Віра Оберемок.
Дві половинки щастя.
Оповідання, етюди.

Епістолярія

Лист І. Кирія.
16.09.1992 р.
Здраствуйте, Віро!
Листа Вашого одержав. Дякую. Приїхати до Вас не зможу, бо хворію...
Я чув по радіо Вашу новелку в музичному оформленні. Гарно вийшло. Радий за Вас. Вітаю! Ви прекрасний лірик. Щасти Вам, не кидайте цього жанру.
Ще спішу повідомити Вам про те, що днями я зустрівся в магазині з редактором “Веселки” Володею (забув прізвище, отой, що написав Вам поганий редвисновок, я його добре знаю, він глухий) і він мені сказав, що Я. Гоян викликав його (після того, як я у нього побув, у Гояна) до себе, віддав Ваш рукопис й звелів готувати збірку до видання. Він цим уже займається, здав на художнє оформлення. Збірка планується до видання на 1992 рік. Отак!
Отож, дай нам Боже здоров’я, діждатися того часу, коли Вашу збірочку будемо тримати в руках, як цінну річ.
І останнє. Буду радий Вашому приїздові у Київ. Лишень повідомте, коли приїдете і я зустріну Вас. Подарунок від Івана Михайловича зберігається у мене надійно і Ви не турбуйтесь за нього. Ліки ж я сховав у холодильник, щоб не зіпсувалися чого доброго. Отож – чекаю Вас...
Будьте здорові й веселі.
Іван Іванович Кирій.

Лист І. Кирія.
19 червня 1993 р.
Здрастуйте, Віро!
Щиро дякую за привітання з днем народження, хоч я й поганий чоловік, так довго не писав Вам. Правда, все збирався – напишу та напишу. І все відкладав, бо мав багато справ і клопотів... То ви вже вибачайте, будь-ласка. Але я про Вас не забув, завжди згадую і совість мене мучить, що так довго мовчав. А це вже вирішив твердо – напишу, бо далі вже нікуди відкладати. Тож, пишемо оце з Біланчиком. Власне – він спить, а я пишу.
Віро, поділяю Ваш сум і самотність. Знаю як важко одному, та ще з Вашим здоров’ям і умовами. Але кріпіться, будь ласка, бо відступати нам з Вами, як кажуть, нема куди. Таке кляте життя, що й хтозна як у ньому вижити.
Зараз майже нічого не пишу. У зв’язку з тими справами, про які Вам, написав. Зараз, правда, готую передачу по обласному радіо (гумор і уривок з повісті), оце 21-го, мабуть, будуть записувати. Підготував добірку гуморесок у журналі “Рідна школа” (попросили). Ось уже більше року хочу (затіяв) видати збірку гуморесок у Яготині, але все ніяк не можу. Треба спонсора, а де я його візьму. Правда, домовився з представником президента, щоб допоміг. Пообіцяв, але сумніваюсь.
Велику мороку мав із повістю “Голодна весна”. Писав навіть у Кабінет Міністрів. З горем пополам вийшла вже (маю один примірник, сигнальний), але тираж 10 тисяч, а ціна скажена – 900 крб. Хто її купить? Ніякі магазини не беруть і сам я не можу купити, бо кусається. Як буде далі – не знаю. Такі ось невтішні мої справи...
Ось і все. Висповідався перед Вами, пробачте, Вас же закликаю до оптимізму і бадьорості. Пишіть.
Щиро Ваш — Іван Кирій.

Лист Г. Гусейнова.
Дорога Вірочко!
Лостійно згадую Вас, а коли бачив Ваші твори у “Вітрилах” особливо зрадів. А ще чув, як Вас похвалили по республіканському радіо. Отже, знаю про Ваші успіхи, радий за них. А як Ваші справи? Як кажуть – за кадром. Мене непокоїть – де живете, що трапилося з хатою? Ваш лист, що хата згоріла, мене свого часу просто вбив. Я не міг якийсь час взагалі прийти від такої звістки до пам’яті...
В редакції я, крім всього іншого, веду рубрику суботні подорожі”. Ось кілька з них надсилаю. Знаю, що Ви колись збиралися до Кривого Рога, то, можливо, Вам буде цікаво про місто дізнатися ближче.
Пишіть, будь-ласка, а то я через роботу розгубив усі нитки, що зв’язували колись нас.
На все добре Вам. З повагою Григорій Гусейнов.

