Микола КУЛІШ
НАРОДНИЙ МАЛАХІЙ
ТРАГЕДІЙНЕ

ПЕРША ДІЯ

1

Заплакала, затужила у своєму домі (на Міщанській вулиці, № 37) мадам С т а к а н ч и х а Т а р а с о в н а:
- Ой, хто скаже, хто ж розкаже, чи ти, доню, чи ти, пташко, а чи ти, Матінко Божа, куди він, у яку сторононьку тікає та на кого ж мене, бідну, покида-а-є?..
Похнюпилась канарка в клітці. Посмутнів образ Божої Матері. Мовчать. Тільки д о ч к а с е р е д у л ь ш а біля матері впада:
- Мамонько!
- Не перебивай!
- Випийте, люба...
- Що це?
- Валер'янові краплі.
- Геть, одчепися! Хіба можна таку драму в серці та валер'янкою впинити... Дай мені отрути!
- Сіли б ви краще од вікна, абощо.
- А то що?
- Люди ж проходять повз вікон...
- Товченого скла дай, я втруюся!..
- Сусіди ж он бачать і чують.
- Хай бачать! Хай чують! Як друзі, - хай пожаліють, а вороги, - хай ізрадіють, що драма така в нас у домі, що муж мій законний тіка-а-є...

2

Увійшла старша дочка. С е р е д у л ь ш а до неї:
- Покликала хрещеного?
- Ідуть.
Т а р а с о в н а
(так і скинулась)
- Де він, далеко?
- Зараз увійдуть.
- Де, питаю?
- Та кажу ж вам, мамонько, зараз... Заскочили в одне місце, заслабли на шлунок...
Т а р а с о в н а
(утерлась)
- А господи, так би й сказала відразу. Та чи прибрано ж там?
- Я мила учора.
С е р е д у л ь ш а
(до старшої)
- Ти ж сказала хрещеному, що папонька побіг вже по пашпорт?
- Аякже.
- А він що?
- Сказали, що вже знають про це.
Т а р а с о в н а
- А басів із церкви покликала?
- Любуня ж побігла.
- А горілки басам?
- Вона й горілки купить.
- Піди ж, моя доню, та наріж цибулі дрібненько, редьки, олійкою помасти на закуску людям.
С т а р ш а
(так і пирснула)
- Все я, та я! І по хрещеного, і по басів, і цибулю криши. А вона он стоїть, ізгорнувши ручки...
С е р е д у л ь ш а
- А хто квіти полив, як не я? А хто з валер'янкою, як не я? Повилазило?
Ущипнули одна одну, щоб мати не бачила.
- Ой!
- Ой-ой!
Т а р а с о в н а
- Ой помру я і ще раз помру з такими доченьками, що вже темно в очах і сонце зробилося чорним, а вони ж того горя ще додають... Дайте мені карти! Ще раз кину на його... Ще раз, та й годі. (Кинула на карти. Глянула. За серце взялася).
- Ой, знову дорога кладеться!..
Д о ч к и
- Та невже ж, невже, мамонько мила?
- Хіба повилазило? Червоная шістка?
А в Тарасовни жах в очах глибокий, містичний:
- Ворожу, ворожу - і все оця карта... А тут іще й сон: дорога у полі й місяць щербатий, що вже смутний, а що блідий... Немов би тіка, покотився за землю. А я стою при дорозі, як тінь та самотня... Це ж батько наш, місяць отой, чує душенька - втече він, поко-о-титься, загине в доро-о-зі...
Д о ч к и
- Мамонько, цитьте!..
- Сусіди йдуть.
Т а р а с о в н а
- Годі мовчати, бо вже ж намовчалась! І критися годі! Хай знають усі, яка в домі й у серці драма...

3

Увійшли сусіди, тихо й поважно, як і годиться заходити про такий случай. Стали. То д о ч к и обидві, як ті ластівки, до матері:
- Може, вам, мамонько, компреса накласти?
- Може б, ви, мамонько, лягли та спочили?
С у с і д и
(Зітхнули. Покивали головами. І як годиться про такий случай, сказали філософічно)
- А вже, мабуть, спочинемо в комхоза на дачі (на кладовищі).
- Отам уже виспимось вволю.
- Здрастуйте, Тарасовно!
Т а р а с о в н а
(Ледве, через силу підвелась. Привіталася)
- Сідайте, сусідоньки. Хоч і хвора я, хоч і драма в домі, а просю - сідайте. (Дала середульшій хусточку). Дай мені другу хусточку!
С е р е д у л ь ш а
- Мокра ж, як хлющ... Хіба ж отак можна плакати, мамонько?
С у с і д и
(на таке питання всміхнулись, примовивши)
- Гм... А чому й ні?
- Питає.
- Сказано - молоде, зелене...
Т а р а с о в н а
- Не так себе жалько, як їх, моїх діток: що 'дне не спить - мамо, каже, не можу, друге не спить, плаче у подушку тихо, третя, Любуня, як тінь, біля мене всю ніч вистоює... А батькові байдуже: тіка-а-є...
С у с і д и
- Та невже Малахій Минович, сказать би, вже при літах, та на таке діло пустився? Просто не віриться.
Т а р а с о в н а
- Вже у дорогу склався, ось: ціпочок, торбина з сухарями.
С т а р ш а
- Самі й сушили.
Т а р а с о в н а
- Потайки сушив... Оце побіг до виконкому совіцького пашпорта брати... Сьогодні й тіка.
С у с і д и
- Та куди, хоч і не годиться закудикувати, куди, Тарасовно!
- Не питайте!
С т а р ш а
- Не кажуть.
Т а р а с о в н а
- Не каже, сусідоньки милі. Вже й кум питав, вже й на молебень давала, вже й п'яним напували - не каже...
С у с і д и
(ще більше здивувались)
- Гм... Воно справді - ціпочок. І торбина. Це так, як на прощу йдуть... А може, він говіти налагодився, до ікони якої, абощо?
Т а р а с о в н а
- Де вже йому до ікони, коли сюрприз такий викинув, що паски заборонив був пекти...
- Та що ви кажете?
- Свиням... Крашанок накрасила сито, дак він сви-и-ням... Семий годок отак - нема в домі порадоньки, супокою, семий заступає, а він ще й з дому тіка-а-є... (Та й заголосила).
Д о ч к и
- Ой, ой, мамонько, ой!..
С у с і д и
- Та що ви, Тарасовно! Стямтеся! Мов по мертвому. Хіба ж так можна?
Т а р а с о в н а
- Не можу, сусідоньки, до тями прийти. Лучче б йому вмерти. Щоб я його на той світ виряджала, як оце він тіка не знать і куди... Бо до мертвого хоч порадитися підеш, на хрест той похилишся та й виплачеш горе, а як втече він, куди мені йти? Де його шукати? По яких світах, у яких дорогах... Ні мертвого, ні живого не ви-и-дно...
С у с і д и
(Вже й їх пройняло. У хустки та в фартухи сякаючись)
- Така ж драма, така драма, що й кіна не треба!.. (По паузі). Хоч скажіть, коли це сталося з ним, з чого й як?
Д о ч к и
(так і сипнули)
- Ще з тої пори, як салдати паркан наш спалили...
- Неправда! Як куля ударила в сіни...
- Я розкажу!
- Я!
Т а р а с о в н а
(впинила дочок)
- Про мужа ніхто краще не розкаже, як законная жона, - тільки я... Ластівкою, ластівкою, сусідоньки, хутенько, бо сьогодні ж будень... Ще як почалась ота революція, як почалась, як почалася...
Д о ч к и
- Салдати...
- Не перебивай, ідійотко!
- ...паркан наш спалили.
С у с і д и
- У нас тоді свиней покололи красноголові македони.
Т а р а с о в н а й д о ч к и
(наввипередки)
- З тої пори й почалось, сусідоньки. Попервах Маласик пив воду нишком...
- У папоньки аж цокотіли...
- Не перебивай, бо 'дна я бачила... Три дочки, три дівулі в домі, а ніхто, 'пріч мене, не бачив, як пив воду мій Маласик і як в його цокотіли зуби...
- ...І в мене цокотіли, мамонько...
- Брешеш! Ти й в революцію спала. То Любуня свої зубки зціплювала, бідна, щоб не заплакати од революції...
- ...Ми всі зціплювали.
- Мовчи!.. А вночі перед світом, сусідоньки, як уже й революція засинала, ми, збившись докупки, плакали, плакали й плакали...
С у с і д и
(розтривожились)
- Ударила революція, всіх чисто ж вона вдарила!
Т а р а с о в н а
- А найдужче мене і за що? За віщо?
Д о ч к и
(як горохом)
- Отоді як...
- Не перебивай.
- ...було вбито начальника пошти...
Т а р а с о в н а
- Мовчи! Отоді, як було вбито начальника пошти, Маласик затрусивсь, затремтів і замурувавсь у чулані...
С у с і д и
- Га? Що?
Д о ч к и
- Папонька...
- Замурувавсь...
- ...а двері замазали.
Т а р а с о в н а
- Два роки висидів.
С у с і д и
(аж повставали)
- Та що ви кажете!
- Два роки в чулані?
Т а р а с о в н а
- Тож подумайте, яка мука була мовчати... Мовчала я й вони мовчали, мов у рот води понабирали.
С у с і д и
(скинулись очима)
- То виходить, що Малахій Минович і не їздив, як казали, на село до брата?
- Ні, ні... Аж тепер одкриюсь, сусідоньки, аж тепер усю правду скажу...
- І не служив там?
- Ні й ще раз ні! Тільки Бог знав, що Маласик замурований сидить, тільки Бог, та ще я, та ще дівоньки, та ще кум...
С у с і д и
(досадно стало, що як же це вони не дізналися про це)
- Ну, хто пойме віри!.. От драма... Тож нам чулося вночі... Та куди ж він, простіть на слові, до вітру ходив?
С е р е д у л ь ш а
- У віконечко.
Т а р а с о в н а
- Цить!.. У потайне віконечко, в горщочок...
С у с і д и
- Це в той, що полуплений?..
Т а р а с о в н а
- У той саме... Ще як Любунею ходила, то купила.
С у с і д и
(звели плечима)
- Хм... То ж щоранку дивишся...
- Горщок на паркані... А й не туди, що то ж Малахій Минович у чулані замурований...
- Сидить...
Т а р а с о в н а
- Вже як зайшла непа... Пам'ятаєте, сусідоньки, кумові дозволили торгувать іконами?
- Аякже! Вперше за всю революцію ладану купили...
С е р е д у л ь ш а
- Аж тоді папочка розмурувався...
Т а р а с о в н а
- Цить!.. І краще б він замурований довіку сидів, як тепер, книжок большовицьких начитавшись, із дому тіка-а-а...

