Олена ПЧІЛКА
ВИКИНУТІ УКРАЇНЦІ

Примітки

Наша справа з жидами
Статтю оприлюднено в "Р. К.", № 44, 1908 року, за підписом "Олена Пчілка"', — як відповідь на кампанію організованих гонінь на часопис у зв'язку з опублікуванням ним статті Ф. Немо "Чим нам корисні жиди?".

"Рада" — щоденна газета ліберально-поступового напряму, яку видавав і фінансував громадський діяч, підприємець та меценат Є. Чикаленко. Видавалась у Києві в 1906— 1914 роках. Після Лютневої революції 1917 року виходила під назвою "Нова Рада". В різні часи в "Р" працювали: письменники та громадські діячі М. Вороний, С. Петлюра, С. Єфремов, А. Ніковський, Б. Грінченко, С. Черкасенко, Д. Дорошенко, Л. Старицька-Черняхівська та ін.

СЬОГОБОЧНИЙ — літературний псевдонім Григорія КОВАЛЕНКА (1868 — 193?) — письменника, громадського і культурного діяча, видавця, знищеного в 30-х роках сталінськими опричниками.

"Киевские вести" — щоденна громадсько-політична і літературна газета. Виходила в Києві в 1907—1911 роках.

"Основа " — суспільно-політичний та науково-літературний щомісячник, що виходив в 1861—62 рр. у Петербурзі зусиллями П. Куліша, В. Білозерського, М. Костомарова, О. Кістяківського, М. Щербака.

"На лаві підсудних"
Оприлюднено в "Р. К.", № 44,1909року, за підписом "О. Пчілка", — як переднє слово до публіцистичних роздумів X. Алчевської "Підемо печі малювати".

САМІЙЛЕНКО Володимир (1864—1925) — український поет, публіцист, перекладач. Автор поезії "Вечірня пісня". Покладена на музику композитором К. Стеценком, вона стала народним романсом.

СУМЦОВ Микола (1854-1922) — український фольклорист, етнограф, літературознавець, громадський діяч, випускник Харківського університету; з 1905 р. — чл.-кор.

Петербурзької академії наук, з 1919 р. — академік Української академії наук.

КОВАЛЕНКО Олекса (1880-1927) — український поет, критик, перекладач, видавець. Упорядник поетичної антології "Українська Муза".

ШАПОВАЛ Микита (1882-1932) — український поет, громадський діяч, видавець, науковець. Член Української Центральної Ради, міністр в уряді УНР. З 1919 року — в еміграції. Очолював Український соціологічний інститут у Празі. Засновник вітчизняної соціологічної науки.

АЛЧЕВСЬКА Христина (1841-1931) — українська поетеса, публіцист, критик, перекладач, педагог. її твори друкував "Рідний Край".

"Діло — провідна щоденна галицька газета, виходила у Львові з 1880 по 1939 рік. Обстоювала ідеологію "народовців".

"Будучність" — літературно-науковий ілюстрований двотижневий журнал ліберального напряму, виходив у Львові в 1909—1910 роках.

"Хрін" — гумористично-сатиричний журнал; виходив у Києві 1908 року.

БУТЕНКО — псевдонім Микити ШАПОВАЛА.

Найсуворіша цензура
Фейлетон надруковано в "Р. К.", № 7, 1909 року, за підписом "О.П.".

АШ ШОЛОМ (1880-1957) — єврейський письменник, народився в Польщі. В ранніх творах ідеалізує старий патріархальний жидівський побут. Відтворював давні та середньовічні єврейські легенди. 1909 р. емігрував до США, помер в Лондоні.

ЧИРИКОВ Євген (1864-1932) — російський письменник, з 1920 року — білоемігрант.

АРАБАЖИН Кость (1865-1929) — український і російський літературознавець, журналіст, письменник, дослідник творчості Т. Шевченка; випускник Київського університету.
"Фрайнд" ("Друг") — щоденна єврейська газета; виходила у Варшаві в 1903— 1913 РР.

Страшний призвідник
Надруковано в "Р. К.", № 16, 1909 року, — без підпису, як редакційну замітку.

