Видавничий проект
“С к р и ж а л і в i ч н о с т i ”

Лiтопис краю
Серію започатковано 2000 року

Пам’яті жертв, які понесло рідне село в часи іноземних окупацій і навал,
п р и с в я ч у ю.
Автор

Мирослав МАМЧАК
Княже понад Черемошем
Історичний нарис

ВИДАВНИЧА ФІРМА
ПРУТ ПРИНТ
Снятин 2011

Книжка видана при фінансовій підтримці Василя Чичула та жителів села

Світлини Мирослава Мамчака, Бориса Гаврилюка, Романа Павлюка, Василя Харитона та із сімейних альбомів мешканців села.
На обкладинці фото Василя Пилип’юка

Мамчак, Мирослав
М22 Княже понад Черемошем. Історичний нарис. – Снятин: Прут Принт,
2011. – 392 c.: [72] c. іл. (Літопис краю)
ISBN 978-966-2289-42-8
В книзі вперше розкривається вікова історія села Княже на тлі подій Покуття від першої письмової згадки про село до наших днів. Перед читачем постануть образи односельців, історичні події і вікова боротьба мешканців села за своє визволення і краще життя, подаються короткі біографії відомих вихідців з села.
Літопис «Княже понад Черемошем» поданий на основі зарубіжних і вітчизняних першоджерел та дослідницького доробку істориків Галичини. Книга багато ілюстрована і розрахована на школярів і студентів, педагогів і краєзнавців та всіх тих, хто цікавиться історичним минулим рідного села і любить свій рідний край.

Переднє слово
Ярослав ФЕРБЕЙ
Ми спадкоємці древнього села, щедрої землі і давньої культури

Наше рідне село Княже на лівому березі швидкоплинного Черемошу є одним з найдревніших населених пунктів Покуття, про що промовисто свідчать археологічні дослідження. Село має багатовікову історію. Ми є спадкоємцями древнього українського племені, щедро ї української землі і давньої культури. Наші предки з доісторичних часів жили на території села, хоробро захищали цю землю від завойовників, відновлювали її після розорень чужинцями і наполегливо розвивали рідне село й Покутський край.

У історичному вимірі Княже – це сторожове при кордонне село княжої Русі-України, Великого Князівства Литовського, а затим Речі Посполитої, ЗУНР і Української Радянської Соціалістичної Республіки, зазнало частих руйнівних набігів татаро-
монгольського, волоського і молдавського війська, польського, австрійського, румунського, німецького і російського панування, релігійного і національного гніту. Та село завжди, як Фенікс, піднімало ся з попелу пожарищ і розквітало з новою сило ю, бо національний дух в ньому вбити ніколи і нікому не вдавалося.

В нашім селі споконвіків жили хлібороби. Та, як вимагали обставини, вони замість плуга брали в руки зброю і ставали мужніми воїнами. Незважаючи на зусилля завойовників, село зуміло ви стояти у боротьбі за життя, зберегти рідну мову, культуру і традиції своїх предків, завжди було в авангарді борців за волю України.

У Княжому завжди народ жувалися працьовиті, творчі і сміливі люди, вірні своїй Батьківщині. Вони, коли вимагав час, вливалися у повстанські загони опришків та козацькі сотні. В часи національно-визвольних змагань 1917–1921 років у Княжому був сформований курень Січових Стрільців, чимало вихідців із села влилося до Української Галицької Армії, Армії УНР, а в часи Другої світової війни була створена станиця ОУН–УПА – один з опорних пунктів Української Повстанської Армії на Покуті. Воїни з Княжого громили німецько-фашистських загарбників у складі багатьох армій антигітлерівської коаліції, штурмували Варшаву, Бухарест, Прагу, Кенігсберг і Берлін.

Мешканці Княжого у всі часи славили ся своїми хліборобами і працівниками соціальної сфери. З села вийшло і немало відомих в регіоні та Україні людей різних спеціальностей. Це, передовсім, відомі у США і Канаді громадські і політичні діячі діаспори Фербей Дмитро і Тома Кобзей, Параска Одинська (Гумен ) та Олексій Винничук; депутат обласної і районної рад кількох скликань, колишній голова Снятинської районно ї ради і адміністрації, начальник УЕГГ Снятинщини Микола Фербей, депутат районої ради Петро Гнідан, капітан І рангу ВМС України, заслужений журналіст Мирослав Мамчак, який брав участь у формуванні перших військових частин Військово-морських сил Збройних Сил незалежної України, доктор психологічних наук, доцент Київського національного університету ім. Т. Шевченка, завідувач кафедри загальної психології Іван Данилюк та інші. Наше село у праці і у пісні здавна славиться родинами Виничуків, Гаврилюків, Гніданів, Данилюків, Павлюків, Фербеїв, Чичулів та інших.

Ми лише зараз приступили до відтворення правдивої історії рідного села. Вглядаючись у минулі віки і десятиліття, хочемо, щоб наші мешканці, діти і внуки знали про минулі події правду, якими вони були, гордилися ратним і трудовим подвигом попередніх поколінь, своїми дідами і батьками та продовжували їх справи і традиції. У цьому криється безперервність розвитку нашого села, наш поступ у майбутнє. То ж любімо і збагачуймо своєю працею історію рідного села, бо у ній криється могуть нашого українського роду.

Вступ
Уклін рідному селу
Мирослав МАМЧАК,
заслужений журналіст України,
лауреат літературних премій Міністерства оборони України і імені Марка Черемшини, капітан 1 рангу

«Немає другої Вкраїни …», немає в світі і другого Княжого понад Черемошем, як і другої такої ріки, другого Покуття – рідного краю… Ці думки постійно постають у чужих краях, у далеких морях і океанах, де б не приходилося волочити свої ноги – завжди думкою повертаєшся до рідного села, до тих, з ким ріс, і з ким доля розвела. Відчуття Батьківщини приходить з відчуттям малого: рідного села, домівки, де робив перші кроки, звідки простелилася дорога у світ. Не можна шанувати Вітчизну без поклоніння малій Батьківщині, це постійно відчуваємо, перебуваючи далеко-далеко від рідного села.

Село Княже розлого розкинулося на лівому березі Черемошу, повз село проходить «цісарський» шлях, що з’єднує село з Снятином, Кутами і Косовом, Верховиною, Вижницею і Коломиєю. Це дорога обласного значення, що віками вела і нині веде у світ…

Хоч рідне село є одним чи не з найдавніше заснованих на Покутті, історію свого села пишемо лише зараз, в часи незалежності України, коли скресла крига історичного замовчування правди і розпочався процес дослідження свого родоводу.

Не раз у молодості всі ми задавали ся питанням, а що тут було до нас, а хто тут жив століття, а то й два раніше, а чому село називається саме так, а не інакше. Відповідей, як правило, не було. Бо не було письмової історії, опису історичних подій та звершень наших попередників, бо ґвалтувалася історична правда – люди, навчені репресіями, воліли до часу мовчати…

Робота над літописом села виявилася достатньо складною, бо увібрала у себе тяжку історію розвитку краю. Обмежували час, відстані і розкиданість історичних архівів. Окремих вагомих і достовірних енциклопедичних довідок у відкритій пресі про історію села виявити не вдалося. І чим більше вникав в тему до сліджень, тим більше виникало білих плям, раніше спеціально замовчуваних історичних періодів, кривавих періодів. Історія села виявилася такою ж трагічною, як і історія нашої держави, історією України в мініатюрі.

Здалеку, кажуть в народі, видно значно далі і більше. Перечитуючи історичні архіви з історії рідного села, і бачимо, що повз нашу свідомість проносяться віки, події героїчні і прізвища звитяжні – на жаль, забуті часом у селі, але якими воно має гордитися, з імен яких має брати приклад і свято берегти пам’ять про них.

Цим дослідженням, наскільки це стало можливим сьогодні, ми повертаємо призабуті сторінки минулого і імена односельчан історії села й сільській громаді. Вдивляючись у пожовклі від часу документи і світлини, ми осмислюємо, що без знання героїв нашого минулого, неможливо виховати героїв майбутнього. Я поставив перед собою завдання створити нари с історії села, не зупиняючись, наскільки можливо, на краєзнавстві, бо воно всебічно описане в ґрунтовні й праці «Покуття», цій темі багато сторінок присвячено в нарисах про Залуче, Прутівку та інші сусідні села – відмінності з Княжем у цьому відношенні у них майже немає. По-друге, досліджувати історію Княжого я намагався шляхом його розвою у послідовності подій, що мали місце у селі, і не обходити гострих і неоднозначних сторінок його історії. Оцінити і робити висновки – це справа читача. Тим більше, що в історії нашого села багато сторінок трагічних, сторінок розбрату, що приводили до руїни і до зверхності над нами ворогів. Та втім, це те ж правда нашого минулого, яка повинна до помогти зрозуміти всім, що лише єдність і взаємодопомога є гарантом щасливого майбутнього всіх і кожного окремо.

Всі окупаційні режими, які протягом віків пройшлися нашим селом, намагалися у першу чергу вбити у народу правду і пам’ять про його минуле. Бо народом, який не має історичної пам’яті, значно легше управляти. Тому завжди кожний колонізатор і окупант приносив сюди, на окуповане Покуття, власну історію, де українцям місця не було.