4

Тут убігла Л ю б у н я, молодша дочка.
Кошика додолу, руки до серця:
- Ви тут плачете, ви тут тужите, а не знаєте, що вже папонька з виконкому вийшли.
Йокнула Тарасовна.
Мене поцілували, а самі раді та веселі...
Т а р а с о в н а
- Пашпорта узяв?
- Не знаю... Пішли до начраймила. А я в церкву заскочила, мамонько, навколішки впала, помолилася: Боже, кажу, Боже, не дай мені щастя-долі, тільки дай, щоб папонька вдома зосталися! Підлогу поцілувала (а сама плаче та показує, як вона це робила). Чи гаразд, що я так зробила, мамонько?
Т а р а с о в н а
- Гаразд, моя доню... А баси? Баси?
- Зараз прийдуть.
С у с і д и
- Молебня найняли, чи що?
Л ю б у н я
- Ні, це хрещений казали покликати баса й тенора з хору, щоб папоньку співами впинити... Ой, я й забула!.. Мамонько! Мокій Якович сказав, що найбільш любить папонька не "милость мира", а "вскую мя отринув єси"...
Т а р а с о в н а
(заметушилась)
- Так про це ж зараз треба хрещеному... (До старшої). Біжи нагукай!
С т а р ш а
- Та як же їх нагукаєш, коли вони... заскочили!

5

Та й прикусила язика, бо повагом увіходив кум. Знесилений.
Т а р а с о в н а
(як до Бога)
- Хіба ж можна так довго... коли таке горе, таке горе, куме!
К у м
(не пускаючи руки з живота)
- Спокійно!.. На крилах прилетів би, кумо, коли ж чуєте. (І по паузі, як всі дослухатися стали, додав). Чуєте, як булькотить?.. Ху... Так, каєте, тіка?
Т а р а с о в н а
- Вже вийшов з виконкому.
К у м
(авторитетно)
- Знаю.
Л ю б у н я
- Мене поцілували, а самі раді та веселі.
К у м
(авторитетніше)
- І про це знаю.
Т а р а с о в н а
- Подавсь до начраймила.
К у м
(непереможно авторитетно)
- І це мені не секрет.
Т а р а с о в н а
- То за що ж, куме, така мені драма? За віщо?
К у м
(глибокодумно показав угору пальцем)
- Тілько Той знає.
С у с і д и
(примовились)
- А правда, правда... Тільки Той знає, за віщо.
К у м
(до сусід)
- Здоровенькі були!
С у с і д и
- Здрастуйте й вам!
К у м
- От яких мук зазнаєм. Тіка од нас кум, а куди - то й сам, ма'ть, не зна.
Т а р а с о в н а
- Карти в одну душу - дорога.
К у м
- Знаю й про це і кажу: хай вже на гробки дорога йому ляже, тільки не туди...
Т а р а с о в н а, д о ч к и й с у с і д и
- Господи, куди? Куди, хрещений? Куди?
К у м
(до клітки. Журно похитав головою)
- Здрастуй, пташонько! Сумуєш? Печалуєшся й ти, що тіка твій хазяїн? (Обернувся до сусід). Не дурно ж у пісні співається: "канареєчка так жалібно пойоть"... (Тоді став драматичний весь і возговорив). Слухайте, кумо, і ви, хрещениці, й ви, сусіди! Довідався оце я, що виконком не в силах заборонити кумові нашому тікати...
Т а р а с о в н а
(хитнулась. Тоді до кума, до всіх)
- Дзвенить... в ухах... тонюсінько ж отак дзвенить...
К у м
(побачив, що Любуня якось чудно дивиться,
не рухається - до неї)
- А ти ще держишся, хрещенице?
Л ю б у н я
- Як була революція, хрещений, то всі пили воду й цокотіли зубами... Одна я отак стояла і всю революцію як "страсті" вистояла. Тільки отут (показала на щелепи) боліло... А тепер тут болить (на щелепи), і тут болить (взялася за серце), і в колінках болить, болить...
К у м
- І навіть начраймил сказав мені, еге... Нема, ка, в Радянської влади такого закону, щоб забороняв тікати з дому, тим паче, ка, немалолітньому вашому кумові.
Т а р а с о в н а, д о ч к и, с у с і д и
- Куме! Що ж тепер робити?
- Хрещений, порадьте!
- Така ж драма, така драма!
К у м
- Спокійно!.. От тепер ви вповні зрозуміли, од чого живіт, нерви і все чисто в світі... Через кума!.. Басів покликали?
Л ю б у н я
- Зараз, сказали.
К у м
- Слухайте ж ще раз!.. Спокійно - себто, не плакати, тим паче в непритоміє не падати, аж поки не скажу - це раз...
С у с і д и
- Слухайте! Слухайте!
К у м
- Канарку сюди! Ближче до столу!.. Отак... Засвітіть лампадика!
Т а р а с о в н а й д о ч к и
- Розіб'є, куме!
- Папонька вже не вірять у лампадик.
К у м
- А я кажу - засвітіть!.. Ладан є?
Т а р а с о в н а
- Є... Отам достань, доню, отам на божниці!..
К у м
- Накадіть, щоб на нерви йому вдарило. То дарма, що сьогодні він проти релігії. 27 год людина любила канарок, щоб ладаном пахло, у співах церковних кохалась - і щоб даром оце все минулось йому? Це - два...
С у с і д и
(хитали, вихитували головами)
- А так, так!
- Авжеж, так!
К у м
- От що, - которую курку найбільш любив кум?
Т а р а с о в н а
- Жовтяву, золотий чубок.
К у м
- Убийте жовтяву!
Т а р а с о в н а
- Та що ви, куме! Таку курку!...
К у м
- Убить, кажу! І хай прибіжить котора з дівчат... Ну, от ти, Любуню!.. Ні, ти гратимеш на фісгармонії... Ти, Віруню!.. Прибіжи з куркою й кричи, що немов сусіда Тухля убив курку кийком по голові...
Т а р а с о в н а
- Це ж курка - нема ціни, куме.
К у м
- Отут-то й воно! Убить кілком, щоб око вискочило, щоб розтривожився він!.. Може, бог дасть, почне позиватись за курку, як колись до війни позивавсь він три роки за півня...
С у с і д и
- А справді - це спосіб розумний... Біжи котора.
Т а р а с о в н а
- Вірунько, біжи!
В с і
(разом на Віруню і сама вона на себе)
- Біжи, біжи! (Побігла).
К у м
- Це - тільки три... Чотири, спокійно, - я оце йшов і на природу дивився... І знаєте, що я помітив (по паузі). Помітив, що вже й природа не та, що за старого режиму була (по паузі). А чого так?.. А того, що попсували комуністи й природу... Отак запитаннями самими заплутаю кума - не втече... Недавно в райсельбуді центральний оратор виступав, дак я його запитаннями, немов каміннями отак... От і баси.
6
Тільки хористи у двері, а вже кожне їм дорогу дає. Т е н о р, заїка, привітавшись, як почав:
- Чу-чу-чув, що...
Та, спасибі, б а с підхопив:
- Тікають Малахій Минович?
К у м
- Не так тяжко було б, якби він помер добровільно, навіть сьогодні. Сорок сім років, подумайте, сім'я, честь честю, і тут тобі на! - тіка.
Т е н о р і б а с
(здивувалися)
- А ку-ку-ку...
- Куди, інтересно, тіка?
К у м
- Іду, каже, куме. Куди, питаюся? Послі, ка, одкриюся.
Т е н о р і б а с
- Чу-чу-чудно!
- Чудно!
К у м
- Заболіло, защеміло мені серце, немов кропивою він ударив. Все життя приятелювали, сказать би, в серці одне в одного ночували, і от тобі на! - тіка, і от тобі на! - сьогодні тіка.
Т е н о р
- А чи-чи не краще на його подіє - ра-ра... (заспівав): "Разбойника благоразумного во єдинім часє..."
К у м
- Ні, ні! Тільки "милость мира" Дехтярьова! Милость мира найбільш він вподобав. Рибу, було, ловимо, а він "милость мира" тихенько співа. Сам казав - умліваю, ка, видіння божественні бачу, як зачую цей спів...

