Микола КУЛІШ
МИНА МАЗАЙЛО
КОМЕДІЯ

ПЕРША ДІЯ

1
Нарешті Уля прийшла. Р и н а до неї, од люстра:
- Ой, Улю, ой, тільки, Улю, і тобі не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з'явить собі, що в нас у кватирі робиться! Це ти купила нові рукавички? За скільки?.. Що тільки, Улю, робиться! Братик мій Мокій уже збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш?
У л я тільки на двері - і собі до люстра.
Виглянулась. Примружила очі:
- За три сорок!
Р и н а до люстра. Зробила трагічні очі:
- І, мабуть, уб'є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла - так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші пише!
У л я повернулася од люстра:
- Що ти кажеш?
Р и н а до люстра, перехрестилась:
- От на! А папа не те що од Мокія укрмови слухати не хоче, а навпаки - наше малоросійське прізвище змінити хоче і вже напитує собі вчительку, щоб могла навчити його правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги", а "спаг'і"...
У л я навіть од люстра відійшла:
- Так?
Р и н а
- А Мокій не тільки не зна про це, а навпаки - мріє, ти розумієш, мріє до нашого прізвища Мазайло додати ще Квач.
У л я аж сіла:
- Та що ти кажеш?
- А папа ще зранку пішов до загсу на вивідки, чи можна змінити прізвище і чи має він право заставити Мокія, ти розумієш? Мокій про це нічого не зна, розумієш? Мама пише секретного в цій справі листа до тьоті Моті в Курськ, щоб тьотя Мотя негайно (гукнула в двері: "Мамо, на хвилинку!.." До Улі), якнайскоріше приїхала, ти розумієш? Розумієш тепер, що в нас у кватирі робиться!

2

Увійшла мати. Р и н а до неї:
- Ти написала листа?
М а т и
- Уже й одіслала.
Р и н а
- Жаль! Я оце подумала: ніхто й не подума, що одного листа мало. Треба телеграму! (Нервово заломила руки, подивилась у люстро, як вийшло). Треба негайно телеграму вдарити! Те-ле-гра-му!
М а т и теж заломила руки. В люстро:
- Навіщо телеграму, коли я вже витратила десять копійок, послала листа?
Р и н а
- Ой мамо, яка ти їй-богу!.. Та поки там тьотя одержить листа, ти знаєш, що у нас тут статися може? Знаєш?.. (Виразно). Все! А ти кажеш - навіщо... Зараз піди й напиши!
Мати пішла.

У л я
- Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
- А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш? Ой Улю, ой Улюню! Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти...
- Ха-ха! Хіба це поможе?
- Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто... Улюню! Золотко!
- Ти серйозно?
- Серйозно.
- Не зможу я цього зробити.
- Чого?
- Ну, просто не зможу. Хіба я така?
- Зможеш! У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш.
- Це тобі так здається.
- От на! Він мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі.
- Серйозно?
- Серйозно! Тим гарні, казав, що іноді нагадують два вечірні озерця в степу.
У л я в люстро:
- Що ти кажеш?
- От на!
У л я роздумливо, мрійно:
- Два вечірні озерця.
Р и н а підкреслено:
- Не забувай - у степу.
У л я роздумливо, критично:
- Два вечірні озерця... Хоч це й поетично, проте... Знаєш, яку партію знайшла собі Оля Семихаткова?
- Ну?
- Комуніста. Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний! Щоліта відпочиватиме в Криму. А там не два озерця - море. Два моря! Чорне й Каспійське. Крім того, він сам з металістів, мускулатура в нього... Оля каже, як обійме - щось надзвичайне: немов, каже, гарячий удав... А кругом немов тропічний ліс. Температура - сорок.
Р и н а
- Отож почни з Мокія, Улько, - практику матимеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля Семихаткова ото так зразу й взяла комуніста? Практику мала - з комсомольцями тощо. А наш Мокій теж у комсомолі скоро буде, розумієш?
У л я зацікавлено:
- Серйозно?
- Вже на збори ходить.

3

Увійшла мати.
Р и н а
- Написала?
М а т и
- "Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно приїзди. Подробиці листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двічі "негайно", щоб вона, як тільки одержить телеграму, так щоб і їхала...
Р и н а
- А подробиці листом навіщо?
М а т и
- Як навіщо? Щоб з них наперед довідалась, що ж таке у нас робиться...
Р и н а
- Ну, то вона й ждатиме листа.
М а т и з досади прикусила язика. Тоді:
- То я хотіла, щоб не пропали ті десять копійок, що на листа витратила.
Р и н а
- Дай я покажу, як писати! (Вголос). "Курськ, Корєнний" - це так, ринок можна викинути, знають і так. (Подумала). "Мрія воскресла. папа міняє..."
М а т и
- Не папа, а Мина. Телеграма од мене.
Р и н а
- Не заважай! Мені ніколи!.. "Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно". (До матері). Розумієш тепер, як треба писати? На, перепиши й одішли! (Мати вийшла, Рина до Улі). Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю - закохай!
У л я схвильовано:
- Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?
- З якого?
- Так.
- З українського.
- Не розумію. Як це?
- А так, що тільки з українського.
У л я подумала:
- Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український.
Р и н а подумала. Раптом:
- Ха-ха! Ти дурна!
- Серйозно?
- Серйозно дурна! А я що тобі кажу? Тільки з українського. Це й означає, що в нього другого боку нема, що він кругом український.
У л я розсердилася:
- Як так, то й розуміти не хочу! Взагалі! Бо все це дурниці взагалі.
Р и н а побачила - лихо:
- Улю! Золотко! Ти не дурна!
У л я до люстра:
- Не хочу! Не можу! Не знаю, як...
- Я покажу, як. Ось я зараз покличу його і покажу, як почати.
- Ні, ні!
- Побачиш, що зможеш. Ось зараз покличу. Він зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда. Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він одмикається. Дурненька, не бійся! Я тобі дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка.
- Ні, ні! Я не розумію! Не розумію!
Тоді Р и н а натхненно, з викликом:
- Не віриш? А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно?
Як усяка Уля, У л я - кіноманка:
- Ти серйозно?
Р и н а не така, щоб назад.
Перехрестилась, немов збираючись
у воду пірнути:
- От на! Тільки ти, Улю, не зірвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання, розумієш? Можеш навіть мовчати, тільки підтакни коли, кивни головою, усміхнися. А далі - сама побачиш... (Постукала в двері до брата). Моко, вийди на хвилинку! Чуєш, Моко?
У л я ледь чутно, самими рухами:
- Рино, не треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха, підбігла до люстра. Очевидно, хотіла зробити очі озерцями. Не вийшло. Вхопилась за серце).