Лист А. Гумецької.
Дорога пані Віро!
Щиро дякую за листа і Ваші милі оповідання! Вибачте, що відповідаю із запізненням, щойно мені Вашу адресу переслали з редакції журналу “Наше життя”...
Про нашу родину, про те, як ми опинилися в США, можна написати цілий том. Це тепер мій обов’язок – написати спогади, підсумувати все, про що мати не встигла написати у своїй книжці “Невідступне минуле” (до речі, вона щойно передрукована у Харкові у видавництві “Майдан” Анатолієм Стожуком. Він обіцяв один примірник вислати до Вашого “Плугу”). Коли прочитаєте, напишіть мені, а тоді я Вам коротко розповім нашу дальшу епопею.
Тепер тільки побажаю Вам усього найкращого у Новому році, а якщо святкуєте Різдво, то бажаю Вам весело відсвяткувати разом з Вашими друзями – мами і бабуні у Вас уже немає, але я певна, що маєте багато хороших товаришів і знайомих...
Сердечно Вас здоровлю! Дай, Боже, Вам щастя!
Ваша Ася Гумецька.

Лист Ч. Міщука.
Дорога пані Віро!
У своїх творах – коротеньких новелках — Ви чудово описуєте природу Рідної землі – України!
Вітаю і заохочую Вас писати систематично, бо Ваші твори можна би включити в хрестоматію з вивчення української мови. Зв’яжіться листовно з міністерством освіти України. Може Ваші деякі твори надрукують в шкільних підручниках. Вони цього заслуговують!
З повагою Чеслав Міщук, Австралія.

Лист Л. Ковалик.
Торонто, 18 жовтня 2004 р.
Дорогенька Вірочко!
Доброго Вам дня, доброго здоров’ячка!
Отож бо й так, в першу чергу запитую Вас про Ваше здоров’ячко. І вірую, що воно від останнього часу, як Ви писали мені, значно поправилося. І вірую, що Ви знову при своїй улюбленій праці, хоч надворі досить сумно: і дощ, і вітер, і холод...
Дорогенька Вірочко!, яка я була захоплена, читаючи прислану Вами копію Ющенкового привітання Вас з нагоди Дня народження. Які справді щирі, теплі та гарні побажання! І ще кажете, що одержали Ви подібне вітання і від Ю. Тимошенко. З того виходить, що Ви в Україні неабияк відома письменниця і журналістка, і патріотка! Бажаю дальших гарних успіхів, звершень!
Ми тут, розуміється, дуже переймаємось ситуацією в Україні, обговорюємо, молимось за щасливе завершення президентських виборів.
Тими днями перебуває в нас пан Михайло Слабошпицький. Він і письменник, і політолог, і щирий патріот – борець за українську мову, бере активну участь у проведенні уже п’ятого в Україні конкурсу української мови. Я маю його книжечку “З голосу нашої Кліо”, вона мені дуже подобається. Це дуже цікаво, легко й доступно написані біографічні ескізи про багатьох видатних постатей нашої історії. Дуже бажано, щоб цю книжку прочитали і наші вчителі (і користувались нею) історії й літератури та учні-студенти...
Бажаю Вам міцного здоров’ячка і всіх Божих ласк.
Цілую, обнімаю. Леся Ковалик.

Лист О. Костирка.
4.01.1985 р.
Добрий день, шановна Віро!
Пробачте, не знаю як Вас по-батькові. Турбує Вас методист обласного клубу-лабораторії кінолюбителів Олександр Павлович Костирко (можливо, зустрічали мої знімки в обласних газетах). Зустрічаю часто Ваші етюди в пресі. А ось після етюду “Дощ іде” вирішив запропонувати Вам зробити разом кінофільм. Я відчуваю, що мені буде легко зробити це, щось у Ваших етюдах є таке, що підходить до душі.
Якщо Ви будете згодні на спільну нашу роботу, то потрібно буде якось зустрітись в нашому кіноклубі. Я ознайомлю з специфікою нашої роботи і вимогами, що ставляться до сценарію фільму...
Буду чекати відповіді від Вас, Віро!
Допобачення.
Костирко Олександр Павлович.