7

С т а р ш а
(на дверях)
- Папонька!.. Папонька йдуть!
Знялася тривога. Зарухались всі:
- Далеко?
- До двору доходять.
- Куме! Як же тепер?
- Може, починати? (бас).
- До-соль-мі-до! (тенор).
До к у м а всі обернулись. А він рукою, як булавою:
- Спокійно! Я тоді знак покажу... Курку ж убийте! Кадильницю винесіть!..

8

Увійшов Малахій. Став на порозі. Тиша. Тільки шелест очей.
К у м
- Чого, куме, став у порога?.. Хіба не впізнав? Це ж друзі твої посходились, зачувши, що ти сьогодні тікаєш.
М а л а х і й
(очі замріяні, з порога зійшов)
- Не тікаю, а йду.
К у м
- Це все одно - тікаєш.
М а л а х і й
- Ой, як ми не втямимо, навіть ще не бачимо, - яких прав, яких прав надавала революція людині! Істинно потрібні оновлені очі, щоб бачити їх.
- Це ж до чого, куме, хоч і знаю я?
- Хотів заборонити мені йти у подорож... А ще начраймил. Він, як і ти, куме, не втямить, що право на велику подорож дала мені революція...
- Так ти, значить, йдеш?
- Іду, куме! Іду, друзі мої!
- Куди?
- Куди?.. У голубую даль.
С у с і д и
(як очерет од вітру - ш-ш-ш)
- Куди він сказав? Куди? Як?
К у м
(ударив Малахія очима)
- Не шуткуючи скажи, куди?
Т а р а с о в н а
- Люди ж прийшли на проводи, хоч їм скажи - куди?
М а л а х і й
(повінь мрійна в очах)
- Ах, куме, і ви, друзі! Якби ви знали - немов музику чую і справді бачу голубую даль. Який восторг! Іду!.. Між іншим, погасіть лампадик!
К у м
- Невже лампадик заважа тобі тікати.
М а л а х і й
- Не мені, а вам заважа він втікати з полону релігійного. Погасіть!.. Скоро вже місяць стане непотрібний - електрика ж! А ви з лампадиком...
К у м
- Запитання!
М а л а х і й
- І ладаном пахне... Як посміли кадити! Одчиніть вікно!
Зворухнулась була Тарасовна, та кум її поглядом спинив. Помітивши це, Малахій сам одчинив вікно, погасив лампадика.
К у м
- Спокійно! Запитання маю...
М а л а х і й
- Будь ласка.
- Тільки спокійно! Ти, куме, за соціалізм?
- Так.
- І навіть за кооперацію?
- А ти за лампадик?
- Спокійно! Раз я питаю, то просю одповісти.
- Будь ласка, питай!
- Як ти можеш за соціалізм, тим паче за кооперацію стати, коли вся вона до останнього гудзика фальшива?
- Себто?
- Спокійно! Чому я набрав в єпі радянської матерії й місяць не поносив, як вона полиняла, розлізлась, і це факт, як двічі два?
С у с і д и
- А правда! Голубого набереш на косинку чи там на прапор, гульк - а воно вже полиняло, аж біле.
М а л а х і й
(усміхнувся)
- Далі!
К у м
- Чому жінка купила радянського гребінця, нарочито з найкращого сорту, і хоч би сама чесалася, а то ж... (повернувся до всіх, як до свідків). Нінонька, дитя неповинне, ще й волоссячко, як льон (закивали всі головами - мовляв, знаєм). То чому, я питаю, з гребінця зразу аж три зубці випало, і це теж факт?
- Три зубці. Далі!
- Чому нитки гнилі, а панчохи на третій день рвуться, чом у бані не так чисто, як колись було? І лікаря не докличешся, хоч тричі помирай?
- Панчохи і баня. Далі!
К у м
(голосом гучним, як трибун)
- І чому вже третій рік, як весни нема, а все якесь недоуміння в природі: холодно, навіть сніг, і раптом - трах, бах, як у бані на вишній полиці!.. І це хіба не факт, скажеш?
Б а с і т е н о р
- Факт!
- Факт!
С у с і д и
- А факт!
- Авжеж, факт.
М а л а х і й
- Все?
К у м
- Нехай буде все, хоч таких запитань маю я мільйон.
М а л а х і й
(повінь в очах)
- Скажіть мені, чому я, ти, куме, всі ми до революції думати боялись, а тепер я думаю про все, про все?
К у м
(одійшов до канарки)
- Далі!
М а л а х і й
- Скажи, чому я мріяти боявся, хоч і мануло взяти торбинку, ціпок і пойти, пойти отак в далечінь, - я гнав тії мрії, а тепер... вільно беру ціпочок в руки, сухарів у торбу і йду...
К у м
(ущипливо)
- Тікаєш. Далі!
М а л а х і й
- Скажи, чому я трепетав начальства, на службі, вдома навшпиньках ходив (заходив навшпиньках). - Отак, отак... Мухам дорогу давав, а тепер (глянув чудно якось на всіх) пишу листи до раднаркомів України і маю відповідь (вийняв листа, урочисто підніс голос). Просю встати! (Прочитав). "УеСеРеР, Управління Ради Народних Комісарів, Харків, дата, нумер. На ваші запитання канцелярія РНК повідомляє, що ваші проєкти та листи одержано й передано до НКО та НКОЗ..." Який восторг! РНК України, Олімп пролетарської мудрості й сили, сповіщає мене, колишнього поштальйона, що мої проєкти одержано... (Трошки велично). Мої проєкти! От куди я йду. А на всі твої запитання, куме, є відповідь у моїх проєктах. Як тільки їх буде розглянуто й ухвалено, тоді ти, куме, і всі ви, всі одержите всяку відповідь негайно. Негайно, кажу, і зараз рушаю. Любуню! Дай мені в дорогу сорочку й підштаники!
К у м
- Куме! Не ходи!
М а л а х і й
- Невже ж ти не зрозумів? Проєкти передано на попередній розгляд... Невкоснительно треба поспішатись, боюсь-бо, що дещо в проєктах наркоми не зрозуміють і потрібні будуть пояснення... Сорочку й підштаники! (Та й вийшов у другу кімнатку).
Принишкли всі.
Т а р а с о в н а
(зашепотіла помертвілими губами)
- Матінко Божа! Куме! Сусідоньки! Рятуйте!.. Просю вас - рятуйте!.. Не пускайте, благаю!..
К у м
- Спокійно!.. Одкрився... Так ось воно що! Тож він цілісінький рік щось писав уночі й на марки у мене позичав...
Л ю б у н я
(вхопилась за матір)
- Ой, мамонько! Хрещений! Страшно! Сьогодні, у церкві молившись, відчула - немов духом холодним подуло на мене... Глянула - в Божих очах сум і тінь неминущого... Тінь неминущого.
Т а р а с о в н а
- Скинулось серце! Чую і я, що на смертну путь іде він...
К у м
- Спокійно! До ВеЦеКа, до РеНеКа возноситься. Вже гордість у голову вдарила, а ми раби і немов дурні... І це наш кум! Ні! Не пустю! Не я буду, Богом присягаюсь, як не поверну його назад. З дороги верну. Сам до ВеЦеКа вдарюся!.. От що: зараз, як вийде, я промову скажу, а ви, Мокій Яковичу, почніть "Милость мира"...
Т е н о р
(так і кинувся)
- До-до, соль, мі, до-до. Любо Малахієвно! На-ду-ду-ню! Ставайте до фісгармонії...
К у м
(рукою, знов як булавою)
- Спокійно! Не зразу, кажу! Порядок даю: перше - я промову скажу, далі канарка, "Милость мира", сльози і курка. Глядіть лишень не збийтесь! Я знак покажу.
Кожне пошепки собі повторило:
- Промова, канарка, "Милость мира", сльози і курка.