4

Увійшла м а т и. До Рини голосно й авторитетно:
- Тьотя не одержить такої телеграми!
Р и н а
- Цс-с... Чого?
М а т и тихше:
- А того, що в ній тринадцять слів, ти розумієш? Треба скоротити.
5
Увійшов М о к і й, юнак з чорним висипом під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:
- Ну?
Рина зробила знак матері, щоб та негайно вийшла.
Мати вийшла.
Р и н а до брата:
- Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга - Уля Розсоха.
У л я самими губами:
- Розсохина.
Р и н а з натиском:
- Розсоха.
М о к і й незграбно подав руку:
- Гм...
Р и н а
- На хвильку, Моко. Улі страшенно вподобалось українське слово - бразолійний, а я не знаю, що воно означає. Яка його тяма?
М о к і й хмуро, недовірливо:
- Бразолійний, ти хочеш сказати?
Р и н а до Улі:
- Як, Улю?.. Ах, так! Бразолійний! Бразолійний!
М о к і й уважніше подивився на Улю. Кахикнув.
Тоді глухо:
- Бразолійний - темно-синій (До сестри). Більш нічого? (Взявся йти).
Р и н а до Улі:
- Бразолійний - темно-синій, розумієш, Улю?! (До брата). Уля каже, що воно звучне таке, свіже - бразолійний. Бразолійний.
М о к і й до Улі. Стримано:
- Ви де чули чи вичитали це слово?
У л я розгубилась:
- Я?.. Я не зна... Воно мені просто взяло і вподобалось...
Р и н а перехопила:
- Улі ще одне подобалось слово... (До Улі). Яке ще тобі подобалося слово? Здається... ну, як? "Бринить" ти казала?
У л я
- "Бринить".
Р и н а
- Що таке "бринить", Моко?
М о к і й м'якше:
- А, "бринить". По-руському - "звучить". Та тільки одним словом "звучить" його перекласти не можна. "Бринить" має... (До сестри, нахмурившись). Стривай! Ти мене колись за це слово вже питала...
Р и н а здивовано:
- Я?
М о к і й суворіше:
- Авжеж, питала. Просила, щоб я підлоги за тебе натер, і перед тим питала.
Р и н а
- Невже питала? Тепер пригадую. (До Улі). Пам'ятаєш, ти вже раз у мене за це слово питала... (До брата). А я у тебе спитала для Улі, та забула. (До Улі). Пам'ятаєш?
У л я
- Аж двічі! Рина сказала, що ви добре знаєте українську мову, а мені саме тоді вподобалось це слово, і воно мені, не знаю чого, страшенно вподобалось. Спитала у Рини: що таке... "звучить"?
Р и н а перебила:
- "Бринить"! Отоді я, Моко, й спитала тебе. Ну да ж. Ти ще, пригадую, сказав, що "бринить" - якесь надзвичайне слово...
М о к і й до Улі:
- "Бринить" має декілька нюансів, відтінків. По-українському кажуть: орел бринить. Це означає - він високо, ледве видко - бринить.
Уля примружила очі. Р и н а до Улі:
- Ти розумієш?
Уля кивнула головою. М о к і й м'якше:
- Можна сказати - аеро бринить. А от іще кажуть: сніжок бринить. Це як випаде, а тоді зверху, в повітрі, ледве примітний такий, бринить.
Р и н а до Улі:
- Ти розумієш?
Уля ніжно всміхнулась. М о к і й розворушився:
- Або кажуть - думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна - бринить. Спів бринить. Це, наприклад, у степу далеко ледве чутно пісню...
У л я мрійно:
- Бринить.
М о к і й з гумором:
- Губа бринить. Так на селі й кажуть: аж губа бринить, так цілуватися хоче.
У л я
- А знаєш, Рино? Мені справді вподобалось це слово.
Р и н а
- Серйозно?
У л я
- Серйозно!
Р и н а
- Браво! Ти, я бачу, тепер зрозуміла, як і що. (До Мокія). Між іншим, Уля страшенно любить українські кінокартини і написи... каже, що вони якісь... (До Улі). Які, Улю?
У л я
- Надзвичайні.
Р и н а до Мокія:
- Ти розумієш?
М о к і й
- На жаль, гарних українських кінокартин дуже мало... Дуже мало!
Р и н а
- Оце ж вона й прийшла спитати, про оце ж і просить, щоб я з нею пішла сьогодні в кіно. А мені ніколи, розумієш?
М о к і й
- Гм... Бачиш, мені треба сьогодні ввечері на комсомольські збори... На жаль, не можу, бо треба на комсомольські збори... Я пішов би, та мені треба на збори комсомолу.
Р и н а
- Я б сама з нею пішла, та коли ж її цікавить не так картина, як написи до неї: чи чистою укрмовою написано, чи робленою, чи попсованою... (До Улі). Я не знаю, чого тебе це цікавить.
У л я здивовано:
- Мене?
Р и н а
- Не однаково - чи чистою, чи робленою?..
М о к і й
- Авжеж, не однаково! От, наприклад, написи в "Звенигорі" - краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...
Р и н а до Улі:
- От хто б тобі розказав, Улю! От хто б відповів на всі твої щодо української мови запитання!
М о к і й до Улі:
- Бачите, мені треба на збори комсомолу... А вас справді цікавить все це? Українська мова і... взагалі?
У л я
- Взагалі страх як цікавить!
Р и н а
- Як стане коло української афіші: читає-читає, думає-думає, чи справжньою мовою написано, чи фальшивою... Я гукаю - Улю! Улю!
М о к і й до Улі, приязно:
- Серйозно?
У л я почервоніла:
- Серйозно!
М о к і й
- А знаєте, я сам такий. Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю - і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову...
У л я
- Серйозно?
М о к і й
- Серйозно перекручують! Серйозно!.. Та ось я вам покажу одну таку афішку - помилуєтесь. (Побіг і вернувся, щоб справити чемність). Вибачте, я зараз... На хвилинку... Такої афішки ви ще... (Побіг).
Р и н а до Улі:
- А що?! Ще один захід - і ти, Улько, сьогодні в кіно. Ти тепер розумієш, як з ним треба поводиться? От тільки забула я попередити тебе, що не всяке українське він любить, розумієш? Раз на іменини, думаю, що йому купити, який подарунок? Купила малоросійську сорочку й штани. Так ти знаєш, сокирою порубав.
У л я пошепки:
- Що ти кажеш?
- От на... От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш? Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки, Хвильові всякі, Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки відповідатиме. Побачиш яку книжку - і питай. Побачиш там Хвильового і питай, а тоді в кіно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як і що. Іди! Дай я тебе перехрещу!
У л я до люстра. Від люстра під хрест.
Тоді раптом стала:
- А що, як не так спитаю? Не попаду на його смак?
Р и н а
- Попадеш.
У л я
- Ну як? Як? Коли мені здається, що "Стоїть гора високая" краще за Тичину.
Р и н а на мить замислилась, потьмарилась. Раптом обличчя її засвітилося:
- Прекрасно! Оце і май на увазі: що тобі подобається, те йому не подобається, і навпаки, розумієш?
У л я добрала розуму:
- А не помилюся?
Р и н а
- Ні!
Уля боязко підійшла до Мокієвих дверей.
Постояла. І таки пішла.
Р и н а до люстра:
- Ху! Слава Богу.

6

Увійшла мати.
Р и н а
- Ну, що там у тебе з телеграмою? Написала?
М а т и
- Вже й одіслала. Домаху попросила, щоб віднесла. Тільки я скоротила...
Р и н а
- Як же ти скоротила?
М а т и
- Так, як я одна тільки вмію. Вийшло коротко й дешево. Ось копія: "Курськ, Корєнний, 36. Катастрофа. Мока українець. Приїзди. Лина. Негайно приїзди". Все...
Р и н а
- Ха-ха! Та тьотя ніколи не одержить такої телеграми!
М а т и
- Не вигадуй дурниць! Це тобі досадно за тринадцять?
Р и н а
- Та кому телеграма? Корєнному ринкові?
М а т и
- Тьоті ж: Корєнний, 36, Катастро...
Прикусила язика, аж позеленіла. Тоді:
- Ну що ж тут такого? На Корєнному ринку здогадаються, що ця телеграма до тьоті Моті.
Р и н а за копію:
- Ослице! Дай я допишу!
М а т и вирвала назад:
- Я сама!
Р и н а
- Дай, кажу!
М а т и
- Я сама, кажу!
Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже м а т и вискочила в коридор. Повернулась бліда, ще більш схвильована:
- Папа прийшов...

7

Ускочив М а з а й л о.
Подивився гарячими, натхненними очима:
- Дайте води! (Випив води. Помацав серце). Думав, не переживе...
М а з а й л и х а і Р и н а
- Ну?
- Не міняють?
М а з а й л о
- По радіо читають, в анатоміях пишуть: серце - орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце - це перш за все орган, що передчува і вгадує. Однині вірю йому, а більш нікому в світі. Серйозно кажу!
М а з а й л и х а та д о ч к а й собі за серце:
- Поміняли?
- Не міняють?
М а з а й л о
- Ще як я підходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське - і заноровиться. На зло тобі заноровиться. І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би? А що, як і такий, що що йому, до твого прізвища - до себе він байдужий під час служби, себто сидить, нічого не бачить і себе не поміча? А що, як такий, думалось, що почне з діда-прадіда? А що, як не той, і не другий, і не третій?.. А що, як і той, і другий, і третій?.. І серце, серце вже тоді передчуло. Там сидів... (Випив води). Од усіх вищезгаданих середній.
М а з а й л и х а
- Которий же?
- Середній од усіх, кажу! Арихметично середній, помоєму. Увійшов...
Р и н а
- Хто?
М а з а й л о
- Я! Він сидів. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я до нього - і раптом відчув, що вся кров мені збігла в ноги і стала. А серце, як дзвін на пожар, бев-бев-бев... і десь, немов як справді пожар, зайнялося. Палахкотить... Питаю і не чую свого голосу: чи можна, кажу, змінити прізвище? Він подивився і знов: "Вам чого?" - арихметичним голосом. Як чого? Як чого? - заскакало огненно в голові. Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті - Мазайло!.. Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти - Мазайло! За репетитора не брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання відмовлялися - Мазайло! А він знову: "Вам чого? - питаю".
М а з а й л и х а
- Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?
Р и н а
- І тепер сміються, регочуть - Мокрина Мазайло, не сказав?
М а з а й л о
- Я нічого не сказав. То мені лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним і мовчав. Мені заціпило...
М а з а й л и х а
- Було б голкою вколотися.
М а з а й л о
- Хтось одвів мене до дверей. Все - як у тумані. Не знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. І раптом воно тьох! - перед очима якесь писане оповіщення... Немов не я, немов хтось інший за мене чита - (серце!). Список осіб, що міняють своє прізвище. Минько Панас на Мінервина Павла. Читаю, не розумію. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самійла Миколайовича - читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю. Ісидір Срайба на Алмазова, і тут все прояснилось. Я зрозумів, де я і чого прийшов, повернувся назад, питаю і чую свій голос: скажіть, чи можна змінити своє прізвище і як? І чую арихметичний, щодалі симпатичніший: "Можна!" Отак і отак... Ура! - крикнуло серце.
Р и н а радісно і разом погрозливо:
- Цс-с-с. (Показала на двері, де Мокій).
М а з а й л о натхненно, але тихіш:
- Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень... (Поцілував жінку). Отак! (Дочку). Отак (знов жінку) і отак!
М а з а й л и х а, мало не плачучи з радості:
- Яке ж тобі прізвище дадуть, Минасю?.. Яке?
Р и н а
- Було б попросити і нам Алмазова...
М а з а й л о, немов диригуючи над якимсь невидимим хором:
- Отак і отак! Виберіть прізвище, яке до вподоби.
Ж і н к а і д о ч к а руками, мов крилами птиці,
наввипередки:
- Сіренєв! Сіренський!
- Розов! Де Розе!
- Тюльпанов!
- Фон Лілієн!
М а з а й л о, диригуючи:
- Подайте заяву. На два рублі марок. На публікацію тиждень чи два. Все! (По паузі, погладивши серце). Думав, не переживе.
М а з а й л и х а
- З Мокієм що робити, Минасю? Він же і слухати не захоче...
М а з а й л о раптом перестає диригувати. Потемнів:
- Він ще не знає?
М а з а й л и х а
- Ні!
М а з а й л о з радісним гнівом:
- Заставлю! Виб'ю з голови дур український! А як ні - то через труп переступлю. Через труп!.. До речі, де він? Покличте його! Покличте негайно! (Гукнув). Мокію! Чуєш? Гей, ти!
Д о ч к а спинила:
- Папо, поки що йому про це ні слова! До публікації, розумієш?
М а з а й л о
- Тепер не боюсь! Не боюсь! Бо тричі звертавсь я до загсу, тричі, тричі допитував... Аж нічого він не може вдіяти. Маю повне, необмежене право змінити не то що своє прізвище - по батькові й дідове ім'я й прізвище. Чула?.. Та після цього... Мокію!
Д о ч к а
- Ти, здається, маєш знайти собі вчительку?
М а з а й л о
- Правильних проізношеній?.. Вже знайшов! Найняв! В понеділок прийде на лекцію... Прекрасна вчителька. Рафінадна руська вимова... Прізвище Баронова-Козино.
М а з а й л и х а
- Яка краса!
Д о ч к а до батька:
- І ти думаєш, що Мока, знаючи про зміну прізвища, не вчинить під час лекції демонстрації, скандалу?
М а з а й л о
- Уб'ю!
М а з а й л и х а
- Минасю, яка грубість!
М а з а й л о
- Ну, вигоню з дому!
Д о ч к а
- Ой, папо, ой, тільки, папо! Який ти... Та краще до публікації помовчати. З'яви собі: ти вибираєш прізвище - Мокій нічого про це не зна, розумієш? Ти береш лекції "правильних проізношеній" - Мокій не зна, розумієш? Тим часом я і мама скликаємо родичів на сімейну раду - Мокій не зна...
М а з а й л и х а
- Сестру мою Мотю з Курська.
Д о ч к а
- Можна буде ще дядька Тараса з Києва.
М а з а й л и х а жахнулася:
- Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять.
Д о ч к а
- Без дядька Тараса! Тьотя і ми натиснемо на Мокія, розумієш, папо?
М а т и
- Та Мотя одна на нього подіє!.. Хіба ти, Минасю, не знаєш, як вона вміє взагалі?
Д о ч к а
- Крім того, ще один план є на Мокія вплинути... Не віриш? А хочеш, папо, і він за тиждень-два кине свої українські мрії? От давай! Тільки ти мовчок. Розумієш?
Ж і н к а нервово:
- Мино!
Д о ч к а
- Абсолютний мовчок на два тижні. Не віриш? Ну, на тиждень, папочко!
Ж і н к а погрозливо:
- Мин-но!
Д о ч к а, поцілувавши батька:
- Пане Сіренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну?
М а з а й л о
- Ну, гаразд. На тиждень... (В люстро). Все одно я скоро скажу... Прощай, Мазайло! Здрастуй...
8
В цей момент підвищений, радісний голос М о к і ї в:
- ...Мазайло-Квач, наприклад.
Вирвався з рипом дверей. М о к і й вийшов з Улею.
Не помітивши навіть батька, переконував далі,
агітував Улю:
- Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко-міщанське: Аренський, Ленський, Юрій Милославський... Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні... Рубенсівські - от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прізвище, Улю! Антирелігійне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов. А німецькі хіба не такі, як українські: Вассерман - вода-чоловік, Вольф - вовк. А французькі: Лекок - півень.
У л я обернулася до Рини:
- Ми йдемо в кіно!