Лист Л. Храпливої-Щур.
Шановна і дорога пані Віро!
Починаю цього листа Різдв’яним привітом. Всього Вам доброго й успіху. Вітаю із святами та з Новим роком! Розумію Ваше бажання стати членом НСПУ, бо й сама я є її членом. Щоправда, там членів більше тисячі й Управа не дуже має змогу ближче цікавитися всіма, але все ж це справа престижна, додає людині самовпевненості і довір’я до своїх сил, а це немаловажне для письменника. А нам сьогодні добрих письменників так треба, щоб відбудовувати руйновану століттями нашу культуру в усіх її гілках, а головне — власне українське слово!
Від щирого серця бажаю Вам успіхів. Знаю, що для того, щоб письменникові знайти своє місце під сонцем, треба не лише таланту та пильності, але й “міцних ліктів”, щоб пробивати собі дорогу серед людської злоби, а може просто незнання, неспроможності що-небудь вдіяти... Ніколи не знати, хто й чому не реагує... “Сама колись видавала свої книжки... теє лихо знаю!” Тому й розумію Вас прекрасно і старатимуся допогти, хоч так як можу... Треба стукати всюди, де можливо, й не журитися невдачами. Хтось же відчинить! Бажаю Вам щиро всього доброго й успіхів дай, Боже! Пишіть, як справи посуваються. Переписуватися з добрими людьми – завжди мило!
Ваша Леся Храплива-Щур, письменниця, Лондон, Канада.

Лист Н. Паславської.
Люба пані Віро!
Я пишу до Вас вперше. Мене звати Паславська Наталя, навчаюся в 1-А класі школи-гімназії ім.Т.Г. Шевченка у місті Підволочиськ Тернопільської області.
Недавно ми з Жанною Андріївною писали на уроці української мови переказ по Вашому твору “Зустріч”. Я одержала 11 балів. Цей твір мені дуже сподобався, а також мені подобаються й інші Ваші оповідання і казки, які навчають бути добрими, розкривають світ природи, закликають берегти її...
З повагою до Вас Наталя Паславська.

Кінорежисер, радіо журналіст Ігор Русанівський про творчість Віри Оберемок.

Моє світобачення поетичних етюдів Віри Оберемок розпочалося давно. Здається, ще до першого листа, надісланого на радіо. Читаю й не вірю очам, щось таке вельми знайоме й тепле. Пригадалося дитинство, українська народна лірика. Зараз важко й пригадати, що ото читав у дитинстві, проте ліричні замальовки Віри одразу знаходили в моїй душі незримі струни. І вони хороше й мелодійно вигравали у ній.
Не втримався тоді й написав Вірі листа, висловив своє захоплення першим прочитаним її етюдом. Відчувається, що дитинство та юність Віри наснажувались красою нашої української природи, вона спостерігала її художнім оком, вчувала її музичним вухом, вливала у своє дівоче трепетне тіло. Завжди замріяна, вчарована, натхнена, вона живе, можливо, як "не від світу цього", мов лісова мавка, бо найбільше милує у собі дерева, птахів, усе, що навкруг шарудить листям, співає птаством, виграє в сонячному літеплі.
Зима, весна, літо, осінь — кожна пора року сприймається Вірою, як належне від її ліричної душі. Оце Віру й переповнює, їй хочеться висловитись, от і народжуються поетичні етюди, які вона повсюдно розсилає, навіть не думаючи про якісь гонорари. Тим паче, зараз наші чиновні верховодники гонорари обмежили до мізерного, хоча, як мені здається, вони дістають їх для себе досхочу.
Віра Оберемок, крім усього сказаного, ще й високо означена особистість і Жінка. Ця жіночність, віддзеркалена в усій її суті, яскраво виражена в поетичній натурі, в небайдужості до оточення. На жаль, це оточення подеколи не відповідає Віриній романтизації характеру. Привітимізм сучасного нашого буття, жорстокість комерціоналізації не дають уповні розкритися багатству її ліричної душі. І все ж, вона є Жінкою, саме такою, ніжною, поетичною, духовно красивою. Нехай мої віршовані рядки доповнять розповідь про Віру Оберемок.

З посвятою і без...