БУРЦЕВ Володимир (1862-1942) — російський публіцист і видавець. У 80-х роках — народоволець, згодом зближується з есерами, далі — з кадетами. За політичні погляди засланий до Сибіру. Звідти тікає за кордон, де випускає кілька журналів. Стає широко відомим після скандальних розвінчань тогочасних провокаторів царської охранки, які діяли в Росії і за кордоном, зокрема Є. Азефа, А. Гартінга та Р. Малиновського. Після Жовтневого перевороту емігрував, був активним противником більшовизму.

ПЛЕВЕ В'ячеслав (1846-1904) — керівник департаменту поліції, з 1902 року — міністр внутрішніх справ Росії, один з організаторів мережі провокаторства в заборонених царатом революційних та терористичних гуртках. Убитий есером Є. Сазоновим.

МУРАВЙОВ Микола (1850-1908) — міністр юстиції царського уряду в 1894—1905 роках, з 1905 по 1908 рр. — посол в Римі.

АЗЕФ Євно (1869-1918) — один з лідерів партії есерів, а водночас — секретний високооплачуваний співробітник департаменту поліції. В 1908 році викритий В. Бурцевим, засуджений есерами до страти, але втік. В 1915 році заарештований в Німеччині як російський шпигун, де і помер.
Про Євно Азефа та Абрама Гекельмана-Ландейзена колишній царський прем'єр-міністр С. Вітте писав: "в кожному домі, найперше ж там, де немає особливих пристосувань для очищення відхожих місць, є люди, які займаються цим ділом, бо без них в деяких випадках обійтись не можна. Вони і відігравали таку роль при попередниках Столипіна, а вже при Столипіні вони не займалися чищенням відхожих місць, а сіли на крісло поруч з главою міністерства внутрішніх справ і секретної поліції Столипіним. <... > При такому стані справ немає нічого дивного в тому, що відбувалися революційно-анархічні вбивства . (Витте С. Воспоминания, — М., 1960, т. З, сс. 470-471).

Слівце-запитання до часопису "Пшегльонд Крайовий"
Надруковано в "Р. К.", № 19,1909 року, за підписом "Редакторка "Рідного Краю" Олена Пчілка ".

"Пшегльонд Крайовий" — часопис, що виходив у Києві 1909 року, — стараннями польської громади, за підтримки українських інтелігентів.

Наше оточення
Статтю датовано 10 листопадом 1909 року і надруковано в "Р. К.", № 25 цього ж року, за підписом "Олена Пчілка".

ПОГОДІН Михайло (1800-1875) — російський історик, письменник, публіцист, видавець, академік Петербурзької АН, один з апологетів "москвофільства" та теорії "панславізму" .

МАКСИМОВИЧ Михайло (1804-1873) — український вчений-енциклопедист, біолог, історик, мовознавець, етнограф, педагог, просвітитель, перший ректор Київського університету.

ФАЛЬБОРК Генріх (1864 — не вст.) — російський письменник і громадський діяч, співробітник низки російських часописів, зокрема "Русские ведомости" и "Вестник образования". Один з "підписантів" листа наукової та творчої інтелігенції на захист Менделя Бейліса. Є. Чикаленко характеризує Фальборка як "україножера". (Див.: Чикаленко Є. Спогади (1861—1907), — К., 2003, с. 264).

ДРАГОМАНОВ Михайло (1841-1895) — український публіцист, історик, літературознавець, громадський діяч, брат О. Пчілки. Очолював ліве крило "Київської Громади". З 1876 року — в еміграції, засновник Вільної української друкарні в Женеві, з 1889 року — професор Софійського університету. Пропагував ідеї федералізму й т. зв. "громадівського соціалізму етичного характеру".

ДРАГОМИРОВ Михайло (1830-1905) — генерал царської армії, військовий історик, в 1897—1903 роках — київський генерал-губернатор.

РОДІЧЕВ Федір (1856-1933) — ад-вокат, депутат І-І\/ Дум, один з лідерів партії кадетів, міністр Тимчасового уряду Керен-ського.

ПИПІН Олександр (1833-1904) — російський літературознавець, фольклорист, академік Петербурзької АН. Досліджував проблеми розвитку української мови, літератури та народної творчості.

ОГОНОВСЬКИЙ Омелян (1833-1894) — український літературознавець, письменник, видавець, громадський діяч, професор Львівського університету, співзасновник "Просвіти".

"Просвіта" — культурно-освітня та громадська організація, що існувала з II пол. XIX ст. до 40-х років XX ст. Заснована 1868 року у Львові А. Вахняниним, О. Партацьким та О. Огоновським. На поч. XX ст. засновується в Києві, Чернігові, Одесі. В Києві біля витоків "Просвіти" стояли Л. Яновська та Б. Грінченко.

СОБОЛЕВСЬКИЙ Олексій (1857-1929) — російський філолог-славіст, академік Петербурзької АН (потім АН СРСР). Був професором Київського університету, досліджував українські говори. Українську мову вважав наріччям російської, за що, зокрема, був названий Є. Чикаленком "чорносотенним союзником". (Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917), - К., 2004, т, 1, с.202).

ФЛОРИНСЬКИЙ Тимофій (1854-1919) — російський філолог-славіст, професор Київського університету, голова Київського цензурного комітету. За словами Є. Чикаленка, "заїлий українофоб". (Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917), ~ К., 2004, т. 1, с. 38). Не визнавав самодостатності української мови.

ПЕРЕТЦ Володимир (1870-1935) — український літературознавець, історик літератури, джерелознавець, професор Київського університету, член Петербурзької АН та ВУАН. Опонент О. Пчілки в оцінці ролі єврейства в Україні та значення для української культури деяких російських письменників, зокрема Л. Толстого. (Детальніше про це див.: Чикаленко Є. Щоденник (1907—1917), - К„ 2004, т. 1, сс. 38-39).

ІВАНОВ Сергій — професор Київського університету, член IV Держдуми, входив до фракції кадетів. За словами Є. Чикаленка, "людина щира, сердечна, розумна і по переконанням федераліст, який щиро визнає потребу широкого місцевого самоврядування і не раз висловлювався навіть за автономію України. Проживши на Україні коло 20 років, він упевнився в потребі для українського народу національної школи, рідної мови в суді...". (Чикаленко Є. Щоденник (1907—1917),-К., 2004, т.1,с. 238).
"Спілка" — "Українська соціал-демократична спілка" — автономна організація меншовицької фракції Російської соціал-демократичної робітничої партії. Виникла наприкінці 1904 року. Через 3 роки розпалася.

"Історія — брехня!"
Статтю надруковано в №30 "Р. К" 1909 року, за підписом "Олена Пчілка".

ТАЛАНТ Ілля (Еліягу) (1867 — після 1939) — єврейський історик, співпрацював з "Киевской Стариной". З 1919 року — керівник і секретар Гебраїстичної (єврейської) історико-археографічної комісії — установи при Історико-філологічному відділі ВУАН, створеної за ініціативи групи єврейських істориків і філологів. 1929 року комісію було ліквідовано. Про фахову підготовку "вченого-історика і чільного співробітника апарату Академії наук І. Таланта "Російська єврейська енциклопедія" свідчить: "... отримав традиційну єврейську освіту. Під впливом знайомства з викладачами Ніжинського ліцею займався самоосвітою". ("Российская еврейская энциклопедия", — М., 1995, т. 1,
с.258).

"Киевская Старина" — історико-етнографічний та літературний щомісячник; виходив у Києві 1887—1907 рр. (останній рік — українською мовою під назвою "Україна"). Біля витоків часопису стояли українські вчені та громадські діячі Т. Лебединцев, В. Антонович, О. Лазаревський, П. Житецький. Навколо видання об'єдналися кращі національні наукові та культурні сили того часу.

ЛУЧИЦЬКИЙ Іван (1845-1918) — російський та український історик, чл.-кор. Петербурзької АН, професор Київського університету.

Ал. С-КИЙ — очевидно, йдеться про Олександра САЛІКОВСЬКОГО (1866 — 1925) — публіциста, редактора, громадського діяча, міністра внутрішніх справ УНР (1920 р.).

"ЛІТОПИС Самовидця" — український козацько-старшинський літопис 1648—1702 років, автором якого вважають генерального підскарбія Р. Ракушку-Романовського.

