, що зокрема владні структури України нарешті зрозуміють їхнє зобов'язання в цій справі, бо мова йде про відновлення історичної правди і справедливості щодо Голови держави, спадкоємицею і правонаступницею якої є сучасна Україна.
Шановний Читачу! Ця книга з'являється через 75 років після смерті Голови Директорії і Головного Отамана Військ УНР. Знаменно, що її автором є військовик високого рангу, який служить у Збройних Силах України. І хай же це стане символом пошани сучасних військовиків до співтворців Української Народної Республіки і її Голови та будівничого українського війська Симона Петлюри, який є найкращим взірцем вірності Українському народові і Українській державі.

Микола ПЛАВ'ЮК,
Президент Української Народної Республіки в екзилі у 1989-1992 роках

До змісту Сергій ЛИТВИН СУД ІСТОРІЇ: СИМОН ПЕТЛЮРА І ПЕТЛЮРІАНА