Скільки у жінки літ? —
Скільки має і зим...
Скільки у Жінки весен? —
Скільки має й осеней...
Та хіба це, врешті, важливо для Жінки...
Жінка має вигляд своїм шармом:
Усім, що увібрала у себе протягом життя,
Усім, чим звикла чарувати,
Усім, що має у собі і віддає іншим...
І ніхто не вправі їй дорікати:
Інакше, він — невіглас,
Інакше, він ніколи не знав Жінки,
Інакше, він просто розтринькав свої роки...
Дайте жінці ще одне життя —
І вона так само проживе його в захопленні,
І вона так само віддасть частку себе ще комусь,
І вона так само буде назавжди Жінкою...
На віки-віків — Жінкою!...

Уривки з листів читачів до Віри Оберемок

“...Ваші етюди пройняті якоюсь особливою ласкою і ніжністю. Мені теж дуже хочеться писати так, як Ви...”
Валентина Пієта, село Клішківці Чернівецької області.

***

“Шановна Віро!
...Напишіть, якщо зможете, етюд для мене особисто і вишліть мені...”
Микола Бисовецький, село Юровка Хмельницької області.

***

“...Ваші етюди мені так сподобалися, що я кожного дня їх перечитую і вони мене заворожують...”
Володимир Тимощук, село Хижівка Житомирської області.

***

“...Мені дуже хочеться подякувати Вам за Ваші етюди. Прочитала я їх всього два: “Чекання” та “Ніжність”. Та й цього досить, щоб я була повністю захоплена ними й Вами. Є в мене до Вас прохання. Звичайно, якщо зможете це зробити. Напишіть, будь-ласка, кілька своїх етюдів. Дуже прошу! Бо вони мені дуже подобаються. Мені здається, що Ви в них виливаєте всю свою душу, мрії. Адже вони з першого і до останнього слова переповнені любов’ю...
Не відмовте, будь ласка, буду Вам дуже вдячна. А ще прошу, напишіть кілька слів про себе. Хто Ви, що можете так гарно і ніжно писати?”...
Надія Лукашук, вихователька дитсадка села Горожанка Тернопільської області.

***

“...Ваш етюд “Чекання” мене схвилював і пробудив весняний піднесений настрій. А ще, надію на незвідане веселе почуття, щось таке, не зовсім зрозуміле. І я чомусь подумав, що все це написано мені особисто...”
Микола Цимбал, село Софійки Київської області.

***

“...Я читав і не міг начитатися Вашим “Чеканням”, Віро. Всі Ваші етюди переписую собі в блокнот. Вони будуть мені згадкою про Вас...”
Яків Ілиняк, Умань.

***

“...Я не передплачую “Сільських вістей”. Але тепер, коли Ви будете озиватися своїми етюдами з цієї газети, я обов’язково передплачу її...”
Петро Немна, вчитель з Полтавської області.

“...Читав і читаю Ваші ліричні матеріали в пресі і скажу щиро – якось западають вони глибоко в душу. Я й сам не байдужий до лірики, але Ви своїми етюдами вразили дуже мене. Так може писати, думаю, лише дуже добра, чуйна людина. Звичайній людині просто неможливо помітити серед навколишнього світу те, що Ви змогли знайти і описати на папері. Я захоплююся і заздрю Вам!
А ще хочу запропонувати Вам написати літературний сценарій – етюд для фільму. Давайте спробуємо! Напишіть етюд про природу. Ось уявіть себе на місці глядача. Пофантазуйте трохи. Скажімо, почнемо з кінця зими, коли починають вибиватися бруньки на лозі, десь тане і збігає сніг. В лісі... Словом, треба в стислій формі (але ліричній) описати прихід весни. Текст повинен бути невеликий, але щоб в ньому було все зрозуміло. Під Ваш текст я спробую для початку зняти невеликий кіноетюд на околицях Черкас. Отож, пришліть, будь-ласка, коли зможете, для початку, готовий свій етюд. Я ж по ньому напишу як би мені по ньому краще знімати. Спробуйте!..”
Олександр Костирко, кінооператор-любитель, Черкаси.

***

“...Є в мене мрія: приїхати в Русалівку і зняти фільм на хвилин 15-20 “Мавка з Русалівки”. Бо так про природу гарно більше ніхто не розкаже, як Ви, Віро...”
Ігор Русанівський, кінорежисер, Київ.

“Шановна пані Віро!
Пише Вам вчителька з Тернопільщини. Сьогоні дітям читала на уроці Ваше “Літо”, надруковане в “Сільських вістях”. Сказала дітям, що напишу Вам листа. Адже таким теплом віє від Ваших рядків...”
Жанна Язва, вчителька школи-гімназії, Підволочиськ.