9

Увійшов Малахій, готовий в путь. К у м заступив йому дорогу:
- Ти справді йдеш, куме?
- Іду, куме.
К у м
(глянув на всіх. Тихо)
- Промова. (Голосно). Слухай, Малахіє, - не тільки ти, а всі, хто в домі сему сущі! Гадалося нам, що доживеш ти безмалахольно свого віку і сконання життя вчиниш на руках у нас, у друзів, і ми за труною твоєю підемо, співаючи: "Святий Боже, Безсмертний, помилуй нас..." Дайте води! (Випив, тяжко зітхнув). Спокійно! Гадалося, що цю промову скажу я над труною твоєю, або ти над моєю, бо це ж однаково, а вийшло не так. Не ту путь ти собі ізбрав і зрадив релігію, закон, жону, і діток, і нас, друзів та кумів твоїх... І куди ото ти взагалі йдеш, подумай тільки!.. Випийте води, Тарасовно!
Т а р а с о в н а
(випила води. Ледве вимовила)
- Я ж не виживу сама, помру я, Маласику...
Іще хтось хотів випити води, та кум,
строго зиркнувши, графина заткнув.
К у м
- Та не вірю я, не вірю, що підеш ти на темну путь, бо хто ж, як не ти, найвірніший християнин був і на клиросі 27 год виспівав, а що вже Святоє Письмо, то до буковки знаєш! Не йди! Тебе просить церковна громада, обрати на голову хочуть, і це факт...
Б а с, т е н о р, с у с і д и
- Фактично так, бо в неділю й збори!
К у м
- Як ідеш, то оглянься, подивись, як сумує жона твоя та й доньки похилились, немов вербиноньки над ставом у степу... Ти глянь, канарка - і та засумувала!
М а л а х і й
(підійшов до клітки. Замисливсь. Затаїли всі дух.
Зняв клітку)
- Отак і я сидів, отак у клітці життя свого найкращі роки (до вікна та й пустив канарку). Лети, пташко, і ти в голубую даль. (Повернувся до всіх). Прощавайте!
К у м
(показавши знак тенорові, до Малахія)
- Куме, не ходи, бо загинеш!
М а л а х і й
- Хай і загину!
- Заради чого, куме?
- Заради вищої мети.
Любуня заграла на фісгармонію, тенор руками, як крилами, махнув і залунало: "Милость мира жертву хваленія" (Дехтярьова). Малахій спинився, хотів щось промовити, та бас не дав: покрив усі голоси й фісгармонію, аж жили на шиї набрякли - вивів: "Імами ко Господу".
М а л а х і й
(болісно усміхнувшись, до кума)
- От і повимітав з душі павутиння релігії, а не знаю, чого мене спів цей так чудно тривожить...
Хор далі: "Достойно і праведно єсть поклонятися
Отцу, і Сину, і Святому Духу, Тройце єдиносущней
і нераздельней...
М а л а х і й
- Ще малим, пам'ятаю, на Зелені у церкві святки, як співали це, уздрілось мені, немов за нашим містечком Бог зійшов на землю, в царині ходить і кадить... Такий собі дідок сивенький у білій одежі, а очі сумні... Кадить на жито, на квіти, на всю Україну... (До сусід, до кума). Чуєте, бринить кадило і співають жайворонки.
К у м
- У неділю, куме, в церкві співатимуть оце "Милость мира" хіба так! Зоставайся з нами! (Узяв Малахія за руку, налагодивсь вже торбину з нього зняти).
М а л а х і й
(раптом зчувся)
- Пусти!.. Геть спів цей отруйний! Замовчіть!
К у м
(рукою)
- Співайте!
М а л а х і й
- А-а, це ти вмисне хористів церковних накликав, щоб мене співом оцим та ладаном знов отруїти. Так не вдасться тобі це зробити! Бо дивіться - підходить до старенького Бога хтось в червоному, лиця не видно і кида гранату.
Хор гримнув: "Свят, свят, свят Господь Саваоф ісполнь небо і земля слави твоєя..."
Чуєте грім? Огонь і грім на квітчастих степах українських... Кришиться, дивіться, пада розбитеє небо, он сорок мучеників сторч головою, Христос і Магомет, Адам і Апокаліпсис раком летять... І сузір'я Рака й Козерога в пух і прах... (Заспівав щосили). "Чуєш, сурми заграли..." Сурми революції чую. Бачу даль голубого соціалізму. Іду! (До жінки). Будь здорова і щаслива, старенька...
Т а р а с о в н а
(заридала)
- Не йди, Маласику, бо вмру я отут!.. Прийде, прийде журба горбата та й сядеть в головах вночі... Засушить, задавить...