ДРУГА ДІЯ

1

Два дні згодом Р и н а допитувала в Улі(перед люстром):
- Ну, як же ти не знаєш, ой, Улю. Ти ж з ним в кіно ходила?
- Вчора і завчора.
- Зельтерську воду пила з ним, ти кажеш?
- Навіть із сиропом...
- Печення він тобі купував?
- Аж п'ять, Рино!
- До самого дому провів?
- До воріт. Ще й постояв трохи.
- І ти не знаєш, як він - закохався чи?..
В У л і аж рум'янець спахнув. Перебила Рину
рухом-словом:
- Стривай, Ринко!
Р и н а вичікувальним голосом:
- Ну?
- Стривай, я скажу... Як пили ми після кіно воду, я на нього глянула, отак... Він на мене - отак. Сказав, що по-українському "зрачки" "чоловічками" звуться.
- Ну?
- Тоді, як ішли додому, я, ти знаєш, спотикнулась, а він - хоч би тобі що. Тільки спитавсь, чи не читала я думи про втечу трьох братів? Там, каже, є такі слова: "свої білі ніжки на сире коріння, на біле каміння спотикає". От, каже, де збереглася українська мова.
- Ну?
- Тоді, як повела я його через сквер (це той, де, знаєш, завжди сидять і цілуються), він сказав: як-то прекрасно оповіла українська мова кохання: я покрию, каже, свого милого слідочок, щоб вітер не звіяв, пташки не склювали...
- Ну?
- А як вела його повз тих, що, знаєш, уже лежали, він сказав, як українська мова до того ще й дуже економна та стисла: одна рука в голівоньку, каже, а друга - обняти...
- Ну?
- А біля воріт, як уже розставатися, сказав він мені: ваше прізвище Розсоха - знаєте, що таке "розсоха"? Показав на небо - он Чумацький Шлях, каже, в розсохах є чотири зірки - то криниця, далі три зірки - то дівка пішла з відрами, в розсохах, каже... А тоді подивився мені в очі глибоко-глибоко...
- Ну? Ну?
У л я зітхнула:
- Попрощався і пішов... Ти не скажеш, Рино, як він - чи хоч трохи закохався, чи...
Р и н а
- Та я тебе про це питаю, Улько, тебе... Ой, яка ж ти дурна, розумієш?
У л я
- Коли я дурна, а ти розумна, то скажи мені, що б ти сказала, коли б ти була я, а я - ти, себто, коли б він тебе отак проводжав?
- Що б я сказала?
- Так.
- Коли б я була ти, а ти - я?
- Так.
Рина осіклась, поморщила лоба.
А У л я як Уля - зраділа:
- Ага! Ага!.. І ти б не знала, що сказати, Рино!
Р и н а
- Ну да ж! Бо коли б я була ти, то теж була б дурна.
У л я образилась:
- Як так, то тебе більше не питатиму, і ти мене не питай...
Р и н а
- Улюню, ти не дурна! Золотко, не сердься... Бо й я не знаю... Тільки знаєш що? Мені здається...
У л я
- Ну?
Р и н а
- Він, кажеш, заглянув тобі в вічі, як пили зельтерську?
- Так.
- І біля воріт, як розставались?
- Глибоко заглянув...
- Мені здається, що він закохався.
У л я в люстро:
- Що ти кажеш, Рино?
Р и н а
- От на! Принаймні закохується. Тільки ти, Бога ради, поспіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш? Треба, щоб він взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо... Ну зроби так, Улю, ну що тобі стоїть?
У л я
- І зробила б, може, та коли ж він чудний такий. Ну чим ти на нього вдієш? Коли навпаки - він на тебе словами отими тощо... аж пахне.
Р и н а
- Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою... Тим-то і поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, взагалі прекрасну базу маєш. Крім того, мене ти слухатимеш, моєї поради. Так, Улюню, так?
Уля випнулась уся. Зітхнула. Мовчки поцілувала Рину.
Р и н а
- Так!.. Добре, серце, що ти сьогодні наділа більш прозористі панчохи, розумієш? За новою модою. До того ж вони й на колір кращі - якісь манливі, теплі... Чудесно!
У л я перед люстром:
- Що ти кажеш?
Р и н а
- Чудесно, кажу, і кличу Мокія...
У л я, звичайно, за серце, до люстра:
- Рино, хвилинку!..
Та Рина вже без уваги на те. Пішла, покликала Мокія: "Моко! Тебе на хвилинку просить Уля..." Сама вийшла.
2
Увійшов М о к і й. Певно, читав, бо з книжкою,
олівцем і сантиметр у руках:
- Гм... це ви?
У л я
- Я... по книжку... А ви думали хто?
М о к і й
- Думав, що це... ви.
В У л і забриніло в грудях:
- Серйозно?.. А я по книжку до вас.
- По яку?
У л я трошки розгубилась:
- По яку? Взагалі по українську книжку.
У М о к і я забриніло в грудях:
- Серйозно? Дуже приємно. Радію вам, Улю.
- Серйозно?
- Серйозно. Якої ж вам книжки дати? З поезії? З прози? З наукових, соціально-економічних?
- Котру можна буде.
- Вибирайте.
- Ну, дайте... яку ви хочете.
М о к і й зворушено:
- Та я б хотів, щоб ви всі їх перечитали, Улю!
- А це у вас яка?
- Це?.. Це книжка з української етнографії та антропології.
У л я вже не знала, що далі казати, та:
- Серйозно?
М о к і й
- Подивіться.
У л я подивилась:
- Гарна книжка - в палітурках і, здається, з золотим обрєзом...
М о к і й
- А знаєте, як по-вкраїнському сказати: з золотим обрєзом?
- Ану, як?
М о к і й піднесено:
- Книжка з золотими берегами. Правда, прекрасно?
- Надзвичайно!
- А що іще можна сказати про матерію, що вона з берегами. Фартух дорогий - золоті береги.
У л я щиро:
- Прекрасно!
М о к і й зраділо:
- Серйозно?
У л я цілком щиро:
- Надзвичайно! Фартух дорогий, золоті береги... А скажіть, як буде по-вкраїнському "чулки з розовой каемкой" ? Отакі, як у мене. Ось...
Хотіла показати, та засоромилась. Похилилась.
М о к і й того майже не помітив. Ще більш піднесено:
- Панчохи з рожевими бережками.
У л я
- Надзвичайно!
М о к і й ще більше запалився:
- А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському - на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати... Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба - поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово "говорити" аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти...
Вже втретє дзвонив у сінях дзвоник, коли Мокій
та Уля почули. Пішла одчинити Уля.

