 |
|
Просвіта
 |
 |
 |
 |
 |
|
|
Левко ЛУК’ЯНЕНКО
Присвячується Івано-Франківцям, © Л.Г. Лук’яненко ПЕРЕДМОВА Левко Григорович Лук’яненко – одна з найяскравіших особистостей сучасного світу, або, як він сам себе називає, просто старий козак – не перестає дивувати своїм надзвичайним талантом письменника і філософа. Книга «Де ти, доле України?» – це останнє слово в філософ ії, політології та психології Української душі. Я не впевнений, що колись буде написана праця, яка може зрівнятися з цією за масштабністю піднятих тем, глибиною психологічного аналізу людини та націй, потужною позитивною енергетикою і колосальною інтуїцією, що дозволяє автору проникати у безодню історичних процесів, глобальних катаклізмів як сивої давнини, так і сучасних політичних метаморфоз, а також віднаходити закономірності – Волю Всесвітнього розуму. Цю книгу написано, звичайно, не за один день, але, здається, на одному подиху. Тому й читати її легко, попри те, що автор на підтвердження власних тез робить глибокі й цікаві екскурси в археологію, історію, етнографію, соціологію та філософію. Легкість прочитання зумовлена ще й тим, що праця «Де ти, доле України?» написана в традиційному напрямі української філософії – «філософії серця», яка відобража є специфіку ментальної свідомості, що проявляється в яскравих емоційних формах «кордоцентризму», як методолог ічного принципу цілісного розуміння людини, та розкрива є місце особистості в суспільстві. «Мене в житті провадила не тільки голова, а ще оте «щось», – зазначає автор, – що спрямовувало мої думки в незвичному для мого молодого оточення напрямку, давало розуміти совітську дійсність з огляду на добро чи зло Україні та гартувало волю діяти задля її добра. Часом я до краю напружував волю, але переважно опинявся в обставинах, в яких вибір подальшого шляху не становив жодних труднощів. І мені було само собою зрозуміло, що маю робити саме це, а не щось інше». Звернення до «серця» та перетворення його з образу на принцип філософських побудов зумовлено значенням «серця » як такого, що переборює однобічність раціоналізму та забезпечує цілісність світосприйняття. Це є власне українським. Серце тотожне духу і душі. Завдяки йому встановлюється гармонійний зв’язок між мікро-і макрокосмосом. «Філософія серця» має давні традиції. Ще у ХІХ ст. представник «києво-руської школи» П.Юркевич обстоював тезу, що серце є осереддям душевного і духовного життя людини, перед яким поступається розум. Тому в П.Юркевича, як і в М.Гоголя та інших українських інтелектуалів, виникли гострі конфлікти з російською інтел ігенцією, наділеною раціоналістично-позитивістською ментальн істю, про що свого часу писав М.Костомаров у статті «Дві руські народності». Акцентування на методі у передмові не є випадковим, адже він дає ключ не тільки до цілісного розуміння праці Левка Лук’яненка, а й до спеціального налаштування на прочитання. «Сторінки цієї книжки, – пише Левко Лук’яненко, –поведуть тебе не від однієї наукової істини до другої, а по довгій дорозі лихої долі України з гострим камінням та колючим терням. Я спотикався об нього й ранив тіло колючками. Проте ніколи не збивався з шляху, бо дивився не під ноги, а вперед, за обрій, на зорю, яка все була попереду й манила до себе. І вздовж усього довгого-довгого шляху у вухах бриніла пісня, як туга за рідним краєм та біль за безталанною ненькою, такою гарною та милою і такою безжально скривдженою». Безупинна боротьба Левка Лук’яненка за власну гідність, честь нації і кожного українця впродовж усього життя, значна частина якого пройшла в «совітських» концтаборах, – наступний ключ до пізнання великого творчого доробку автора. Такою вже є доля апостолів правди і свободи поневолено ї нації – поетів, письменників, філософів, істориків, що свої твори обмірковували і писали