Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРK Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

Валерій ГНАТЮК
ЗҐВАЛТОВАНА МРІЯ

Передмова

Ніколи не забуду листопад 2004 року.
Ніколи не забуду того відчуття, з яким я їхав у Київ.
Ніколи не забуду холодний Майдан і обличчя тих, хто там був.
А також ніколи не забуду до чого все це призвело і чим закінчилось.
І ніколи не пробачу тих, хто зґвалтував мою Мрію.

1
Мав я вчора усміхнену мрію,
Що весною крізь стогін віків,
Що стрілою крізь вири боїв
Пращур мій мені в генах засіяв.

Я її, наче кредо сумління,
Бачу в зболено-згорених снах,
На соборно-святих вівтарях
І в зіницях мого покоління.

І у вищирі чорної смерті,
Що уже захлинулась від жертви
Мого роду в часи лихоліть,

І в серцях, що на пласі палали,
Та, палаючи, нам проспівали,
Райську думу закутих століть.

2
Райську думу закутих століть
Чую в кличі дружин Святослава,
І в козацькому грізному «Слава!»,
І в наказі гетьма?нськім: «Коліть!».

І в карбованім марші стрільців,
І у свисті вітрів Гуляйполя,
І у слові предивному «воля»,
І у чергах з волинських лісів.

В шумі-помсті смерек Прикарпаття,
І у пісні звитяги-завзяття,
Що гірським водоспадом дзвенить.

В шепотінні небоги-калини,
І у сміху моєї дитини,
Що в крові? духом предків бринить.

3
Що в крові духом предків бринить
І пульсує у венах-аортах?
Що плює в пику татю і чорту,
Несучи мою душу в блакить?

Триєдина на серці печать,
Що Десницею Господа Бога
У Грядуще віншує дорогу
І дарує смарагдову кладь!

Це – Небес чистота життєдайна,
Це – Землі благодать урожайна,
Що у тьмі наче вогник жевріє.

У пустелях сухих рясноросить,
У холодних снігах плодоносить
І Святою Любов’ю зоріє.

4
І Святою любов’ю зоріє,
Благодаттю златих куполів,
Таїною натільних хрестів
Незборима, незламна надія.

Давня віра у міць буревію,
В мого серця широкий розмай –
В український заквітчаний рай,
В квітку волі – пречисту лелію.

Я її з молоком материнським
Увібрав, попри злобу чужинців,
І ростив, колихав, як дитину.

Крізь пожежу, розлуку і горе,
Немов скарб, її ніс, і ще вчора
Мав я мрію – небесну пташину.

5
Мав я мрію – небесну пташину.
Я її на чолі малював,
Я за неї вмирати помчав
У холодну осінню годину.

Я все кинув, окрилений нею,
На засніжений вийшов Майдан
Сотворити її – чи від ран
Впасти, з рідною злившись землею.

Я повстав проти глуму й сваволі –
Бачив сяєво справжньої волі,
Я вершив предковічний закон.

Шаленів від розкутого духу,
І гортав в вирі лету і руху
Мій п’янкий помаранчевий сон.

6
Мій п’янкий помаранчевий сон –
Моя кара нахабній бидлоті,
Моя помста чужинській гидоті,
Мій твердий і священний канон.

Моє чисте єство незрадливе,
Невгасиме крилате єднання,
Ураганноголосе волання –
Сонця правди жага справедлива.

Кров кипуча великого роду,
Міць і сила мойого народу,
Пульс єдиний рядів і колон.

Віра в те, що заквітне калина
І воскресне моя Україна,
Превознісши пророка на трон.

7
Превознісши пророка на трон,
Не творив я для себе кумира –
Я хотів щастя, долі і миру,
Я жадав, щоб ствердився закон.

Я втомився від злого лихварства,
Лицемірства вгодованих пик,
Шабаша татуйованих клік
Й безпросвітного мого злидарства.

Наковтавшись по горло облуди,
Я зірвав з себе чорну полуду
І побачив новітню годину –

В ореолі розпростаних крил
На уламках кайданів і брил
Заіскрилась моя Україна!

8
Заіскрилась моя Україна,
Усміхнулась до сонця і зір,
Засміялась вершинами гір,
Заспівала з морської пучини.

Всіма барвами дивно заграла,
Наче райдуга стокольорова –
Горда, сильна, могутня, чудова
І на всесвіт увесь засіяла.

Та це був тільки сон веселковий,
Він минув, як належало снові.
А реальність потворно-жорстока:

Що було, те лишилось і досі –
Україна голодна і боса...
... Ні, немає сьогодні пророка.

9
Ні, немає сьогодні пророка –
Той, хто нам на «Письмі» присягав,
На присягу й на нас наплював,
Обійнявши поріддя порока.

Лжемесія, дорвавшись до трону,
Як Іуда, за срібник продав,
І безбожно отак зґвалтував
Віру-мрію-надію мільйонів.

Це ж яким треба виродком бути,
Щоб просрати усе, що здобуто,
І вперед не зробити ні кроку.

Всі слова і обіцянки всує –
І ще гірше клекоче-лютує
Бидла й татя лиха поророка.*

Поророка (діал.) – дві зустрічні течії

10
Бидла й татя лиха поророка:
Блазні-бевзі, блатні-шахраї –
Дві зустрічні стрімкі течії
Україну деруть на всі боки.

Нам і далі розказують казку,
А самі воду в ступі товчуть
І шматки масно-жирні деруть,
Безсоромно пожбуривши маски.

Це смердюче тупе потороччя,
Зренегачено-збочене клоччя
Бачить тільки мамону одну.

До корита по головах преться,
За кістки між собою гризеться,
Рве клейноди, чини і казну.

11
Рве клейноди, чини і казну,
Не боїться ні пекла, ні Бога,
І собі тільки мостить дорогу,
Попри будь-яку чорну вину.

Їм до сраки ота Україна,
І мільйони жертовних смертей,
І мільйони дитячих очей,
Й давня віра у світлу годину.

Не набридло тобі ще, земляче,
Це паскудне сморіддя собаче –
Чи пора вже його розтоптати?

Всіх нараз із верховної зали
В один ряд посадити на палі –
Мертвих, сущих, грядущих заради!
12
Мертвих, сущих, грядущих заради
Опускати не можна нам руки –
Цього тільки й чекають ті суки,
Нас безмозким вважаючи стадом.

Утопивши в багнюці зневіри
Наші болем розбиті серця,
Жируватимуть пси без кінця,
Нам убогість покинувши сіру.

Я не хочу тремтливо здаватись,
І до скону гибіти-каратись,
Як не здався мій дід і прапрадід.

І во ім’я спасіння Вітчизни
Вже готує небачену тризну
Кров моя цій диявольській владі.

13
Кров моя цій диявольській владі
Пригадає звитяги дідів:
Іскри шабель і бурі мечів,
І священних пожеж зорепади.

Мою давню оспівану славу,
Мою горду нескорену суть,
Мою грізну крицеву могуть –
Незупинну нуртуючу лаву!

Мою правду святу предковічну,
І за правду борню споконвічну,
І жахку у борні тій ціну!

І за це тій ганебній мерзоті
Клич-набат моїх духу і плоті
Оголошує смертну війну!

14
Оголошує смертну війну
Злій, безбожній, запроданській силі
Кожен атом-нейрон мого тіла –
Хай чекає на кару страшну!

Світ здригнеться, як я погуляю:
Знову гори-ліси зашумлять,
Знов степи і яри загудять
І жертовний вогонь запалає!

За розіп’яту Неньку-Вкраїну,
За розтерзану душу-калину,
І за зраджену віру-надію,

І за те, що кипучий, нестримний,
Непідкупний, безстрашний, невпинний,
Мав я вчора усміхнену мрію.

МАВ Я ВЧОРА УСМІХНЕНУ МРІЮ

Мав я вчора усміхнену мрію –
Райську думу закутих століть,
Що в крові духом предків бринить
І святою любов’ю зоріє.

Мав я мрію – небесну пташину,
Мій п’янкий помаранчевий сон –
Превознісши пророка на трон,
Заіскрилась моя Україна!

Ні, немає сьогодні пророка –
Бидла й татя лиха поророка
Рве клейноди, чини і казну!

...Мертвих, сущих, грядущих заради
Кров моя цій диявольській владі
Оголошує смертну війну!

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