Людська думка – це така швидкокрила пані, що за нею годі чи то гнатися чи то контролювати її. Жодне КҐБ ще не зуміло контролювати людську думку. Поки вона думка – поти й її воля. А вже як наш брат викладе її на папері, вона губить свій імунітет. Тоді й приходять перодряпам з редакцій такі цидули: “Ми не згодні з тим, як Ви трактуєте цю проблему.”
“А нащо ж тоді, панове-товариші, свобода слова?”
Нема відповіді.
А думка й далі баламутить світом. Не дає й мені спокійно доживати віку.
Читаю оце, як Ю. Тимошенко прозирнула крізь брилу часу і побачила невдачу ХХVІІ
Універсалу національної єдности у 2017 році. Ой, пані Юлю, не врахували-сьте темпів сучасности. Хто ж це буде чекати до 2017 року, коли діло можна обцяпати куди скоріше? От послухайте краще ще один сценарій.
2008 рік. Рік перевиборів президента Росії. В. Путін заявляє авторитетно, що він балотуватися на цих виборах не буде. Тобто, піде на заслужений відпочинок? А як же Росія? Так і лишиться без президента з портретом Петра І над головою? Нащо ж тоді було вбивати Поліковську, труїти Литвиненка, садити за грати Ходорковського, шантажувати світ енергоносіями? Отак після всього взяти й піти зі сцени?
Мабуть, що нікуди Путін з Кремля не піде. Буде якийсь маніфест, якесь одноголосе рішення державних органів і Володимир Батькович і далі будуть стояти за кермом. Але стояти за кермом – мало. Володимир Батькович візьмуться збирати докупи руські й не дуже землі. Україна на той час не буде ні в НАТО ні в ЕС. То як же не взяти до рук того, що погано лежить? Не дурно ж ісказано: Не клади близько, не вводь злодія в гріх. А як же тут втриматися, коли й донецько-український прем’єр, запросить на Україну свого пахана-братана особисто, на що буде підтримка і комуністів, і соціялістів, і Наташі Вітренко з Чорноволом-сином.
Прем’єр же для такої оказії підготує, щоб усе було чин чином. Не так, як ото ГКЧП рятувало Росію. Рятують, а в самих руки трусяться. Не було тоді Януковича з Путіним, а то бачили б ми після всіх чисток і голодоморів парад самостійностей, як свою потилицю.
Як поповзуть, значить, братні танки й полетять такі ж літаки, військовий міністер від Януковича дасть наказ не перешкоджати, а якомога сприяти. А що б міг зробити на цій посаді й міністер від Ющенка? Чи ж буде бліда копія Червоної Армії з “дідами“ й дідівщиною, звана Українською армією, чинити опір північній навалі? Блажен, хто вірує. Чорноморський флот і собі не пастиме задніх. Візьме під контроль у Криму всі стратегічні об’єкти, оточить будинки адміністрації від Президента, так, що чи й утече котрий.
Не буде дрімати й Тираспіль. Благо, що зброї мають, як той каже, від пуза. Одесу окупують за якусь пару годин, чи й устигне дати драла мер з меренятами.
Отакий сценарій, пані Юлю, куди ймовірніший за той що Ви оприлюднили. Ваш сценарій загалом правильний, тільки на десять літ спізнений. Хто ж це буде ждати, коли Україну візьмуть у НАТО, або бодай до ЕС? Коваль клепле, поки тепле. 2008 рік – це вже й так понад усі строки. Жириновський із Затуліним не ждали б так довго, а брали б бика за роги, поки теплий.
А світ? Світ погаласує, відмовить російским спортсменам виступати на черговій Олімпіяді та й по всьому. Президент же Буш має Росію за стратегічного партнера. Тож хай Бушеві буде Ірак з релігійним зарізяцтвом, а Путін візьме Україну. По-партнерськи.
Чи справдиться цей сценарій, чи який інший – побачимо. Але якийсь таки справдиться. Це вже й до бабки не треба ходити.
Якщо справдиться цей сценарій, то історія запише його на карб лише одній особі. Особа ця - Віктор Андрійович Ющенко і більш ніхто. Але не скажу більш ніщо. Бо дещо таки теж винне. Це дещо – це безпідставні претенсії Віктора Андрійовича на роль українського Абрама Лінкольна. Безпідставні, бо Абрам Лінкольн не писав універсалів до своїх ворогів. Абрам Лінкольн діяв військом, як Богдан Хмельницький. Тож і нам в Україні треба Богдана Хмельницькога, або Степана Бандеру, або бодай В’ячеслава Чорновола. Так історія й запише. А що вже вона запише, того не зітре ніяка Адміністрація, хоч би й Президентська, разом із Радою Безпеки та Оборони.