ВЕЛИЧКО Самійло (1670 — не раніше 1728) — козацький літописець, перекладач. Його "Сказание о войне козацкой з поляками чрез Зиновія Богдана Хмельніцкого" — перший системний виклад історії козацької держави, що починається 1620 роком і доводить опис подій до 1700 року.

ТРАВ'ЯНКА Григорій (пом. 1737 або 1738 року) — козацький історик, гадяцький полковий суддя, полковий обозний, полковник. Загинув у поході на татар. Автор "Перебігу презєльної і від початку поляків найкривавішої небувалої битви Богдана Хмельницького, гетьмана Запорозького... , літописного твору, що охоплює період від давньої історії України до 1709 року.

КОСТОМАРОВ Микола (1817-1885) — український та російський історик, публіцист, письменник, випускник Харківського університету. Один із засновників Кирило-Мефодіївського Братства. Професор Київського, а згодом Петербурзького університетів.

АНТОНОВИЧ Володимир (1834-1908) — український історик, археограф, археолог, громадський діяч, професор Київського університету, фундатор Історичного Товариства Нестора-Літописця в Києві. Створив т. зв. "київську школу" істориків. Майже півстоліття стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської "Старої Громади".

ВАСИЛЕНКО Микола (1866-1935) — український історик та історик права, публіцист, громадський і політичний діяч, член УАН. За часів Гетьманату — міністр народної освіти. В 1921 році обраний президентом УАН, проте не затверджений більшовицьким урядом. 1924 року засуджений радянською владою до 10 років ув'язнення, проте згодом реабілітований через хворобу. З 1929 року усунений з керівництва УАН.

КАМАНІН Іван (1850-1921) — український історик, архівіст, палеограф.

ЯВОРНИЦЬКИЙ (ЕВАРНИЦЬКИЙ) Дмитро (1855-1940) — український історик, археолог, фольклорист, письменник. Член ВУАН. З 1902 р. — завідувач Музею старожитностей Катеринославської губернії. (Тепер Дніпропетровський історичний музей ім. Академіка Д. Яворницького). В 1920—1933 рр. — професор Дніпропетровського університету. Один з найавторитетніших істориків Запорозької Січі.

"Поучительная история"
Надруковано в № 35 "Р. К.", 1909 року, за підписом "Олена Пчілка .

"Еврейський мир" — літературно-публіцистичний журнал; виходив у Петербурзі в 1904-1910 рр.

РАТНЕР Марк — редактор "Еврейского мира".

СЛОВАЦЬКИЙ Юліуш (1809-1849) — один з найвидатніших польських поетів-романтиків, народжений в Україні, в м. Кременці (Тернопільська обл.).

"Кіевар ворт" ("Київське слово") — єврейська газета, виходила 1910 р.

"Наіt" ("Сьогодні") — щотижнева сіоністська газета; виходила у Варшаві 1908— 1929 рр.

Не-українські літературні товариства у Києві
Надруковано в № 42 "Р. К.", 1909року, за підписом "А. А."

СВЯТОПОЛК-МИРСЬКИЙ Петро (1857-1914) — державний діяч царської Росії, князь, ліберал, в 1904—1905 рр. — міністр внутрішніх справ.

Жиди — наші вчителі
Редакційна замітка без підпису. Надруковано в № 46 "Р. К.", 1909 року.

МЕДВЕДЄВ Михайло (Меєр БЕРНШТЕЙН) (1858 — 1925) — оперний співак (тенор), педагог. Родом з Київщини. Соліст Київського оперного, Большого та Марийського театрів. Викладав у Київській консерваторії. З 1912 по 1925 рік — професор Саратовської консерваторії.

СЛАСТЮН (СЛАСТЬОН) Опанас (1855 — 1933) — український маляр, графік, архітектор, мистецтвознавець і етнограф, один із засновників українського стилю в архітектурі. В "Р. К." виступав з дослідженнями про українську етнографію.

КОЛЕССА Філарет (1871-1947) — український фольклорист, композитор, музико- і літературознавець, д-р філології Віденського університету, академік АН УРСР, професор Львівського університету. Друкувався в "Р. К".