3

Вернулась і з нею увійшла суха, потерта якась дама в довоєнному вбранні.
Д а м а до Улі:
- Я Баронова-Козино. Ваш папа найняв мене показати йому кілька лекцій з правильних проізношеній.
У л я
- Мій папа? У мене нема папи: він помер.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Помер? Ах, Боже мій, яке нещастя! І це так несподівано, раптом... Боже мій. Ще завчора він найняв мене і дуже просив прийти на першу лекцію сьогодні.
У л я
- Мій папа вже три роки тому як помер... То, мабуть, був не мій папа.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Вибачте, я, певно, не туди потрапила, хоча адресу добре запам'ятала. (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора, ...ськая вулиця, № 27, на воротях напис: "У дворі злі собаки", - та собак, казав ваш папа, нема. І справді нема. Квартира Зама... Майза... Ах, Боже мій, чудне таке прізвище.
М о к і й
- Може, Мазайла?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так! Мазайла! Він ще казав, що не треба запам'ятовувати прізвища, бо не сьогодні-завтра має змінити його у загсі на інше...
М о к і й аж потемнів:
- Мій папа?.. Прізвище?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- А ви його син?.. Вибачте, не знала. (До Мокія з підлесливим просміхом). Хоч ви похожий на вашого папу. Боже, як похожий... Скажіть - змінили вам прізвище? Папа ваш так турбувався... Воно справді якесь чудне. Либонь, малоросійське?
М о к і й глухим, здушеним голосом:
- Однині... (розкашлявся) у мене папи нема!
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Як? Ви сказали...
М о к і й з натиском:
- Нема, кажу! Нема!..
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Ах, Боже мій! Знов, виходить, я не туди потрапила... Як же так? (Забурмотіла розгублено). Холодна Гора, ...ськая вулиця, № 27, "У дворі злі собаки", квартира...

4

Увійшов М а з а й л о. Кинувся до Козино:
- Жду вас, жду!
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Вибачте, вийшло таке непорозуміння. Сказали - вас нема, що ви вмерли...
М а з а й л о показав на двері. Не зводячи очей
з Мокія, вклонився ще раз Бароновій:
- Так, так... Заходьте. Мокію! Я матиму з мадам Бароновою-Козино ділову розмову. Мені потрібна ця кімната...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- І я вже була повірила, що ви вмерли...
М а з а й л о до Баронової, але вся його увага на Мокієві:
- Дуже приємно... (До Мокія). Розумієш?.. (До Баронової, ще раз вклонившись). Вибачте. Заходьте...
Б а р о н о в а - К о з и н о заспокоєно і задоволено:
- Мерсі!
Вийшли. М о к і й, ввесь час свердливши
батька очима, зірвався з місця. Заходив:
- Ні! Ні!.. Не дам! Не дозволю! І жодної лекції правильних проізношеній! (Помітив Улю біля люстра і раптом увесь засвітився, сповнився якоюсь ідеєю). Так... Бачите тепер, Улю, який я самотній?
У л я
- Серйозно?
- Серйозно, Улю. Рідня - а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей). Так ні! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улі). Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину. (До дверей). Буду співати, кричати під дверима отут, буду танцювати, свистіти!.. (До Улі). Як одлюдник в пустелі, як копійка у старця, як мізинець у каліки, як...
У л я захвилювалась:
- Серйозно?
М о к і й
- Серйозно! Скоро вже і я скажу за словом поетовим: "Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема, анікогісінько нема..." А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можна було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця...
У л я вже никла жалощами:
- А як буде у вас подруга, щира й тепла... Навіть гаряча...
М о к і й
- Ах, Улю! Мені вже давно хотілося вам сказати...
У л я трепетно:
- Що?
М о к і й
- Ще тоді хотілося сказати, як пили ви зельтерську воду, як дивились на зоряну криницю, на дівку з відрами...
У л я
- Що?
М о к і й
- Хотілося сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!
У л я мало не впала, одскочила:
- Он ви що! Не хочу!
М о к і й у наступ:
- Улю! Ви ж українка!
- Боронь Боже! Я не українка!
- Українка!
- А нізащо! Ні! Ні!
- У вас прізвище українське - Розсоха!
- Ні!
- Та що там прізвище - у вас очі українські, губи, стан!..
У л я, спинившись:
- Очі?..
М о к і й переконливо:
- Так! Очі, кажу, губи, стан, все українське. Не вірите? Не вірите, Улю? Я вам зараз доведу... Не я, а наука, оця книжка, Улю, антропологія вам доведе, що ви справді українка... (Перегорнувши кілька аркушів, почав вичитувати). Ось: українці здебільшого високого зросту, стрункі... (Глянув на Улю). А ви хіба не струнка? Широкі в плечах (ну, це про мужчин), довгоногі... (До Улі). Нема гірш, як коротконога жінка! (Уля неспокійно подивилася на свої). Ні, у вас українські, Улю... (З книжки). З дуже напігментованою шкірою, себто смугляві, пишноволосі або кучеряві... (Подивився на Улю). А ви не ймете віри. (З книжки). Круглоголові, довгобразі, високо- та широколобі, темноокі, прямоносі, рот помірний, невеликі вуха... (Подивився на Улю). Як про вас писано...
У л я розтанула:
- Що ви кажете?
А сама непомітно в люстро.
М о к і й
- Ще не ймете віри? Так ось! Брахікефальності пересічний індекс, себто короткоголовість, у поляків 82,1, у росіян - 82,3, в українців 83,2, у білорусів - 85,1... (Обміряв Улі голову). У мене, міряв, 83,5, у вас - 83,1 - український індекс.
У л я серйозно:
- Серйозно?
М о к і й
- Науково-серйозно. (З книжки). Разом з тим, що стрункі та широкоплечі, вони ще груднисті. Пересічний обсяг в грудях, як на довжину тіла - 55,04, у росіян - 55,18, у білорусів...
У л я
- А скільки у мене?
М о к і й взявся міряти:
- У вас... Гм... (Доторкнувся до грудей). Вибачте... У вас тут теж український індекс...
У л я вдячно заглянула в книжку:
- Скажіть, а про родимки тут пишеться? У мене ось родимка на шиї... і ще одна є...
М о к і й
- Не дочитав ще... Прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан - все чисто українське. Тепер ви вірите, Улю?
У л я
- Вірю.
М о к і й
- Отже, дозвольте мені вас українізувати, Улю!
У л я тихо:
- Українізуйте, Моко.
М о к і й, узявши Улю за руку:
- Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете... Що там українкою. Ви станете... більш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас, от... (Безпорадно замахав руками). Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!.. Та от я прочитаю вам зразок народної пісні. Ви ще не чули такої...
У л я
- Серйозно?

5

Увійшла Мазайлиха з якоюсь химерною електричною мухобійкою в руках. Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла.

6

М а з а й л о увів Баронову-Козино.
Зачинив Мокієві двері. Тоді до Баронової:
- Навіть мух я наказав вибити електричною мухобійкою власного винаходу, щоб навіть мухи нам не заважали. Починайте, будь ласка!
Б а р о н о в а - К о з и н о захвилювалась:
- Починати?.. Ах, Боже мій, - починати... Може, ви почнете?
М а з а й л о теж захвилювався:
- Ні! Ні! Я тепер не можу, ви - моя вчителька. Починайте ви!
Б а р о н о в а - К о з и н о ще гірш захвилювалась:
- За десять років я так одвикла од цього діла, що... Я вся хвилююсь і не можу почати. Не можу! Ах, Боже мій, ну, як його почати, як?.. Мені, старій гімназіяльній вчительці...
М а з а й л о захвилювався:
- Починайте так, як ви починали колись, молодою... У хлопчачій чи в дівочій гімназії працювали?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- В дівочій, відомства імператриці Марії Теодоровни. Боже мій! Тоді ми всі починали молитвою. Пам'ятаєте молитву перед навчанням?
М а з а й л о
- Молитву?.. Стривайте! Так-так! У нас в городському вчилищі молитву співали... Так-так, всі хором. А хто спізнявся, той після лекції ще дві години в класі сидів - "без обєда" називалось...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- І в нас у гімназії співали. Прекрасно співали. Пам'ятаю слова...
Мокій, прочинивши двері, заляскав електричною мухобійкою.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Ах, Боже мій! Невже забула? За десять років. Не може бути... Молитва перед навчанням... Невже забула?
М а з а й л о
- Молитва перед навчанням. Невже забув?.. Ах, Господи!.. Преблагій Господі!..
Б а р о н о в а - К о з и н о згадала. Очі засяяли, голос сам заспівав:
- Преблагій Господі, нізпошлі нам благодать...
М а з а й л о, зрадівши, що згадалось, підхопив на весь голос:
- ...Духа Твоєго Свято-о...
Б а р о н о в а - К о з и н о крізь сльози, з просміхом у голосі поправила:
- Святаго...
Мокій, причинивши двері, засвистів. Проте Б а р о н о в а і М а з а й л о доспівали разом:
- ...дарствующего і укрепляющего наші душевниє сі-і-ли... даби внімая пре-по-да-ва-є-мо-му уче-е-нію, возрослі ми тєбє, нашому Cоздателю, во сла-а-ву, родітєлям же нашім на утєшеніє, церкві і отєчеству на по-о-льзу.
Б а р о н о в а - К о з и н о на такий голос, як колись казали в класі після молитви:
- Садітєсь!
Мазайло сів.
Б а р о н о в а - К о з и н о утерла сльози:
- Як вам здається, чи не заспівають ще цієї молитви по школах?
М а з а й л о сумно:
- Навряд.
Б а р о н о в а - К о з и н о, розгорнувши стару читанку:
- А я ще пожду. Жду! Жду-у! (На такий голос, як колись учила). Розгорніть, будь ласка, книжку на сторінці сорок сьомій... (Дала Мазайлові книжку і методично ждала, поки він шукав сорок сьому сторінку). Знайшли сторінку сорок сьому?
М а з а й л о глухуватим, як колись у школі, голосом:
- Знайшли.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Читайте вірш "Сенокос". Читайте голосно, виразно, вимовляючи кожне слово.
М а з а й л о, обсмикуючись, як колись обсмикувався
в школі перед тим, як здавати урок, голосно й виразно:
- Пахнєт сєном над лугами...
Б а р о н о в а - К о з и н о трошки захвилювалась:
- Прононс! Прононс! Не над лу-гами, а над луґамі. Не га, а ґа...
М а з а й л о
- Над лу-гами...
- Над луґа-ґа!
- Над луга-га!
- Ґа!
- Га!
Б а р о н о в а - К о з и н о аж вух своїх торкнулася пальцем:
- Ах, Боже мій! Та в руській мові звука "г" майже немає, а є "ґ". Звук "г" трапляється лише в слові "Бог", та й то вимовляється...
М а з а й л о раптом у розпач вдався:
- Знаю! Оце саме "ге" і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь!
М а з а й л о
- О, як не хвилюватися, як, коли оце саме "ге" увесь вік мене пекло і кар'єру поламало... Я вам скажу... Ще молодим... Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістратор... Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди - як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх "ге"... "ге" - одвернулась, скривилась.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Я її розумію.
- А мене?
- І вас тепер розумію.
М а з а й л о
- О, скільки я вже сам пробував у розмові казати... "кге".
Б а р о н о в а - К о з и н о
- "Кге" ?
М а з а й л о
- Не міг і не можу, навряд щоб і ви навчили мене...
Б а р о н о в а - К о з и н о захвилювалась:
- Ах, Боже мій. Та це ж єдиний тепер мій заробіток - "ґе"... Самим "ґе" я тепер і живу. Постарайтесь, голубчику, ну, скажіть ще раз: над луґами. Над лу-ґамі.
М а з а й л о
- Над лукгами. Над лугами.
- Ґамі.
- Гами.
- Ґа.
- Га.
Б а р о н о в а - К о з и н о до вух,
М а з а й л о до серця - та разом:
- Ху-у-у!
М о к і й одчинив двері. Тоді голосно до Улі:
- Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.
У л я, хвилюючись, напружено:
- Брат і сестра. Під ґарою над криницею...
М о к і й
- Не під ґарою, а під горою... Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.
У л я
- Під ґарою...
- Під горою, го!
- Під ґорою, ґо!
- Го!
- Ґо!
- Де ж там, Улю, "ґо", коли в книжці "го" стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук "ґе" подибуємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно) ґуля, ґава, ґирлига, а то скрізь кажемо "ге".
Б а р о н о в а - К о з и н о раптом стрепенулась:
- Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мій, знайшла... Ось як: читайте, і де "ґе" стоїть, там вимовляйте "ка", "к".
М а з а й л о несміливо:
- Ка, ки...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так! Читайте!
М а з а й л о
- Пахнет сеном над лу-ками...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так! Так!
М а з а й л о сміливіш:
- Песньой...
- Пєснєй.
- Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамі...
Б а р о н о в а - К о з и н о рівним методичним голосом:
- Не з ґраблямі, а з ґрап-лямі.
М а з а й л о старанно, аж жили напнулись:
- З краб-лямі...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Та ні! У вас тепер не "ге", не "кге"... Треба казати не з граблямі, а з ґраплямі, с... Окрім цього, в руській мові там, де звук "б" не акцентовано, треба його вимовляти як "п": с ґрап-п-плямі...
М а з а й л о обережно, як по камінцях через воду:
- С крап-лями...
- Мі.
- С к-крап-ля-мі рядамі.
- Так!
М а з а й л о сміливіш:
- Ходять, сєно шєвєля. Там сухоє убірають мужічкі є-ко круком.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Не єко, а єво!
М а з а й л о
- Як? Та тут же стоїть буква "ги", себто "к", а не "в".
Б а р о н о в а - К о з и н о
- В інтелігентній мові вимовляють "єво", а не "єго" і не "є-хо".
М о к і й стрепенувся. Аж підскочив. До Улі:
- Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте "г" як "х". Ну, Улю!
У л я
- Під хорою...
М о к і й
- Приблизно так.
У л я сміливіш:
- Під хорою над криницєю...
М о к і й
- Улю, як у книжці написано. Над криницею, цею "е"... (Раптом). Скажіть, Улю, паляниця!
У л я
- Паляниця.
М о к і й
- Так! Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.
У л я
- Серйозно?
- Серйозно.
Б а р о н о в а - К о з и н о до знервованого Мазайла:
- А що таке паляниця?
М о к і й голосно:
- Український білий хліб.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- А я й досі не знала.
М о к і й
- Отож і горе, що їсте, а не знаєте... Читайте, Улю, далі.
М а з а й л о демонстративно перебив:
- Єво кру-ком на воз віламі кідают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- В ажіданьї.
- Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто... стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт.
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Так!
М а з а й л о голосніш:
- Тольки Жучка...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Толька Жучка...
М а з а й л о про себе:
- Ага! Це значить жучку звуть Толя, Толька... (Голосно). Толька жучка удалая в рихлом сєнє, как в валнах...
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Прекрасно!
М а з а й л о, Б а р о н о в а разом, натхненно:
- То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.
У Баронової-Козино чути "впап'хах", у Мазайла - "упопихах".
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Ну от! Прекрасно!
М а з а й л о зворушено і глибокодумно:
- Господи, то єсть преблагій Господи! У такому, сказать, маленькому віршикові і така сила правільних проізношеній!
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Запишіть їх - далі ще більше буде!
М а з а й л о побожно:
- Запишу собі на папері і на серці...
Сів писати, шепочучи, немов молитву:
- Замість "г" - "к", замість "к" - "в", "б" - "п", "о" - "а"...
М о к і й до Улі:
- Читайте далі.
У л я
- Під хорою над криницею хорювали брат з сестрицею...
М о к і й
- Так.
У л я голосніш:
- Хорювали, обнімалися - слізоньками умивалися. Ходім, сестро, хо-горою...
М о к і й
- Так.
У л я голосніш і вільніш:
- Скинемось травою. Ходім, сестро, ще й степами - розвіємось цвітами...
М о к і й, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благально руками:
- М'якше! М'якше! Цьвітами...
У л я м'яко:
- Цвітами.
М о к і й
- Прекрасно.
У л я зворушено:
- Розсіємось цвітами... Будуть люди квіти рвати та нас будуть споминати... (Крізь сльози). Оце, скажуть, та травиця, що брат рідний та... (заплакала) сестриця...
М о к і й
- От вам і маєш... Та чого ви, Улю? Чого?
У л я плачучи:
- Дуже жалісно. Таке маленьке і яке ж жалісне...
М о к і й, сякаючись:
- Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь... Скажіть, п'ятниця...
У л я покірливо:
- П'ятниця...
Б а р о н о в а - К о з и н о до знервованого
й збентеженого вкрай Мазайла:
- Ах, Боже мій! Що це таке?
М а з а й л о звівся, як дракон:
- Ха-ха-ха! Це по-їхньому зветься українізація!
Грякнувши щосили дверима, зачинив їх,
У л я здригнулася, скочила, зблідла:
- Ой, що це таке?
М о к і й, схопивши ручку з пером в одну руку:
- Ха-ха! Зачиняють двері. Це ж русифікація!
Другою мало не зірвав - розчинив знов двері. Став.
Важко нависла передгрозова тиша.
М а з а й л о, ледве стримуючись, до Баронової-Козино:
- З об'єктивних причин доведеться припинити нашу лекцію, одклавши її на завтра. А зараз попрошу вас лише перевірити, чи так я записав (почав і заплутався, бо вся його увага на Мокієві). Замість "к" - "г", замість "г" - "в", "п" - "б"... Наприклад... Наприклад... (У нестямі). Бахнуть сєном єво над лувами?
Б а р о н о в а - К о з и н о
- Ні! Ні! Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама... (Почала, теж заплуталась). Замість "ґ" - "г", замість "к" - "х", "б" - "п"... Ах, Боже мій, "п" - "б"... наприклад... (У нестямі). Ґраблями єво на воз віламі кідайтє!..
Тим часом М о к і й до Улі:
- Завтра, Улю, відбудеться друга наша лекція. При одчинених дверях. А зараз запишіть, будь ласка, запишіть. Замість "ґ" - "г", наприклад (наливаючись гнівом), під горою, над криницею... (У нестямі). У криницю його! У криницю!..

7

Убігли Мати й Рина.
М а з а й л о до Мокія:
- Це мене?
М о к і й до батька:
- Тільки тебе.
- У криницю?
- З новим прізвищем!
- З новим прізвищем?
- З новим прізвищем! У криницю!
М а т и до Рини:
- Чуєш?.. (Трагічно). Боже мій, почалась катастрофа! Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвінка в сінях). Підождіть! Стривайте! Хтось прийшов!..
Побігли в розпачі у коридор.
Тим часом М о к і й до батька:
- Ти справді серйозно міняєш наше прізвище?
М а з а й л о
- Я справді серйозно міняю наше прізвище.
М о к і й вдруге:
- Ти... наше прізвище міняєш справді, серйозно?
М а з а й л о
- Я наше прізвище міняю справді, серйозно.
- Наше прізвище?
- Наше прізвище.
- Ти?
- Я.
- Мазайло?
М а з а й л о
- Я вже не Мазайло.
М о к і й
- Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто?
М а з а й л о
- Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду...
Р и н а з дверей голосно, радісно:
- Тьотя приїхала! Тьотя Мотя приїхала!
М а т и назустріч:
- Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала...

8

Р и н а, мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки доказувала:
- ...А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася...
Т ь о т я
- Я розумію... Я так і знала, але... але дозвольте спитати...
М а з а й л о поцілував тьоті руки:
- Пахнєт сєном над лу-камі... Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію... Як до причастя підходив... І от (на Мокія) він! Він!..
Т ь о т я поцілувала Мазайла тричі в лоб:
- Я розумію. Розумію. Я тільки так і в'являла собі, але...
М а з а й л о показав на Баронову-Козино:
- Баронова-Козино. Учителька правільних проізношеній...
Т ь о т я привіталася:
- Ах, я так і знала, але...
Р и н а на Улю:
- Моя подруга - Уля Розсохина.
Т ь о т я
- Ах, розумію, але...
М а з а й л и х а до Мокія:
- Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?
Мокій мовчки привітався.
М а т и
- Отакий, як бачиш, Мотенько!
Т ь о т я
- Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?
Аж скрикнула тьотя, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій, затривожилися. М а т и з переляку перепитала:
- А що?
Т ь о т я
- І ви отут сидите і не знаєте?
М а з а й л о
- Та що таке?
Т ь о т я
- Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?
Майже в с і разом:
- Ні...
Т ь о т я
- Не бачили, не читали? "Харків" - написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь - отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь - не "Харьков", а "Харків"! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
М а з а й л о
- А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.
Т ь о т я до Мокія:
- Та-ак?.. Навіщо?
М о к і й
- Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь - навіщо?
М а з а й л о
- Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за наше прізвище візьмешся, щоб виправити?
-
М о к і й
- Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач - отож треба додати...
Мазайло за серце як навіжений. Мати зойкнула.
Баронова-Козино пальцями до вух - здригнула.
Т ь о т я до Мокія:
- Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не "Харьков", а "Харків"?
М о к і й
- Так!
Т ь о т я
- І ти справді за... (бридливо) за Квача?

Баронова-Козино знову пальцями до вух, знов здригнула. М о к і й, побачивши все це:
- Так! За Квача! За три Квачі! За сто Квачів! За мільйон Квачів!
Баронова-Козино мало не знепритомніла. Мокій вбіг у свою комірку. Тоді в с і, крім Улі, до тьоті:
- Ну, що тепер з ним робити? Що?
- Ах, Боже мій, що?
М а т и
- Може, проклясти?
М а з а й л о
- Убити, кажу?
Р и н а
- Оженити?
А тьотя ходила Наполеоном і думала.
М а т и сіла і заплакала:
- І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали...
Р и н а
- Ти ж казала, що він у дядька Тараса вдався.
М а т и
- Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він...
Задзвонив дзвоник. Вийшла Р и н а.
Вернулась бліда, перелякана:
- Дядько Тарас приїхав...
М а т и й М а з а й л о з жахом:
- Що?
- Не пускай його! Скажи - нас нема!.. Нас арештовано!
Д я д ь к о Т а р а с на дверях:
- А де у вас тут витерти ноги?
Всім як заціпило.
Т а р а с
- Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї... Тільки й слави, що на вокзалі "Харків" написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере... Всяке тобі штокає, какає, - приступу немає. Здрастуйте, чи що!

Далі