10

Раптом ускочила с т а р ш а д о ч к а з убитою куркою:
- Мамонько! Папонько! Курку нашу вбито!
Тиша нависла.
К у м
- Яку?
- Жовтяву ось, золотий чубок.
М а л а х і й
(взяв курку. Обдивився)
- Хто вбив?
Д о ч к а
- Тухля Василь Іванович. Кийком у голову влучив...
К у м
(до Малахія)
- Що, куме! Ще й з двору не вийшов, а вже вороги твої дибки пішли. То я б, тобою бувши, не подарував цього Тухлі довіку. Зараз би по міліцію і на суд...
С у с і д и
- Авжеж, на суд треба!
Т а р а с о в н а
- Це ж золото, а не курка. Пам'ятаєш, Маласику, як ти її ще курчатком пшоняною кашкою годував, а воно попоїсть та на плечі хур-хур.
К у м
(побачив, що Малахій замислився)
- Кличте міліцію! Я за свідка буду. Люди добрі! Подивіться, яке варварство! Вбито неповинну курку, і за що?
М а л а х і й
- Так. Це варварство.
К у м
- То клич міліцію протокола писати!
М а л а х і й
- Ні, не треба... Протоколами зла не зруйнуєш і соціалізму не збудуєш. Цей злочин ще раз переконує мене, щоб я негайно поспішив до раднаркомів, щоб прискорити ухвалу моїх проєктів... Бо головне ж тепер - реформа людини, і саме про це проєкти я склав... Іду!
К у м
(уже й він розгубився)
- Куме, не йди! Пам'ятаєш, як ще школярами крашанки ми їли у страсну п'ятницю.
Малахій картузика на голову натяг.
Не йди, бо вдарю!..
Любуня впала перед батьком навколішки.
Очима самими просила.
М а л а х і й
- Зворушили мене, розхвилювали... Та не можу, доню, не можу, куме, зостатися, бо в сто крат дужче зворушений і потрясений я од революції.

11

Т а р а с о в н а
(тим часом примчала із кухні солодку бабку)
- Маласику! Ось я бабку тобі улюблену спекла... Не йди, Маласику! Така вже ж вийшла пуховита, запашна... І зірка, ось глянь, п'ятикутна з озюминок...
Ще тричі хитнувшись, пішов Малахій. Через силу ступав, немов видирався з болота. За порогом хода його стала вільніша. Випала бабка. Підогнулись ноги в Та расовни. Припала вона до розбитої миски.
С у с і д и
- І миска розбилась...
Т а р а с о в н а
- Не миска, сусідоньки, - це жисть моя розбилася...
Заплакала тихо і тяжко. Доньки помліли. Любуня, мов статуя та, - скаменіла. Кум, одчинивши двері, дивився услід. І, як очерет той вечірньої пори, шелестіли с у с і д и:
- От уже драма! От вже коли виплакатись можна уволю!..

ДРУГА ДІЯ

1

Задзвонили телефони в РНК УеСеРеР - то жалілись к о м е н д а н т и, що їм клопіт робить Малахій Стаканчик:
- Черговий секретар РНК? Дзвонить комендатура. Просимо директиви, товаришу, що ж робити з Малахієм Стаканчиком? Та з отим божевільним, що проєкти пише. Третій тиждень ходить, день у день. І нехай би сам, а то ж узявсь других водити. Кого? Та, наприклад, хтось побивсь із жінкою, він того привів, хтось когось налаяв, він обох притяг, п'яний десь мочивсь в провулку, він і того ублагав прийти. Вимагав негайної на них реформи... Слухаю! Так. Так. Так. А як не послухається, то що тоді? (Кинув трубку). Оце директива!
Д р у г и й
- Що сказав?
П е р ш и й
- "Тактовно й обережно порадьте, каже, старому, щоб вернувсь додому. До ОВК написано, щоб було дано йому посаду..." Не поможе бабі й кадило, коли бабу сказило!
Д р у г и й
- Ти думаєш - він божевільний?
П е р ш и й
- Коли він не божевільний, то тоді ти або я божевільний, інакше не може бути.
Д р у г и й
- Ет... просто чудій!
П е р ш и й
- А його проєкти?
Д р у г и й
- І божевільного мало. Я чув, казали в РНК -просто наколотив чоловічок гороху з капустою, оливи з
мухами, намішав Біблії з Марксом, акафіста з "Анти-Дюрінгом"...
П е р ш и й
- Ну, коли так просто, будь ласка, - тактовно й обережно порадь йому, щоб вернувся додому. Он він іде.
Д р у г и й
- Сам?
П е р ш и й
- Просто не сам. Зараз наколотить тобі оливи з мухами- і ти мусиш все це тактовно й обережно з'їсти.
Почувся М а л а х і ї в голос:
- О люди, люди!...
П е р ш и й
(ухопився за голову)
- Чуєш?.. Починається!

2

Увійшов Малахій з ціпочком. За ним розгублені, аж налякані, протовпились: дідок у дармовисі, з парасолькою, колишній воєнний в галіфе, літня дама в брилику з тремтячим рожевим пером, накрашена панночка, бліда дівчина, застарений парубок.
М а л а х і й
(пропустивши їх)
- О люди, люди! - сказав Тарас (до комендантів). І це у столиці! - додам і я.
Д р у г и й
(під тон йому)
- Що трапилося, скажіте?
М а л а х і й
- Що? Перше, - перекажіть од мене привіт на пролетарський Олімп. Більш точно: наркомам і голові. Шановні соціальні батьки! Ждучи на ухвалу моїх проєктів (вже третій тиждень), віншую вас з днем мого ангола. Чим розважете мене ви в цей наречений і святий день? Питаюсь, - чим, бо тінь журби української впала і мені на плечі: місяць пропав, пшениця погоріла, хазяйка вигнала з кватирі...
Знявся гомін:
- Пшениця?
- Яка хазяйка?
- При чому ж тут ми?
- За віщо ж нас?..
- (Перебив хтось). Навіщо нас?..
- (Разом двоє). Приведено?
М а л а х і й
- А хіба я мало питань та проблем розплутав, розв'язав? Примітка: проблеми - це пломби, що ними запечатано двері в майбутнє. 1) Про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти; 2) про реформу української мови з погляду повного соціалізму, а не так, як на телеграфі, що за слово уночі правлять, як за дві слові - у, ночі; 3) додаток: схема перебудови України з центром у Києві, бо Харків здається мені на контору. Соціальні батьки! Ще раз нагадую: поспішіть з моїми проєктами, найпаче з проєктом негайної реформи людини. Наочні доводи негайності -ось вони (показав пальцем на всіх, кого привів). Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім!.. Учора п'ять було, завчора три...
П е р ш и й
(до всіх)
- Що скоїлось? За що він вас привів?
Знявся ще гучніший гомін.
- Ми самі не знаємо...
- Стояли біля церкви, гомоніли про се, про те, і раптом... (Заметушився дідок).
- Пардон! Цій дівчині млосно стало в церкві, отож я заскочила туди і вивела її на свіже повітря. Самі знаєте, який на Тройцю у церкві пікантний дух: березка, трава, квіти... (Тремтіла рожевим пером дама). Вивела її у холодочок, і раптом підходять вони (на Малахія): "Я вас веду в Раднарком". - "Мене?" - "Вас..." - "Будь ласка, - од церкви, кажу, не одійду, але в Раднарком, будь ласка!"
- Я стояв. Прийшла оця баба... гражданка... Про щось мене спитала... І раптом: ідіть в Раднарком!.. Дозвольте, - я член дітей, авіохему, житлкоопу і мене в Раднарком? За що? (Вигукував, немов вигавкував, той, що в галіфе). За віщо?
М а л а х і й
- За що?.. О лю-ди! Ще зречено було в староіндійських книгах Рид-Вегах: не вдар женщини навіть квіткою, а ви що зробили? (На галіфе й дідка). Ви напередодні соціалізму одштовхнули женщину, вдаривши її зневажливим словом!..
Т о й, щ о в г а л і ф е
- Я? Ударив?
М а л а х і й
- Ви ж (на даму й парубка) ще гіршеє вчинили, - ви біля церкви полювали на дівчину (показав на бліду дівчину). О люди!
Д а м а
- Я? Я, навпаки... Я ж сама женщина!
Т о й, щ о в г а л і ф е
(розтривожено)
- Дозвольте, мс'йо! Я ударив? Кого?
М а л а х і й
- Кого? (До баби-прочанки). Об чім ви, гражданко, хотіли в їх спитати? Я бачу, ви із села прийшли.
Б а б а
- Еге... Прибилась, голубе. Люди сказали, що дорогу до Єрусалиму вже розгороджено...
М а л а х і й
- Вибачте і дозвольте перебити на слові: об чім ви в їх спитали?
Б а б а
- Чи не знають, є тепер дорога до Єрусалиму, - спиталась.
М а л а х і й
(до дідка й галіфе)
- А ви... ви що їй одповіли?
Д і д о к
- Ми?
Г а л і ф е
- Дозвольте - я?
М а л а х і й
- Так! Ви!.. Де б сказати їй, що не до гробу тепер єрусалимського нам треба йти, а до Ленінового Мавзолею, до нового Єрусалиму плюс до нової Мекки, -до Москви, ви сказали: проходь, проходь, матінко, - зневажливо, прикро, - і кому, питаю? Женщині, селянці!
Г а л і ф е
- Жодного прикрого слова! Навпаки, я з дитячих літ воєнний. Ввічливість - моя стихія! Ідеал!
М а л а х і й
(на дідка)
- А ви... Замість доказати їй і ствердити все вищесказане, що скоро, скоро, скоро прийде час, коли всесвіт заспіва Москві: святися, святися, новий Ієрусалиме, слава-бо революції на тобі возсія - а ви сказали: одчепись! На біржу!..
Д і д о к
- Я ж не знав, що таких на Москву треба справляти.
М а л а х і й
(ще з більшим піднесенням)
- Ага! Він не знав!.. Наочні доводи кажу й показую далі (до блідої дівчини). Скажіть, будь ласка, і простіть на слові, - чим надили, на якеє ремесло спокушали вас (показав на даму й панночку) вони сьогодні там, біля церкви?
Дівчина мовчала.
Не казали вам: трийцять карбованців на місяць, харчі добрі, навіть солодке, білизна, вбрання?
Д а м а
(затремтіла рожевим пером)
- Пар-дон, і як вам не соромно! (До дівчини). Скажіть, милонько, (до панночки) ти, Матильдонько, скажи, що я сказала, про що говорила, як вивели ми її, сердешную, з церкви. Дитя моє! - сказала... Матильдо, скажи, як я сказала?
П а н н о ч к а
- Дитя моє, - сказали ви, мадам Аполінаро... (сама закурила, затяглася димом). Дитя моє! Ви не з машиністочок, часом?
М а д а м А п о л і н а р а
(до дівчини)
- А ви як мені одповіли, милонько... Ну? Ну?.. (побачила, що дівчина мовчатиме, сама одповіла за ню, змінивши голос на молодий і скорботний). Ні, санітарка я, - сказала вона, дитя моє. Я тяжко, важко зітхнула і спитала... Матильдо, скажи, про що я спитала?
П а н н о ч к а
- У якій лікарні? Скільки заробітку? - спитали ви.
А п о л і н а р а
(за дівчину)
- У Сабуровці, вісімнадцять на місяць, - сказало дитя... То Матильдонька аж ойкнула... (До Матильди). Скажи, як ти ойкнула?
М а т и л ь д а
- Ой! Та там же збожеволіти можна...
А п о л і н а р а
- Ойкнула Матильдонька, а я додала: сердешнеє дитя моє!.. Колись і я отак сиріткою бідненькою, дівонькою бліденькою служила, служила, плакала, плакала, - аж поки... не виплакала собі долі... (До Малахія). Що, може, не так я сказала? Не така була наша розмова?.. Пардон, і будь ласка! Я знаю, що я казала і що іще казатиму...
М а л а х і й
(пильнуючи кожного її слова, раптом рукою впинив)
- Більш точно: "Служила, служила, плакала, плакала, аж поки не плюнула отак... пху, та й пішла до одної мадамочки", - сказали ви. "Ось і Матильдонька так, а подивіться - ви й вона, вона й ви", - сказали, ще й показали ви, о женщино!
А п о л і н а р а
- Я?
М а л а х і й
- І надили, і спокушали велехитро, що є у вас їсти й пити, хорошенько походити, мило духовите, гігієна, шоколад...
А п о л і н а р а
- Матильдонько, скажи, чи ж я таке казала, душенько?
М а т и л ь д а
- Навпаки і нічого подібного!
П а р у б о к
- Я при тому був. Нічого такого і подібного не говорила ця гражданка мадам... Навпаки, хоть я їхнього соціального походження й не знаю, проте скажу, що поводження їхнєє було з Олею, не треба вам Восьмого березня.
М а л а х і й
- Проповідують і пишуть - нема нічого поза класами, а я кажу - ось вам, ось вам позакласова солідарність злих (до парубка). Та хто ж, як не ви перший, приступив з помаранчами до неї, як змій-спокуситель спокушав її під деревом біля церкви, щоб забула вона про Кирюшика і полюбила б вас, і хто, як не Оля, заплакавши гірко, розсипали ваші помаранчі та й побігла в церкву губити свідомість?
П а р у б о к
- Виходить, я її призвів до церкви? Ха-ха... Та я всю антирелігійну агітацію напам'ять знаю і навпаки весь час їй агітував, щоб вона кинула все і не боялася Бога...
А п о л і н а р а
- А я її з церкви вивела.
П е р ш и й к о м е н д а н т
(підійшов до Олі - серйозно, чутливо)
- Скажіть, будь ласка, товаришко, вас справді вмовляли, улещували, щоб ви кинули радянську роботу і пішли... ну... на іншу роботу, чи що?
О л я
(по паузі)
- Ні.
Д р у г и й к о м е н д а н т
(звів брови)
- Ні?.. Так, може, хто-небудь нав'язливий був, образив вас словом, нечемно поводивсь?.. Скажіть по щирості, не бійтесь, за це, я запевняю, неприємності вам аніхто не зробить.
О л я
- Я й не боюся. Кажу - ні! (Заметаливсь гнівом голос). І коли вже хочете знати, то найбільш мені упікся (на Малахія) він. Цілий ранок простежив за мною. Ну як мара та (до Малахія, гнівно). Скажіть, чого ви стежили за мною? Навіщо?
М а л а х і й
- Не стежив, а стеріг од тих, хто іменно стежив і полював на вас.
О л я
(зло й насмішкувато)
- Ви часом не були в божевільні?
М а л а х і й
- Двадцять сім год.
Рух. Захвилювалися всі.
О л я
(два кроки до Малахія).
- Що?.. Де саме?
М а л а х і й
- У своїй сім'ї.
О л я
- А я подумала - справді...
М а л а х і й
- Справді, Олю, бо ж сучасна сім'я - божевільня. Перший ступінь божевільні. Божевільний куток. Скорочено - божкуток.
О л я
- А любов?
М а л а х і й
- Це - мара! Голубая мара, себто - мрія... Бо хіба ж не вона, нездійсненна, привела вас сьогодні до церкви?..
Оля поникла. Малахій два кроки до неї.
І хіба ж не вони (на парубка й Аполінару показав), скориставшися з вашого стану, спокушали і надили вас вийти на розпуття жіноче, щоб грати на струнах універсального кохання?
О л я
(звела голову)
- Ні! (Рвучко повернулась і пішла).
П а р у б о к
(до Малахія)
- Га?
А п о л і н а р а
(кинулась була за Олею)
- Дитя моє! Олю! (Та Оля так глянула на неї, що Аполінара прикусила язика. Тоді обернулась та до Малахія). Будь ласка, ведіть її тепер ви! Будь ласка! Я маю собі заробіток... (До комендантів). Нарешті, я просю защити од таких і подібних натяків, та ще де - у Раднар-комі, Матильдо! (Демонстративно одійшла).
М а т и л ь д а
- Я теж! (Одійшла).
П а р у б о к
- Це ж наклеп! Провокація! (Одійшов).
Д і д о к
- Ну да ж... (Подибав і собі).
Г а л і ф е
- І за що?.. (Одійшов).