АЛЧЕВСЬКИЙ Іван (1876-1917) — син. X. Алчевської, оперний співак, драматичний тенор, артист Петербурзької опери. З великим успіхом гастролював в різних містах Європи. Засновник і керівник товариства "Кобзар" у Москві (до 1914 р.).
"Огні горять " — романс М. Лисенка на слова Т. Шевченка.

Чи не доволі вже лякання?
Надруковано в № 4 "Р. К.", 1911 року, за підписом Олени Пчілки.

ГОРОБЕЦЬ — псевдонім співробітника "Ради" Олександра КУЗЬМІНСЬКОГО.

Д. Д-Ко — ДОРОШЕНКО Дмитро (1882—1951) — український історик, публіцист, громадський діяч. Член Центральної Ради та міністр іноземних справ за Гетьманщини. З 1919 року в еміграції. Співпрацюючи з газетою "Рада", активно полемізував з "Рідним Краєм" та О. Пчілкою. Є. Чикаленко залишив у щоденнику такий запис, датований 25 грудня 1908 року: "Єфремов аж кипить, щоб зчепитися з нею (О. Пчілкою — В. А.), але я просив Д. І. Дорошенка полемізувати з Пчілкою, бо він тактовніший, видержаніший і не впаде в особисту лайку". (Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917), - К., 2004, т. 1, с.31).

ОЛЕСЬ Олександр (1878-1944) — літературний псевдонім Олександра КАНДИБИ, українського поета, перекладача, громадського діяча. Батька українського поета Олега Ольжича — активного члена ОУНівського підпілля, замученого фашистами в концтаборі Заксенхаузен. З 1919 року — в еміграції. Друкувався в "Р. К .

БАРВІНОК Ганна (1828-1911) — літературний псевдонім Олександри БІЛОЗЕРСЬКОЇ-КУЛІШ, української письменниці, дружини Пантелеймона Куліша. Друкувалася в "Р. К".

Супротивна хвиля
Надруковано в № 32 "Р. К.", 1911 року, за підписом "О.П.".

Мурафа — село, нині Шаргородського р-ну Вінниччини.

ГОРДІН Яків (1859 — 1909) — єврейський журналіст і драматург, засновник "Духовного біблейського братства" (1880 р.) для пропаганди серед єврейства ідей Л. Толстого.

ДОРОШЕНКО Володимир (1879-1963) — український бібліограф, літературознавець, перекладач, громадсько-політичний діяч, співробітник "Ради". З 1944 року — в еміграції.

ЄФРЕМОВ Сергій (1876-1939) — український літературознавець, публіцист громадський діяч, заступник голови Центральної Ради, міністр з міжнародних питань; після поразки Української революції залишився в Україні. Віце-президент ВУАН, в 1929 р. заарештований і засуджений у справі "Спілка визволення України". Помер на засланні.

Замітка від редакції
Надруковано в № 5 "Р. К.", 1912 року, за підписом Олени Пчілки.

"Русское слово" — щотижнева російська газета ліберального напряму. Виходила в Москві з 1895 по листопад 1917 року.

"Русские ведомости" — орган російських лібералів, виступав за конституційну демократію. Газета почала виходити 1863 року, з 70-х років — одне з найвпливовіших видань. З 1905 року — орган правих кадетів. Закритий більшовиками у 1917 році.

"Сніп" — щотижнева газета для інтелігенції. Виходила у Харкові в 1912—1913 рр. стараннями видавця, публіциста і громадського діяча М. Міхновського.

"Засів" — ілюстрований щотижневик для селян і робітників. Виходив у Києві в
1911-1912 рр.

Жидівський погром на інший лад
Надруковано в № 9 "Р. К.", 1912 року, — без підпису, як редакційну замітку.

Броди — нині райцентр Львівської області.

Галицькі жиди й українські публіцисти
Надруковано як передовицю в № 10 "Р. К.", 1912 року, за підписом " Кочубеївна".

"Діло" — див. примітку на с. 324.

"Дніпрові хвилі — часопис катеринославської "Просвіти", виходив у Катеринославі двічі на місяць у 1910—1913 рр.

"Галичина переходить в жидівські руки"
Цим редакційним коментарем відкривається № 11 "Р. К." 1912 року.

Що говорять цифри
Редакційний коментар надруковано № 12 "Р.К.", 1912 року.

Лемберг — німецька назва Львова.

Ні одного депутата!..
Редакційна передовиця № 14 "Р. К." 1912 року.

ЛУЦЕНКО Іван (1869-1919) — лікар, громадський діяч, видавець, активний діяч просвітянського руху на Півдні України член Центральної Ради, загинув у бою з більшовиками (за іншими даними потрапив до більшовицького полону і був розстріляний).

ЖАБОТИНСЬКИЙ Володимир (1880—1940) — єврейський публіцист, громадський діяч, родом з Одеси; теоретик і активний учасник сіоністського руху в Росії та за кордоном, засновник партії Херут, декларував прихильність до української державності.

МІХНОВСЬКИЙ Микола (1873-1924) — український публіцист, видавець, політик, один з авторів "Р. К.". Організатор та лідер Української народної партії, що стояла на самостійницькій платформі. Ініціатор створення українського війська (1917). З 1917 року — в еміграції. Загинув за нез’ясованих обставин.

СЛЬОЗБЕРГ— очевидно, йдеться про Генріха СЛІОЗБЕРГА (1863-1937) — мільйонера, юриста, активного діяча сіонізму в Росії. З 1920 р. Г. Сліозберг проживав у Парижі. В 1934 році брав участь в судовому процесі у Берні, на якому доводив "фальшивість" знаменитих "Протоколів сіонських мудреців".

Жидівські городські маєтності на Вкраїні
Редакційну замітку надруковано в №15 "Р.К", 1912 року.

Викинутий український часопис і викинуті українці
Надруковано в № 1(8 "Р. К.", 1912 року, — за підписом "О. Пчілка".

"КИЄВЛЯНИН" — щоденна газета російських націоналістів, яка виходила у Києві в 1864-19І9 рр.

"Восход " — російськомовний єврейський журнал ліберально-демократичного напряму: виходив у Петербурзі в 1881 — 1906 рр.

Нещасна країна
Надруковано як редакційну передовицю в №3 "Р.К" 1913 року.

"Сільський господар" — крайове хліборобське товариство в Галичині. Засноване 1898 року на Львівщині для правового захисту і фахового просвітництва селян. Проіснувало до 1939 року.

З нашого життя й письменства
Статтю за підписом Олени Пчілки надруковано в № З "Р. К.", 1914 року.

ЧУЛИЙ Ф. — псевдонім Федора МАТУШЕВСЬКОГО (1869 — 1919) — публіциста і громадського діяча, члена Центральної Ради, посла УНР в Греції.

БУКИ-АЗ — псевдонім Варвари ЧЕРЕДНИЧЕНКО (1896-1949) — української письменниці і педагога.

ЛЕВИЦЬКИИ Модест (псевдонім Виборний) (1866—1932) — український письменник, перекладач, громадський діяч.

МАРКОВИЙ Дмитро (1848-1920) — український письменник.

СТОЛИПІН Петро (1862-1911) — державний діяч царської Росії, з 1906 року — міністр внутрішніх справ, голова ради міністрів, автор аграрної реформи, вбитий у Києві євреєм Богровим, есером і таємним платним агентом царської охранки.

"Літературно-Науковий Вісник" — загальноукраїнський щомісячний журнал, заснований 1898 року Науковим товариством ім. Шевченка у Львові. Виходив під патронатом І. Франка, О. Маковея, В. Гнатюка, з 1907 до 1919 року виданням опікується М. Грушевський, з 1922 по 1939 р. —Д. Донцов.

ВАСИЛЬЧЕНКО Степан (1878-1932) (справжнє прізвище — Панасенко) — український письменник, журналіст, драматург, кіносценарист, перекладач. У 1910—1914 роках — співробітник "Ради".

ВИННИЧЕНКО Володимир (1880-1951) — український письменник, політик державний діяч, один з організаторів Української Центральної Ради. Автор нату ралістичних, витриманих в естетиці модернізму оповідань, п'єс, романів. З 1919 року еміграції. Під час II Світової війни — в'язень гітлерівських концтаборів.