не в затишних кабінетах, не в світлих залах бібліотек, а під гуркіт канонад, у темних і вологих казематах чи на вигнанні. Саме така творча лаборатор ія дісталася Тарасу Шевченку, Івану Франку, Дмитру Донцову, Миколі Міхновському, Михайлу Грушевському, В’ячеславу Липинському, Юрію Липі, Василю Стусу, Василю Лісовому, В’ячеславу Чорноволу, Левку Лук’яненку… В їхніх творах немає лукавства, компромісів із совістю і страху. Бо вони зуміли піднятися над обставинами і стати вільними. І тільки слову таких особистостей можна вірити. Характерною особливістю цієї праці є не філософствування на тему долі Української нації в історичній ретроспектив і, вона має конкретне, навіть прикладне завдання, котре Левко Лук’яненко поставив перед собою під час її написання: як зробити Україну українською, а кожного українця – націоналістом, тобто патріотом, у вольовому, дієвому вимірі, «бо хочу бачити, – пише автор, – українців щасливими, а Україну передовою розвинутою, справедливою й моральною країною». У цих простих, на перший погляд, словах – глибокий зміст. Адже тільки сильна, цільна, патріотично налаштована людина, серце якої б’ється в унісон із кожною клітинкою живого організму Української нації, може бути щасливою. Такий українець не блукатиме манівцями в пошуках ілюзорних ідеалів, фальшивих цінностей та примітивних задоволень. Він чітко знатиме, що робити, як реалізувати себе спільно з мільйонами таких, як він і виконати своє призначення перед Нацією. Таким чином, Левко Лук’яненко чи не вперше в історії українського суспільствознавства, політичної філософії не лише відповідає на питання: що таке нація, націоналізм, нац іональна свідомість і воля, а й пояснює, для чого це потр ібно кожному українцеві й українській нації загалом. Хотів би зупинитися ще на одному, чи не найсуттєвішому аспекті книги – метафізичному, тобто надчутливому способ і з’ясування світоглядних питань, що не піддаються сьогодн і осягненню за допомогою методів конкретних наук, адже переконаний, що без проникнення в цю тонку матерію, яку відчув автор і доносить читачеві, розуміння праці «Де ти, доле України?» буде поверховим. Йдеться про існування інформаційного поля, яке, як зазнача є Левко Григорович, «людина відчуває, бо сама включена в нього. Воно існує в ній і поза нею». Автор наводить чимало прикладів, зокрема відому історію Менделєєва, який побачив періодичну таблицю уві сні. Можна згадати ще й Вольфганга Гете та Лесю Українку, які у своїх щоденниках писали, що геніальні твори їм нібито хтось диктував «зверху »… Підтвердженням цьому є і праця Левка Лук’яненка, який оперує категоріями, поняттями, висловлює думки, які тією чи іншою мірою мали місце в творах того самого Роджерса Брубейкера, Вокера Коннора чи Ентона Смітта, які, за словами Левка Лук’яненка, він не вивчав. А тепер підійдемо до найголовнішого: ведучи небайдужого читача, як Учитель Змієвими і Трояновими валами, битим шляхом історії України, Левко Григорович Лук’яненко намага ється допомогти нам не лише зрозуміти розумом, а й відчути серцем долю України – так глибоко, як відчуває її він, злитися з тим містичним і водночас реальним торсіонним полем, де верховодить воля Святослава, Хмельницького, Шевченка… Щоб черпати з нього звитяжний дух нашої давнини і живити сучасними перемогами. Ігор КРАВЧУК,
ЗМІСТ Передмова.................................................................................. 3 Глава I. З ЛЮБОВ’Ю ДО УКРАЇНИ Глава ІІ. ТРОХИ ІСТОРІЇ Глава ІІІ. ЛЮДИНА. НАЦІЯ. ДЕРЖАВА. Глава IV. ДУХ ОДВІЧНОЇ СТИХІЇ Глава V. ЯК ЗРОБИТИ ВСЮ УКРАЇНУ НАЦІОНАЛІСТИЧНОЮ? Додаток....................................................................................259 До книги Левко Лук’яненко «Де ти, доле України?» (*.pdf) |
 |
|
 |
 |
| Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ |