Морська бібліотека
Серію започатковано 2005 року 100-річчю флоту Української Народної Республіки
і Військово-морського прапору Збройних Сил України присвячується

Мирослав МАМЧАК
УКРАЇНА: ШЛЯХ ДО МОРЯ
Історія Українського флоту

Історичний нарис
Видання друге, з змінами і доповненнями

У книзі систематизується історія Українського флоту і повертаються із забуття багато не відомих раніше морських сторінок військової історії України, подається непроста історія створення сучасних Військово-Морських сил ЗС України, свідком чого був автор, хронологія розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР і морських походів національного флоту. У популярній формі історично-документального нарису, на багатому історичному матеріалі, у великій мірі не доступний раніше масовому читачу, розкривається вікова історія мореплавства в Україні, яка споконвічно була великою морською країною, розповідається про роль військового флоту в історії боротьби українського народу за волю і незалежність та героїчні походи і звитяжні подвиги українців на морських просторах.

Книга розрахована на військових істориків, військовослужбовців армії і флоту, курсантів і студентів, на широкий загал любителів морської справи, історії України і її Збройних Сил.

Слово командувача

Ігор Воронченко,
командувач Військово-Морських сил Збройних Сил України, віце-адмірал

З часу проголошення незалежності Військово-Морські сили Збройних Сил України виконують не лише власне військову, а й військово-дипломатичну місію, у далеких морських та океанських походах представляють світові Україну як морську державу. Ця діяльність відрізняє ВМС від інших видів Збройних Сил і визначає його особливі роль і місце в системі оборони країни, захисту національних інтересів багатонаціонального Українського народу, оскільки безпека морських перевезень, економічної діяльності в морі, надійне функціонування портів та стабільність у приморських регіонах - ключові фактори економічної і політичної незалежності України, миру і свободи для наших родин.

У 2017 році, виконуючи бойові завдання оборони України в районах проведення Антитерористичної операції, в морі та повітрі, Військово-Морські сили Збройних Сил України відзначили 25-річчя свого відродження.

Вагомі історичні флотські віхи - 100-річні ювілеї Державного флоту Української Народної Республіки, затвердження нашого національного Військово-морського прапору, найстаршого із знамен сучасних видів Збройних Сил України, 100-річчя піднесення українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту та Севастопольській фортеці спонукають вкотре замислитися над роллю моря і флоту в розвиткові Української державності, згадати наших героїчних пращурів, винести уроки з подій минулого та врахувати їх у розбудові сучасних Військово-Морських сил України.

Для будь-якої країни вихід до моря може бути джерелом і стрімкого зростання добробуту, і втрачених можливостей, і смертельної небезпеки одночасно. Боротьба народів і держав за вихід до моря у різних формах точиться з давніх часів, і наразі немає жодних підстав сподіватися на її завершення, у той час, коли Росія продовжує руйнувати міжнародну систему безпеки. Російська Федерація розв’язала війни і окупувала частини територій приморських Грузії і України. Інші найзапекліші конфлікти сьогодення розгорнуті навколо Корейського півострова та Сирії. Відверто заявляють про свою небезпеку країни Балтії. Отже, роль сил оборони держави в цілому і ВМС ЗС України зокрема у відновленні територіальної цілісності України, забезпеченні національних інтересів Українського народу у приморських регіонах, ближній та дальній морських зонах, безумовно, буде лише зростати. Минулими століттями у свідомість українців насаджалася ідеологія меншовартості, приреченості на страждання і поразки. Особливо активно російська пропаганда працювала у напрямку перекручування історії українського флоту, руйнувалися амбіції України як морської держави. Вирішальна битва з російським агресором, що триває з 2014 року, засвідчила: українці – народ-воїн, народ-переможець, який здатний протистояти і перемагати переважаючі війська і сили агресора.

Вистоявши у війні на полі бою, ми вчимося протистояти на фронті ідеології і свідомості, моралі і цінностей. Ми повертаємо собі нашу справжню історію – непросту, але чесну і не викривлену московською пропагандою. Ми повертаємо із забуття імена і факти, битви і перемоги видатних українців - державних діячів і флотоводців, адміралів і матросів. На цьому підґрунті має зростати свідомість сучасного захисника морських рубежів України. Адже нам є чим пишатися, є з кого брати приклад.

Відкриті останнім часом архівні джерела і віднайдені артефакти свідчать, що морські судна і човни на території сучасної України будували ще в давні часи. Ще з 8-9 століття княжа Україна-Русь розвивалася як морська держава, а княжий флот відігравав значну роль у її військових і дипломатичних заходах. Загроза не тільки з суходолу, а й з моря породила Запорізьку Січ – колиску козацького війська і флоту. З часу свого заснування Січ три століття розвивалася і як військово-морська база, як військо морських піхотинців. Морські походи козацького флоту, перемоги у Чорному, Азовському, Середземному, Північному і Балтійському морях, морські десантні операції по захопленню до того нездоланних фортець і ворожих укріплень принесли йому європейську славу і міжнародне визнання, утвердили українців як морську націю. Та політика тодішніх керманичів по створенню уній з сусідніми державами, тогочасна багатовекторність призвели до колонізації України, а з нею і позбавлення волі, знищення національного флоту. Розгромивши і зруйнувавши Січ, колонізатори закрили українцям шлях до моря, його ресурсів, до власних історії і майбутнього. Національний флот перестав існувати, а звитяжні перемоги українців на морі стали іменуватися перемогами флоту Російської імперії.

В історіографії російських і радянських часів визначальною стала росієцентрична модель трактування воєнної історії, яка вимагала підпорядковувати всі героїчні звершення українських воїнів справам розвитку і зміцнення імперії. По-суті, це була колонізація військової історії України як такої, а стосовно морської історії – то вона викривлялася або замовчувалася особливо ретельно. Висвітлювати розвиток морської справи в Україні було заборонено, офіційні освіта, наука і пропаганда формували свідомість українців як ментально-континентальну, доводили їх виключно другорядну роль у боротьбі за вихід імперії до морського узбережжя. Протягом століть військовий флот на Чорному морі висвітлювався як створений талантом, розумом і силою виключно одного народу – російського, його зв’язок з Україною старанно викорінювався, хоча головні наукові й суднобудівні потужності, ресурси забезпечення були зосереджені саме в Україні, а переважну більшість особового складу складали вихідці з українських губерній. Призначення українців на командні і керівні посади в структурах Чорноморського флоту обмежувалося 15 відсотками, а призначення командувачами флоту взагалі не допускалося.

Пропаганда досягала своєї мети: Чорне море омивало українські землі, Чорноморський флот базувався в портах України, а його історія нічого спільного з Батьківщиною у суспільній свідомості українців не мала. Втім, з проголошенням Української Народної Республіки робилися спроби визначення морських інтересів України і створення структур їх військового захисту.

Героїчну боротьбу за незалежну Україну продовжила морська піхота флоту УНР, яка у важких боях з білими і червоними російськими агресорами у 1919-1920 роках "жодного разу не схилила свого прапора". За часів ІІ Світової війни тисячі етнічних українців та представники інших національностей - вихідці з земель сучасної України, стали знаними у світі героями боротьби з нацизмом.

Після здобуття незалежності у 1991 році, морські інтереси в економічній і військовій політиці держави посіли, нажаль, другорядні позиції. Геостратегічні переваги України як морської держави не використовувалися, суднобудівна галузь, морські порти в Чорному і Азовському морях занепадали, економічна діяльність на шельфі здійснювалася з метою отримання корупційної вигоди можновладців.

Наслідком такої політики стала втрата у перші роки незалежності України морського торгового, пасажирського, рибного флотів і річкового транспорту. Нерозуміння ролі і значення ВМС і Криму призвело до проблем, пов’язаних із Чорноморським флотом. У 1992-му році армійські та авіаційні частини колишніх Збройних Сил Союзу РСР досить швидко були приведені до присяги на вірність Українському народові і підпорядковані Україні. Але питання підпорядкування Чорноморського флоту колишнього СРСР було винесено в "особливий" формат його розподілу, що призвело до залишення на території України російського військового угрупування, тривалої російсько-української конфронтації.

Отримані під час розподілу ЧФ кораблі та судна забезпечення, на жаль, виводилися з експлуатації та продавалися, бойова підготовка та вирішення соціальних питань військових належним чином не фінансувалися. ВМС України функціонували переважно за рахунок патріотизму особового складу та шефської допомоги регіонів. Водночас, Росія планувала, фінансувала і підступно проводила антиукраїнську діяльність у сфері ідеології, політики, економіки, а з завоюванням вирішальної переваги – і шляхом гібридних узгоджених дій військових і парамілітарних формувань, наслідком яких стала тимчасова окупація українського Криму, агресія на Донбасі, захоплення газових родовищ на українському шельфі.

Під тиском переважаючих сил агресора, поєднаних зі зрадою політиків і правоохоронців, підкупом і залякуванням населення в Криму, Військово-Морські Сили ЗС України втратили пункти базування і у квітні 2014 року були вимушені покинути Кримський півострів. Їх майже двомісячний опір в оточенні, - при цьому фактично без підтримки ззовні і чітких наказів в умовах правового вакууму - зруйнував плани бліцкригу Росії, надав Україні дорогоцінні години, дні, тижні і місяці для підготовки оборони держави.

Випробування на вірність витримали, на превеликий жаль, не всі. Лише для третини особового складу прості слова присяги Українському народові виявилися вагомішими за матеріальні блага, які обіцяли окупанти. Ціна їхнього патріотичного вибору – втрачене житло і майно, розірвані родини, життя в нових гарнізонах, що розпочалося з нуля. Вони розуміли, що Українська держава, яку терзає агресор, не зможе дати їм нічого. Нічого, крім права захищати свою Вітчизну на морі, суходолі і в повітрі. А це і є смислом їх життя.

Сьогодні, як і століття тому, українські моряки ведуть проти російського агресора жертовну боротьбу за територіальну цілісність держави, за волю і свободу українського народу. З 2014 року в умовах бойових дій довелося одночасно протистояти ворогу і створювати бойову інфраструктуру флоту. І з цим завданням українські моряки впоралися.

У нових пунктах базування відразу було розпочато роботу щодо відновлення та розвитку ВМС ЗС України з одночасним їх реформуванням і приведенням до стандартів НАТО. За декілька місяців рішучими діями ВМС було стабілізовано ситуацію в Одеській і Миколаївській областях, а вже влітку 2014 року Військово-Морські Сили значно наростили берегову складову і морську авіацію, переозброїли кораблі і судна забезпечення, що дозволило захистити узбережжя та приступити до виконання завдань на приморському напрямку в районах проведення Антитерористичної операції. Раніше невідомі широкому загалу назви населених пунктів Павлопіль, Гранітне, Водяне, Талаковка, Широкине стали символами мужності, непохитності і героїзму морської піхоти України, до лав якої масово вступили і добровольці, і військовослужбовці органів військового управління, кораблів та частин забезпечення ВМС. Як і в попередні часи боротьби України за незалежність, звання, вік і попередні посади не мали для патріотів жодного значення. У цьому ще раз виявився непереможний дух українського військового флоту. А світла пам'ять про загиблих побратимів, увічнена у пам’ятниках і назвах вулиць, навіки житиме у серцях військових моряків.

Після нанесення Україні багатомільярдних економічних втрат окупацією Криму, Росія прагне взяти під контроль наші шельф і морські перевезення звичним для неї шляхом - застосуванням військової сили, гібридних дій, залякування, економічного тиску, намаганням впливати на наших союзників. Для цього будується Керченський міст, для цього захоплені наші вишки на шельфі, для цього на тимчасово окупованій території Криму створено потужне ударне угруповання, суттєво посилене кораблями і катерами різного призначення, підводними човнами, у тому числі носіями керованої ракетної зброї.

В умовах існуючих загроз і наявного фінансового ресурсу країни прийняті відповідні концептуальні рішення та проводяться заходи реагування, які мають забезпечити безпеку України з приморського напрямку. Протягом 2014-2016 року були переглянуті Стратегія національної безпеки і Воєнна доктрина України, видано низку інших нормативних актів держави, які визначили важливість захисту інтересів України з морського напряму, поставили нові завдання ВМС ЗС України в умовах гібридного протистояння з Російською Федерацією.

Водночас, розпочато реалізацію заходів з будівництва корабельного складу, у тому числі зрушено з місця заморожений минулим керівництвом держави і збройних сил проект будівництва багатоцільових корветів і протикорабельних ракетних комплексів. Два перші малі броньовані катери типу "Гюрза" минулого року вже включено до складу ВМС. Протягом поточного року проводяться державні випробування ще чотирьох аналогічних катерів, які вже перебазовано до Одеси.

З 2016 року підрозділи морської піхоти дислокуються на узбережжі Азовського моря. Триває робота щодо:
- створення на базі ВМС єдиної державної системи висвітлення морської обстановки;
- відновлення потенціалу мінно-тральних сил, нарощування системи висвітлення підводної обстановки, що вважаємо виключно важливим напрямком, оскільки ціна питання – безпека мореплавства в районах нашоївідповідальності;
- розширення практики міжнародних військово-морських навчань (серії "СіБриз", "Сі Шилд", "Посейдон" тощо) і типу PASSEX (у тому числі із залученням корабельного складу ДПС та підрозділів інших видів Збройних Сил України) в північно-західній частині Чорного моря;
- нарощування системи зв’язку;
- відновлення інфраструктури базування флоту та забезпечення соціального захисту військовослужбовців.

З квітня 2014 року нами втричі збільшено укомплектованість ВМС особовим складом та основними зразками озброєння і військової техніки. Крім цього, ми розвиваємо військово-морське співробітництво з країнами членами - НАТО і ЄС. Зокрема, введено в практику систематичне проведення в північно-західній частині Чорного моря тренувань типу PASSEX. Продовжуємо традицію та удосконалюємо організацію проведення українсько-американських навчань "СіБриз". Зазначу, що цьогорічний "Сі Бриз" досить принципово відрізнявся від тих, які проводилися раніше. Під час навчання та проведених пізніше семінарів за
сприяння іноземних радників апробовано роботу нового органу управління, створеного за стандартами НАТО за N-структурою - морського командування - щодо планування та управління багатонаціональними силами.

Ми активно співпрацюємо з причорноморськими країнами – Туреччиною, Румунією, Болгарією, Грузією щодо визначення і реалізації нового формату забезпечення безпеки на Чорному морі. Зокрема, розглядається питання створення багатонаціонального військово-морського з’єднання та його застосування у Чорному морі для виконання завдань контролю обстановки і реагування на кризові ситуації на морі, проведення спільних заходів бойової підготовки, обміну досвідом розвитку флотів та багато іншого.

У повному обсязі відновлено систему підготовки персоналу на базі Військово-морського ліцею, Інституту Військово-Морських сил, відділення військової підготовки Морехідного коледжу технічного флоту Національного університету "Одеська морська академія", навчального центру ВМС. Організовано забезпечення підрозділів новими і модернізованими зразками, ремонт пошкоджених під час бойових дій озброєння і військової техніки.
Найкращий спосіб забезпечити мир - бути сильним. Військово-Морські сили вистояли у протистоянні з агресором і нарощують свої спроможності. Щодня разом із нашими союзниками ми наближаємо звільнення українських Донбасу і
Криму. І ця битва ведеться не лише на морі, суходолі і в повітрі, гібридна війна йде і за право мати свою власну історію, за право на правду про своїх предків.

Книга Мирослава Мамчака пропонує авторський погляд на віковічний шлях нашого народу до моря, розповідає про морських лицарів України та їх бойові звершення, художнім словом, що ґрунтується на історичних дослідженнях, доносить до суспільства значення флоту в житті нашого народу. А це ще один крок до повернення імен тих, хто виборював Україні шлях до моря. Адже в їх іменах і подвигах, в пам’яті про них – наша сила, оскільки без історичного досвіду, без збереження історичної пам’яті про звитягу предків флот не матиме майбутнього. Цю істину підтверджують слова класика української літератури, автора безсмертної "Енеїди" Івана Котляревського: "Любов к Отчизні де героїть, там вража сила не устоїть, там грудь сильніша од гармат".

До книжки Мирослав МАМЧАК УКРАЇНА: ШЛЯХ ДО МОРЯ