***

“Віро!
...Ви, як і Ваші етюди, варті найкращої похвали. Ви найкраща, бо процвітаєте на болоті людського буття. Ніжний цвіт, похилений життєвими вітрами, Вам би більше роси і сонця й Ви розквітнете на повну силу. Будьте більш бойовою й сміливішою...”
Іван Ольховський, письменник.

***

“Шановна Вірочко!
...Схвильована Вашою увагою – щире спасибі за поздоровлення! І ще спасибі за Вашу творчість, за Вашу любов до найменшого живого брата нашого, як говорять. Читаю Ваші твори по радіо завжди з великим задоволенням. Чекаю на нові твори, нові приємні зустрічі з матінкою природою. Спасибі Вам.”
Тамара Кулик, диктор, Черкаси.

“...Нехай вічно цвіте Ваш “Луг”!... (“Сільські вісті” від 14.12.1998 р.). І красуйтеся Ви в ньому, степова співуня рідної землі!..”
Микола Топольницький, земляк-українець з Північного Кавказу.

***

“...Пише до Вас щира шанувальниця Вашого таланту. Таку цікаву, прозоро-ліричну й водночас вишукану прозу, як Ваша, тепер зустрінеш, на жаль, дуже рідко. Дякуючи Вашій прозі в журналі “Кур’єр Кривбасу” я закохалась в українську мову й почала писати українською мовою...”
Вікторія Губенко, Умань.

***

“Добрий день, Віруню!
Слухала тебе по радіо! Спасибі тобі за такий прекрасний етюд! Перепиши мені його. Я його слухала і під ту музику плакала, так розтривожилась...”
Катерина Скуб, село Кадомка Київської області.

***

“...Хотілося б щось прочитати Вашого. Будь-ласка, надішліть хоча б у рукописному варіанті, я буду безмежно вдячний. Мені важко визначити день і початок заняття журналістикою чи літературною творчістю, тут є безліч варіантів впливу на мене тих чи інших особистостей від літератури. Але чи не найбільший вплив на мене мали Михайло Стельмах і Віра Оберемок. Останній я віддаю найбільшу перевагу...”
Володимир Бойчук, село Черганівка Івано-Франківської області.

***

“...Пані Віро! Я радий, що всупереч усьому, Ви працюєте багато й активно. Читав Вас у “Бористені”, в “Кур’єрі Кривбасу”. А з книжкою ж, бачиться мені, поки що у Вас чомусь не складається. І це дуже й дуже прикро. В мені й досі не втихає туга за все ще не виданою книжкою Ваших ліричних етюдів, бо мало в нашій літературі є чогось рівного їм...”
Степан Павленко, письменник, педагог.

***

“...Мені дуже подобаються Ваші етюди. І я тепер намагаюся дивитися на все Вашими, Віро, очима. Але, на жаль, у мене це не зовсім виходить. Вірніше, не так, як у Вас. Ви здається, зазираєте своїм словом у саму душу, в саму її глибину. І найпростіша річ, описана Вами, знаходить зовсім інше, чудодійне значення. Ви своїм словом вводите людину в зовсім інший світ – Ваш світ – казковий і прекрасний...”
Володимир Винокуров, місто Кременчуг Полтавської області.

“Дорогенька Вірочко!
...Прилетів у Київ, Львів, Харків. Маю багато проблем із моєю бібліотекою та мистецькими творами, які передаю в надійні руки в Львові...
Пишете, що зібрали свідчення людей про голодомори. Прошу вас ще збирати. Шукайте тих людей, які ще живуть і можуть скласти такі свідчення. Найважливіше, щоб записувати факти: хто, коли, як, чому голодував, а також хто був тим, що відбирав у людей харчі, хто був у проводі партії, КДБ чи НКВС і причинився до голодоморів. Це, прошу, не опрацьовувати літературно, бо це свідчення й їх не потрібно виправляти ані мовно, ані літературно. Прошу Вас продовжуйте цю роботу. Я певен, що тільки у Вашій місцевості можна зібрати таких свідчень на два, або й більше, томи. Працюйте, моя дорогенька!
Надіюсь, що у Вас усе добре й молю Бога за Ваше здоров’я!”
Мар’ян Коць, Нью-Йорк, США.