Юрій БУРЯК

То в "Орестеї", то у "Федрі",
То в "Антігоні" від скорбот,
Як серце загнаного вепра,
Крізь нетрі марень і марнот
Стенаючи, у пітьми далеч
Мій голос лине уві сні:
Я чую арфу і кімвали -
Тужні Орфеєві пісні.
Я жив з тобою в цьому світі
І над усе хотів, щоб ти
Мені явила в Афродіті
Себе - у блиску чистоти.
Але пізнав тебе на спаді,
Коли ти білим одцвіла -
І вмер. А ти жила в Елладі,
І ти вакханкою була.
Діонісійської сваволі
Тебе сп'янив отруйний шал:
Розвів у часі наші долі,
Розбив безсмертний ідеал.

До Юрій БУРЯК ВИБРАНЕ