Брак місцевого історичного виховання і знання традицій стали причинами того, що після проголошення Незалежності України сільський архів, матеріали про село не лише дорадянського, а й радянського періоду, виявилися відсутніми як у сільській раді, так і у районному архіві. Відкрилося, що вікове село, крім невеличкого поверхового рукопису про «соціалістичні перетворення», написаного у дусі соціалістичного реалізму, власне, і не має своєї історії.

До 1939 року ніхто з регіональних і місцевих дослідників історії окремих відомостей про Княже не надавав. Щоправда, деякі згадки про село у діаспорі подав польський дослідник Ксаверій Мрочко у праці «Снятинщина». Найбільший дорадянський доробок по історичному минулому сіл нашого району, у тому числі Княжого та Драгасимова, внесли відомі дослідники і письменники в діаспорі М. Бажанський і М. Гуцуляк, обидва вихідці з Снятинщини. Окремі факти з життя села початку XX ст. опублікував у Канаді виходець із Княжого Тома Кобзей в двохтомному виданні «На тернистих і хрещатих дорогах. Спомини з півсторіччя в Канаді».

Виходить так, що історією нашого та сусідніх сіл більше турбувалися в діаспорі, за океаном, ніж у рідному селі. Але саме так і було – історичні дослідження сел а на батьківщині не лише не віталися, а прямо розцінювалися як спроби підірвати основи радянської влади. Звідси маємо і відповідний результат – першу коротку біографію села написав Михайло Бажанський у Детройті (США) у 1981 році.

У радянську добу професійними історичними дослідженнями історії села ніхто не займався. Маємо лише рукопис, завбачливо оговорений, що він не зв’язаний «з основною культосвітньою роботою»: «Соціалістичні перетворення за роки Радянської влади по Княженській сільській раді депутатів трудящих. 1939–1967 роки», автором яких є колишній завідувач сільського клубу Винничук Дмитро Миколайович. У радянські часи деякі окремі побічні повідомлення в основному про «щасливе» колгоспне життя подавали обласна газета «Прикарпатська правда», районна газета «Ленінська правда» та місцева «Колгоспне життя». Однак архів колгоспу та його партійного комітету, які могли б дати багато матеріалу з життя села у ті роки, те ж виявилися відсутніми, за деякими повідомленнями – при ліквідації колгоспу були знищені.

Таким чином, основними інформаційними центрами для написання літопису зали шали ся закордонні, Львівський державний і Івано-Франківський обласний архіви. Однак праця у архівах вимагала надто багато часу і коштів. І тут виручили друзі, односельці та мережа Інтернет.

На Снятинщині в останні роки розпочата широка робота з написання краєзнавчих праць з історії сіл. Остання з них і найбільш ґрунтовна, що вийшла у світ, була «Новоселиця над Рибницею» авторів Василя Пилип’юка і Петра Сіреджука. То ж базою для написання історичного нарису про Княже, моїм історичним шляховодом послужило професійне, наукове дослідження історії Новоселиці разом з сусідніми селами району кандидата історичних наук Петра Сіреджука. Працюючи над історією села, Петро Сіреджук ґрунтовно потрудився у варшавських, львівських і обласному історичних архівах, до слідив історію не лише Новоселиці, а й відкрив багато раніше не відомих сторінок історії більшості сіл Снятинського району, у то му числі і Княжого. Його наукові дослідження, пошуковий шлях значно полегшили виконання поставленого перед мною завдання, за що складаю йому особливу подяку.

Розділ про археологічні дослідження на території села написаний на підставі зібраних матеріалів снятинським істориком Василем Харитоном, які він надав мені для праці. Крім вказаного, при написанні історичного нарису я використовував спогади Юрія Виничука «Скалічене життя», матеріали з праць Ярослава Пащака «Родимий край, село родиме», Петра Прокопа «Українці в Західній Канаді», Василя Харитона, Ярослава Романюка «Снятинщина», Ярослава і Любомира Романюків «Залуччя над Черемошем», «Віки говорять» Михайла Бажанського, «Покуття» Андрія Королька та ін., а також архівні матеріали з діаспори, підібрані і люб’язно надані директором музею Марка Черемшини у Снятині п. Русланою Кіреєвою.

У підготовці розділів монографії, присвячених радянській добі, крім архівних матері алів, ви кори стані спогади та сімейні архіви різного часу багатьох жителів села, що стосуються історії. Були використані цінні спогади Вакарука Степана Степановича, Вінтоня к Анни Степанівни, Виничук Марії Гнатівни, Виничука Івана Андрійовича, Виничука Мирослава Олексійовича, Виничук Раїси Петрівни, Гаврильчука Василя Григоровича, Гнідана Петра Васильовича, Грінчака Івана Миколайовича, Кобевка Миколи Дмитровича, Маценко Анни Степанівни, Мошук Марії Дмитрівни та інших, повний список яких приведений у розділі «Використана література і джерела».