3

А вже входив у комендатуру кум, небритий, суворий. За ним боязно ступала з дорожнім клуночком Любуня.
К у м
- Спокійно! Він тут! (Не хапаючись, мовчки дійшов до Малахія, став, подивився на його, поминув, повернувся, знов підійшов).
П е р ш и й к о м е н д а н т
- Ви в якій справі, товаришу, прийшли? До кого?
К у м
(Суворо глянув на коменданта, одійшов од Малахія, постояв, пождав, чи не озоветься він, чи не усміхнеться він, тоді втретє підійшов)
- Хоч здрастуй, куме, коли мовчиш, і я мовчу! (До комендантів і до всіх). Га?.. Трохи під машину не попали, і за це така стріча!
Л ю б у н я
(боязно наблизилась)
- Папонько! Мамонька... (Затремтіли губи, не могла далі вимовитись).
К у м
- Спокійно!.. Ну що ж, куме!.. Кланялась тобі жона твоя, а моя кума...
Л ю б у н я
(перемоглася)
- Казали - проклену, Любуньо, як без папоньки вернешся...
К у м
- Спокійно! Кланялась, ридала, ще й переказала, що має три доньки: Віру, Надію, Любов (до всіх), мої хрещениці. (До Малахія). Віру та Надію вдома залишає, а Любов до тебе посилає.
М а л а х і й
- Тіні минущого, гетьте з очей! Гетьте з очей!
Л ю б у н я
- Папонько! (Хотіла щось сказати, та кум, води їй подавши, перебив).
К у м
- Випий, Любонько! Випий, хрещенице, бо вода, хоч і холодна, проте тепліша за серце і кров твого батька... (До Аполінари). Можна подумати, що він їй рідний папаша?
А п о л і н а р а
(тихо)
- Я спочуваю... Скажіть, він за кого тут служить? У якому чині?
К у м
- Він?.. Ніде він не служить. Навпаки, - хоч і повнолітній, - безпризорний він правопорушник. Три тижні, як із дому втік.
А п о л і н а р а
- Ага-а!.. Так он він хто!.. (До своїх). Він ніхто - ви розумієте?
Г а л і ф е
- Як?
А п о л і н а р а
- Він з дому втік, а дочка шукає...
П а р у б о к
- Ага-а... З полюбовницею?
А п о л і н а р а
- Тільки так! Забрав гроші, усе чисто, а донька оце ось і догнала, ви розумієте? Ніякого права він не має, щоб водити нас по раднаркомах, тим паче допитувати... Ніякого права, і жодної хвилинки я тут не лишаюся. Матильдо! Альон додому!.. (До коменданта). Оревуар! (Пішла).
М а т и л ь д а
- Я теж!.. (Пішла).
П а р у б о к
- Я й подавно! (Пішов).
Д і д о к
- Хе-хе... Я теж (і собі подибав).
Г а л і ф е
- За що? (І пішов).
М а л а х і й
- Усе це, плюс попереднє, плюс - що втекли - ще дужче переконує мене, як потрібна негайна і тільки за моїми проєктами реформа людини... (До комендантів). Де мої проєкти?.. Півтора року носив я їх в голові, півроку писав і переписав к а л і г р а ф і ч н о, - де вони?..
Д р у г и й к о м е н д а н т
- Я вам уже сказав...
М а л а х і й
- Негайно подайте їх на розгляд РНК! Щоб сьогодні подали! Чуєте? Ні, зараз подайте! Зараз! Чого ж ви стоїте? Хіба можна сьогодні стояти, коли ж ви самі бачили й чули, - отакеє з людьми робиться, дарма, що навколо у радіо грають, пасуться трамваї, басує авто!
Д р у г и й
- Ось слухайте, дорогий мій! Ви витратили на писання двох прекрасних, скажу, надзвичайно серйозних проєктів два роки?
М а л а х і й
- Так.
- І ви хочете, щоб такі проєкти та було розглянуто й вивчено (а їх треба серйозно й всебічно вивчити) за якихось два тижні?
- Це ж ви до чого?
- Бачте, треба більшого часу, щоб, приміром, держплан вивчив ваші проєкти. То я б радив вам посісти яку-небудь посаду (між іншим, є директива Овикові дати вам посаду), ждати на ухвалу проєктів, а тим часом, може, написати іще пару нових...
М а л а х і й
(подумав, тихо собі усміхнувся)
- Гаразд! Я згоджуюсь.
К о м е н д а н т и
(зраділи)
- Так?
- От і чудесно! До речі, ось і доня ваша по вас приїхала...
К у м
- Не тільки хрещениця, і я, його кум!
Д р у г и й
- І кум. От разом всі й повернетесь на вашу округу...
К у м
- І я тебе, куме, як вернемось, ой і поздоровлю ж з днем твого ангола! (До комендантів). Це йому сьогодні сорок сім годочків вийшло. (До Любуні). А як там, подумай, вдома з приводу цього, як там сусідам і людям, що день ангола є, а самого чоловіка нема!
М а л а х і й
- Згоджуюсь - з умовою: посаду мені тут, в столиці, в РНК. Хоть за швейцара, аби тут.
К о м е н д а н т
- От тобі й на! Та що ви, голубчику! В РНК всі посади обсаджено, і швейцарська тоже. Звільнити ж когось, щоб вас посадити - ви ж самі розумієте - ніяково, живі ж люди сидять...
М а л а х і й
- Я стоятиму... Дайте мені посаду стояти, коли всі сидять! Інакше Симеоном Стовпником стану отут і стоятиму, аж поки РНК не розгляне моїх проєктів. Крім того, просю вас не курити!
Д р у г и й
- Вибачте!
М а л а х і й
- За цей плакатик боляче, - кричить, кричить, і ніхто його не слухає. А це ж РНК...
П е р ш и й
- Тільки ви не кричіть!
К у м
- Спокійно!
М а л а х і й
- Мільйони дивляться з молінням на цю свою найвищу установу, на гору цю - преображення України, на нову Фавор, а ви ходите тут під плакатом і ламаєте першу найважнішу заповідь соціалізму - не кури!.. Ні, ще раз переконуюсь, що без моєї негайної реформи людини всі плакати - це тільки латки на старій одежі... Де мої проєкти? Я зараз саморучно подам їх голові РНК. Він зрозуміє, бо він бачить і чує, як шкодять революції люди, люди і люди.
К у м
- Наприклад, ти в першу чергу, бо куме, куме, хто ж, як не ти прийшов до товаришів, которі спеціяльні люди, в революції напрактикувалися, а ти їм заважаєш?
М а л а х і й
(жодної на це уваги)
- Негайно потрібна реформа, найнегайніше, кажу, бо бачите, що робиться з людиною, бачите? (Показав на бабу-прочанку, що закуняла на стільці і тихенько хропла). Бачите? Чуєте? Тільки що ввійшла у свій раднарком - і вже заснула! Наочний приклад до негайності реформи - ось... Покличте сюди голову РНК! Тільки, будь ласка, мерщій. Це буде цікаве й повчающе видовище: найкращий син народу, голова РНК, розбудить у себе в комендатурі найтемніший елемент з того ж народу, в присутності реформатора з того ж таки народу... О друзі! Голову мерщій! До речі, й фотографа покличте!.. (Замріяно). Увійде голова, торкнеться її... Між іншим, скажіть, щоб не забув він булаву взяти, бо до голови треба й булави... Увійде, торкнеться булавою й спита: хто ти, громадянко, що прийшла й заснула?
Б а б а
(прочулася)
- Агапія Савчиха я! Підбилася, голубе, - йду в Єрусалим.
- Куди? - перепита голова.
- В Єрусалим або на Ахон-гору.
- Темна ж ваша путь, громадянко, й непрогресивна! - скаже голова.
- А темна, голубе! Така вже темна, що йдеш і не знаєш, чи є туди путь, чи нема - і ніхто не зна. Казали на селі у нас люди, що буцімто совіцька власть у турків гроб Господній вторгувала і дорогу говільникам розгородила, та чи так же воно?..
- О люди, люди! - скаже голова і додасть вельми ввічливо: не до Єрусалиму тепер треба йти, а до нової мети.
- До якої ж, голубе?
- До якої? До вищезазначеної, великої, № 666006003, голубої мети... Тоді вернеться громадянка назад, на своє село, і, йдучи, проповідуватиме слово нове й благокрасне.
А г а п і я
- Ні, я в Єрусалим обрікалася. Хату спродала і все чисто спродала, щоб тільки доставитись туди або на Ахон-гору, намальовану бачила - сяйво і Божую Матір на хмароньках - та щоб ото вернулась я?
М а л а х і й
(напівмрійно)
- Ой, вернися, громадянко, - скаже голова.
А г а п і я
- Ой, не вернуся.
М а л а х і й
- Ой, вернися, - додам вже я.
А г а п і я
- Ой, ні!
М а л а х і й
(гнівливо)
- Вернися!
А г а п і я
(теж з серцем)
- Ні!
М а л а х і й
(з оприском)
- Раба ти!
А г а п і я
(зраділа)
- У лаврі манахи колись так взивали: раба Божа Агапія.
М а л а х і й
(одійшовши)
- Ой, раби ж!.. Як поночі в сливи, так вона в той соціалізм дивиться. Жаль, що не маю булави...
К у м
- Запитання!..
Малахій обернувся.
Тепер вже не до тебе, куме! (До комендантів). Запитання! Руба!
Д р у г и й
- Будь ласка! Руба!
К у м
- Та невже ж раднаркоми не мають сили погнати кума додому, хоча б етапним шляхом?
Д р у г и й
(здвигнув плечима)
- Нема за що.
К у м
- Як, нема за що?.. Адже ж чоловік утік із дому, у жінки (у куми) удар за ударом в самісіньке серце, дочки в непритомії. (До Любуні). Я вже думаю, хрещенице, чи не подохли там кури, бо хто ж за ними тепер нагляне, припустім - сьогодні, коли така спека і взагалі незручно в природі. (Втерся хусткою, до комендантів). До того ж усі сусіди, увесь народ у містечку зворушився, ходить отак і сам себе питається: "Яка ж це власть, що під нею батьки тікають з дому?"
Д р у г и й
- Подайте на його в суд.
К у м
- На такі ваші бюрократичні слова дозвольте сказати, що я невдоволений з Радянської влади!
Д р у г и й
- Що ж поробиш...
К у м
- Спокійно!.. Незадоволений і маю на це юридичне право... А втім, я не про це прийшов сказати раднаркомам.
Д р у г и й
- А про що?
К у м
- Ось писане прохання. Просю, прочитайте зараз і вголос при йому, при мені й при хрещениці.
Другий комендант почав читати тихо. То п е р ш и й підійшов і дочитав уголос:
- "...на підставі програми Комуністичної партії про дарове державне лікування, з одного боку, і на підставі немовби слабого на голову отця нашого й кума, з другого, я й хрещена донька моя колективно клопочемось у раднаркомів, аби одіслати отця й кума нашого до божевільного дому на пробу, і якщо хоч трошки розуму в йому вбавилось, то..."
К у м
- Про що далі пишеться, то довоєнний аблакат сказав, що раднаркоми не мають права одкинути не тільки моєї, а й хрещениці просьби.
Л ю б у н я
- Тільки це не насправжки.
К у м
(перебив)
- Спокійно!
П е р ш и й
(дочитав)
- Гаразд! Подумаєм...
К у м
- Подумайте!.. Тільки просю вас - недовго думайте.
М а л а х і й
(до кума)
- Мене до божевільного дому? Мене? Та як ви смієте! Мене народ послав.
К у м
- Брешеш, куме! Всі сусіди, увесь народ мене сюди послав, щоб звернути тебе додому...
М а л а х і й
- Більш як сто сіл, хуторів, містечок я пішки пройшов, йдучи до Харкова, столиці УеСеРеР, на ногах моїх ще й нині порох степових шляхів, із ста криниць та колодязів, спочивавши, пив я воду і з народом гомонів... Я делегат!
К у м
- Брешеш! Ти з дому втік!
М а л а х і й
- Я всеукраїнський делегат, куме!
К у м
- Навпаки, хоч скоро вся Україна делегатами стане, ти ж і я - ніколи в світі! Отож ходім краще додому, кажу.
М а л а х і й
(до комендантів)
- Вимагаю: вигоньте його - це раз! І негайно покличте сюди голову РНК і всіх наркомів - два. Я сам беруся, зараз отут на Агапії покажу вам, як треба робити негайну реформу людини. Ну?.. Чого ж ви стали?
К у м
- І я вимагаю! Не тільки я, хрещениця ось, кума там, а за сусід, за народ я вже говорив, як він ходить і вимага... Негайно пошліть його туди!
М а л а х і й
(ображено, велично)
- Мене? Реформатора? (Підійшов до телефону). Станція? Перекажіть там голові РНК і всім наркомам, хай попричеплюють значки до петельок і йдуть в комендатуру на раду - негайно. Чуєте?.. Порядок денний: доповідь реформатора Малахія про негайну реформу людини з наочним показом на Агапії - така даль голубая сьогодні, а вона стоїть та соняшник лускає... Не перебивайте! Хто там перебиває?
П е р ш и й
- Товаришу реформаторе! Прошу до порядку!
Тільки одвів Малахія, кум за телефон.
К у м
- Товариші раднаркоми! Не слухайте його! Не слухайте, кажу, бо хіба ж не бачите, що він несповна розуму став. Младенці в голові... Та не перебивайте ж!..
П е р ш и й
(одібрав телефона, подзвонив)
- Алло... Трапилась маленька трагікомедія... Це ті самі, що з Учорашнього прийшли... та ні, з містечка Вчорашнього... Ні, не п'яні... Трошки згодом все це виясниться...
Увійшов кур'єр
П е р ш и й
(до Малахія)
- Зараз дзвонили сюди з РНК, просили, щоб ви прийшли до заступника голови.
М а л а х і й
(зрадів)
- А що, куме!.. (Велично). Подзвоніть і перекажіть йому - іду. Ні, краще пустіть мене до телефону, я сам подзвоню. Однині між мною й урядом жодного посередника. Годі!
П е р ш и й
- Він одійшов уже од телефону. Між іншим, просили, щоб ви прийшли негайно. Вас ждуть на дачі РНК.
М а л а х і й
- Який восторг! Іду!.. Між іншим, збирайтесь і ви, Агапіє. Я появлю вас заступникові голови РНК як наочний довід до моїх проєктів...
А г а п і я
- Може, він скаже, чи є тепер дорога до Єрусалиму?
П е р ш и й
- Просили конфіденціяльно. Розумієте?
М а л а х і й
- Ага! То тоді ви, Агапіє, зостаньтеся поки що тут... Я скоро вернуся... А куди ж іти? Куди?
П е р ш и й
(написавши пакета, дав його кур'єрові)
- Ось вас оцей товариш проводить... (До кур'єра). Будь ласка, одведіть товариша реформатора на Сабурову дачу.
М а л а х і й
- Дякую! (Пішов за кур'єром, показавши кумові дулю).
К у м
- Куди ж ви його?
П е р ш и й
- Як ви просили - психіатрам на освідчення.
А г а п і я
(наблизилась до телефону, боязливо взяла трубку та нишком)
- Товариші! Просю ж я вас, як би мені до Єрусалиму доставитись.

Далі