"Маяк" — щотижнева українська газет для селянської і робітничої інтелігенції; виходила в Києві в 1912—1914 рр.

Чим нам корисні жиди?
Статтю Ф. Немо надруковано №№ 40-43 "Р. К.", 1908 року.

НЕМО Ф. — псевдонім Пилипа НЕМОЛОВСЬКОГО — лікаря, публіциста просвітянина, співробітника "Рідного Краю"

Одповідь
Надруковано в № 4 "Р. К.", 1909 року.

СЬОГОБОЧНИЙ — див. примітку до статті "Наша справа з жидами".

АЙЗМАН Давид (1869-1922) — єврейський прозаїк, виходець з України.

УРУСОВ Сергій (1862 — ?) — князь, політичний діяч, в 1903—1904 рр. — губернатор Бессарабії, товариш (заступник) міністра внутрішніх справ у кабінеті С. Вітте. Автор книги "Записки губернатора" (1907 р.).

Жиди — постачальники руських робітників до Америки
Замітку без підпису опубліковано в № 41 "Р.К.", 1909 року.

До жидівсько-української справи
Надруковано в № 4 "Р. К.", 1911 року.

Кролевець — нині районний центр Сумської області.

"Б'ЮТЬ пороги" — музичний твір М. Лисенка на сл. Т. Шевченка.

Та погляньте ж бо!
Фейлетон надруковано в №№ 13, 14 "Р. К.", 1912 року. Автор — Петро Оправхата.

ОПРАВХАТА Петро — публіцист бухгалтер, громадський діяч, за словами Є. Чикаленка, "один з найталановитіших селян-самоучок, яких мені доводилося зустрічати у своєму житті". Родом із села Кононівки (нині — Драбівський р-н Черкащини), у якому разом з Є. Чикаленком на початку минулого століття організував кредитне товариство. В період масових селянських заворушень 1905—1906 рр. їздив по селах, агітував створювати селянські спілки, за що був засланий у Вологодську губернію. На засланні активно зайнявся публіцистикою. Його фейлетони друкували газети "Рада", "Рідний Край" та "Русские ведомости". Більше про П. Оправхату читай: Чикаленко Є. Спогади (1861-1907), — К., 2003, сс. 203-208.

Словничок маловживаних слів

БАЗГРАНИНА — недолуга, невміла писанина;
БАНІТУ ВАТИ — шельмувати;
БЕШТАТИ     — сварити;
ГРОМОВИНА — електрика;
ДОЗВІЛЬНИЙ — привільний;
ЗАГАРА         — старання;
ЗАГОДИТИ — задовольнити, задобрити;
КОРОДЛИВИЙ — зніжений, чутливий до болю;
ЛІТОРОСТОК — однорічний пагін;
НАВЗАВОДИ — чимдуж, притьмом;
ОБ'ЯВА          — прояв;
ОПЛАТКА     — податок, мито;
ОПРІЧНИЙ    — окремий, особливий;
ПОЛІТТЯ       — сприятлива погода, врожайне літо;
ПОСТУПОВИЙ — прогресивний;
ПРИПАДКОВИЙ      — випадковий;
ПРИПОДОБЛЯТИСЯ — догоджати;
ПРИШЛИЙ — майбутній;
РАХУБА — 1) рахунок, звіт; 2) метушня, клопоти;
РЕМСТВО — незадоволення, нарікання;
РОЗБИРАТИСЯ — виходити за рамки, розходитись;
РОСПРАВА — літературна стаття;
СКУПИТИ — з'єднати;
СПАШ — паша, випасання худоби;
СТОГНА — широка вулиця, майдан;
ТУБОЛЕЦЬ — місцевий;
УМИСЕЛ — думка;
ХЕДЕР — єврейська релігійна початкова школа для хлопчиків;
ЦАРИНА — застава, ворота при вході в село, містечко;
ЦУГ    — коні, воли і т.і., запряжені поодинці або парами один за одним;
ШАБАСТІЙ — розбишака;
ШТУЧНИЙ — мистецький, майстерний.

До змісту Олена ПЧІЛКА ВИКИНУТІ УКРАЇНЦІ