Особливо слід відзначити надану допомогу, надзвичайно великий обсяг пошукової роботи проведений у селі Гаврилюком Борисом Михайловичем. Без його тривалої і безкорисливої допомоги наша історична праця не змогла б стати настільки повною та ілюстрованою, наскільки це нам вдало ся зробити. Саме ним виявлено чимало історичних документів, матеріалів і свідоцтв важливих історичних подій, які зберігалися у родинних архівах багатьох мешканців села. Коли Борис Михайлович почав пошукову працю, то багато жителів села від крили свої сімейні архіви, подивилися на них вже новим поглядом і вгледіли на збережених світлинах біографію не лише своїх родин – в тих пожовклих від часу документах, довідках, свідоцтвах і фотографіях відкривалася джерельна база історії села, нашого краю і нашої країни. Вона і стала предметом дослідження. Вважаємо, Борису Михайловичу мали б скласти подяку всі, хто тримає у руках нашу скромну працю.

Активну допомогу у документальному дослідженні села надав протоієрей Віталій, настоятель Храму Вознесіння Господнього, який виявив у церкві багато збережених архівних документів різних політичних епох та надав багато інформації з духовного життя села. Треба завдячити і тим, невідомим для нас односельцям, які, розуміючи значення для потомків, зуміли архівні документи заховати від вандалів комуністичних часів у церкві.

Так, при допомозі односельців були віднайдені списки членів товариства «Тверезости», описи грунтово ї осілості, фотографії війта, солтисів села різних часів, перших керівників села в часи встановлення радянської влади, організаторів національного підпілля ОУН–УПА, керівників інших політичних сил та громадських рухів, цінні документи для нашого дослідження австрійських і польських часів, наслідки різних окупаційних режимів, які значно відкрили історичне минуле села і досі не оприлюднювалися.

Окремо хочемо скласти щиру подяку за допомогу в пошуку історичного матеріалу: полковнику Збройних Сил України, львівському військовому журналісту і моєму колезі Володимиру Ярцеву, який на моє прохання відшукував у Львівських архівах необхідні джерела з історії села, у тому числі і першу згадку про Княже; декану Севастопольського гуманітарного університету Тамарі Мельник, яка оперативно справлялася з перекладом архівних текстів, писаних латинською мовою; директору музею Марка Черемшини у Снятині Руслані Кіреєвій, яка люб’язно надала до використання велике число джерельної літератури, у різні роки опублікованої в діаспорі, та добровільним помічникам по збору інформації у селі Любові Мамчак та Роману, Мирославу, Марії і Аліні Павлюкам.

Крім світлин з родинних архівів жителів села, для фотоілюстрацій історичних нарисів використано світлини Бориса Гаврилюка, Романа Павлюка, Олексія Вакарука і Василя Пилип’юка, а також деякі ілюстрації з вищеназваної книги про Новоселицю. Отак, при допомозі односельчан та друзів вдалося зібрати доволі широкий фотоілюстративний та інформаційний матеріал з історії села. Наскільки було можливим, намагався подати події з історичного розвитку Княжого у взаємодії з розвитком інших сіл району, особливо нашого вірного села-сусіда Драгасимова. Об’єднавши отриманий матеріал докупи з джерельним, вважаю, вдалося у загальних рисах скласти перший історичний нарис по основних історичних етапах розвитку села.

Звичайно, не всі етапи різних політичних епох вдалося висвітлити в одинаковій мірі – для цього треба дуже багато часу дослідницької роботи і чимало коштів. Тож не вважаю, що даний нарис є фундаментальним історичним дослідженням і не претендую на різнобічне дослідження величезного історичного пласту з життя Княжого понад Черемошем. Вважаю, що цим лише кладу початок великої дослідницької роботи з історії рідного села, рідного краю, який, надіюсь, продовжать молоді дослідники і любителі історії.

Прискіпливого читача прошу зважити, що моя скромна праця є лише першою, а, значить, найважчою спробою узагальнити історичний шлях села, шлях розвитку і боротьби попередніх поколінь наших односельців. Маю надію, що вона прискорить дослідницький інтерес і покличе багатьох, особливо молодь, до роботи в царині подальшого дослідження історії рідного села та створення музею, гідного його історії.

А я своєю працею складаю низький уклін рідному селу – чудовому селу понад Черемошем. Хай моя скромна праця буде невеликим дарунком йому за те, що виростило, навчило і виховало мене в сільській громаді та пустило в далекі світи-дороги.

Маю надію на вдячних читачів, які разом зі мною розділяють почуття гордості за рідне село, за те, що народилися і виросли саме у Княжому понад Черемошем.

До книги Мирослав МАМЧАК Княже понад Черемошем Історичний нарис *pdf 71 Mb

До ілюстрацій книги Мирослав МАМЧАК Княже понад Черемошем Історичний нариc *pdf 103 Mb